Кримінальна відповідальність за заподіяння шкоди

Зрозуміло, що від  імені цих органів безпосередньо  діють їх посадові і службові особи. Проте, як і в попередньому делікті, особа заподіювача шкоди відмежовується від особи, яка несе відповідальність за завдання шкоди. Посадові та службові особи правоохоронних та судових органів, діяннями яких безпосередньо завдається шкода, вчиняють їх не лише від імені зазначених органів, але й від імені держави. І саме тому відповідальність за завдану ними шкоду несе держава Україна.

Особливості відповідальності за шкоду, завдану правоохоронними та судовими органами

Певною специфікою наділене протиправне діяння, яким може бути завдана шкода у цьому  делікті. Дане протиправне діяння, передбачене  як умова настання відповідальності, містить у собі виключний перелік протиправних діянь. Зокрема це:

· незаконне засудження;

· незаконне притягнення  до кримінальної відповідальності;

· незаконне застосування як запобіжного заходу тримання під вартою;

· незаконне застосування як запобіжного заходу підписки про невиїзд;

· незаконне затримання;

· незаконне накладення адміністративного стягнення у  вигляді арешту чи виправних робіт.

Якщо шкода завдається фізичним або юридичним особам внаслідок  іншої незаконної дії або бездіяльності  чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, така шкода відшкодовується на загальних підставах. Так, зокрема на загальних підставах деліктної відповідальності відшкодовується також і шкода, заподіяна у випадках, передбачених у частинах 2,3 ст.1 Закону про відшкодування шкоди правоохоронними та судовими органами (коли шкода заподіюється внаслідок незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу, а також незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України “Про оперативно-розшукову діяльність”, “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” та іншими актами законодавства), у Законі України “Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні” тощо. Це не стосується випадку, коли суд постановляє незаконне рішення у цивільній справі, за умови встановлення у діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, для яких визначається інший порядок (ч.5 ст. 1176 ЦК України).

Наявність протиправності як характерної ознаки вказаних вище діянь має підтвердитися постановленням судом виправдального вироку, скасуванням незаконного вироку суду, закриттям кримінальної справи органом попереднього (досудового) слідства, а також винесенням відповідного акта про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Тобто для того, щоб визнати дане діяння протиправним, потрібна наявність підстав, які б реабілітували особу, якій завдано майнової шкоди. В іншому випадку, коли дані діяння не підтверджуються реабілітуючими особу обставинами (наприклад, кримінальну справу закрито на підставі закону про амністію або акта помилування), то право на відшкодування завданої шкоди не виникає.

Крім цього, не має  права на відшкодування завданої шкоди також і фізична особа, яка у процесі дізнання, попереднього (досудового) слідства або судового розгляду шляхом самообмови перешкоджала з’ясуванню істини і цим сприяла  незаконному засудженню, незаконному  притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному застосуванню як запобіжного заходу тримання під вартою або підпискою про невиїзд, незаконному затриманню, незаконному накладенню адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт (ч.4 ст.1176 ЦК України).

Однак у разі, коли фізична особа вчинила самообмову внаслідок застосованих до неї фізичного  чи психічного насилля, погроз, обману чи інших незаконних засобів, які  доведені в належному порядку, у  такому разі шкода, завдана особі, має  відшкодуватися на підставах ст. 1176.

Суттєвою специфікою цього делікту є те, що шкода, завдана  фізичним та юридичним особам органами дізнання, попереднього досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодовується  незалежно від вини посадових  і службових осіб цих органів. При цьому, як уже зазначалося, завдана  ними шкода відшкодовується державою Україна в особі відповідних  фінансових органів за рахунок майна, у тому числі грошових коштів, які належать їй на праві власності. При цьому у чинному законодавстві однозначно не вирішене питання про те, яка шкода відшкодовується за даним деліктом. Так, ЦК України визначає, що шкода, завдана даним деліктом, відшкодовується в повному обсязі, тобто як майнова шкода завдана особі, так і моральна.

Водночас ст. 3 Закону України “Про відшкодування шкоди  правоохоронними та судовими органами”  визначає, що відшкодуванню підлягає:

· заробіток та інші грошові доходи, які фізична особа  втратила внаслідок незаконних дій;

· майно (у тому числі  гроші, грошові вклади і відсотки від них, частка у статутному фонді  господарського товариства, учасником  якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), майно, конфісковане або звернене в доход держави  судом, вилучене органами дізнання чи попереднього слідства, органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;

· штрафи, стягнені на виконання вироку суду, судові витрати  та інші витрати, сплачені громадянином;

· суми, сплачені громадянином у зв’язку з наданням йому юридичної  допомоги;

· моральна шкода.

 З огляду на те, що законодавець визначає виключний перелік протиправних діянь, за які шкода, завдана фізичній особі правоохоронними та судовими органами, відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини, слід зауважити, що існує в окремих випадках особливий порядок відшкодування. Це відбувається, наприклад, якщо шкода, завдана фізичній або юридичній особі, є наслідком постановлення судом незаконного рішення у цивільній справі. Передбачається, що вона відшкодовується державою у повному обсязі у разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили (ч.5 ст. 1176 ЦК України).

Порядок відшкодування  майнової шкоди, завданої незаконними  рішеннями, діями чи бездіяльністю органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, встановлюється згідно із Законом про відшкодування шкоди правоохоронними та судовими органами.

При цьому в разі, коли держава відшкодувала шкоду, завдану  посадовою, службовою особою органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, вона наділяється  правом зворотної вимоги до цієї особи  лише у разі встановлення в її діях складу злочину за обвинувальним  вироком суду, щодо неї, який набрав законної сили (ч.3 ст. 1191 ЦК України).

 

 

 

 

 

 

2.3   Відповідальність за шкоду заподіяну малолітніми та недієздатними особами

 

Дуже часто у  багатьох людей виникає питання: хто відповідає за шкоду, заподіяну малолітньою та неповнолітньою особою?

За шкоду, заподіяну  неповнолітнім, який не досяг 14 років, відповідають його батьки (усиновлювачі) або опікуни або інші фізичні  особи, які на правових підставах здійснюють виховання неповнолітнього,- якщо не доведуть, що шкода виникла не з їхньої вини.

Відповідно до положень Цивільного кодексу України винною поведінка батьків, опікунів визначається тоді, коли шкода, завдана неповнолітнім, стала наслідком несумлінного здійснення або нездійснення нагляду за ним (відсутність необхідної уваги, потурання  заохочення пустощів, хуліганських дій  тощо), результатом чого стала негативна  поведінка дітей, яка і спричинила шкоду.

Батьки і опікуни  не можуть посилатись на відсутність  вини і в тих випадках, коли в  момент завдання шкоди дитина перебувала на вулиці, у знайомих з друзями. Оскільки батько і мати дитини мають рівні права і обов’язки, то, відповідно, до відповідальності вони повинні притягуватись незалежно від того, проживають вони разом з дитиною чи роздільно. На батьків, позбавлених батьківських прав, суд може покласти відповідальність за шкоду, завдану їхніми неповнолітніми дітьми, протягом трьох років після позбавлення батьків батьківських прав, якщо поведінка неповнолітнього стала наслідком неналежного здійснення ними обов’язку виховання неповнолітнього.

Якщо неповнолітній  завдав шкоду тоді, коли перебував  під наглядом навчального, виховного, лікувального чи іншого закладу (школи, інтернату, табору, санаторію, лікарні та ін.), а також під наглядом особи, яка здійснювала нагляд на підставі договору, ці заклади та особи відповідають за шкоду, якщо не доведуть, що шкода при здійсненні нагляду виникла не з їхньої вини. Коли малолітній завдав шкоду як з вини батьків (усиновлювачів) або опікуна, так і з вини дитячого закладу, згадані особи зобов’язані відшкодувати шкоду в частці, яка визначена за домовленістю між ними або за рішенням суду. Обов’язок батьків, опікунів, навчальних, виховних, лікувальних та інших закладів відшкодування шкоди не припиняється після досягнення неповнолітніми повноліття або одержання ними майна, достатнього для відшкодування шкоди. Якщо батьки, опікуни померли або вони не мають достатніх коштів для відшкодування шкоди , завданої життю і здоров’ю потерпілих, а сам заподіювач, який став повністю дієздатним, має такі кошти, суд, з урахуванням майнового становища заподіювача, а також інших обставин, має право ухвалити рішення про відшкодування шкоди повністю або частково за рахунок майна самого заподіювача.

Неповнолітні віком  до 14 до 18 років за наявності їх вини відповідають за завдану шкоду своїм майном і заробітком. У випадках, коли такий неповнолітній не має майна чи заробітку (доходу), достатнього для відшкодування шкоди, шкода має бути відшкодована повністю або в частині, якої не вистачає, його батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо ті не доведуть, що шкода виникла не з їхньої вини. Обов’язок батьків, піклувальників і дитячого закладу відшкодувати шкоду припиняється після досягнення заподіювачем шкоди повноліття або коли у нього до досягнення повноліття з’являються майно чи інші джерела доходу, достатні для відшкодування шкоди, або коли він до досягнення повноліття став дієздатним.

За шкоду, завдану  спільними діями кількох неповнолітніх, які походять від різних батьків (усиновлювачів), батьки (усиновлювачі), а також опікун або піклувальник несуть часткову відповідальність перед потерпілим солідарно. Якщо у спільному завданні шкоди брали участь неповнолітні віком від 14 до 18 років, які перебували на лікуванні в дитячих закладах, ці заклади разом із батьками чи опікуном або піклувальником інших неповнолітніх, що спільно заподіяли шкоду, несуть часткову відповідальність перед потерпілими.

За загальним  правилом деліктна відповідальність покладається на осіб, які є повністю дієздатними (здатними своїми діями набувати та реалізовувати свої права та створювати для себе і виконувати цивільні обов’язки), а основне - деліктоздатними (здатними відповідати за свої дії).

Критерієм цієї диференціації  є наявність у особи достатнього  рівня психічного розвитку та життєвого досвіду для того, щоб адекватно оцінювати значення своїх дій та керувати ними. Однак доволі часто виникають ситуації, коли шкода завдається особами, які залежно від різних обставин не можуть в повній мірі усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. І тому в цьому разі варто звернутися до деліктних зобов’язань із так званим дефектним суб’єктивним складом.

До цих видів  деліктів належать:

1) відшкодування  шкоди, завданої малолітньою особою;

2) відшкодування  шкоди, завданої неповнолітньою  особою;

3) відшкодування  шкоди, завданої недієздатною  особою;

4) відшкодування  шкоди, завданої обмежено дієздатною  особою;

5) відшкодування  шкоди, завданої особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (адієздатною особою).

 

Відшкодування шкоди, заподіяної малолітньою особою:

Згідно з чинним законодавством малолітніми визнаються фізичні особи, які не досягли 14 років (ст.31 ЦК України). Ці особи, незважаючи на те, що наділені частковою цивільною дієздатністю, визначаються повністю неделіктоздатними, однак шкода, завдана ними, підлягає відшкодуванню.

Так, відповідальність за шкоду, завдану малолітніми особами, покладається на їхніх батьків (усиновлювачів) або опікунів чи інших осіб, які  на правових підставах здійснюють виховання малолітньої особи (ч.1 ст. 1178 ЦК України).

Аналогічний порядок  поширюється і на заклади, які  за законом здійснюють щодо малолітніх осіб функції опікуна (ч.3 ст.1178 ЦК України). При цьому відповідальність даних осіб базується на загальних умовах відповідальності із заподіяння шкоди.

Крім цього, законодавець встановлює відповідальність навчального  закладу, закладу охорони здоров’я чи іншого закладу, що зобов’язаний здійснювати нагляд за малолітньою особою, а також особи, яка здійснює нагляд за малолітньою особою на підставі договору (ч.2 ст.1178 ЦК України), за шкоду, завдану малолітньою особою під час перебування під наглядом цих закладів чи осіб, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини.

Протиправність  діяння буде полягати у тому, що ці особи  незалежно виконували покладений на них згідно із законом чи договором  обов’язок здійснювати виховання  та (чи ) нагляд за малолітнім.

Так, батьки (усиновлювачі) або опікуни чи інші фізичні особи, які на правових підставах здійснюють виховання малолітньої особи, також заклади, що здійснюють щодо малолітнього функцію опікуна, відповідають за неналежні виховання та нагляд (інколи в літературі висловлюється аргументована думка з приводу того, що доцільно було б ввести відповідальність батьків та опікунів не лише за неналежне виховання та нагляд але й за неналежне утримання яке матиме місце у разі крадіжки малолітнім грошей або продуктів харчування з магазину для прожиття), а навчальні заклади, заклади охорони здоров’я, інші заклади чи особи, що зобов’язані здійснювати нагляд за малолітнім, - мають нести відповідальність лише за неналежний нагляд.