Кримінальна відповідальність за заподіяння шкоди

ЗМІСТ

 

Вступ  …………………………………………………………………….……  6 - 5

І. Загальні положення про відшкодування  шкоди  …..……..…….…….  6 - 9

1.1 Зобов'язання щодо відшкодування шкоди …………..………………...   6 - 9

1.2 Підстави виникнення зобов’язань щодо відшкодування шкоди …...  10 - 14

ІІ. Відшкодування  майнової шкоди

2.1 Відшкодування шкоди завданої працівником  ………….…………….  15 - 18

2.2 Відшкодування за шкоду заподіяну органами державної влади, правоохоронними та судовими органами  ………………………...……….  19 - 28

2.3 Відшкодування за шкоду, заподіяну малолітніми та недієздатними особами……………………………………………………………..…………  29 - 37

Висновки  …………………………………………………………...……….  53 - 55

Список  використаної літератури  ………………………….…........……  55 - 55

Додатки  …………………………………………………………….....……..  66 - 66

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Історія розвитку законодавства  щодо відшкодування майнової і моральної  шкоди сягає давнини. Практично до початку ХХ ст. за вказані правопорушення існувало досить суворе покарання, яке, здебільшого, було кримінально-правовим.

Можна зазначити, що в різні періоди розвитку української держави, починаючи від славної Київської Русі і закінчуючи здобуттям незалежності, український народ, а зокрема кожна особа, мала право на відшкодування завданої шкоди, чи взагалі була позбавлена цього права.

Разом із формуванням  і розвитком давньоруської держави  складалося і розвивалося законодавство  Київської Русі. Виникнувши на основі звичаєвого, що мало місце у східних  слов’ян ще у додержавній період, законодавство було поставлене під службу державі, послідовно відстоювало і захищало інтереси князів, бояр та інших категорій заможного населення. Про це свідчить перший юридичний звіт, яким був “Устав” і “Закон руський”. Останній захищав власність багатих від спроб її привласнення бідними і в основу його було покладено принцип поділу людей на вільних і залежних.

З формуванням козацького республіканського ладу складається  своєрідна правова система у  Запорізькій Січі. Козаки не визнавали дій статутів та магдебурзького права на своїй території. Правосуддя в Запорізькій Січі відбувалося відповідно до стародавніх звичаїв, ”словесного права і здорового глузду”. Гордість української нації - запорізьке козацтво, для яких честь і гідність інколи шанувалась набагато більше життя. Вільний дух козака зводився до принципу “життя віддати, а честь не посоромити”.

Перший державний  нормативний акт України - конституція  П. Орлика (1710р.) важливе місце відвела  захисту честі та гідності від  різних порушень. Можна сказати, що конституцією впроваджувався порядок судового розгляду спорів з приводу захисту честі та гідності. Все це свідчило про високий рівень державності того періоду.

За часів радянської влади відносини між державою і особою будувалися згідно з марксистською  доктриною - від держави до людини, в якій держава мала необмежену владу. Особа за своїм правовим становищем у такому суспільстві не могла бути рівноправним суб’єктом права, а про відшкодування завданої шкоди, не могло бути й мови. Історія розвитку нашої держави затьмарена періодами масових репресій і свавілля, де проблема відшкодування шкоди, на мій погляд, досягала межі апогею, тобто шкода не тільки не відшкодовувалася, а й кожна особа була позбавлена своїх прав.

Із проголошенням  України незалежною, суверенною, демократичною  і правовою державою, - де людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю, кожна людина, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних переконань, статі майнового стану, повинна почувати себе в безпеці і захисті. Адже саме демократична держава бере на себе обов’язок гарантії та захисту прав і свобод, законних інтересів. Тому що держава вважається демократичною не тільки прийнявши ряд гарантій захисту прав і свобод, а й у випадку порушення цих прав, вона сприяла тому, що вони були відновлені і на правопорушника була покладена відповідальність за заподіяння шкоди. Кожен день нам приходиться ставати свідками порушення прав і свобод людини і громадянина, це явище безперервне, але в протиріччя цьому нашим основним завданням, як майбутнім юристам, є правильне тлумачення, роз’яснення, повідомлення громадян про те, що кожна людина має право на відшкодування завданої майнової чи моральної шкоди, і не можна боятися чи цуратися цього права. Адже, як показав час, що минув після прийняття Конституції України, проголошені в ній права і свободи, гарантії їх захисту набувають все більшого реального наповнення.

Конституція всебічно гарантує права і свободи, передбачає механізм їх забезпечення і охорони. Про це свідчить система конституційних нормативно-правових гарантій прав і свобод, не відчужуваності і не порушності прав і свобод, їх невичерпності, неприпустимості скасуванню, звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Одним із найбільших і найвагоміших досягнень у справі гарантування прав і свобод є передбачена  Конституцією система організаційно-правових гарантій, серед яких особливе значення відводиться Президентові України, Верховній раді України, органам  виконавчої влади та місцевого самоврядування, судам, прокуратурі, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини. Тобто кожен громадянин, іноземець чи особа без громадянства може звернутись до суду з позовною заявою з метою відшкодування завданої шкоди, чи до Уповноваженого ВРУ із   запитом з метою чіткого тлумачення правової норми або для надання консультації, поради.

Поряд з національними  гарантіями захисту прав і свобод Конституція передбачає можливість використання і міжнародно-правових гарантій захисту. Відповідно до ст.55 Конституції  кожен має право після використання всіх можливих національних засобів правового захисту звернутися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ або органів міжнародних організацій, членом чи учасницею яких є Україна.

Додатковою гарантією  прав і свобод людини є також міжнародні механізми захисту прав людини до яких приєдналася Україна. Важливим кроком у цьому напрямі стала ратифікація 17 липня 1997 року Конвенції про захист прав і основних свобод людини. Відтепер громадяни України мають можливість звертатися щодо захисту порушених їх прав до Європейського суду з прав людини. До того ж, приєднавшись у 1990 році до Факультативного протоколу до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966р., Україна також визнала і компетенцію ООН з прав людини щодо розгляду індивідуальних скарг громадян на порушення їх прав та свобод гарантованих цим пактом.

Важливими ланками  у механізмі захисту прав і  свобод людини і громадянина в  Україні є Конституційний Суд  України та Уповноважений Верховною  Радою України з прав людини.

Отже, можна зазначити, що проблема відшкодування шкоди  не просто актуальна, вона є надзвичайно  болючою для більшості населення будь-якої країни. Нам доводиться спостерігати, скільки людей звертається до суду за захистом свого порушеного права. Тільки хотілося б, щоб кількість заяв, поданих до суду, відповідала кількості розглянутих ,а в результаті прийнятих правильних рішень, щодо відшкодування заподіяної шкоди. Тому, що весь механізм відшкодування шкоди потребує значного доопрацювання, тому що, за статистикою, розмір відшкодування шкоди дуже мізерний. А кількість людей, які не знають, що існує наявність права на відшкодування такої шкоди взагалі існує, в результаті чого людина в демократичній державі почуває себе не захищеною.

Саме із цим негативним явищем потрібно боротись, тому що, більшість  обставин, за яких виникає порушення  права спричинене незнанням законів, а як зазначається в Конституції України: “Не знання законів не звільняє від відповідальності”. Тому потрібно, щоб у засобах масової інформації більш ширше розкривались та тлумачились нормативні акти, які приймаються на захист та гарантію прав і свобод, а також відшкодування завданої майнової чи моральної шкоди.

Даною темою займалися такі науковці: Борисова В.І, Дзера О.В, Панченко М.І, Підопригора М.А, Харитонов О.Є, Шевченко М.Я, та багато інших. В результаті дослідження їх праць, основною метою виконання курсової роботи є ряд завдань:

· поняття відповідальності за заподіяну шкоду;

· підстави виникнення зобов’язань, щодо відшкодування шкоди;

· суб’єкти, на яких покладена відповідальність за заподіяння шкоди;

· в чому полягає  особливість матеріальної і майнової шкоди;

· розмір відшкодування заподіяної шкоди;

· дослідження чинного законодавства, яке регулює питання, щодо відповідальності за заподіяну шкоду.

Об’єктом дослідження даної теми є ті суспільні відносини, які виникають у сфері заподіяння шкоди. А предметом права та свободи громадян, які були порушені внаслідок протиправних посягань, нанесення збитків, фізичного болю, страждання, яких фізична особа зазнала у зв’язку із каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, душевних стражданнях, приниженні честі, гідності, а також ділової репутації.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

І. Загальні положення про відшкодування  шкоди

 

1. Зобов’язання щодо відшкодування шкоди

 

Проблема відшкодування  моральної та майнової шкоди заподіяної особі (останнім часом –не лише фізичній, але і юридичній), є однією з найважливіших у цивілістиці. Кожна особа у правовій державі має відчувати свою правову та соціальну захищеність, а повага до захисту особистості повинна бути в такому суспільстві нормою повсякденного життя. Наче і не забуваємо ми, що особисті та майнові права людини, її здоров’я та життя нерозривно пов’язані з такими поняттями, як рівність, свобода,справедливість, недоторканість особи тощо. Однак дедалі частіше ми стаємо свідками того, що наче і захищена людина, і права її відновлено, а все ж залишається тонкий присмак чогось такого, що обов’язково треба доробити. Проголосити в Конституції України (стаття 3) життя і здоров’ю соціальною цінністю, держава тим самим взяла на себе обов’язок забезпечити всім громадянам захист їх здоров’я і життя, інтереси в усіх сферах та процесах їх діяльності .

 Цей обов’язок,  насамперед, полягає у законодавчому  закріпленні правових норм, що  визначають умови і порядок  реалізації конституційного права  громадян на відшкодування майнової  та моральної шкоди, юридичні  засоби охорони даного права,  а також юридичні засоби охорони  цього права у випадку його  порушення. Вже більше року  діє Цивільний кодекс України,  який регулює загальні підстави  відповідальності за завдану  як майнову шкоду (ст.1166) так  і моральну шкоду ( ст.1167).

Зокрема, зазначається, по-перше, що майнова шкода завдана  неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної та юридичної особи, відшкодовуються в повному обсязі особою, яка її завдала, а по-друге, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала за наявності її вини, крім випадків встановлених ч.2 ст.1167 Ц.К. (випадки завданої шкоди джерелом підвищеної небезпеки, внаслідок незаконного судження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування, як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт тощо).

Але саме практичні  аспекти реалізації такого відшкодування  і спричиняють цілу низку конче  важливих і проблемних питань, які  і стали приводом для проведення 14-15 лютого 2005 року консультаційною  фірмою “Вертан”, благодійним фондом “Правове суспільство” та юридичною  фірмою “Професіонал” за інформаційної  підтримки “Юридичної газети” семінару-практикуму “Відшкодування моральної та майнової шкоди згідно з законодавством України”.

Загалом на сучасному  етапі розвитку світової спільноти проблема прав і свобод людини є все ж таки однією з найактуальніших, оскільки в цьому напрямі прийнято низку міжнародних нормативно - правових актів, котрі визначають людину найвищою цінністю суспільства, а належне забезпечення її прав і свобод-головним обов’язком демократичної держави.

Саме закріплення  за державою обов’язку забезпечення прав і свобод людини дає можливість у випадку порушення останніх, звернутися до суду з метою їх захисту та відновлення, а також за компенсаціїю шкоди завданої таким порушенням. Однак сам механізм такого відшкодування у судовому порядку поки потребує значного доопрацювання, позаяк, за статистикою, ще існують такі приклади, коли людина незаконно засуджена до позбавлення волі строком на 5 років, фактично, із понівеченою ні за що долею, отримує відшкодування у розмірі трохи більше $1000. Чи є шляхи подолання негативних явищ у відшкодуванні майнової та моральної шкоди, чи можливе вирішення проблемних питань безпосередньо у судовому порядку? Саме про це розмірковували судді Верховного Суду України Василь Гуменюк, Віктор Маринченко, Олександр Терлецький, суддя Верховного Господарського Суду України Борис Грек, експерти з питань моральної шкоди Сергій та Олена Волочай, які у своїх доповідях вивчали та аналізували аспекти відповідальності за майнову шкоду, завдану внаслідок недоліків товару; неправомірного засудження та ушкодження здоров’я тощо.

 Відшкодування шкоди регулює стаття 1166 Цивільного кодексу України, яка визначає загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду. Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної та юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної чи юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала  шкоду звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом.Шкода, завдана правомірними діями відшкодовується у випадках передбачених Цивільним кодексом України.