Кримінальна відповідальність за заподіяння шкоди

З позицій автора М.І.Панченка зобов’язання внаслідок заподіяння шкоди називають деліктним (від лат. delictum-правопорушення). Воно виникає там, де заподіювач шкоди і потерпілий не перебуває між собою у зобов’язальних відносинах або шкода виникла незалежно від наявних між сторонами зобов’язальних відносинах.

Зобов’язання щодо відшкодування шкоди (деліктне зобов’язання) -це таке чивільно- правове зобов’язання за яким потерпілий (кредитор) має право вимагати від заподіювача шкоди (боржника) відшкодування в повному обсязі протиправно завданої шкоди шляхом відшкодування її в натурі або відшкодування завданих збитків.

Саме у такій  формі виражена формула генерального делікту: “ Хто зі своєї вини заподіяв іншому шкоду, зобов’язаний її відшкодувати.” Щодо принципів інституту відшкодування шкоди, то вони проявляються в таких ідеях:

а) генерального делікту;

б) повного відшкодування  завданої шкоди;

Передбачений у  статті 11 ЦК факт завдання цієї шкоди в юридичній літературі розглядається як делікт, а принцип, на якому грунтується саме відшкодування, як - ”принцип генерального делікту”

Що стосується повного  відшкодування завданої шкоди, то як вже зазначалось, він тісно пов’язаний з попереднім принципом генерального делікту. Принцип повного відшкодування означає, що обсяг обов’язку відшкодувати шкоду визначається розміром цієї шкоди.На випадки завданої моральної шкоди принцип повного відшкодування не поширюється, оскільки вона не піддається грошовій оцінці. Однак її відшкодування можливе поряд з відшкодуванням майнової шкоди-так вважає доктор юридичних наук В.І. Борисова.

 Отже, деліктне зобов’язання - це різновид цивільно-правових зобов’язань, і тому йому властиві ті самі структурні особливості, що характеризують кожне зобов’язання.Такими структурними елементами є суб’єкт, об’єкт та зміст.

Суб’єктами деліктних  зобов’язань можуть бути будь-які учасники цивільних правовідносин.

Кредитор - це особа, якій заподіяно шкоду (потерпілий). Ним може бути будь-який громадянин України (дієздатний, недієздатний, неповнолітній, який не досяг 15 років, іноземець та особа без громадянства). Ним також може бути організація незалежно від того, чи користується правами юридичної особи чи ні.

Боржник - це особа, яка відповідає за заподіяну шкоду. Як правило, нею є заподіювач шкоди. У деяких випадках, передбачених законодавством, боржник виступає не заподіювачем шкоди, а особа винна за поведінку заподіювача. За шкоду заподіяну неповнолітнім, який не досяг 15 років, несуть відповідальність його батьки (усиновлювлювачі), опікуни або навчальні, виховні та лікувальні заклади під наглядом яких перебував неповнолітній, якщо не доведуть, що шкода сталася не з його вини. Громадянин виступає, як боржник за умови, що він є деліктоздатним, тобто здатним відповідати за свої дії. Деліктоздатність громадян за чинним цивільним законодавством України настає з 14 років. Організація вважається деліктоздатною за умови, що вона користується правами юридичної особи.

Об’єктом деліктних  зобов’язань є відшкодування, яке  боржник зобов’язаний надати потерпілому. Воно полягає в поновленні майнової сфери потерпілого в натурі (надати річ того самого роду і якості, виправити пошкоджену річ.,і так далі) або в повному відшкодуванні заподіяних збитків. При ушкодженні здоров’я та заподіяння смерті відшкодовування здійснюється у формі грошової компенсації втраченого заробітку, а також інших витрат.

Зміст деліктного зобов’язання становить право кредитора та обов’язок боржника. Обов’язком боржника є вчинення дії, за допомогою яких майнова сфера була б поновлена до такого рівня, в якому вона перебувала до її порушення, а право кредитора-одержати таке відшкодування.

Ознаки зобов’язання щодо відшкодування шкоди:

1) правова форма реалізації цивільно- правової відповідальності заподіювача шкоди або засіб захисту потерпілого;

2) основні функції-поновлення майнового становища потерпілого, що було до завдання шкоди, а також виховно-запобіжний вплив;

3) засоби відповідальності, реалізовані через це зобов’язання, не впливають безпосередньо на правопорушника, а діють через обмеження його інтересів;

4 ) зобов’язання виникає за наявності передбачених законом умов і, як правило, лише за наявності протиправної поведінки.

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2  Підстави виникнення зобов’язань

 

Підстави виникнення зобов’язань - це правопорушення, тобто протиправна винна поведінка заподіювача шкоди:

1) наявність шкоди  у потерпілого;

2) протиправність  поведінки заподіювача шкоди;

3) причинний зв’язок  між поведінкою заподіювача шкоди і завданою шкодою.

4) Вина заподіювача.

Наявність шкоди  у потерпілого може майновою або моральною. Майнова шкода може бути у вигляді позитивних збитків та упущеної вигоди. Особиста немайнова (моральна) шкода раніше не відшкодовувалася. Проти позитивного вирішення питання висувалися два основних заперечення:

а) відшкодування  моральної шкоди не притаманне було соціалістичній свідомості і праву;

б) моральну шкоду  не можна ні оцінити, ні відшкодувати в грошовій формі. Що стосується моральної шкоди, то тут найбільш важливий аспект запобігання порушенням. Тому в цьому разі має йтися не про відшкодування, а про цивільно-правову відповідальність за заподіяння моральної шкоди.

Відповідно до статті 1167 ЦК моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовуються особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.

Моральна шкода  відшкодовується незалежно від  вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної та юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоду  завдано каліцтвом, іншим ушкодженням  здоров’я або смертю фізичної  особи внаслідок дії джерела  підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоду  завдано фізичній особі внаслідок  її незаконного засудження, незаконного  притягнення до кримінальної  відповідальності, незаконного застосування, як запобіжного заходу-тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) у інших випадках  встановлених законом.

Окремо у статті 1168 ЦК урегульоване відшкодування моральної  шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим  ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи. Вона може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів, а якщо завдана смертю фізичної особи, то відшкодовується  її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім’єю.

Протиправність  поведінки заподіювача шкоди-порушення  норм права і суб’єктивного права  потерпілого. Закон передбачає низку  обставин, наявність яких виключає протиправність поведінки заподіювача  шкоди:

а) дії щодо здійснення права і виконання обов’язку-наприклад, дії організації епідеміологічної служби щодо знищення тварин, які створюють небезпеку зараження і поширення інфекційних захворювань, діяльність пожежників з гасіння пожежі;

б) згода потерпілого  на заподіяння шкоди. Вона виключає протиправність поведінки заподіювача шкоди  за наявності трьох умов: згода  добровільна, стосується тих благ, якими  потерпілий може повністю розпоряджатися самостійно, відповідно вимогам закону про порядок здійснення цивільного права;

в) протиправність поведінки самого потерпілого (у  деяких випадках). Це-заподіяння шкоди  у разі здійснення особою права на самозахист. Шкода, завдана особою при здійсненні нею права на самозахист від протиправних посягань, у тому числі в стані необхідної оборони, якщо при цьому не були перевищені її межі, не відшкодовується. Якщо у випадку здійснення особою права на самозахист вона завдала шкоди іншій особі, ця шкода має бути відшкодована особою, яка її завдала. Якщо такої шкоди завдано способами самозахисту,  які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства, вона відшкодовується особою, яка вчинила протиправну дію (ст. 1169)

Від необхідної оборони  слід відрізняти крайню необхідність. Це стан, коли особа заподіюючи більшу шкоду, що загрожує інтересам держави або суспільства, особистості чи правам діючої або іншої особи, завдає шкоду значно меншу, якщо небезпека зазначеним інтересам і правам не може бути усунена іншими шляхами і засобами (наприклад, водій, намагаючись уникнути наїзду на пішохода, заподіяв шкоду іншому автомобілю). У разі необхідної оборони виключається цивільно-правова і кримінальна відповідальність. Однак цивільне право не передбачає автоматичного звільнення заподіювача шкоди від майнової відповідальності. Можливі три варіанти вирішення питання:

а) загальне правило  - шкода, завдана особі у зв’язку із вчиненням дій, спрямованих на усунення небезпеки, що загрожувала цивільним правам чи інтересам іншої фізичної або юридичної особи, якщо цю небезпеку за даних умов не можна було усунути іншим способом (крайня необхідність), відшкодовується особою, яка її завдала. Особа, яка відшкодувала шкоду, має право пред’явити зворотну вимогу до особи, в інтересах якої вона діяла.(ч.1. ст.1171)

б) за ч.2 ст.1171 ЦК суд має право, враховуючи обставини, за яких завдано шкоди у стані крайньої необхідності, покласти її обов’язок відшкодування на особу, яка її завдала;

в) суд вправі зобов’язати  особу, що завдала шкоду, а також  особу в інтересах якої діяла  вказана особа, відшкодовувати шкоду  в певній частці або звільнити  їх від відшкодування шкоди частково або в повному обсязі.

3. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою заподіювача і завданою шкодою. Вирішення питання про встановлення причинного зв’язку ускладнюється тим, що закон передбачає у ряді випадків відповідальність одних осіб за дії їнших-відповідальність юридичної особи за дії її працівників, відповідальність батьків за дії своїх малолітніх дітей тощо. Тоді причинний зв’язок складається з двох і більше ланок: перша виражає зв’язок поведінки, безпосередньо зв’язок заподіювача із завданою шкодою; друга-зв’язок між поведінкою безпосереднього заподіювача і діями відповідальної особи.

4. Вина заподіювача шкоди. Норми цивільного права не встановлюють різного обсягу від того: заподіяна шкода умисно чи з необережності (на відміну від кримінального права) -в обох випадках шкода відшкодовується в повному обсязі. Форма вини потерпілого може мати значення лише в тому випадку якщо йдеться про змішану відповідальність.

На відміну від  кримінального права, діє презумпція невинуватості-заподіювач шкоди вважається винним, поки не доведе, що він діяв невинно. Оскільки встановлена презумпція невинуватості правопорушника, то позивач не повинен доводити наявність вини відповідача у заподіянні шкоди. І, навпаки, на відповідача покладений тягар доказування того, що його вина в завданні шкоди відсутня. У випадках, передбачених цивільним законодавством, обов’язок відшкодування, як виняток із загального правила, може бути покладений на заподіювача шкоди, незалежно від наявності його вини, тобто і за випадкове заподіяння (відповідальність за шкоду завдану джерелом підвищеної небезпеки).

 

Підстави звільнення від обов’язку відшкодування  шкоди:

1) непереборна сила. Для того, щоб вона могла служити  підставою звільнення від відшкодування шкоди, необхідна наявність двох ланок причинного зв’язку:

а) ланка, яка пов’язує непереборну силу і поведінку  заподіювача;

б) ланка, що пов’язує поведінку заподіювача і завдану  шкоду;

2) протиправні дії  третіх осіб-для звільнення від  обов’язку відшкодування шкоди  необхідно, щоб така поведінка  містила всі елементи складу правопорушення.

3) Обставини, що  характеризують стан заподіювача  шкоди. Згідно із ст.1186 ЦК шкода,  завдана фізичною особою, яка в момент її заподіяння не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, не відшкодовується. З урахуванням майнового становища потерпілого та особи, яка завдала шкоду, суд може поставити рішення про відшкодування нею цієї шкоди частково або в повному обсязі.

Якщо фізична  особа, яка завдала шкоду, сама довела себе до стану, в якому вона не усвідомлювала  значення своїх дій та (або) не могла  керувати ними в результаті вживання нею спиртних напоїв, наркотичних  засобів, токсичних речовин тощо, шкода завдана нею, відшкодовується  на загальних підставах.

Якщо шкоду було завдано особою, яка не усвідомлювала  значення своїх дій та (або) не могла  керувати ними у зв’язку з психічним  розладом або недоумством, суд може постановити рішення про відшкодування цієї шкоди її чоловіком (дружиною), батьками, повнолітніми дітьми, якщо вони проживали разом з цією особою, знали про її психічний розлад або недоумство, але не вжили заходів щодо запобігання шкоді;

4) обставини, що  характеризують поведінку потерпілого  (змішана відповідальність). Згідно  зі ст.1193 ЦК шкода, завдана потерпілому  внаслідок його умислу, не відшкодовується,  якщо груба необережність потерпілого  сприяла виникненню або збільшенню  шкоди, то залежно від ступеня  вини потерпілого (а в разі  вини особи, яка завдала шкоду-також  залежно від ступеня вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом. Вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених чю1 ст.1195 ЦК, у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника та у разі відшкодування витрат на поховання.

Таким чином, закон  надає юридичне значення протиправній поведінці потерпілого, якщо вина потерпілого  полягає в умислі або грубій необережності. Проста необережність потерпілого  законом не розглядається, як підстава звільнення заподіювача від відшкодування шкоди. Питання про те, чи є необережність потерпілого грубою або простою, що впливає чи не впливає на розмір відшкодування шкоди, має вирішуватись у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин. Зокрема грубою необережністю може бути визнано нетверезий стан потерпілого, що сприяв виникненню або збільшенню шкоди, заподіяної внаслідок порушення правил безпеки руху.