Кримінальна відповідальність за заподіяння шкоди

Відповідно до статті 3 Закону відшкодуванню підлягають:

· заробіток та інші грошові доходи, які особа втратила внаслідок незаконних дій;

· майно (в тому числі  гроші, грошові вклади і проценти за ними, цінні папери та проценти за ними, частка у статутному фонді  господарського товариства, учасником, якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в дохід держави  судом, вилучене органами дізнання чи попереднього слідства, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;

· штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати  та інші витрати, сплачені громадянином;

· суми, сплачені громадянином у зв’язку з наданням йому юридичної  допомоги;

Відповідно до статті 7 Закону час перебування під вартою, час відбування покарання, а також час, протягом якого особа працювала у зв’язку з незаконним відстороненням від роботи (посади), зараховується в загальний трудовий стаж, як і стаж роботи за спеціальністю, стаж державної служби, неперервний стаж.

Відповідно до статті 9 Закону місцеві органи влади і  самоврядування протягом одного місяця від дня звернення повинні  повернути громадянинові, який втратив  право користування житловим приміщенням  у зв’язку з незаконним засудженням, раніше займане ним житлове приміщення, а у разі неможливості повернення, (наприклад, будинок знесено чи переобладнано  в нежитловий, після капітального ремонту житлового приміщення, яке займав громадянин, більше не існує чи воно значно зменшилося в розмірі, жиле приміщення у встановленому порядку надано іншій особі та інше)-надають йому поза чергою протягом шести місяців після звернення громадянина в цьому населеному пункті рівнозначне житлове приміщення з урахуванням складу сім’ї і діючих норм жилої площі (від 9 до 13,65 кв. м жилої площі на кожного члена сім’ї).

Вартість втраченого житла відшкодовується з ринкових цін, що діють на момент звернення  громадянина про відшкодування шкоди.

Заяву про оскарження постанови про відшкодування  шкоди, завданої незаконними діями  органів дізнання, досудового слідства чи прокуратури, на вибір громадянина може бути подано до суду за місцем його проживання або місцезнаходженням відповідача. Сторони в цих справах звільняються від судових витрат.

Більш детально питання, пов’язані з відшкодуванням шкоди, роз’яснюють в Положенні про порядок застосування вказаного закону, затвердженому наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України і Міністерства фінансів України 4 квітня 1996 р.

Аналізуючи статті 1173-1175 ЦК України, слід підкреслити, що відповідальність за шкоду, заподіяну фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органів державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, посадовими або службовими особами цих органів, а також шкода, заподіяна внаслідок прийняття зазначеними органами нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасованим, відшкодовується державою, АРК, або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів та їх посадових чи службових осіб.

Найбільш суттєвою відмінністю цього виду спеціального делікту є суб’єктивний склад заподіювачів шкоди. До них, зокрема, належать:

· органи державної  влади, тобто колегіальні та одноособові  органи, наділені юридично визначеними державно-владними повноваженнями та необхідними засобами для здійснення функцій і завдань держави. Йдеться про органи всіх гілок державної влади: законодавчої (Верховна Рада України), судової (Верховний Суд України, Вищий господарський суд України, місцеві та апеляційні суди тощо) та виконавчої (Кабінет Міністрів України, місцеві державні адміністрації тощо);

· органи влади Автономної Республіки Крим, тобто виборні та інші органи територіальних громад, які  наділені повноваженнями вирішувати питання АРК місцевого значення (Верховна Рада АРК тощо);

· органи місцевого  самоврядування, тобто виборні та інші органи територіальних громад, що наділені повноваженнями вирішувати питання місцевого значення (сільські, селищні, міські, районні в містах, районні, обласні ради народних депутатів, їх виконавчі комітети та голови тощо);

· посадові та службові особи відповідних органів, тобто  керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативно-правовими актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій. Усі інші працівники відповідних органів несуть відповідальність на загальних підставах.

Ці суб’єкти здійснюють покладені на них функції від імені і в інтересах відповідних публічних утворень, тобто держава Україна, АРК чи відповідної територіальної громади. Саме через це останні будуть нести відповідальність за матеріальну шкоду, завдану неправомірними діями зазначених органів та їх посадових і службових осіб.

Матеріальна шкода, заподіяна фізичній або юридичній  особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової чи службової особи, органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.(ст.1173 ЦК України)

Матеріальна шкода, заподіяна фізичній або юридичній  особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи, органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, відшкодовується державою, АРК або органом місцевого сомоврядування незалежно від вини цієї особи.

Матеріальна шкода, заподіяна фізичній або юридичній  особі внаслідок прийняття органами державної влади, органом влади  АРК або органом місцевого  самоврядування нормативно-правового  акта, що був визнаний незаконним і  скасованим, відшкодовується державою, АРК або органом місцевого  самоврядування незалежно від вини службових і посадових осіб цих  органів.

Заподіювач шкоди  та відповідач за завдану шкоду в цьому деліктному зобов’язанні не зберігається.

Держава Україна, Автономна  Республіка Крим та територіальна громада  будуть нести відповідальність за шкоду, заподіяну її органами чи посадовими особами, за рахунок власного майна, у тому числі грошових коштів, які  належать їм на праві власності. При  цьому слід враховувати, що оскільки розпорядження цим майном відбувається через відповідні фінансові органи держави, АРК та територіальних громад, то саме зазначені фінансові органи будуть відповідачами за позовами, що випливають з цього делікту.

 

 

Окрім специфіки  суб’єкта, певними особливостями  за цим деліктом наділені також загальні умови деліктної відповідальності. Що стосується такої умови як протиправність діяння, то насамперед слід підкреслити, що у цьому делікті варто говорити не стільки про протиправність, скільки про незаконність рішень, дій або бездіяльності відповідних органів. Сутність цього розмежування полягає в тому, що дані органи та їх посадові чи службові особи, на відміну від інших суб’єктів, мають здійснювати свою діяльність не на принципі заборони (дозволено все, що не заборонено законом), а на принципі дозволу (дозволено лише те, що дозволено законом чи іншими підзаконними актами). Тому незаконними будуть не лише рішення, дії чи бездіяльність органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування та їх посадових чи службових осіб, які прямо заборонені в законі, але й ті, що вчинені без відповідних повноважень, з їх перевищенням чи зловживанням.

Слід зазначити, що незаконні дії цих органів  чи осіб можуть здійснюватись як у  формі активних дій (усні або письмові розпорядження, накази постанови рішення тощо), так і у формі бездіяльності (невиконання тих дій, які вони зобов’язані були виконати на підставі покладених на них обов’язків.

При цьому закон  не передбачає переліку незаконних діянь, за які наступає відповідальність за даним деліктом. Тому до них можуть належити будь-які рішення, дії та бездіяльність, які обов’язкові для виконання та прийняті (вчинені) органом чи його посадовою (службовою) особою при реалізації компетенції органу чи виконанні посадових чи (службових) обов’язків.

Іншою особливістю  того делікту є те, що законодавець до окремого виду протиправного діяння відносить також прийняття органом  державної влади, органом влади  АРК або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасованим.

При цьому можливість відшкодування шкоди, заподіяної даним  різновидом делікту, не залежить ні від органу, що прийняв його, ні від різновиду нормативно-правового акта. Основними критеріями є те, щоб цей нормативно-правовий акт був визнаний незаконним, тобто таким, що суперечить чинному законодавству, та скасованим, тобто таким, щоб внаслідок незаконності була припинена його дія.

При вирішенні питання  про скасування чинності нормативно-правового  акта внаслідок його незаконності слід враховувати ієрархію нормативно-правових актів, тобто насамперед нормативно-правові  акти не повинні суперечити Конституції України, міжнародно-правовим актам, законам України тощо. Переважна більшість нормативно-правових актів можуть бути визнані незаконними та скасовані судами загальної юрисдикції. Що ж до законів, то визнання їх не конституційними можливе лише Конституційним Судом України.

Певну особливість  має причинно – наслідковий зв¢язок, який у цьому випадку має, як правило складний характер, оскільки часто завдана шкода є наслідком протиправного діяння не лише одного органу чи посадової (службової) особи. Що стосується шкоди, то вона відшкодовується в повному обсязі як та, що завдана майну фізичної та юридичної особи, так і моральна шкода.

Найбільш специфічною  у цьому випадку є можливість відшкодування заподіяної шкоди  незалежно від вини органу державної  влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування та інших  посадових чи службових осіб. Аналізуючи чинне законодавсто, варто дійти  висновку, що вина відповідних органів  та їх посадових і службових осіб у цьому випадку передбачається. Це вид певної гарантії, яка витікає з того, що дані суб¢єкти, які є представниками відповідної публічної влади, мають діяти від імені та в інтересах осіб. Крім цього, законодавець презюмує також і знання цими органами та їх посадовими (службовими) особами чинного законодавства і покладає на них обов’язок безумовного дотримання його приписів.

Після відшкодування завданої майнової шкоди держава Україна, АРК та територіальні громади мають право регресу до винної в цьому завданні шкоди посадової чи службової особи.

 Відповідальність за шкоду, заподіяну правоохоронними та судовими органами

Цей вид деліктної  відповідальності передбачений ст. 1176 ЦК України. Додаткове регулювання деліктних зобов’язань здійснюється Законом України “Про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду”. 20 Порівняно із загальними умовами настання деліктної відповідальності цей вид має цілу низку специфічних ознак. Насамперед суб’єктом-заподіювачем шкоди є правоохоронні та судові органи, до яких за ЦК України належать:

· органи дізнання, тобто органи, наділені правом провадити слідчі дії, що є початковою формою досудового розслідування у кримінальних справах. Згідно з чинним законодавством органами дізнання є:

1) міліція, податкова  міліція (у справах про ухилення від сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), а також у справах про приховування валютної виручки);

2) органи безпеки  (у справах, віднесених законом до їх відання);

3) командири військових  частин, з’єднань, начальники військових  установ (у справах про всі злочини, вчинені підлеглими їх військовослужбовцями і військовозобов’язаними під час проходження ними зборів, а також у справах про злочини, вчинені робітниками і службовцями Збройних Сил України у зв’язку з виконанням службових обов’язків або у розташуванні частини, з’єднання, установи);

4) митні органи (у справах про контрабанду);

5) начальники виправно-трудових  установ, слідчих ізоляторів, лікувально-трудових  і виховно-трудових профілакторіїв (у справах про злочини проти встановленого порядку несення служби, вчиненій працівниками цих установ, а також у справах про злочини, вчинені у розташуванні зазначених установ);

6) органи державного пожежного нагляду (у справах про пожежі і порушення протипожежних правил);

7) органи охорони  державного кордону (у справах про порушення державного кордону);

8) капітани морських  суден, що перебувають у далекому плаванні (ст.101 КПК України);

· органи попереднього (досудового) слідства, тобто органи, наділені правом проводити досудове слідство у кримінальних справах. Згідно з чинним законодавством до них належать:

1) слідчі прокуратури;

2) слідчі органів  внутрішніх справ;

3) слідчі податкової  міліції;

4) слідчі органів  безпеки.(ст.102 КПК України).

· органи прокуратури, тобто органи, на які покладено функції:

1) підтримання державного обвинувачення в суді;

2) представництво інтересів громадян або держави у суді у випадках, визначених законом;

3) нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Структура органів  прокуратури визначається Законом  України “Про прокуратуру”22 і об’єднує в собі Генеральну прокуратуру України, прокуратури АРК, областей, міст Києва та Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, а також військові прокуратури;

· органи суду, тобто органи, на які покладено здійснення функцій правосуддя.

Згідно з Конституції  України система судових органів складається з:

1) Конституційного  Суду України;

2) судів загальної  юрисдикції (місцеві суди, апеляційні  суди);

3) Апеляційний Суд  України;

4) Вищі спеціалізовані суди;

5) Верховний Суд  України.

Окрім цього, діяльність органів суду регламентується законами України “Про Конституційний Суд України”, “Про судоустрій”23 тощо. Однак суб’єктами за цим видом делікту є переважно суди загальної юрисдикції, що здійснюють правосуддя у кримінальних та адміністративних справах.