Криміналістика в системі наукових знань

       Спробуємо подумки перенестися в  то далеке минуле, коли не існувало ні фотографії, ні дактилоскопії, коли люди не вміли описувати зовнішність людини по методу "словесного портрету" і користуватись з метою встановлення особи антропометрією і ми зрозуміємо, як важко було вести боротьбу із злочинністю без наукових методів, як  легко вдавалось злочинцям приховувати своє минуле. Саме в цей час з’являється такий жахливий метод ідентифікації, як калічення і клеймування. Давньоіндійський пам’ятник права "Закони Ману" предписував, за удар нищим вищого, відрізати ту частину тіла, якою був нанесений удар. В Давньому Єгипті та Вавилоні де діяли досить жорсткі принципи законів вавілонського царя Хаммурапі за скоєння крадіжки винному відрубували руку і т.д. Широко застосовувалась калічення та катування на території України (зокрема про це згадується в "Соборном Уложении" 1659 р.) Клеймування було відмінено в 1863 р. на передодні введення судової реформи 1864 р.

          Першим з наукових методів, який запропонував  А. Бертільон був метод словесного портрету - опис в певній термінології ознак зовнішності особи на основі науково розробленої системи. За цією системою кожна частина обличчя і голови отримувала точне визначення і визначення з декількох букв (шифр), по яких складалась формула зовнішності. На основі цього методу ідентифікації  виникає досить сумнівна теорія стосовно особливих ознак, які властиві зовнішності злочинця (італьянський вчений Чезаре Ломброзо). Аналізуючи ідентифікацію злочинців, яка проводилась на основі цього методу необхідно відмітити, що була висока ступінь помилок. Тому з 1879 р. А.Бертільон розробляє метод антропометрії, суть якого полягала в вимірюванні різних частин тіла. В 1882 р. завдяки високопоставленим знайомим батька А.Бертільона відомого французького вченого Луі Бертільона цей метод був введений в Франції в повсякденну поліцейську практику. Єфект нового методу ідентифікації швидко виправдав себе, вже в 1884 р. Бертільон ідентифікував близько 300 осіб, які раніше були засудженні, але приховали це. Розроблений метод швидко завойовував визнання не тільки в Франції, але й в Аргентині, Бельгії, Італії, Португалії, Данії, Австрії, Німеччині та в інших країнах. В 1890 р. в Петербурзі було створене перше в царській Росії анторпометричне бюро, а метод розроблений Бертільоном отримав назва "бертільонаж". В кінці ХІХ ст. в змагання з антропометрією вступив метод дактилоскопічної ідентифікації особи по пальцевим узорам. Деякий час антропометрія і дактилоскопія примінювались одночасно, але змагання між ними все частіше виводило на перше місце дактилоскопію. Своєрідними похоронами бертільонажу стала крадіжка всесвітньо  відомої картини "Мони Лізи". Вперше науково описав папілярні лінії італьянський вчений М.Мальпіги в 1686, але він не класифікував їх. Слід зокрема зазначити, що відбитки великого пальця з давніх давен використовувались в давньому Китаї, як підпис (тобто ідентифікація особи). За новий метод виступали три  важливі ознаки - неповторність, відносна незмінність, відновлюваність. Батьківщиною дактилоскопії вважається Англія, але це вже її друга батьківщина. Дактилоскопія прийшла до нас з Сходу, зрештою, як і всі прогресивні досягнення. Англічанин Вільям Гершель використовував пальцеві відбитки в Індії в якості посвідчення особи при видачі пенсій, а також для встановлення особи злочинців, які втікли з тюрьми. В 1877 р. його спроба розповсюдити свій досвід  на всі тюрьми Бенгалії  не отримала підтримки з боку влади. В 1880 р. в англійському журналі "Природа" була опублікована стаття  Генрі Фолдса, який вперше ознайомив широкі кола англічан з дактилоскопією. Але все ж таки заслуга розробки наукових основ застосування дактилоскопії  належить третьому англічанину Френсісу Гальтону, який в 1892 р. видав книжку  "Відбитки пальців", де вказав принципи, які повинні бути покладені в основу класифікації відбитків. Практичну класифікацію відбитків здійснив четвертий аглічанин - Едвард Генрі, який в 1901 р. був завдяки цьому призначений замісником начальника Лондонської поліції. В 1906 р. дактилоскопія була введена в Росії, і як пояснював уряд, введення дактилоскопії було необхідне для боротьби з бродягами, так званими " іванами , нє помнящіми родства". Вперше ідентифікація особи злочинців за допомогою дактилоскопічної експертизи була проведена в Варшаві в 1909 р. та в Одесі в 1911 р..

        Слід  також зупинитись на  допоміжному методі ідентифікації злочинців - фотографуванні. Фотографія налічує майже півторастолітню історію.  Її основоположниками являються три винахідники : Жозеф Нісфоро Ньєпс, Луі Жак Дагер ( Франція ) і Фокс Талбот ( Англія ). Днем народження фотографії вважається 7 січня 1939 р. , в цей день Парижська Академія Наук заслухала виступ Домініка Ф. Араго стосовно винаходу Дагера (закріплення зображення, яке було отримане на срібній пластинці за допомогою парів йоду. Майже одночасно Талбот опублікував свій спосіб закріплення зображення за допомогою хлористого срібла.

        Пройшло декілька років, і новий винахід почали застосовувати в поліції. Перші відомі знімки були виготовленні в 1843 - 1844 в бельгійській тюрьмі Форест. Вже в 1864 р. на  гроші зібрані за допомогою підписки,  в м.Бобринці, відкрилось поліцейське фотографічне ательє. Але всі ці  випадки не створили ні системи, ні наукової бази для виникнення судової фотографії. Першу спробу створення правил впізнавальної зйомки  зробив О.Г.Рейландер. Вагомий вклад в розвиток судової фотографії вніс А. Бертільон. Він сконструював декілька крупноформатних фотоапаратів для зйомки місця події злочину та спеціальну установку для впізнавальної зйомки злочинців. Як вже згадувалось в цій роботі  засновником судово-дослідної фотографії був Є.Ф.Буринський, який за допомогою винайдення  методу підсилення контрастів поставив на належний рівень дослідження  документів. В судово-дослідній фотографії широке застосування отримали інфракрасні промені ( відкриті В.Гершелем в 1800 р.), ультрафіолетові (І.Ріттер і У.Волластон 1801 р.), ренгеновське проміння ( в 1895 відкрив німецький вчений В.Ренген ), гама-промені (відкриті в кінці ХІХ ст. П. і М. Кюрі).

       Окрім розвитку окремих напрямків криміналістики, необхідною на мою думку є характеристика тих криміналістично-експертних закладів, що існували в кінці ХІХ ст. . Після судовою реформи 1864 р.  до проведення досліджень залучались "обізнані " люди з числа лікарів, поліцейських, професорів, вчителів, які мали  "спеціальні пізнання і набули особливого досвіду". Як вже зазначалось медичну експертизу проводили лікарські управи, експертизи в справах підробки грошових знаків - Експедиція заготовлення державних паперів, в окремих випадках Центральна хімічна лабораторія Міністерства фінансів. Досить часто при проведенні складних експертиз  звертались до Академії наук, яка здійснювала переважно дослідження судово-медичного та хімічного характеру. З 1912 р. в великих містах були створені кабінети науково-судових експертиз зокрема такі кабінети були створені в Одесі і Києві. Кабінети складались з трьох відділів : фотографічного, кримінально-технічного, та хімічного.

        Особливу систему криміналістичних закладів становили кримінально-реєстраційні підрозділи поліції. Перший такий заклад був створений в 1890 р., як антропометрична станція. В 1892  відкрилось ще 12 подібних станцій єдина з яких була на території України - це Одеська анторпометрична станція, і лише в 1901 р. така станція була створена в Києві. В цих бюро за допомогою антропометрії та частково дактилоскопії проводилась реєстрація та ідентифікація злочинців. Слід зазначити, що в Росії дактилоскопія не була належним чином оцінена і розглядалась, як допоміжний метод до антропометрії.  Хоча  можна відмітити, що мало по малу по ініціативі окремих посадових осіб (начальник Київської сискної поліції - колежський секретар Г.М. Рудой) дактилоскопія зайняла належне місце серед методів ідентифікації злочинців.

      З метою поширення позитивного досвіду та уникнення помилок в криміналістиці проводяться з’їзди експертів-криміналістів. Перший такий з’їзд був проведений 1-9 липня 1915 р. в Петрограді. Його учасниками були керівники кабінетів науково-судових експертиз, помічники, окремі судді, медики судові слідчі.

       Наука  криміналістика і судові-експертні установи в Україні по справжньому почали створюватись тільки після скасування старих судових установ.

       3 грудня 1918 р. декретом Тимчасового робітничого-селянського уряду України була створена Всеукраїнська Надзвичайна комісія, 14 лютого 1919 р. було прийняте "Тимчасове Положення про народні суди і революційні трибунали", а 1 березня 1919 р. - про Народний комісаріат юстиції (НКЮ), який контролював діяльність судів та слідства. Для цього в структурі юстиції було створено контрольно-слідчий відділ.

      16 квітня 1919 р. Рада Народних Комісарів УСРР також прийняла декрет "Про організацію карного розшуку", який не тільки закріпив правове положення вже діючих у деяких містах карно-розшукових установ, але й визначив на території держави єдину організацію карного розшуку.   Карний розшук УСРР був підпорядкований НКЮ і в структурному відношенні складався з судово-карного розшуку, в обов’язки якого входило вжиття оперативно-розшукових заходів і судово-карної міліції, на яку покладалось проведення дізнання.

        3 квітня 1920 р. РНК УСРР прийняла "Положення про організацію відділів карного розшуку", яке закріпило в Україні аналогічне, прийнятим у РСФРР, організаційно-правових форм побудови апарату карного розшуку. Тепер він був складовою частиною міліції і переходив у підпорядкування НКВС. Розшук злочинців в основному здійснювався за ознаками словесного портрета, для чого була прийнята "Інструкція по складанню словесного портрета", рекомендовані правила фотографування злочинців і трупів сигналітичним методом. У 1922 р. губернські відділи розшуку були обладнанні засобами дактилоскопіювання і фотографування. В Україні формувалась єдина дактилоскопічна десятипальцева картотека, в якій карти класифікувались за основною і додатковою формулою Гальтона-Генрі. Незважаючи на важкі умови Укрцентррозшук та місцева влада приймали міри по підготовці кадрів, проводили спеціальні курси для підвищення майстерності співробітників карного розшуку з окремих напрямків практичної діяльності, швидкими темпами формувалась професійна бібліотека.

        Постановою РНК УСРР від 10 червня 1923 р. у містах Києві, Харкові, Одесі були створені кабінети науково-судової експертизи, які відновили свою роботу на базі раніше діючих кабінетів. Крім виконання експертиз при розслідуванні конкретних злочинів вони були зобов’язані вести науково-дослідну роботу. В 1925 р. ці кабінети були перетворені на інститути науково-судової експертизи.

        Можна з впевненістю сказати, що характеризуючи розвиток криміналістики не можна згадати всі віхи історії, так як криміналістика настільки багатогранна наука, яку не можна охопити темою даної роботи. Тому не слід забувати про окремі дослідження стосовно розвитку того чи іншого напрямку криміналістики.

      Необхідно, ще в декількох словах дати оцінку сучасному стану криміналістики.

      На сьогоднішній день розвиток та впровадження криміналістичних знань пов’язаний з діяльністю науково-дослідних інститутів Міністерства юстиції України, кафедрами окремих університетів, діяльністю експертно-криміналістичних підрозділів Міністерства внутрішніх справ.

        Зараз, в системі Міністерства юстиції України функціонує три інститути судових експертиз, одна криміналістична лабораторія і біля десяти філій в яких виконуються різноманітні експертизи. Міністерство внутрішніх справ України має мережу експертних криміналістичних підрозділів. У кожному обласному і міському УВС функціонує експертно-криміналістичний підрозділ (відділ, відділення, група), а в Міністерстві внутрішніх справ України - Експертно-криміналістичне управління і Криміналістичний центр. Співробітники криміналістичних підрозділів Міністерства внутрішніх справ  виступають як експерти в суді або фахівці при виконанні слідчих дій.

       Експертні криміналістичні підрозділи є у Служби Безпеки України і військових округах Міністерства оборони України. Ці лабораторії виконують в основному попередні  дослідження при виконанні дізнання і попереднього слідства, а також деякі види нескладних криміналістичних експертиз.

             

Підводячи підсумки можна визначити наступні положення :

      1. Криміналістика - багатогранна наука, яка межує з багатьма іншими науками. Тому розвиток і впровадження криміналістичних знань пов’язаний в деякій мірі  з розвитком окремих галузей спеціальних знань.

   

     2. На сьогоднішній день не існує єдиного визначення, що таке наука криміналістика. Найбільш прийнятним на мою думку є наступне визначення, "Криміналістика - наука, що вивчає закономірності утворення, виявлення, збирання, дослідження і використання слідів кримінально-релевантних подій, з метою ідентифікації ( в широкому розумінні цього слова ).

 

       3. Історію розвитку криміналістики, можна поділити за різними критеріями :

  -- за часовим критерієм :

а) до середини ХІХ ст. (до реформи 1864 р.)

б) з середини ХІХ  до  початку ХХ ст.

в) криміналістика ХХ ст.

 

   -- за напрямком розвитку спеціальних знань :

а) розвиток методів криміналістичної реєстрації ;

б) розвиток судової медицини;

в) розвиток судової таксикології;

г) розвиток судової балістики;

д) розвиток криміналістичної одорології;

е) розвиток інших напрямків  криміналістики;

 

 

   -- за розвитком наукових знань :

а) донаукова криміналістика;

б) криміналістика на базі наукових методів;

 

 -- за групами країн в яких проходив розвиток криміналістики :

    а)Австрійсько-німецький  – достатньо високий рівень розвитку криміналістики  (теорії);

    б)Франко-італійський - криміналістика - це наука про криміналістичні засоби, що використовуються слідчими;

    в)Англо-саксонський - криміналістика має прикладне значення, яка вивчається в спеціалізованих поліцейських академіях (обмежена кількість загально - теоретичних досліджень);

   г)Східноєвропейський ( радянський ) - достатньо високий рівень, порівняно з іншими напрямками, теоретичних розробок в області науки, але недостатній рівень технічного забезпечення;

 

       4. Історія розвитку криміналістики дозволяє краще зрозуміти витоки, соціальну функцію та тенденції розвитку криміналістики.

 

      5. Необхідно відмітити, що історія розвитку криміналістики на Україні на сьогоднішній день недостатньо розвинута і потребує детального аналізу.[24]

 

Закони  розвитку науки криміналістики

    Наука розвивається на основі пізнання закономірностей природи та суспільства, що відбивають стійкі сторони явиш, і подій реальності. «Вся доступна нам природа утворює певну систему, — зауважував Ф. Енгельс, — певний сукупний зв'язок тіл».Цей зв'язок виявляється у вигляді різних відносин предметів, явищ та їх сторін, наприклад, тривалості перебігу процесів, співвідношенні цілого й частини системи.[ 51 ]

    Зв'язок являє собою об'єктивну закономірність, а його визначення у вигляді відносин — об'єктивні закони. Оскільки рівні відносин різняться за спільністю, то закони науки поділяються на загальні й окремі (специфічні). До загальних належать закони об'єктивної необхідності, всеосяжності, інтеграції, безперервності нагромадження знань, диференціації знань, взаємозв'язку науки та практики. Загальним законам підкоряється розвиток усіх наук, усього наукового потенціалу людства;