Криміналістика в системі наукових знань

Система зазначених джерел сформувалася аж ніяк не випадково. Їхнє коло і характер знаходяться в  органічному взаємозв'язку з принципами наукових криміналістичних досліджень (інакше кажучи, законами розвитку даної науки). У число специфічних принципів включаються такі:

— обумовленість криміналістичних досліджень потребами практичних органів, що ведуть боротьбу з протиправними, суспільно небезпечними діяннями;

— принцип зв'язку і  наступності між раніше існуючими, існуючими, виникаючими в криміналістиці концепціями;

— принцип активного, цілеспрямованого, творчого вивчення криміналістами досягнень інших наук юридичного і неюридичного профілів, пристосування їх для цілей своєї науки і пошуково-пізнавальної діяльності в карному процесі;

— принцип вивчення досягнень  і передового досвіду оперативно-розшукової, експертної, слідчої, судової практики і використання його в наукових розробках;

— принцип використання й обліку в криміналістичних дослідженнях даних про стан, структуру, динамік, тенденціях розвитку суспільно небезпечних проявів у нашій країні і за її межами, даних про інші досліджувані соціальні процеси;

      --- принцип використання в наукових розробках положень законів і іншого нормативного матеріалу, що регулює боротьбу зі злочинністю й іншими негативними явищами, а також даних про ефективність результатах його застосування на практиці.

Плідному рішенню криміналістичних задач сприяють науково-технічний прогрес, досягнення в різних областях наукової і практичної юриспруденції, інших галузях науки і практики.

    Відслідковуючи позитивні процеси, що протікають у навколишнім науковому і практичному середовищі, криміналісти зажадають і відповідним чином адаптують їх досягнення стосовно до нестатків, задачам і умовам рішення останніх у кримінальному судочинстві.

Після цього, уже як продукт  криміналістичної творчості, вони рекомендуються для використання працівникам правоохоронних органів.

      Пізнання криміналістичної науки неможливо без визначення її предмета, функцій і задач стоячими перед цією наукою. Адже на основі наявних даних можна прогнозувати подальший розвиток криміналістичної науки, будувати криміналістичні теорії і зрозуміти саме призначення криміналістичної науки. Таким чином, у цій главі дані основні початки, від яких варто відходити при подальшому вивченні даної теми.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. Історія  розвитку криміналістики в Україні  та в інших країнах

 

2.1  Історія розвитку криміналістики як науки

         Криміналістика  ( від лат. criminalis – злочинний; той, що стосується злочину ) – юридична наука про спеціальні прийоми, методи і засоби, які застосовуються у кримінальному судочинстві з метою запобігання злочинам, їх розкриття і розслідування, а також під час розгляду кримінальних справ. У минулому цим терміном користувалися для найменування всієї кримінально-правових наук. У більш вузькому значенні Криміналістику почали вивчати як окрему науку, що виникла в останній чверті 19 ст. і предметом якої стала техніка, тактика і методика розслідування злочинів. Термін  «криміналістика» ввів у науковий обіг австрійський учений-криміналіст Г. Гросс. Він вважав Криміналістику допоміжною стосовно кримінального права наукою і визначав її як «вчення про реальності кримінального права».[29] Криміналістика сформувалася у надрах кримінально-процесуальної науки. Використовуючи знання природничих і технічних наук, Криміналістика стала своєрідною їх енциклопедією, що використовується для розслідування злочинів.

В історії Криміналістики виокремлюють три основні етапи:

       1) етап емпіричного розвитку знань ( з часу виникнення Криміналістики до середини 30-х рр. 20 ст. ) – у цей період формуються підстави для предмета Криміналістики;

      2) етап формування поняття предмета Криміналістики, створення окремих криміналістичних теорій ( 30 – 40-і рр.) – сформульоване поняття Криміналістики тривалий час слугувало теоретичною основою існування і дальшого розвитку цієї науки;

     3) етап формування загальної теорії Криміналістики ( середина 60-х рр. і донині ). Останній етап пов’язаний з плюралізмом поглядів на предмет Криміналістики.[11]

        Питання джерел Криміналістики  залишається дискусійним. На думку  ряду вчених, основний масив знань, що становлять науку Криміналістику, вилучено безпосередньо з досвіду слідчої, судової та експертної діяльності. Інші вчені, в тому числі українські ( В. Г. Гончаренко, В. К. Лисиченко, М. Я. Сегай, В. В. Циркаль), вважають, що криміналістичні знання започатковані з використаних у розслідуванні положень природних і технічних наук. Практика, безумовно, виклала потребу в розвитку і використанні криміналістичних засобів та методів, проте сама винайти їх без спеціальних наук не змогла б. Так склався напрям творчого застосування спеціальних наук у розслідуванні злочинів; у пристосованому вигляді вони стали складовими елементами Криміналістики. Взаємодія Криміналістики із спеціальними науками дає їй змогу пристосувати методи останніх для розкриття і розслідування злочинів. Разом з тим використанні спеціальних наук з метою формування криміналістичних методів обмежень не існує, що свідчить про динамічний характер Криміналістики.

        Згідно із загальновизнаною класифікацією,  Криміналістика належить до спеціальних юридичних наук, яким не відповідає якась визначена галузь права. Разом з тим вона тісно пов’язана з кримінально-правовою і кримінально-процесуальною науками, що вивчають злочинність, способи боротьби з нею, стадії і методи розслідування. Юридичний характер Криміналістики та її спеціальне прикладне значення визначені більшістю вчених-криміналістів і процесуалістів.

       На  відміну від фундаментальних  наук, завданням яких є теоретичне  дослідження у певній галузі, Криміналістика як прикладна  спеціальна наука вивчає шляхи і способи застосування набутків цих наук у практичній діяльності. Криміналістика як наука має свою систему і структуру. Вона складається з чотирьох пов’язаних між собою частин:

      1.Теоретичні основи – предмет науки, об’єкти, завдання, методи дослідження.

     2.Криміналістична техніка – система теоретичних положень та розроблюваних на її основі засобів, прийомів і методів, які пристосовані для вилучення, фіксації, дослідження і використання інформації про розслідувану подію.

     3.Криміналістична тактика – це система наукових положень і розроблюваних на основі рекомендацій щодо організації та планування попереднього і судового слідства; знання про тактичні заходи і прийоми, що застосовуються з метою всебічного, повного та об’єктивного дослідження обставин кримінальної справи, а також для підготовки і проведення її розслідування.

     4.Криміналістична методика – поєднує криміналістичні рекомендації, що ґрунтуються на її загальних положеннях про розслідування окремих видів (груп) злочинів. Це система « окремих методик », які розкривають особливості розслідування конкретних видів злочинів.[47]

       Вироблені  криміналістичні знання мають  різні сфери застосування. Їх  головне призначення – наукове  забезпечення боротьби зі злочинністю, яку ведуть правоохоронні органи. Ці знання необхідні також для дальшого розвитку самої науки, поглиблення пізнання її предмета, вдосконалення її структури і змісту. Криміналістичні знання використовуються і для підготовки спеціалістів правоохоронних органів у системі загальної та спеціальної юридичної освіти.

         Історія будь-якої науки в тому числі і криміналістики  - окрема галузь знань. Слід відмітити, що історія криміналістики розглядається як історія специфічного роду діяльності. В нас час криміналістика являється досить популярною наукою. Уявлення про неї з більшою чи меншою долею повноти і правильності  мають навіть школярі. Це пов’язано з високим ступенем інформатизації, що характеризує наше суспільство. Крім того криміналістика по своїй суті є прикладною юридичною наукою, яка більш ніж всі інші науки асоціюються в уяві  пересічного   громадянина з так званим "криміналом", який завжди цікавив, цікавить і мені здається буде цікавити людей. Необхідно також зазначити, що історія криміналістики, як наука виділилась з загального вчення про криміналістику порівняно недавно.Історія криміналістики дозволяє глибше зрозуміти її витоки, соціальну функцію і тенденції її розвитку. Криміналістика  являлась специфічною формою діяльності з часів зародження людського суспільства, виникнення якої пояснювалось необхідністю вирішення тих конфліктних ситуацій (кримінально-релевантних подій, які час від часу виникали і виникають в суспільстві). Потрібно сказати, що зародження прийомів і засобів розслідування злочинів, які отримали пізніше назву криміналістичних, безумовно пов’язано з потребами кримінального судочинства, карного розшуку, і судової експертизи.( проблеми, потреби - породжують певні дії способи вирішення.)

       Аналізуючи  зокрема розвиток історії криміналістики на Україні, слід сказати, що окремі частини території нашої держави в той чи інший період входили до складу тої чи іншої держави, тому аналіз буде проводитись стосовно історії розвитку цих держав.

Виникнення  і розвиток криміналістики в світі  і в Україні

      Пізнання події злочину це складна багато профільна діяльність, яка потребує як емпіричних ( досвід ) так і наукових знань із різних галузей науки, техніки, мистецтва. Тому ще в давні часи для розслідування злочинів, запрошувались особи, що розумілись на цій справі, які допомагали розв’язувати задачі, що поставали в процесі розслідування. Необхідно сказати, що окремі способи розслідування  злочинів, експертизи і відкриття датуються ще  XVII століттям, але народження криміналістики як самостійної науки відбулось в кінці XIX століття. Узагальнюючи джерела виникнення криміналістики можна виділити чотири напрямки :

   1.Криміналістика - як наука виникла в межах формального кримінального права і процесу.

 

    2.Криміналістика - виникла, як наука в рамках неправого  розшуку злочинних елементів.

 

   3.Криміналістика - виникла як продовження судової медицини.

 

   4.Криміналістика - виникла сама по собі, в силу необхідності  для вирішення проблем ефективної боротьби з злочинністю.[19]  

     Відповідно до цих чотирьох напрямів, а також окремих розділів криміналістики ми будемо розглядати історію її розвитку в світі і на Україні.

       Отже одним з головних напрямків на мій погляд, був розвиток спеціальних знань, стосовно криміналістики на базі медицини. Ще Папа Інокентій ІІІ (1200 р.) наказував при з’ясуванні причин смерті звертатись до лікарів, а відомий Кодекс "Кароліна" (1532 р.) закріпив обов’язкову участь лікарів при розслідуванні злочинів проти життя і здоров’я. Слід зазначити, що перші спеціальні знання мали більше емпіричний характер ніж теоретичний.

        Також необхідно відзначити про широке використання слідчих дій при розслідуванні злочину у ХV ст. за часів Литовсько - Руської держави. Одним із елементів організації внутрішнього життя були - копні округи (своєрідні адміністративні одиниці). Копною округою вважався союз населення певної території який крім керівництва життям в окрузі, виконував функцію охорони від вчинення правопорушень, розслідування злочинів, та їх покарання. Основою для обвинувачення у вчиненні злочину служили сліди злочинця, який пробіг через дворище, що накладало підозру, що член даного дворища може бути злочинцем. Якщо член даного дворища не міг відвести від себе підозру йому доводилось відповідати за вчинений злочин. Крім того згадується також про метод розслідування злочинів по "гарячому сліду" - "гаряча копа".

      Про сліди, які залишаються на місці події злочину злочинцем згадується ще в визначній пам’ятці права  ХІ - ХІІ ст. "Руській Правді" : "не буде лі татя по посліду женуть", тобто якщо злодій не буде одразу виявлений, то необхідно його шукати по залишених слідах . Але одною з особливістю розслідування злочину є не тільки вміння виявляти і використовувати сліди події злочину, а й вміння їх закріпити.

      В 1867 році  журнал "Архів судової медицини" опублікував статтю військового лікаря Адольфа Борхмана про спосіб знімати за допомогою гіпсу відбитки слідів людини і тварин.

     В історії є епізодичні випадки використання медичних знань для огляду потерпілих, трупів, проведення так званих "медичних експертиз". Але до створення Аптекарського приказу медики не залучались ( мається на увазі регулярно) для огляду осіб.

     З часів царювання Олексія Михайловича почали зустрічатись хімічні експертизи (в сучасному розумінні). Особливо вони проводились для дослідження властивостей різного роду трав і рослин, які розповсюджувались знахарями та чаклунами. Також є згадка датована 26 квітня 1686, про проведення на основі челобітної від Івана Пермякова до Верхохуторського воєводи Григорія Наришкіна почеркознавчої експертизи. До цього часу належать свідчення про виникнення психіатричної експертизи, першими "експертами" були монахи. В зв’язку з розвитком цих напрямків знань в державі виникають спеціалізовані установи. Першими експертними установами були Аптекарський приказ та Іванівська площа в Москві ( з другої половини ХVІІ ст. - дослідження підроблених документів та надання "юридичних" послуг). Виникнення першої експертної установи датується 1811 р. Міністерство поліції заснувало Медичну раду, що виконувала судово-медичну експертизу. Експертна діяльність на місцях здійснювалась Лікарськими Управами при губернських управліннях поліції в штаті яких був судовий медик.

       Експертизу документів здійснювала Експедиція заготівлі державних паперів. Якщо в документі знаходили ознаки підробки, то документ підлягав фотографічному і хімічному дослідженню для визначення способу підробки. За результатами дослідження складався акт про проведення експертизи.

       Розвиток так  званого "другого зору криміналіста " - фотографія, завдячує відомому вченому Є.Ф.Буринському, який вважається засновником судово-дослідної фотографії та технічної експертизи документів.     

       Криміналістика, як самостійна наука, зародилась в кінці ХІХ ст. її засновниками прибічники тої чи іншої теорії  вважають австрійського професора Ганса Гроса (1847-1915 рр.) та французького вченого Альфонса Бертільона (1853 -1914 рр.)