Криміналістика в системі наукових знань

     Система науки будується з метою виявлення й опису досягнутих результатів наукового пізнання і конструювання у всій їхній повноті, а також для продуктивного використання накопиченого знання на шляху просування до нових результатів.

     Сформована система криміналістики як науки складається з п'яти частин (розділів): 1) теорії і методології криміналістики; 2) криміналістичної техніки; 3) криміналістичної тактики; 4) криміналістичної методики; 5) організація і розкриття злочинів. Перший розділ криміналістики — теорія криміналістики — відкрита, що безупинно розвивається система. Вона підрозділяється на загальну теорію і сукупність приватних теорій і навчань.

      Загальна теорія криміналістики — це ідеальна інформаційна модель, що містить опис і пояснення об'єктно-предметної області даної науки  на рівні загального знання про цю сферу практичного слідоведення. Цю область криміналістики можна навіть назвати загальною типовою інформаційною моделлю практичного слідоведення в кримінальному судочинстві.

     Кожна з приватних криміналістичних теорій (навчань) також являє собою систему теоретичних положень (представлень), але більш низького рівня. Головна відмітна риса приватної криміналістичної теорії складається  в тому, що вона містить не повномасштабне знання про об'єкт криміналістики, а лише знання про якусь сторону, аспект, частині об'єкта (про той або інший вид, напрямок ППД у кримінальному виробництві, про той або інший елемент, компонент цієї діяльності). Сказане не означає того, що загальна теорія криміналістики, як вважають деякі вчені, являє собою арифметичну суму знань, добутих у рамках приватних теорій (навчань). Загальна теорія несе в собі принципово новий, більш високий тип наукового знання про об'єкт пізнання, що формується не шляхом механічного з'єднання частин, а на основі творчо осмислених, перероблених і систематизованих результатів, отриманих при науковій розробці приватних проблем. Якісно нове системне утворення не може бути побудоване або виведено з еклектичного з'єднання систем більш низького порядку. Будь-яка сутність тотожна тільки собі і нічому іншому.

       Для створення загальної теорії, підкреслимо це ще раз, зовсім недостатньо простого додавання приватних теорій. Утім, у цьому кількісно-арифметичному підході немає ніякої необхідності, оскільки вихід на більш високий рівень знання вимагає принципово іншої методології.

      Зі сказаного аж ніяк не випливає того, що загальна і приватна теорії криміналістики — дві цілком незалежні системи, несхожі у всіх відносинах. Вони органічно, можна сказати, родинно зв'язані між собою. Їхні корені однієї природи. Вони ідуть у загальний фрагмент реальної дійсності. Взаємозалежні, взаємозалежні і взаємообумовлені, ці дві частини одного цілісного утворення знаходяться в стані постійної взаємодії, взаємовпливи і взаємозбагачення. Розвиток ідей в області загальної теорії стимулює розвиток ідей у системі часнокриміналістичних теорій. І навпаки — розвиток останньої системи сприяє розвиткові загальної теорії, сприяє виходові останньої на більш високий рівень знань.

      В останні роки відзначено бурхливий розвиток часнокриміналістичних теорій по всіляких напрямках. Удосконалюються традиційні теорії і навчання, формуються нові, що раніше були відсутні теоретичні концепції і конструкції. Одні з них мають відношення до формування і розвитку знання переважно про ті або інші сторони пізнаваної в кримінальному судочинстві системи. (Навчання про криміналістичну характеристику злочинів, про спосіб здійснення злочину, про сліди злочину, криміналістична віктимологія, теорія криміналістичної ознаки і т.д.)

       Інші теорії і навчання безпосередньо зв'язані з розробкою проблематики, що характеризує криміналістичні аспекти кримінального судочинства (теорії попередньої перевірки, тактичної операції, криміналістичного моделювання, криміналістичної ідентифікації і т.д.).

      Ще одну підсистему першого розділу криміналістики утворить методологія даної науки. Методологію можна визначити як систему засобів, методів, процедур, методичного інструментарію, використовуваних у ході наукових досліджень для одержання знання про пізнавані об'єкти і його використання при розробці наукової продукції теоретичного і прикладного характеру.

       Другий розділ криміналістики — криміналістична техніка складається з двох частин: загальних положень криміналістичної техніки; окремих галузей технічної криміналістики (трасологія, криміналістична балістика й ін.).

       У третьому розділі криміналістика розглядає проблеми криміналістичної тактики, що у свою чергу складається з двох частин: загальної й особливої.

      У загальній частині (у загальних положеннях) криміналістичної тактики розглядаються основні поняття, прийоми, правила, що можуть застосовуватися при підготовці і виробництві різних слідчих дій, а також прийоми і правила підготовки і виробництва визначених (криміналістично подібних) груп слідчих дій. Друга частина роздягнула присвячена організаційно-тактичним аспектам підготовки і виробництва окремих видів слідчих дій (наприклад, тактика проведення очної ставки і т.д.).

      У четвертому і п'ятому розділах криміналістики розглядаються проблеми відповідно криміналістичної методики розслідування й організації розкриття злочинів.

      Заключний (п'ятий) розділ криміналістики складається з загальних положень (теоретичних основ даного розділу), а також методик організації розкриття злочинів, методик розслідування визначених категорій (груп, видів і різновидів) злочинів.

     Криміналістика — «живаючи», що динамічно розвивається область наукового знання, що чуйно прислухається до запитів практики, увесь час тримаючи руку на пульсі її потреб і адекватно реагуюча на них. Вона не піддана кон'юнктурним впливам, у меншому ступені, чим інші юридичні науки, залежить від зміни політичних режимів, економічних курсів, соціальних катаклізмів. Вона не умоглядна, а природна й об'єктивна по своїй суті і реальна, як реальна злочинність і необхідність боротьби з нею. Цим і пояснюється безперервність криміналістичних досліджень теоретичного і прикладного характеру.

Пізнання криміналістикою комплексу перерахованих об'єктивних закономірностей і об'єктивно діючих факторів необхідно для рішення задач, що стоять перед нею.

Як відзначає Н.А. Селіванова, «задачі криміналістики визначають сенс існування і напрямок розвитку криміналістичної науки».[45] Розрізняються загальна (або головна) задача, спеціальні і конкретні задачі. Загальна задача, що вирішує криміналістика разом з іншими науками родинної групи, що досліджують злочинність як соціальне явище, - це як пише Н.І. Порубов, «забезпечення швидкого і повного розкриття злочину, викриття винних, запобігання і припинення всіх кримінально карних зазіхань, тобто сприяння боротьбі зі злочинністю своїми специфічними криміналістичними засобами і методами». З цієї загальної задачі випливають спеціальні задачі, характерні саме для даної науки, що відображає її специфіку. Узагальнивши перераховані в літературі, до їхнього числа віднесемо: вивчення закономірностей виникнення, збирання, дослідження оцінки і використання доказів як необхідна умова розвитку теоретичних основ криміналістики і підвищення ефективності її рекомендацій; розробка й удосконалювання технічних засобів, тактичних прийомів і методичних рекомендацій зі збирання, дослідженню і використанню доказів; розробка й удосконалювання організаційних тактичних і методичний основ попереднього наслідку і судового розгляду; розробка й удосконалювання криміналістичних засобів, прийомів, методів попередження злочину; вивчення криміналістики закордонних країн, використання позитивного досвіду, накопиченого за рубежем, установлення двосторонніх і багатобічних зв'язків з метою боротьби зі злочинністю.

        Загальна і спеціальна задачі криміналістики реалізуються через рішення конкретних задач науки.

       Конкретна задача — це та, котру наука вирішує на даному етапі, що носить більш-менш тимчасовий характер. Конкретну задачу може вирішувати криміналістика в цілому, тобто всі її розділи; рішенням конкретної задачі може займатися один з розділів науки або навіть одна з частин цього розділу. Іншими словами, обсяг конкретних задач може бути різним, причому самі задачі можуть відноситися як до теорії науки, її зв'язкам з іншими областями знання, так і до наукового «продукції», потреба в якій виникла в практиці.

      Поряд з конкретними задачами, що стоять перед криміналістикою в цілому, на цьому етапі ставляться і більш вузькі задачі: розробка методики розслідування розкрадань державного і суспільного майна, наукових основ окремих видів криміналістичної експертизи (С. П. Мітрічєв), вишукування способів застосування фізичних методів у криміналістиці, дослідження мікрочастинок (А. І. Вінберг), розробка проблем криміналістичної версії і планування розслідування (Г. Н. Александров) і ін.[22]

        На початку сучасного етапу розвитку криміналістики — етапу створення загальної теорії науки — поряд із задачами чисто теоретичного характеру формулюються конкретні задачі практичного змісту: розширення обсягу використовуваних у криміналістичній тактиці даних психології і логіки, застосування досягнень кібернетики, розробка питань попереднього дослідження об'єктів експертизи слідчим, методики встановлення в процесі розслідування причин і умов, що сприяють здійсненню злочинів .

        Нарешті, у даний час називають такі конкретні задачі науки, як перегляд системи тактичних прийомів, класифікація способів здійснення злочинів, розробка тактики судових дій, рекомендацій з використання в розслідуванні допомоги громадськості, тактики нових слідчих дій  і ін.

       Крім деталізації напрямків наукових досліджень, конкретні задачі мають значення для визначення потенціалу криміналістичної науки, тобто наявності в ній визначених можливостей для рішення цих задач. Ці можливості, зрозуміло, багато в чому залежать від суспільних запитів і інтересів, що визначають не тільки виділення засобів на наукові дослідження, але і суспільну оцінку їхніх результатів. «Однак, — як правильно вказує І. Г. Герасімов, — яку би важливу роль ні грала «суспільна атмосфера», що складається навколо науки, її можливості істотно залежать від особливостей самої науки, від стану і рівня її розвитку».[27] Комплекс параметрів, що характеризують і визначають власні можливості науки, звичайно і позначається як потенціал науки.

      Загальна і спеціальна задачі криміналістики реалізуються через рішення на даному етапі ряду конкретних задач, що носять більш-менш тимчасовий характер. Конкретна задача може вирішуватися криміналістикою в цілому (тобто всіма її розділами) або одним з її розділів або навіть однієї з частин цього розділу. Таким чином, обсяг конкретних задач може бути різним, а самі задачі можуть відноситься як до теорії науки, її зв'язками з іншими областями знання, так і до наукового «продукції», замовлення на яку науці дає практика боротьби зі злочинністю. Конкретні задачі відіграють значну роль при визначенні напрямків розвитку криміналістики, зосередження наукового потенціалу на розробці дійсно актуальних для практики проблем.

        Методи криміналістики — це способи рішення наукових задач у процесі криміналістичних досліджень теоретичного і прикладного характеру. По своїй назві, процедурним моментам і деяким іншим ознакам методи криміналістики нерідко збігаються з тими методами, що використовуються в практиці правозастосовуючих органів.[51] Однак методи науки не можна плутати з методами практики, не можна підмінювати методами практики методи науки і навпаки, оскільки одні від інших відрізняються цілями і задачами, формою, суб'єктами застосування, навкруги і характером пізнаваних об'єктів, умовами одержання і використання знань про них. Не можна також не враховувати, що часто те, що є методом рішення якої-небудь задачі на практиці, відноситься до числа продуктів, результатів наукової творчості, знання, отриманого на основі застосування яких-небудь методів науки.

У криміналістичних наукових дослідженнях застосовуються:

1)загальнонаукові пізнавальні методи, теоретично осмислені філософською і деякими іншими науками (до їхнього числа відносяться спостереження, вимір, опис, порівняння, експеримент, моделювання, математичні методи і т.д.);                                                                                                                             2)галузеві методи, теорія  яких розробляється у фізику, хімії, соціології й в інших конкретних галузях науки (вони підрозділяються на природно-наукові і методи гуманітарних наук); 3)специфічно криміналістичні (спеціальні методи криміналістики). Причому останні чисто криміналістичними не є. Вони являють собою специфічні модифікації яких-небудь більш загальних методів, що відповідним чином адаптовані, пристосовані для цілей криміналістичних досліджень з урахуванням їх специфіки.

        Як показує аналіз практики наукових криміналістичних досліджень, у них найбільше часто в останні роки використовуються наступні методи: логіко-юридичний аналіз; системно-структурний підхід; принципи цілісності, системності, історизму, інтерв'ювання й анкетування; гіпотеза; спостереження; вимір; опис; експеримент; моделювання; ідентифікація.

Основними джерелами  інформації криміналістичних досліджень є:

      — закони й інші нормативні акти (включаючи підзаконні), що регулюють боротьбу з правопорушеннями, інші сфери діяльності і відносини, досліджувані в кримінальному процесі;

     — дані кримінальної, моральної і народногосподарської статистики;

— матеріали кримінальних і інших справ, різних перевірок, проведених правоохоронними органами, інші документи прокурорської, слідчої, експертної, оперативно-розшукової, судової практики, а також документи і дані контролюючих органів, використовувані в роботі з виявлення, розкриттю, попередженню злочинів;

— теоретична, методична, довідкова література, науково-технічні досягнення, інші продукти наукової творчості в сфері юридичні і неюридичної, а також дані, що характеризують досвід і результати їхнього практичного використання в різних областях народного господарства, оборонного комплексу, у слідчій практиці;

     — думки, оцінки, висновки, ідеї, пропозиції, інші ініціативи визначених груп населення (слідчих, прокурорів, експертів, суддів, працівників органів дізнання, свідків, потерпілих, обвинувачуваних і т.д.), корисні з погляду оптимізації наукових досліджень і впровадження отриманих результатів у практику боротьби зі злочинністю.[12]