Криминальное право

Психічний примус - це вимога вчинити певні дії або, навпаки, не вчиняти тих чи інших дій, які в даній ситуації повинні бути вчинені, під загрозою фізичного насильства, заподіяння матеріальної або моральної шкоди. Дія або бездіяльність, вчинені в результаті психічного примусу, не тягнуть за собою кримінальну відповідальність лише за умови, що мав місце стан крайньої необхідності.

 

Питання 4. Суспільно небезпечні наслідки: поняття, види, значення.

Суспільно небезпечні наслідки – це шкода, заподіяна злочинним  діянням суспільним відносинам, які  охороняються законом або реальна  загроза заподіяння такої шкоди.

Наслідки поділяються  на дві групи: наслідки матеріального  характеру і наслідки нематеріального  характеру.

Шкода може бути:

- фізичною – вбивство, тілесні ушкодження;

- майновою – знищення  або пошкодження майна;

- моральною – приниження  честі, гідності;

- політичною – підрив  державної самостійності, незалежності.

Вище перелічені види практично не зустрічаються в  чистому вигляді, фізична шкода  часто поєднується з моральною  шкоду.

Залежно від виду безпосереднього  об’єкту, якому заподіюється шкода суспільно небезпечним діянням, наслідки поділяються на основні та додаткові. В свою чергу, додаткові наслідки поділяються на обов’язкові (додатково обов’язкові) і факультативні (додатково факультативні).

У злочинних наслідках  важливо відрізняти також їхню фізичну та суспільну сутність.

Фізична сутність полягає  в конкретних змінах, які настають у зовнішньому світі.

Значення суспільно  небезпечного наслідку полягає в  тому, що він є:

1) однією з підстав  криміналізації (декриміналізації) діяння;

2) ознакою, на підставі якої проводиться відмежування злочину від інших правопорушень;

3) підставою, яка враховується  судом при призначення покарання  і в межах санкції відповідної  статті КК.

 

Питання 5. Причинний зв’язок між  діянням і суспільно небезпечними наслідками.

Причинний зв’язок в  кримінальному праві – це об’єктивно існуючий зв’язок між діянням  і суспільно небезпечними наслідками, коли дія або бездіяльність викликає настання суспільно небезпечного наслідку.

При аналізі і встановленні причинного зв’язку між діянням і суспільно небезпечними наслідками необхідно враховувати наступні положення:

1) причинний зв’язок  як ознака об’єктивної сторони  складу злочину повинен встановлюватися  у злочинах з матеріальним  складом;

2) у кожному випадку  необхідно встановити не тільки діяння, але й суспільно небезпечний наслідок, а також причинний зв'язок між діянням і наслідками як явищами реальної дійсності;

3) для чіткого встановлення  зв’язку між причиною та наслідком,  необхідно штучно ізолювати два  явища – суспільно небезпечне діяння і суспільно небезпечний наслідок – від інших причинно-наслідкових категорій, які так чи інакше перебувають у взаємодії з наслідками;

4) причинний зв’язок  має місце тільки тоді, коли  діяння виступає необхідною умовою  настанням наслідку. З цього випливають наступні вимоги:

а) причина (діяння) у часі повинна передувати наслідку;

б) причина (діяння) повинна  викликати наслідок;

в) причинний зв'язок має  місце тільки в тому випадку, коли діяння є головним, вирішальним фактором настання суспільно небезпечного наслідку;

г) діяння знаходиться  у причинному зв’язку з наслідком, якщо воно з неминучістю викликає настання цього наслідку.

В теорії кримінального  права виділяють наступні види необхідних причинних зв’язків, які мають  кримінально-правове значення:

1) причинний зв'язок при «безпосередньому заподіянні»;

2) опосередкований необхідний  причинний зв'язок;

3) необхідний причинний  зв'язок при співучасті;

4) необхідний причинний  зв'язок за наявності особливих  обставин з боку потерпілого.

 

Питання 6. Характеристика факультативних ознак об’єктивної сторони злочину

Спосіб, місце, час, засіб  і обстановка вчинення злочину мають  різне значення залежно від того, чи відносяться вони кримінальним законом  до ознак певного складу злочину. Якщо диспозиція передбачає ці ознаки, то вони є обов’язковими для цього складу злочину, якщо ні, то – необов’язковими.

Спосіб вчинення злочину  – це способи та методи здійснення злочину, форма вчинення, виконання  суспільно небезпечного діяння..

Місце вчинення злочину  - це територія чи інше місце, де відбулося суспільно небезпечне діяння та настали його суспільно небезпечні наслідки.

Час вчинення злочину  - це певний відрізок (проміжок) часу, протягом якого відбувається суспільно небезпечне діяння, і настають суспільно небезпечні наслідки.

Засоби вчинення злочину  – це ті предмети, речі, пристосування  матеріального світу, за допомогою  яких злочин було вчинено.

Дуже часто при вчиненні злочину використовують такі засоби: зброя, різні інструменти, пристосування, автомототранспортні засоби; отрута.

Обстановка вчинення злочину  – це сукупність тих  обставин, умов, при наявності яких злочин було вчинено.

 

 

Тема 9. Суб’єкт  злочину

 

1. Поняття суб'єкта  злочину.

2. Ознаки суб'єкта злочину.

3. Спеціальний суб'єкт  злочину.

4. Поняття осудності.

5. Критерії неосудності.

6. Обмежена осудність.

7. Відповідальність за  злочини, вчинені в стані сп'яніння.

 

Питання 1. Поняття  суб’єкта злочину

Суб'єктом злочину  є фізична осудна особа, яка вчинила  злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність (ст. 18 КК України). Суб'єкт злочину, як елемент складу злочину характеризується трьома обов'язковими ознаками: фізична особа, осудна, яка досягла певного віку. Суб'єкт злочину, якому притаманні вказані ознаки, називається загальним суб'єктом злочину. Поряд з поняттям загального суб'єкта, КК передбачає і поняття спеціального суб'єкта злочину.

 

Питання 2. Ознаки суб’єкта злочину.

Суб'єктом злочину  можуть бути визнані лише фізичні  особи. Таким чином, нести кримінальну  відповідальність можуть громадяни України, іноземці і особи без громадянства. Не можуть бути визнані суб'єктами злочинів юридичні особи.

Осудність - це здатність  особи під час вчинення злочину  усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Злочин завжди є  актом поведінки свідомо діючої особи. Стан осудності – це норма, типовий стан психіки людини, характерний для її віку. Лише осудна особа може підлягати кримінальній відповідальності.

Вік людини – це певний етап його розвитку, що характеризує міру сформованості його особи. За загальним правилом кримінальної відповідальності підлягають особи, яким на момент вчинення злочину виповнилося 16 років (ч. 1 ст. 22 КК). В той же час закон (ч. 2 ст. 22 КК) передбачає так званий знижений вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність. Згідно ч. 2 ст. 22 КК особи, що вчинили злочин у віці від 14 до 16 років, підлягають кримінальній відповідальності за злочини, перелік яких міститься в ч.2 ст.22 КК України. Цей перелік є вичерпним.

В основу встановлення можливості притягнення особи до кримінальної відповідальності з 14-річного віку покладені наступні обставини:

1) рівень розумового  розвитку особи, який дає підстави  вважати, що особа в 14-річному  віці вже розуміє суспільну  небезпечність і протиправність  діянь, вказаних у ч. 2 ст. 22 КК;

2) значна поширеність  подібних злочинів, що здійснюються  підлітками;

3) висока суспільна  небезпечність таких злочинів.

Суб'єктами деяких злочинів можуть бути особи, яким більше 16 років.

 

Питання 3. Спеціальний  суб’єкт злочину

Спеціальний суб'єкт – це особа, яка окрім необхідних загальних ознак має додатково спеціальні (особливі) ознаки.

Ознаки спеціального суб'єкта завжди доповнюють загальне поняття  і тому вони завжди є додатковими. Такими ознаками, наприклад, є ознаки громадянства для суб'єкта державної зради (ст.111 КК); ознаки посадової особи для суб'єкта одержання хабара (ст.368 КК). Ці додаткові ознаки можуть бути прямо вказані в тексті диспозиції конкретної статті або безпосередньо витікати з тексту відповідної кримінально-правової норми. В деяких випадках ознаки спеціального суб'єкта можуть бути вказані лише в частині статті КК, що передбачає кваліфікуючі ознаки злочину.

 

Питання 4. Поняття  осудності

Згідно ст.19 КК, осудною  визнається особа, яка під час  вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Із станом осудності пов'язане і здійснення (реалізація) мети кримінального покарання, яке є не лише карою за вчинений злочин, але й направлено на виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Осудність є не лише фактичною, але й юридичною передумовою вини і відповідальності, оскільки осудність, як і кримінальна відповідальність, а також винність реалізуються на підставі норм права.

 

Питання 5. Критерії неосудності

Неосудною визнається особа, яка під час вчинення суспільно  небезпечного діяння, не могла усвідомлювати  свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу  психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки.

Осудність або неосудність  визначається лише на момент вчинення особою суспільно небезпечного діяння і лише у зв'язку з ним.

У законі поняття неосудності  визначається за допомогою двох критеріїв: медичного (біологічного) і юридичного (психологічного).

Медичний критерій визначає всі можливі психічні захворювання, які істотно впливають на свідомість і волю людини. У ч. ст. 19 КК вказані  чотири види психічних захворювань:

1) хронічні психічні  хвороби;

2) тимчасові розлади психічної діяльності;

3) недоумство;

4) інший хворобливий  стан психіки.

Встановлення медичного  критерію ще не дає підстав для  висновку про неосудність особи  на момент вчинення суспільно небезпечного діяння.

Юридичний критерій неосудності  виражається в нездатності особи під час вчинення суспільно небезпечного діяння усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок одного з захворювань, вказаних вище.

Інтелектуальна ознака критерію неосудності, по-перше, означає, що особа не розуміє фактичну сторону, тобто не розуміє справжнього змісту своєї поведінки, а тому не може розуміти і його суспільну небезпечність, а по-друге - що особа не здатна розуміти суспільно небезпечний характер своїх дій.

Вольова ознака критерію неосудності свідчить про таку ступінь руйнування психічною хворобою вольової сфери людини, коли вона не може керувати своїми діями.

Особа, визнана неосудною  не підлягає кримінальній відповідальності незалежно від тяжкості вчиненого  суспільно небезпечного діяння. До такої особи, на підставі ч. 2 ст. 19 КК, можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру, що передбачені ст. 94 КК.

 

Питання 6. Обмежена осудність

Відповідно до ст. 20 КК, підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення злочину внаслідок психічного розладу повною мірою не здатна була усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і (або) керувати ними.

Значення обмеженої  осудності полягає в тому, що вона враховується судом при призначенні  покарання й є підставою для застосування примусових заходів медичного характеру.

 

Питання 7. Відповідальність за злочини, вчинені в стані сп'яніння

Питання про кримінальну  відповідальність за злочини, вчинені  в стані сп'яніння має декілька аспектів:

1) його рішення має значення для визначення обставин, які обтяжують покарання що обтяжує покарання;

2) воно пов'язане із  встановленням осудності (обмеженій  осудності), з оцінкою психічного  стану особи. 

Згідно ст. 21 КК, особа, яка вчинила злочин в стані  сп'яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин, підлягає кримінальній відповідальності;

Сп'яніння буває двох видів: фізіологічним і патологічним.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 67 КК вчинення злочину особою, що знаходиться в стані алкогольного сп'яніння або в стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих речовин, вважається обставиною, що обтяжує покарання.