Криминальное право

Відповідно до ч. 2 ст. 44 КК звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених у КК, здійснюється винятково судом.

 

Питання 2. Умови та підстави звільнення від кримінальної відповідальності

Першою підставою звільнення від кримінальної відповідальності є вчинення злочину невеликої  або середньої тяжкості. Введення в Кримінальний кодекс положень про  категорії злочинів внесло визначеність для слідчо-судової практики в рішенні даного питання.

Друга підстава - відсутність  або невеликий ступінь суспільної небезпеки особи, що вчинила злочин. На відміну від першої дана категорія  носить абстрактний характер. При  визначенні ступеня суспільної небезпеки особистості злочинця кримінально-правова наука й слідчо-службова практика виходять, насамперед, з характеру та ступеню тяжкості вчиненого злочину, а також обставин, що характеризують поводження винного до та після вчинення злочину. Коло цих обставин настільки різноманітний, що вичерпний перелік їх дати неможливо. Разом з тим деякі з них прямо зазначені в тексті закону й мають обов'язкове значення. Це: вчинення злочинів уперше; сприяння розкриттю злочину; відшкодування заподіяного збитку; усунення шкоди, заподіяної в результаті злочину; примирення з потерпілим; зміна обставин.

Третьою підставою є  недоцільність притягнення винного  до кримінальної відповідальності. Дана підстава є до деякої міри похідним від перших двох.

Що стосується звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності (ст.49 КК), то для цього виду категорія вчиненого злочину не має значення. На розсуд суду уникнути кримінальної відповідальності внаслідок закінчення строків давності може навіть особа, якій згідно з законом може бути призначено довічне позбавлення волі. Головне тут - саме недоцільність притягнення особи до кримінальної відповідальності після закінчення зазначених у законі строків (хоча й тут особа може перестати бути суспільно небезпечною, а діяння, що вона вчинила, відноситься до категорії невеликої або середньої тяжкості). Право ухвалення рішення про звільнення від кримінальної відповідальності належить суду. При цьому, якщо обставини, що виключають провадження у кримінальній справі, виявляються на стадії судового розгляду, суд виносить виправдувальний вирок. Припинення справи за закінченням строків давності або внаслідок акту амністії не допускається, якщо обвинувачений проти цього заперечує. У цьому випадку провадження у справі триває у звичайному порядку.

Звільнення від кримінальної відповідальності автоматично спричиняє  звільнення від кримінального покарання. При цьому початковий момент звільнення від кримінальної відповідальності - стадія попереднього розслідування, кінцевий - судовий розгляд, але до винесення обвинувального вироку. Після цього мова може йти про звільнення тільки від кримінального покарання.

 

Питання 3. Види звільнення від кримінальної відповідальності

Відповідно до діючого  кримінального законодавства можна  виділити наступні види звільнення від кримінальної відповідальності:

1) звільнення від кримінальної  відповідальності у зв'язку з  дійовим каяттям (ст.45 КК);

2) звільнення від кримінальної  відповідальності у зв'язку з  примиренням винного з потерпілим (ст.46 КК);

3) звільнення від кримінальної  відповідальності у зв'язку із  зміною обстановки (ст.48 КК);

4) звільнення від кримінальної  відповідальності у зв'язку із  закінченням строків давності (ст.49 КК);

5) амністія (ст.86 КК);

6) помилування (ст.87 КК);

7) спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності, що передбачені статтями Особливої частини Кримінального кодексу.

Характеризуючи зміст  перерахованих видів, їх можна підрозділити на кілька груп.

Насамперед, звільнення від кримінальної відповідальності може бути умовним і безумовним. Безумовне звільнення означає, що особа звільняється від кримінальної відповідальності остаточно, безповоротно. До умовних видів, за діючим кримінальним законодавством, відноситься лише звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки (ст.47 КК), до безумовних - всі інші.

Залежно від того, правом або обов'язком суду є звільнення особи від кримінальної відповідальності, виділяють два види такого звільнення: обов'язкове та необов'язкове (факультативне). Факультативним є звільнення, передбачене ст.47 КК (передача на поруки) і ст.48 КК (зміна обстановки). У всіх інших випадках вимога закону про звільнення від кримінальної відповідальності є обов'язковою.

 

 

Тема 16. Поняття  та мета покарання

 

1. Поняття покарання.

2. Мета покарання.

 

Питання 1. Поняття  покарання

Покарання - один із базових  інститутів кримінального права.

Ч. 1 ст. 50 КК України визначає покарання як примусовий захід, що застосовується від імені держави за рішенням суду стосовно до особи, визнаною винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Покарання є одним  з видів державного регулювання  поряд з переконанням і заохоченням, але займає серед них особливе місце.

Охарактеризувати покарання можна за наступними критеріями:

1. У порівнянні з  адміністративними, дисциплінарними,  цивільно-правовими засобами примуса,  покарання - найсуворіша його  міра.

2. Покарання може бути  поєднане з іншими примусовими  заходами - адміністративними, цивільно-правовими й т.ін.

3. Державний примус  у формі покарання передбачається  лише законом.

4. Покарання - це примусовий  захід, що використовується винятково  й тільки у випадках передбачених  законом. Крім суду ніхто не  може призначити або звільнити  від покарання громадянина (винятком є помилування й амністія (ст.85 КК України).

5. Покарання застосовується  лише до особи, що вчинила  суспільно-небезпечне діяння, яке  містить в собі склад злочину,  передбаченого КК України (ч. 1 ст. 2 КК України)

6. Особа вважається  невинуватою у вчиненні злочину й не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ч. 2 ст. 2 КК України)

7. Покарання застосовується  винятково до особи, що вчинила  злочин. Воно не може бути перекладене на іншу особу. Кримінальний закон не передбачає відповідальність юридичних осіб.

8. Покарання - необхідні  й важливі засоби захисту особи,  його прав і законних інтересів,  а також інтересів суспільства  й держави, захист правопорядку.

9. Покарання носить  публічний характер, тому що призначається   судом від імені держави; є  обов'язковим для виконання усіма  громадянами, посадовими особами  й органами на всій території  держави.

10. Покарання тягне  негативні юридичні наслідки: судимість, тимчасове позбавлення деяких прав, займати деякі посади, займатися деякими видами діяльності.

 

Питання 2. Мета покарання

Мета покарання передбачена  законом (ч. 2, 3 ст. 50 КК України).

Згідно ч. 2 ст. 50 КК України  метою покарання є не тільки кара, але й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів, як засудженими, так і іншими особами. Не є метою покарання завдання фізичних страждань або приниження людської гідності (ч. 3 ст. 50 КК України).

Проаналізував ст. 50 КК України  можна зробити висновок, що метою покарання є:

1) покарання злочинця;

2) виправлення й перевиховання  засудженого, щоб він став здатним  до суспільного співжиття й  правопорядку.

3) запобігання вчиненню  засудженим нового злочину (приватна  превенція)

4) запобігання вчиненню злочинів іншими особами (загальна превенція).

Основною категорією в покаранні є кара. Кара - це позбавлення  засудженого прав і інтересів, головним з яких є свобода. Чим більше кара, тим більш суворим є покарання, тим більш цінних благ злочинець втрачає покаранням.

 

 

Тема 17. Система  та види покарань

 

1. Система покарань.

2. Види покарань.

3. Основні види покарань.

4. Додаткові види покарань.

5. Покарання, що можуть  призначатися і як основні,  і як додаткові.

 

Питання 1. Система  покарань

Система покарань - це встановлені кримінальним законом види покарань, розташованих у відповідності зі ступенем їхньої тяжкості (суворості).

Основне призначення  системи покарань - встановити різноманітність  видів покарань для того, щоб у  суду була можливість в кожному конкретному випадку при призначенні винній особі покарання застосовувати принцип індивідуалізації та справедливої відповідальності.

Характерні ознаки системи  покарань:

1) вона включає вичерпний  перелік видів покарань і тільки  ними має право керуватися  суд при призначенні покарання;

2) визначає розміщення  видів покарань залежно від  ступеня тяжкості кожного з  них;

3) припускає в деяких  випадках перехід від одного  виду покарання до іншого, більш  м'якого; передбачає певне співвідношення  видів покарань між собою.

 

Питання 2. Види покарань

За порядком призначення  покарань всі покарання діляться на три групи:

1) основні покарання; 

2) додаткові покарання;

3) покарання, що можуть  призначатися і як основні,  і як додаткові.

Покарання також можуть підрозділятися на такі, що пов'язані з позбавленням волі та такі, що не пов'язані з позбавленням волі.

За суб'єктом, до якого  застосовуються покарання, вони діляться на: загальні та спеціальні.

За можливістю призначення  строку покарання всі покарання  підрозділяються на строкові й безстрокові покарання.

За один злочин може бути призначено тільки одне основне покарання, що передбачено в санкції статті Особливої частини Кримінального  Кодексу. До основних покарань може бути приєднано одне або кілька додаткових покарань.

Стаття 51 КК України визначає наступні види покарань: штраф; позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; громадські роботи; виправні роботи; службові обмеження для військовослужбовців; конфіскація майна; арешт; обмеження волі; тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; позбавлення волі на певний строк; довічне позбавлення волі. Всього КК встановлює 12 видів покарань.

 

Питання 3. Основні види покарань

Основні покарання - це покарання, що призначаються у вироці лише як самостійні покарання, вони не можуть бути приєднані як доповнення до інших  покарань.

До основних покарань відносяться: громадські роботи; виправні роботи; службові обмеження для військовослужбовців; арешт; обмеження волі; утримування в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; позбавлення волі на певний строк; довічне позбавлення волі.

Громадські роботи (ст. 56 КК). Громадські роботи полягають  у виконанні засудженим у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування.

Виправні роботи (ст. 57 КК) - це вид покарання, що встановлюється на строк від шести місяців  до двох років і здійснюється за місцем роботи засудженого, з відрахуванням у дохід держави відповідного відсотка його заробітку.

Службові обмеження  для військовослужбовців (ст. 58 КК) –  за своїм змістом являють виправні роботи, які застосовуються стосовно військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової.

Арешт (ст. 60 КК). Покарання  у вигляді арешту виражається  в утримуванні засудженого в  умовах ізоляції й встановлюється на строк від одного до шести місяців.

Обмеження волі (ст. 61 КК) - це утримування особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковим залученням засудженого до праці.

Тримання в дисциплінарному  батальйоні військовослужбовців (ст. 62 КК). Даний вид покарання застосовується щодо військовослужбовців строкової служби на строк від шести місяців до двох років. Суд має можливість замінити позбавлення волі триманням у дисциплінарному батальйоні. Утримування в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців замість позбавлення волі не може застосовуватися до осіб, що раніше відбули покарання у вигляді позбавлення волі.

Позбавлення волі на певний строк (ст. 63 КК). Даний вид покарання  полягає в ізоляції засудженого  й поміщенні його на певний строк  у кримінально-виконавчу установу. Ізоляція засудженого здійснюється шляхом його направлення у відповідну виправну установу, що забезпечує режим, порядок виконання даного виду покарання. Вид режиму визначається адміністрацією кримінально-виконавчої установи з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого й особистості винного.

Довічне позбавлення  волі (ст. 64 КК) - цей вид покарання  пов'язаний зі скасуванням страти. Встановлюється за здійснення особливо тяжкого злочину. Законодавець зберігає для осіб, яким призначений даний вид покарання, шанси на звільнення від відбування довічного позбавлення волі. Визначається коло осіб, до яких даний вид покарання не може бути застосований.