Криминальное право

Закон про кримінальну  відповідальність - це письмовий правовий акт, що має вищу юридичну силу, приймається  Верховною Радою України або  всеукраїнським референдумом і містить кримінально-правові норми, які встановлюють підстави й принципи кримінальної відповідальності, визначають, які суспільно небезпечні діяння є злочинами, і які покарання можуть бути застосовані до осіб, що є винними в їхньому вчиненні, формулюють інші кримінально-правові наслідки вчинення злочину.

Закон про кримінальну  відповідальність повинен відповідати  Конституції України та загальновизнаним принципам і нормам міжнародного права.

 

Питання 2. Структура Кримінального  кодексу

КК складається із Загальної та Особливої частини.

У Загальній частині  містяться норми, що встановлюють принципи й загальні положення кримінального  права, а також визначаються його основні інститути.

Особлива частина містить  норми, які визначають, які суспільно  небезпечні діяння є злочинами, і яке кримінальне покарання може бути застосоване до осіб, що їх вчинили.

Загальна й Особлива частини підрозділяються на розділи, а ті, в свою чергу, - на окремі статті.

Загальна частина складається  з 15 розділів, а Особлива частина - з 20 розділів, систематизованих по групах споріднених суспільних відносин, на які посягають відповідні злочини.

Диспозицією називається  частина норми Особливої частини, в якій визначається злочинне діяння.

Розрізняють диспозиції 4 видів:

- просту (називає злочинне  діяння, не розкриваючи його ознак);

- описову (описує найбільш  істотні ознаки діяння);

- бланкетну (не називаючи  конкретних ознак злочину або  називаючи тільки частину з  них, відсилає для встановлення  змісту ознак злочину до інших  нормативних актів, які не є законами про кримінальну відповідальність);

- відсилочну (відсилає  до кримінально-правової норми  або до її окремого положення,  які містяться в іншій статті  або іншій частині цієї ж  статті КК, де називається відповідний  злочин або описуються його  ознаки).

Санкція - це частина статті, яка визначає вид і розмір покарання  за злочин, зазначений у диспозиції.

За видом і розміром покарання можна встановити чи є  злочин тяжким, середньої або невеликої  тяжкості.

Відносно-визначеною є  санкція, що містить один вид покарання та вказує його вищу та нижчу межу.

Альтернативною є санкція, в якій міститься вказівка на два  або кілька видів покарань, з яких суд вибирає одне.

 

Питання 3. Тлумачення закону про кримінальну  відповідальність

Тлумачення закону полягає у  з'ясуванні та всебічному розкритті його змісту з метою його точного застосування.

Тлумачення закону підрозділяється  на види залежно від суб'єкта тлумачення, прийомів (способів) й обсягу тлумачення.

Залежно від суб'єкта, що роз'яснює  закон, розрізняють легальне (офіційне), судове та наукове (доктринальне) тлумачення.

Легальне тлумачення - це тлумачення, що здійснюється органом державної  влади, уповноваженим на те законом.

Судове тлумачення – найбільш поширене і частіше за все застосовуване  тлумачення. Воно буває двох видів:

а) казуальне, що дається судами при  розгляді конкретної кримінальної справи;

б) правозастосовне, що дається в  рекомендаціях Пленуму Верховного Суду України з найбільш складних питань застосування КК.

Наукове тлумачення - це тлумачення закону, що дається науковими і навчальними юридичними установами, окремими вченими та практиками в монографіях, науково-практичних коментарях, експертних висновках.

За прийомами (способами) тлумачення воно поділяється на філологічне, систематичне й історичне.

Філологічне тлумачення полягає у з'ясуванні змісту кримінально-правової норми шляхом синтаксичного аналізу тексту, а також у з'ясуванні значення й змісту слів, понять, вжитих у законі про кримінальну відповідальність.

Систематичне тлумачення полягає  у з'ясуванні змісту закону, його окремих положень шляхом зіставлення з іншими положеннями цього ж або іншого закону.

Історичне тлумачення закону полягає в з'ясуванні умов, причин, що обумовили його прийняття, звертанні  до аналогічних кримінальних законів, які діяли раніше.

Тлумачення залежно  від обсягу може бути буквальним, обмежувальним  і поширювальним.

Буквальне - відповідно до якого зміст кримінально-правової норми точно відповідає її тексту.

Обмежувальне тлумачення має місце при неспівпаданні  тексту й змісту кримінально-правової норми, коли її значення більш вузьке, ніж словесне вираження.

Поширювальне має місце  при неспівпаданні тексту й змісту кримінально-правової норми, коли її значення ширше словесного вираження.

 

Питання 4. Розвиток кримінального  законодавства України

Першим кодифікованим  актом нашої держави, що містив перші  кримінально-правові норми по захисту  особистості й власності, стала "Руська правда" (1016-1054), що створена Ярославом  Мудрим. "Руська Правда" відома у трьох списках: Коротка, Поширена й Скорочена редакція. Поширена редакція "Руської Правди" є подальшим її вдосконаленням наступними князями. Охороні життя були присвячені 5 статей, власності - 16 статей, честі й гідності - 11 статей. За злочини, в основному , передбачалися покарання у вигляді штрафів різних розмірів. У зв'язку з цим злочини мало відрізнялися від цивільно-правових норм, які також передбачалися "Руською Правдою". Суб'єктом злочину визначалися будь-яка вільна людина, (крім холопа), а також громада. "Руська Правда" передбачала прообраз інституту співучасті у вчиненні злочину, а також запровадила інститут давності притягнення до кримінальної відповідальності.

"Руська Правда" застосовувалася й під час  татарського ярма (1240-1363), а литовський  князь Ольгерд включив всі  закони й звичаї Київської Русі в Статут Князівства Литовського. По своєму законодавству - Статуту Князівства Литовського й паралельно діючим Магдебурзьким правом (Саксонське Зерцало) і польським законодавчим актом "Порядок" - Україна жила до об’єднання з Росією у 1654 р., після чого в Україні паралельно діяли ще й російські закони.

У 1743 р. був створений  проект закону "Права, за якими судиться малоросійский народ". У 1842 р. Державна Рада Росії затвердила Права й  постанови Малоросії, що остаточно  припинило дію Литовського Статуту й інших стародавніх прав в Україні.

Українська Народна  Республіка, що проіснувала з 17 березня 1917 р. до 29 квітня 1918 р., не встигла видати якого-небудь кримінального закону.

У 1922 р. і 1927 р. прийняті перший і другий КК УРСР. Після прийняття  Основ кримінального законодавства СРСР і союзних республік 1958 р. в Україні був прийнятий КК 1960 р. Нині діючий КК України був прийнятий 5 квітня 2001 р., а набув законної сили 1 вересня 2001р.

 

Тема 3. Чинність закону про кримінальну  відповідальність у часі та просторі

 

1. Чинність закону  про кримінальну відповідальність  у просторі.

2. Чинність закону  про кримінальну відповідальність  у часі.

 

Питання 1. Чинність кримінального  закону в просторі

Чинність кримінального  закону в просторі здійснюється на підставі наступних принципів: територіального, громадянства й космополітичного (універсального).

Перші два принципи є  основними. Територіальний принцип  випливає із суверенітету держави, влада  якого поширюється на всю його територію. Злочин визнається вчиненим на території України, якщо його було почато, продовжено, закінчено або припинено на її території, незалежно від того, де саме особа була затримана (ч.2 ст.6 КК України).

Поняття території визначається на підставі норм державного і міжнародного права, зокрема Закону України від 4 листопада 1991 р. «Про державний кордон України». Стаття 1 цього Закону зазначає: «Державний кордон України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України – суші, вод, надр, повітряного простору».

Поняттям «територія України» охоплюється:

- моря, річки, озера,  надра землі, сухопутні території  в межах державного кордону  України, водна територія, включаючи  внутрішні територіальні води, води  морських портів, лиманів, територіальні  прибережні води шириною 12 морських миль від лінії найбільшого відливу;

- повітряний простір  над сушею й водним простором;

- військові кораблі,  які приписані до портів на  території України, що знаходяться  під прапором України у відкритому  морі, у портах інших держав або територіальних водах;

- невійськові судна,  які приписані до портів на  території України та знаходяться  під її прапором у відкритому  морі;

- іноземні невійськові  судна, що перебувають у порту  України або територіальних водах;

- військові повітряні  судна України, приписані до аеропортів на її території, які під розпізнавальним знаком України перебувають у відкритому повітряному просторі чи на аеродромі іншої держави;

- невійськові повітряні  судна України, які приписані  до аеропортів на її території  і знаходяться поза межами держави у відкритому повітряному просторі під розпізнавальним знаком України.

Об'єкти, що не є територією України, але на які поширюється  кримінальне законодавство України:

- континентальний шельф; 

- запущені в космос  об'єкти, що належать Україні;

- наукова станція в  Антарктиді;

- підводні телеграфні  кабелі й трубопроводи, що проходять  по дну відкритого моря.

Відповідно до міжнародних  договорів і законам України, іноземні громадяни, що користуються дипломатичним  імунітетом, виключені з-під юрисдикції судової влади України.

Принцип громадянства полягає  в наступному: громадяни України  й особи без громадянства, що постійно проживають в Україні які вчинили  злочин за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за КК України, якщо вони зазнали кримінального покарання або передані суду на території України. Якщо в тій країні, де злочин було вчинено, дане діяння не вважається злочином, то незалежно від положень іноземного законодавства, вищевказані особи будуть нести відповідальність відповідно до законодавства України (ст.7 КК України).

Космополітичний принцип  полягає в наступному: іноземні громадяни  й особи без громадянства, що постійно не проживають на території України, які вчинили злочин за її межами, несуть відповідальність лише у випадках, передбачених міжнародними договорами, або якщо вони вчинили передбачені КК України особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України (ст.8 КК України).

 

Питання 2. Чинність кримінального  закону в часі

Злочинність і караність діяння визначаються законом, що діяв на час вчинення цього діяння. Діючим визнається закон, який вже набрав юридичної чинності.

Після прийняття Верховною  Радою закону про кримінальну  відповідальність, він підписується Головою Верховної Ради та направляється Президентові України для його підписання та оприлюднення.

Оприлюднення закону - це офіційне опублікування державною  мовою, у доступній для всіх громадян формі шляхом його розміщення в офіційному друкованому виданні.

Набрання законом чинності відбувається через десять днів від дня його офіційного оприлюднення або від дня, зазначеного в самому законі. Чинність Кримінального закону припиняється в наступних випадках:

1) у разі його скасування;

2) у випадку його  заміни іншим законом;

3) після закінчення строку, зазначеного в законі, або у зв'язку зі зміною умов або обставин, відповідно до яких цей закон був прийнятий (ст.4 КК України).

Зворотна чинність закону - поширення кримінального закону на ті діяння, які були вчинені до видання цього закону, або до вступу його в дію. Згідно зі ст. 5 КК України закон України про кримінальну відповідальність має зворотну дію лише у випадку, якщо він скасовує злочинність діяння або пом'якшує кримінальну відповідальність.

 

 

Тема 4. Поняття злочину

 

1. Поняття злочину та його ознаки.

2. Значення ч. 2 ст. 11 КК  для поняття злочину.

3. Відмінність злочину  від інших правопорушень.

4. Класифікація злочинів.

 

Питання 1. Поняття  злочину та його ознаки

Поняття злочину в  кримінальному праві є універсальною  й фундаментальною категорією: воно лежить в основі змісту всіх кримінально-правових інститутів. В історії кримінального права поняття злочину визначалося по-різному. Можна виділити три визначення цього поняття:

- формальне визначення  відображає юридичну природу,  юридичні ознаки злочину: злочином визнається така дія, що передбачається законом як кримінально каране;

- матеріальне визначення  виділяє лише соціальну сутність  злочину, протиріччя його певним  соціальним цінностям;

- формально-матеріальне  визначення поєднує в собі  соціальну і юридичну характеристику злочину (злочин – суспільно небезпечне й передбачене законом діяння).

Стаття 11 КК України дає  таке визначення: “Злочином є передбачене  цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину ”.

Аналіз ч. 1 ст. 11 КК показує, що в ній чітко закріплені три  ознаки злочину: суспільна небезпечність  діяння, винність і передбаченість діяння в законі про кримінальну  відповідальність. Перші дві ознаки - суспільна небезпечність й винність - є матеріальними, розкривають як зовнішню, так і внутрішню соціально-психологічну природу злочину. Третя - передбаченість діяння КК - формальною, що відображає юридичну, нормативну природу злочину, тобто його протиправність.