Криминальное право

За КК ФРН  позбавлення волі за своєю тривалістю може бути двох видів: на певний термін або довічне. Мінімальна межа термінового  позбавлення волі - один місяць, максимальна – 15 років. Довічне позбавлення волі (геноцид, підготовка агресивної війни, зрада, тяжке вбивство). Загальний розмір покарання у вигляді позбавлення волі, що призначається при сукупності діянь, не може перевищувати 15 років.

В даний час  в Англії існує тільки один вид  позбавлення волі - тюремне ув'язнення. Для статутних злочинів, тобто передбачених законодавством, мінімальний термін ув'язнення - один день, а максимальний - 25 років. Можливе довічне позбавлення волі, що призначається за тяжке вбивство. За злочини загального права (деякі види змови, підбурювання) покарання призначається за розсудом суду, аж до довічного тюремного ув'язнення.

Позбавлення волі в США характеризується значною  своєрідністю. Воно може бути короткостроковим, тривалим, або довічним.

Довічне позбавлення  волі призначається:

1) як самостійна  міра за найнебезпечніші злочини; 

2) як альтернатива  смертної кари;

3) за сукупністю  вироків злочинів;

4) особі, що  має дві або три судимості.

Майнові покарання - це в основному штраф і конфіскація. Штраф є поширеним кримінальним покаранням. Його вживання передбачається законодавством всіх зарубіжних країн.

За КК Франції  штраф може бути призначений у  разі вчинення і злочину, і проступку, і порушення. Його максимальний  розмір складає 50 млн. франків за злочини, що пов'язані з наркотиками.

КК ФРН не передбачає штраф в його звичайному, традиційному розумінні. Він може призначатися тільки в денних ставках і в  цьому знаходить велику схожість з покаранням у вигляді штрафо–днів за французьким правом. Мінімальний розмір денної ставки – 2 євро.

В кримінальному  законодавстві США штраф може застосовуватися за будь-який злочин. Федеральне законодавство за фелонію  або місдимінор, що призвів до смерті людини, передбачає штраф в розмірі  до 250 тис. доларів. Несплата штрафу без  поважної причини тягне за собою тюремне ув'язнення.

Конфіскація - це додаткове покарання. Вона передбачена  двох видів: загальна та спеціальна.

Загальна - вилучення  всього майна винної особи в доход  держави (передбачається  французьким  законодавством).

Спеціальна - вилучення у винної особи певних предметів або засобів, здобутих в результаті вчинення злочину або призначених для його вчинення. Найбільш детально вона регламентується в КК ФРН: їй присвячений цілий розділ 3 Загальної частини. Передбачається, що в результаті вчинення діяння виконавець або співучасник одержали якусь майнову вигоду, конфіскація розповсюджується на отриману вигоду, а також на предмети, які придбав виконавець або співучасник шляхом відчуження придбаного предмету, або як компенсація за його пошкодження, руйнування, вилучення.

Якщо конфіскація  певного предмету неможлива внаслідок  його властивостей або з іншої  причини неможлива конфіскація  предмету, його замінюючого, то суд  призначає конфіскацію грошової суми, що відповідає вартості предмету.

 

 

Тема 24. Школи (основні напрями) науки кримінального права

 

1. Класична школа  кримінального права.

2. Антропологічна  школа кримінального права.

3. Соціологічна  школа кримінального права.

 

Питання 1. Класична школа кримінального  права

Класична школа  кримінального права є спадкоємицею освітньо-гуманістичного напряму. Її представниками були: Бентам (Англія), Росі (Франція), Кант, Гегель, Фейєрбах, Грольман (Німеччина), Таганів, Сергієвський (Росія), Володимиров, Кістяковський (Україна) та ін. Кримінальний закон, на їх думку, - категоричний імператив, загальна воля, яку не можна порушувати. Отже, злочин - це діяння, яке порушує кримінальний закон. При цьому джерелом злочину є свободна воля людини (вільний вибір дій, у тому числі й протизаконних), а причиною - його плотська природа (бажання одержати будь-яке задоволення або уникнути якихось неприємностей). Що стосується поглядів класиків на покарання, то вони були різними. Кант і Гегель вважали його справедливою платнею за вчинене, відновленням порушеного права, і тому покарання не переслідує ніякої мети утиліти, воно - самоціль. Фейєрбах і Грольман, у свою чергу, бачили в покаранні противагу бажанню людини вчинити злочин, і тому його мету - запобігання злочину шляхом залякування. Потрібно відзначити, що саме Фейєрбах створив наукову основу для розробки найважливіших інститутів кримінального права - складу злочину, вини, замаху, співучасті та ін. Він розділив об'єктивні і суб'єктивні причини кримінальної відповідальності: злочинне діяння, заборонене законом і вину особи - намір і необережність; їх види і ступінь.

Положення класичної  школи знайшли відображення в  баварському Кримінальному Уложенні 1813р., автором проекту якого був  Фейєрбах, а також в кримінальному  законодавстві більшості буржуазних держав.

Посилення реакційних методів у навчаннях неокласиків виявилося у фінальній теорії кримінального права, головним представником якої був Р. Вельцель. Фіналісти відокремлюють протиправність і винність від складу злочину, позбавляючи його якості бути єдиною підставою кримінальної відповідальності та перетворюючи лише на її "симптом". Вирішальне значення надається суб'єктивному моменту - волі людини, яка визначає зміст, спрямованість і кінцевий результат його діяльності. Підставою відповідальності має бути оцінка судом «соціальної засудженості фінальності» поведінки.

 

Питання 2. Антропологічна школа кримінального  права

Виникла на початку 70-х років ХІХ ст. Її засновником  був Ч. Ломброзо, який у 1876 р. опублікував  книгу під назвою "Злочинна людина". Ідеї Ломброзо одержали розвиток в роботах його учня Феррі й італійського юриста Гарофало. Філософською основою ломброзіанства був вульгарний матеріалізм, який біологізував всі суспільні явища.

Ломброзо стверджував, що злочинність - це явище природне та вічне, пов'язане з органічною звироднілістю, яка негативно впливає на психіку злочинця. Об'єктивна причина злочинності пов'язана з особою злочинця, з його антропологічними ознаками (стигматами), які можуть мати анатомічну, фізичну та психічну природу. Залежно від того, яка ознака домінує, виділяють групи злочинців:

а) природжені (невиправні, їх біля 40%);

б) душевно хворі;

в) звичайні (злочини  вчинюють під тиском внутрішніх причин, збігу моральних слабкостей, а  також під тиском умов навколишнього  середовища);

г) особи, що вчинюють злочини через пристрасть (неврози, стан афекту);

д) випадкові (жертви обставин).

Природженим злочинцям (їх біля 40%) від народження властиві певні стигмати: зовнішні – будь-які  фізичні відхилення, асиметрія фігури, довгі руки, косі неспокійні очі, рухливість рук і обличчя тощо, та внутрішні - несприйнятливість до болю, загострення відчуттів, моторність, цинізм, лінь, любов до азартних ігор, оргій, татуювань, особлива мова «арго» та ін.

Якщо злочин, як стверджували представники анатомічної  школи, - це біологічне явище, не існує свободи волі та обумовлена неминучість вчинення злочину, то покарання не може досягти своєї мети, отже, потрібно відмовитися від понять осудності та вини, моральної відповідальності. Замість караючих необхідно застосовувати засоби безпеки по відношенню до осіб, що мають стигмати злочинця. Ломброзісти пропонували визначати причини а міру відповідальності за властивостями людини, які встановлюються фахівцями і свідчать про її небезпеку для оточуючих. Вони виступали за широке вживання смертної кари.

 

Питання 3. Соціологічна школа кримінального  права

Соціологічна  школа виникла на початку 80-х років  ХІХ ст. Філософською базою був  позитивізм - філософська течія, яка  виходить не з метафізичних розумових  спостережень, а закладає в основу позитивні факти, які повинні визнаватися за допомогою їх опису, реєстрації. Головними представниками соціологічної школи були: Ліст (Німеччина), Прінс, Бонгер (Бельгія), Ван-Гамель (Голландія), Тард (Франція), Фойніцькій (Росія), Чубинській (Україна). Соціологи  розробляли вчення про причини злочинності, вчення про небезпечний стан і вчення про покарання та заходи безпеки.

Вчення про  причини злочинності. Злочин - результат  складної взаємодії різних чинників: індивідуальних (стать і вік, освіта і виховання, походження та сімейний стан, фізичні та психологічні якості), фізичних (географічне розташуння, клімат, пора року та доби, кількість опадів), соціальних (безробіття, купівельна спроможність, життєвий рівень, алкоголізм, проституція, люмпенізація населення). Головним засобом запобігання злочинам соціологи вважали вирішення соціальних проблем.

Вчення про  небезпечний стан - це реакційна  частина поглядів соціологів. Вони стверджували, що існують люди, спосіб життя та особисті якості яких створюють  загрозу для суспільства. До таких людей відносяться не тільки ті, що вчинювали злочини, але й ті, що не вчинювали злочинних дій та внаслідок певних обставин знаходяться в небезпечному стані. Це учасники антигромадських організацій, бродяжки, убогі, алкоголіки, повії, безробітні, душевно хворі та ін. Звідси витікає, що підставою для репресій є не діяння, а діяч, не склад злочину, а небезпечний стан.

Вчення про  покарання та заходи безпеки. Соціологи  розробили класифікацію злочинців  і, залежно від цього, рекомендували  різні види покарання. Пропонувалася система невизначених вироків, передаючи питання про термін покарання тюремній адміністрації. В той же час соціологи пропонували ввести в законодавство умовне засудження, умовно-дострокове звільнення, заміну короткочасного позбавлення волі штрафом, створення спеціальних судів і місць відбування покарання для неповнолітніх.

Першим кримінальним кодексом, який широко застосував ідеї соціологів, був Кримінальний кодекс Норвегії 1902 р. Надалі вплив цієї школи  на кримінальне законодавство різних держав був достатньо істотним.

Ідеї соціологів одержали новий імпульс після  Другої світової війни, коли виник рух  соціального захисту. Його засновник  Ф. Граматика заявляв про необхідність замінити інститут покарання засобами суспільної безпеки, що індивідуалізувалися, метою яких є поліпшення людських якостей.

Відгалуженням від руху соціального захисту  стала школа нового соціального  захисту. Вона об'єднує юристів, медиків  і соціологів більш ніж 70 країн. Її главою став М. Ансель. Філософська  база - екзистенціалізм ("экзистенція" - людське єство). Ця школа виступає за збереження соціального захисту в межах кримінального права, яке повинно бути «деюридизованим» (зменшення ролі та значення таких інститутів, як склад злочину, замах, покарання та ін., які проголошуються тільки юридичною технікою). Покарання повинно залежати від індивідуальних якостей злочинця. Воно повинно нести елементи виховання, оскільки мета покарання - спокутування вини й охорона суспільства від злочинних посягань.

 

2. ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА

 

2.1. Нормативний  матеріал та судова практика

 

1. Конституція України  від 28 червня 1996 року // Відомості  Верховної Ради 1996. - № 30. Ст. 141.

2. Кримінальний кодекс  України від 05.04.2001 р. // Відомості  Верховної Ради, 2001, N 25-26, ст. 131, у  редакції  від 15.04.2008 року N 270-VI, ВВР, 2008, № 24, ст. 236.2.

3. Исправительно-трудовой кодекс Украины. - Х: «Одиссей», 1999.

4. Конвенция о передаче лиц, страдающих психическими расстройствами, для проведения принудительного лечения. Ратифицировано Украиной. Закон от 11.01.2000 г. // Закон і бізнес. - 2000. - № 22.

5. Коментар судової практики в кримінальних та адміністративних справах. Постанови Пленуму Верховного Суду України (1995-1997). - К., 1998.

6. Кримінально-виконавчий кодекс України: Закон України від 11 липня 2003 року // Офіційний вісник України. - 2003. - № 33. - Ст. 1767.

7. Наказ Державного департаменту України з питань виконання покарань від 16.06.2000. № 127. // Закон і бізнес. - 2000. - № 36.

8. Кримінальний кодекс  України: Науково-практичний коментар / Ю.В. Баулін, В.І. Борісов, С.Б. Гавриш та ін.; За заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Вид. четверте, доповн. – Х.: ТОВ «Одісей», 2008. – 1208 с.

9. Кримінальне право  України. Судові прецеденти (1864-2007 р.р.). За редакцією В.Т. Маляренка. – К.: «Освіта України», 2008. – 1104 с.

10. Науково-практичний  коментар до Кримінального кодексу  України. – 4-те вид., переробл. та доповн. / Відп. ред. С.С. Яценко. – К., А.С.К., 2005. – 848 с.

11. Науково-практичний  коментар Кримінального кодексу  України. 5-тє вид., переробл. та доповн. / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка.- К.: Юридична думка, 2008.- 1216 с.

12. Науково-практичний  коментар до Кримінального кодексу  України. – 4-те вид., переробл. та доповн. / Відп. ред. С.С. Яценко. – К., А.С.К., 2005. – 848 с.

13. Науково-практичний  коментар до Кримінального кодексу  України (2-е вид., перероб. та доп.) /За заг. Ред. П.П. Андрушка, В.Г. Гончаренка, Є.В. Фесенка. – К.: Декор, 2008. – 1428 с.

14. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. Нормативне видання / За ред. С.С. Яценка. - К.: А.С.К., 2002.

15. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України (Загальна частина) / За ред. М.О. Потебенька, В.Г. Гончаренка. - К., 2001.

16. Общая декларация прав человека, Принята Генеральной Ассамблеей ООН 10.12.1948г. // Стецовский Ю.И. Право на свободу и личную неприкосновенность: Нормы и действительность. - М., 2000.

17. О психиатрической помощи: Закон Украины: принят 22 февраля 2000 г. // Урядовий кур'єр. - 2000. - № 11.