Криминальное право

Ознаки таких  заходів: передбаченість їх кримінальним законом, застосування їх тільки судом, застосування їх тільки до неповнолітніх, що вчинили злочин, відсутність в них ознак кримінального покарання.

Ч. 2 ст. 105 містить  вичерпний перелік примусових заходів  виховного характеру:

1) застереження;

2) обмеження  дозвілля та встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;

3) передача неповнолітнього  під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під  нагляд педагогічного або трудового  колективу за його згодою, а  також окремих громадян на  їхнє прохання;

4) накладення на неповнолітнього (з 15 років), який має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових  збитків;

5) направлення  неповнолітнього до спеціального  навчально-виховного закладу для  дітей і підлітків.

2. Звільнення  від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності (ст. 106).

Ч. 2 ст. 106 КК передбачає такі строки давності:

2 роки - у разі  вчинення злочину невеликої тяжкості;

5 років - у  разі вчинення злочину середньої  тяжкості;

7 років - у  разі вчинення тяжкого злочину;

10 років - у  разі вчинення особливо тяжкого  злочину.

 

Питання 3. Види покарань, що можуть бути застосовані  до неповнолітніх і особливості  їх призначення

Відповідно  до ч.1 ст. 98 КК до неповнолітніх можуть бути застосовані такі основні види покарань: штраф; громадські роботи; виправні роботи; арешт, позбавлення волі на певний строк. На підставі ч. 2 ст. 98 КК до неповнолітніх можуть бути застосовані й додаткові покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Штраф застосовується до неповнолітніх, які мають свої кошти або майно. Ч. 2 ст. 98 передбачає таке обмеження: не вище 500 неоподатковуваних  мінімумів доходів громадян з  обов'язковим урахуванням судом  майнового стану неповнолітнього.

Громадські або виправні роботи можуть застосовуватися до неповнолітніх у віці від 16 до 18 років. Громадські роботи можуть призначатися на строк до 120 годин і тривалістю не більше 2 годин в день. Виправні - від 2 місяців до 1 року, при цьому в доход держави відраховується від 5% до 10%.

Арешт (ст. 101 КК) може застосовуватися до неповнолітніх  віком від 16 років строком від 15 до 45 діб.

Позбавлення волі (ч. 2 ст. 102 КК) не може застосовуватися  до неповнолітнього, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості. Згідно ч. 3 ст. 102 позбавлення волі може призначатися:

- за вчинення  повторного злочину невеликої  тяжкості на строк до 2 років;

- за злочин  середньої тяжкості - до 4 років;

- за тяжкий  злочин - до 7 років;

- за особливо  тяжкий злочин - до 10 років;

- за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини - до 15 років.

При призначенні  покарання неповнолітньому, суд  повинен врахувати умови його життя та виховання, рівень розвитку й інші особливості.

 

Питання 4. Особливості звільнення неповнолітніх від покарання та його відбування

1. Звільнення  від покарання із застосуванням  примусових заходів виховного  характеру. 

Умови такого звільнення:

1) вчинення злочину  невеликої або середньої тяжкості;

2) щире розкаяння  та бездоганна поведінка.

2. Звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Умови такого звільнення:

1) воно можливе  тільки при засудженні неповнолітніх  до позбавлення волі;

2) іспитовий  строк установлюється тривалістю  від 1 до 2 років;

3) суд може  покласти на окрему особу, з  її згодою, обов'язок щодо нагляду за засудженим і проведення з ним виховної роботи.

3. Звільнення від покарання  у зв'язку із закінченням строків  давності виконання вироку.

Для закінчення давності виконання обвинувального вироку ч. 3 ст. 106 встановлює такі строки:

- 2 роки -у разі вчинення  злочину невеликої тяжкості;

- 5 років - у разі  вчинення злочину середньої тяжкості;

- 7 років - у разі  вчинення тяжкого злочину;

- 10 років - у разі  вчинення особливо тяжкого злочину.

4. Умовно-дострокове звільнення  від відбування покарання.

Підстава такого звільнення – бездоганна поведінка та сумлінне ставлення до праці та навчання, але тільки після фактичного відбуття:

- не менш ніж 1/3 призначеного  строку покарання у вигляді  позбавлення волі за злочин  невеликої або середньої тяжкості та за необережний тяжкий злочин;

- не менш ніж 1/2 призначеного  строку покарання у вигляді  позбавлення волі за умисний  тяжкий злочин чи необережний  особливо тяжкий злочин, або якщо  особа раніше відбувала покарання  у виді позбавлення волі за  умисний  злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин до досягнення 18 років;

- не менш ніж 2/3 строку  покарання у вигляді позбавлення  волі за умисний особливо тяжкий  злочин, або якщо особа раніше  відбувала покарання у виді  позбавлення волі та була умовно-достроково звільнена, але до 18 років знову вчинила умисний злочин.

 

Питання 5. Погашення  та зняття судимості

Ч. 2 ст. 108 КК визнає такими, що не мають судимості, наступні категорії  неповнолітніх:

1) засуджені до покарання,  не пов'язаного з позбавленням волі;

2) засуджені до позбавлення  волі за злочин невеликої або  середньої тяжкості, якщо вони  протягом 1 року з дня відбуття  покарання не вчинять нового  злочину;

3) засуджені до позбавлення  волі за тяжкий злочин, якщо  вони протягом 3 років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину;

4) засуджені до позбавлення  волі за особливо тяжкий злочин, якщо вони протягом 5 років з  дня відбуття покарання не  вчинять нового злочину. 

Ст. 91 КК передбачає дострокове зняття судимості з неповнолітніх, з урахуванням таких обставин:

1) відбуття покарання  у вигляді позбавлення волі  за тяжкий або особливо тяжкий  злочин;

2) закінчення не менш  ніж 1/2 терміну погашення судимості,  визначеного в п.п. 3 і 4 ч.2 ст. 108 КК.

Загальною умовою є невчинення в ці строки нового злочину.

 

Тема 23. Основні питання Загальної  частини кримінального права  зарубіжних держав

 

1. Загальна характеристика  правових сімей.

2. Вчення про  злочин за кримінальним правом  зарубіжних країн.

3. Вчення про  покарання за кримінальним правом зарубіжних країн.

 

Питання 1. Загальна характеристика правових сімей

Кожна країна має  свою власну систему права. Іноді  на території однієї держави діють  різні правові системи, наприклад, шотландське статутне право відрізняється  від англійського, не дивлячись на те, що Англія і Шотландія входять до складу однієї держави - Великобританія.

Французький компаративіст  Рене Давид виділяє три основні  групи правових систем: романо-германську правову сім'ю, сім'ю загального права  і сім'ю соціалістичного права.

Романо-германська правова сім'я (континентальна) включає  право держав, в яких значне місце  займають правові норми, що відповідають вимогам справедливості та моралі. Загальна норма застосовується до конкретного  випадку, який прямо закріплений  в кримінальному законі (Німеччина, Франція, Швеція, Італія).

Англосаксонська (сім'я загального права) - це таке право, норми якого менш абстрактні та направлені на розв’язування конкретної проблеми, а не на  формулювання загального правила поведінки в майбутньому. Дане право було створено суддями у вигляді судових прецедентів (Англія, США, Канада, Австралія).

 

Питання 2. Вчення про злочин за кримінальним правом зарубіжних країн

Визначення  злочину. В кримінальному законодавстві  зарубіжних країн можна знайти лише формальне визначення злочину. З  країн «континентальної» системи  права таке, досить чітке визначення міститься в ст.1 діючого КК Швейцарії 1937 р.: «ніхто не може бути покараний, якщо він не вчинив діяння, забороненого законом».

В КК Франції 1992 р. немає загального визначення поняття  злочину, як не було його і в раніше діючому КК. Формального підходу  до визначення злочину дотримується КК Німеччині. Такий висновок виходить з параграфа 1 КК Німеччині, який свідчить: «діяння може каратися тільки в тому випадку, якщо його караність була визначена законом, що діяв до здійснення діяння».

Кримінальному праву більшості зарубіжних країн  невідоме поняття складу злочину.

Елементи злочину. У Франції традиційна класична доктрина вважає, що кожний злочин характеризується трьома конститутивними елементами: легальним, моральним та матеріальним. За КК Франції кримінальної відповідальності і покаранню не підлягає особа, що не досягла 13-річного віку (в Німеччині 14 років) або яка «в момент вчинення діяння знаходилася в стані психічного або нервово-психічного розладу, що позбавив її здібності усвідомлювати або контролювати свої дії. В сім'ї загального права виділяють тільки дві ознаки: матеріальну та психічну.

Класифікація  кримінально караних діянь. Згідно КК Франції злочинні діяння залежно  від їх тяжкості розділяються на злочини, проступки та порушення. 

Злочини -  караються  покараннями кримінальними (позбавлення  волі на строк від 10 до 30 років або довічно), проступки - виправними (від одного дня до 10 років), порушення - покараннями за порушення (без позбавлення волі). Кримінальна відповідальність за замах на злочин настає завжди, за замах на проступок - лише у випадках, прямо вказаних в законі, а замах на порушення некараний взагалі.

Суди присяжних - розглядають справи про злочини. Урядові трибунали - розглядають  справи про проступки. Поліцейські  трибунали - розглядають справи про  порушення.

В Італії діяння підрозділяються на загальнокримінальні та політичні. Відмінності між злочинами загальнокримінальними та політичними в Кримінальному кодексі проводиться за режимом тюремного ув'язнення. В першому випадку - це "заточення", в другому - ув'язнення.

В Німеччині  передбачається поділ кримінально  караних діянь на два види: злочини і проступки. Злочини - це діяння, які караються позбавленням волі на строк понад один рік. Проступки - це діяння, які караються позбавленням волі на строк до одного року або штрафом. Облік обтяжуючих і пом'якшуючих обставин не має значення для віднесення діянь до тієї або іншої категорії.

В Англії та деяких штатах США за джерелами права  кримінально карані діяння підрозділяються  на злочини статутні та загального права. Раніше в Англії за загальним  правом існувала тричленна класифікація злочинів: зрада, фелонії, місдимінори.

Зрада - посягання  на персону монарха, ведення війни  проти нього або примикання до його ворогів в межах королівства.

Фелонії - тяжкі  злочини, які могли каратися смертною карою, конфіскацією нерухомості й  іншими суворими покараннями.

Місдимінори - менш небезпечні діяння. Законом про кримінальне  правопорушення 1967р. відмінність між  двома останніми була скасована. Зараз за матеріальною ознакою злочину - це зрада і всі інші, куди входять  колишні фелонії, місдимінори.

За КК штату  Нью-Йорк «посягання» включає злочин, порушення і дорожній проступок.

Злочини - це фелонії  та місдимінори. В КК фелонії представлені в 5-ти видах, місдимінори в 3-х.

Місдимінори - це діяння, карані у вигляді позбавлення  волі від 15 днів до одного року.

 

Питання 3. Вчення про покарання за кримінальним правом зарубіжних країн.

Поняття та мета покарання. В законодавстві зарубіжних держав не міститься визначення покарання. В доктрині ж можна зустріти різні  варіанти визначення покарання. Частіше за все вони асоціюються з карою, відповіддю за скоєне. Так, французькі вчені Р. Мерль і А. Витю відзначають, що «покарання є карою, що накладається на злочинця у відповідь на вчинене ним злочинне діяння». В кримінально-правовій доктрині країн англосакської системи права основне місце займає «відплата». Відплата перешкоджає здійсненню свавілля; покарання, згідно цієї мети, відповідне тяжкості скоєного, задовольняє законному відчуттю помсти, випробовуваному суспільством. Але сучасна мета покарання - це виправлення правопорушника.

Окремі види покарань:

Смертна кара. В  більшості країн Західної Європи смертна кара або повністю відмінена, або не може застосовуватися в  мирний час. В Італії та Іспанії смертна  кара заборонена їх конституціями, «окрім випадків, передбачених військовими законами у військовий час». В Англії вона збережена за ряд військових злочинів, вчинених у військовий час. В США смертна кара застосовується досить широко (тяжке вбивство 1 ступеня, зрада, шпигунство, пограбування банку та ін.). До теперішнього часу смертна кара передбачається федеральним законодавством і законодавством 38 штатів.

Позбавлення волі. Кримінальне законодавство Франції  передбачає декілька видів позбавлення  волі. За вчинення злочину може бути призначено кримінальне ув'язнення або заточення - довічне або на строк до 30 років.