Криминальное право

1) судимість є перешкодою  звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставах ст.ст. 45-49 КК;

2) є кваліфікуючою  ознакою вчинення нового злочину,  наприклад повторність у статтях  185-191 КК та ін.;

3) є підставою для  посилення покарання п. 1 ст. 67 КК;

4) впливає на визначення  виду виправно-трудової колонії відбування покарання;

5) є перешкодою для  умовно-дострокового звільнення  від відбування покарання (ст. 81 КК).

Такі обмеження та правові наслідки судимості особа  має тільки протягом строку, встановленого  законом.

Після закінчення встановленого законом строку судимість погашається, якщо особа протягом цього часу не вчинить нового злочину. Тривалість строку судимості залежить від виду та тяжкості призначеного судом покарання (ст. 89 КК).

 

Питання 2. Погашення  судимості

Погашення судимості  – це автоматичне її припинення при встановленні певних, передбачених законом умов.

Законом встановлені  строки та порядок визнання особи  такою. Що не має судимості, тобто  строки та порядок погашення судимості.

Такими, що не мають судимості, визнаються:

1) особи, засуджені до виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, позбавлення волі на строк не більше п’яти років, якщо протягом іспитового строку вони не вчинять нового злочину, та якщо протягом зазначеного строку рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням не буде скасоване з інших підстав, передбачених законом. Якщо строк додаткового покарання перевищує тривалість іспитового строку, особа визнається такою, що не має судимості, після відбуття цього додаткового покарання;

2) жінки, засуджені  до обмеження волі або позбавленню  волі (крім випадків засудження  до позбавлення волі строком  біль ніж п’ять років за  тяжкий чи особливо тяжкий  злочин, якщо протягом іспитового  строку вони не вчинять нового  злочину і якщо після закінчення цього строку не буде прийняте рішення про направлення для відбування покарання, призначеного вироком суду. Якщо засуджена не була звільнена від додаткового покарання і його строк перевищує тривалість іспитового строку, то жінка визнається такою, що не має судимості, після відбуття цього додаткового покарання;

3) особи, засуджені  до позбавлення права обіймати  певні посади чи займатися  певною діяльністю, після виконання  цього покарання;

4) особи, які відбули  покарання у виді службового  обмеження для військовослужбовців або тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців чи достроково звільнені від цих покарань, а також військовослужбовці, які відбули покарання на гауптвахті замість арешту;

5) особи, засуджені  до штрафу, громадських робіт, виправних робіт або арешту, якщо вони протягом року з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину;

6) особи, засуджені  до обмеження волі, а також  засуджені за злочин невеликої  тяжкості до позбавлення волі, якщо вони протягом двох років  з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину;

7) особи, засуджені  до позбавлення волі за злочин  середньої тяжкості, якщо вони  протягом трьох років з дня  відбуття покарання не вчинять  нового злочину;

8) особи, засуджені  до позбавлення волі за тяжкий  злочин, якщо вони протягом шести років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину;

9) особи, засуджені  до позбавлення волі за особливо  тяжкий злочин, якщо вони протягом  восьми років з дня відбуття  покарання не вчинять нового  злочину.

При розрахунку строків  погашення судимості враховується, що строк погашення судимості обчислюється з дня відбуття основного і додаткового покарання.

Якщо особу у встановленому  законом порядку було достроково звільнено від відбування покарання, строк розрахунку судимості обчислюється з фактично відбутого покарання, з моменту звільнення від відбування покарання. У разі, якщо невідбута частина позбавлення волі замінюється більш м’яким покаранням, строки погашення судимості обчислюються, виходячи з відбутого строку позбавлення волі, з моменту відбуття більш м’якого покарання.

Якщо особа, яка відбула  покарання, до закінчення строку погашення  судимості знов вчинила злочин перебіг  строку погашення судимості переривається. В такому разі строк погашення  судимості за першим злочином обчислюється після фактичного відбуття покарання за останній злочин. В цих випадках особа вважається судимою за обидва злочини до завершення строку погашення судимості за найбільш тяжкий з них.

 

Питання 3. Зняття судимості

Зняття судимості –  це припинення судимості за рішенням суду.

Зняття судимості –  це право суду, але не обов’язок.

Зняття судимості можливе  тільки до перебігу строків погашення  судимості, передбачених ст. 89 КК, тому воно завжди є достроковим.

Для зняття судимості  згідно зі ст. 91 КК необхідні такі умови:

1) відбуття особою  покарання у виді обмеження  волі або позбавлення волі;

2) закінчення не менше  половини строку погашення судимості,  передбаченого ст. 89 КК;

3) встановлення судом  факту виправлення особи.

Порядок зняття судимості  встановлюється КПК України (ч. 3 ст. 91 КК).

 

 

 

Тема 21. Примусові  заходи медичного характеру та примусове  лікування

 

1. Поняття примусових  заходів медичного характеру.

2. Підстави та мета  застосування примусових заходів  медичного характеру.

3. Особи, до яких  застосовуються примусові заходи медичного характеру.

4. Види примусових  заходів медичного характеру  та критерії їх призначення.

5. Примусове лікування.

 

Питання 1. Поняття  примусових заходів медичного характеру

Примусові заходи медичного  характеру - це надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК, в спеціальний лікувальний заклад (ст. 92 КК).

Застосовуються до осіб, які вчинили суспільно небезпечне діяння, передбачене кримінальним законом, та страждають відповідними захворюваннями. Не є покаранням.

 

Питання 2. Підстави та мета застосування примусових заходів  медичного характеру

Мета застосування примусових заходів медичного характеру  – обов’язкове лікування, а також попередження вчинення нових суспільно небезпечних діянь.

Підставою застосування примусових заходів медичного характеру  є:

1) факт вчинення суспільно  небезпечного діяння, передбаченого  кримінальним законом;

2) наявність у особи  психічного захворювання;

3) необхідність лікування  такої особи внаслідок її психічного  стану, який викликає небезпеку  нанесення шкоди собі або оточуючим.

 

Питання 3. Особи, до яких застосовуються примусові заходи медичного характеру

Примусові заходи медичного  характеру можуть бути застосовані судом лише до осіб (ст. 93 КК):

1) які вчинили у  стані неосудності суспільно  небезпечні діяння;

2) які вчинили у  стані обмеженої осудності злочини;

3) які вчинили злочин  у стані осудності, але захворіли  на психічну хворобу до постановлення вироку або під час відбування покарання.

 

Питання 4. Види примусових заходів медичного характеру  та критерії їх призначення.

Стаття 94 КК передбачає вичерпний  перелік примусових заходів медичного  характеру:

1) надання амбулаторної  психіатричної допомоги в примусовому порядку;

2) госпіталізація до  психіатричного закладу із звичайним  наглядом;

3) госпіталізація до  психіатричного закладу з посиленим  наглядом;

4) госпіталізація до  психіатричного закладу із суворим  наглядом.

Відмінність лікувальних  закладів з різними видами нагляду полягає в умовах утримання психічно хворих осіб. На вибір конкретного виду примусового заходу впливає характер і тяжкість захворювання, тяжкість вчиненого діяння та ступінь небезпечності психічнохворого.

Підставою для застосування примусових заходів медичного характеру є ухвала суду. Якщо судом не буде визнано за необхідне застосування заходів медичного характеру, а також у випадку припинення застосування таких заходів, він може передати особу на піклування родичам або опікунам з обов’язковим лікарським наглядом.

Ст. 95 КК передбачає умови, за яких примусові заходи медичного  характеру можуть бути продовжені, змінені або взагалі припинені. Ці питання вирішуються тільки судом  за заявою представника психіатричного закладу (лікаря-психіатра), який надає особі психіатричну допомогу. До заяви додається висновок комісії лікарів-психіатрів, яким обґрунтовується необхідність продовження, зміни або припинення застосування конкретного примусового заходу медичного характеру. Цей висновок дається на основі обов'язкового, не рідше одного разу на 6 місяців, огляду особи, до якої застосовані примусові заходи медичного характеру. У разі необхідності продовження лікування більш ніж 6 місяців лікар-психіатр направляє в суд заяву про необхідність продовження застосування заходів медичного характеру, до заяви додається висновок комісії лікарей-психіатрів.

У разі змінення психічного стану психічно хворого на краще, суд може передати її на піклування родичам або опікунам з обов'язковим  лікарським наглядом (ст. 94 КК). У разі одужання особи, яка вчинила злочин у стані осудності, але захворіла хворобою до постанови приговору, вона підлягає покаранню за загальними підставами, а особи, які захворіли психічною хворобою під час відбування покарання, можуть підлягати подальшому відбуванню покарання (ст. 95 КК).

 

Питання 5. Примусове  лікування

Примусове лікування  може бути застосоване судом, незалежно  від призначеного покарання, до осіб, які вчинили злочини та мають  хворобу, що становить небезпеку  для здоров'я інших осіб (ст. 96 КК). Підставою застосування примусового лікування є: засудження особи за вчинений злочин до покарання і наявність у неї хвороби, що містить небезпеку для здоров'я інших осіб (алкоголізм, туберкульоз, венеричні хвороби та ін.).

У разі призначення покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі примусове лікування здійснюється за місцем відбування покарання. У разі призначення інших видів покарань примусове лікування здійснюється у спеціальних лікувальних закладах.

 

Тема 22. Особливості  кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх

 

1. Особливості  кримінальної відповідальності  та покарання неповнолітніх.

2. Особливості  звільнення неповнолітніх від  кримінальної відповідальності.

3. Види покарань, що можуть бути застосовані  до неповнолітніх і особливості їх призначення.

4. Особливості  звільнення неповнолітніх від  покарання та його відбування.

5. Погашення  та зняття судимості.

 

Питання 1. Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх

Суб'єктом злочину  є особа, яка досягла на момент вчинення злочину певного віку: шістнадцяти (загальний вік) або чотирнадцяти (знижений вік) років. Вік суб'єкта злочину виконує не тільки роль критерію мінімальної вікової межі, з якої можлива кримінальна відповідальність, але й є обставиною, що визначає характер і ступінь суворості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх, тобто осіб, які не досягли вісімнадцяти років на момент вчинення злочину.

Поряд із загальними положеннями, що відносяться до питань про кримінальну відповідальність осіб, які вчинили злочини, кримінальний закон передбачає певні особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх. Ці особливості закріплено в розділі XV КК України:

1) звільнення  неповнолітніх від кримінальної  відповідальності (ст. 97, ч. 2 ст. 106);

2) види покарань, що можуть бути застосовані  до неповнолітніх (ст. 98 -102);

3) призначення  покарання (ст. 103);

4) звільнення  від покарання та його відбування (ст. 104 -107);

5) погашення  і зняття судимості (ст. 108).

П. 3 ч. 1 ст. 66 КК України передбачає, що вчинення злочину неповнолітнім є обставиною, яка пом'якшує покарання.

 

 

 

Питання 2. Особливості звільнення неповнолітніх  від кримінальної відповідальності

Закон передбачає два види звільнення неповнолітніх  від кримінальної відповідальності:

1. Звільнення  від кримінальної відповідальності  із застосуванням примусових  заходів виховного характеру  (ст. 97).

Згідно ст. 97 КК, неповнолітній, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості, може бути звільнений від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання. Під цими заходами розуміють передбачені кримінальним законом особливі засоби впливу, що не є кримінальним покаранням.