Кримінальне право України

б) у зв'язку з захворюванням  на іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання (ч. 2);

в) у зв'язку з визнанням  військовослужбовців, засуджених до службових  обмежень, арешту або тримання в  дисциплінарному батальйоні, непридатними до військової служби за станом здоров'я (ч. 3).

3. При звільненні від покарання особи, яка захворіла на психічну хворобу під час відбування покарання, вирішальне значення має характер психічного захворювання. Вичерпний перелік захворювань, які є підставою для направлення в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання, затверджуються Міністерством охорони здоров'я України.

Обов'язковою умовою цього  виду звільнення є тяжкість психічного захворювання: воно позбавляє особу  можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. До таких осіб можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру відповідно до статей 92-95 КК.

 

97) амністія  і помилування?

2. Амністія являє собою повне або часткове звільнення від кримінальної відповідальності і покарання певної категорії осіб, винних у вчиненні злочинів. Отже, чинність закону про амністію поширюється на злочини, вчинені до дня вступу його в силу, тобто не тільки на засуджених, а й на осіб, що вчинили суспільне небезпечні діяння, які ще не були предметом судового розгляду. Закон розрізняє три види амністії:

повну, коли передбачається повне звільнення зазначених у законі осіб від кримінальної відповідальності чи від відбування покарання;

часткову — при  частковому звільненні зазначених у  законі осіб від відбування призначеного судом покарання та умовну, яка застосовується у виключних випадках, з метою припинення суспільне небезпечних групових проявів, і поширюється на діяння, вчинені до певної дати після оголошення амністії, за умови обов'язкового виконання до цієї дати вимог, передбачених у законі про амністію.

Особи, на яких поширюється  амністія, можуть бути звільнені від  відбування як основного, так і додаткового  покарання.

Дія закону про амністію поширюється на злочини, вчинені  до дня набрання ним чинності включно, і не поширюється на злочини, що тривають або продовжуються, якщо вони закінчені, припинені або перервані після прийняття закону про амністію.

Не допускається застосування амністії: а) до осіб, яким смертну кару в порядку помилування замінено на довічне позбавлення волі, і до осіб, яких засуджено до довічного позбавлення волі; б) до осіб, які мають дві і більше судимостей за вчинення умисних тяжких чи особливо тяжких злочинів; в) до осіб, яких засуджено за особливо небезпечні злочини проти держави, бандитизм, умисне вбивство при обтяжуючих обставинах; г) до осіб, яких засуджено за вчинення умисного тяжкого чи особливо тяжкого злочину і які відбули менше половини призначеного вироком суду основного покарання.

Помилування — акт глави держави, за яким певна особа (чи кілька осіб) повністю або частково звільняється від покарання, або до неї застосовується більш м'яке покарання, або ж з особи знімається судимість.

Помилування засуджених здійснюється у виді: а) заміни довічного  позбавлення волі на позбавлення  волі на строк не менш двадцяти п'яти років (ч. 2 ст. 87); б) повного або часткового звільнення від відбування як основного, так і додаткового покарання; в) заміни покарання або його невідбутої частини більш м'яким покаранням; г) зняття судимості. Згідно з ст. 44 КК в результаті помилування особа може бути також звільнена від кримінальної відповідальності.

Акт помилування не має  нормативного характеру, оскільки він  розрахований на застосування тільки в одному конкретному випадку  — стосовно конкретного засудженого.

Прохання про помилування  засуджених попередньо розглядається  Комісією з питань помилування, яка  утворюється при Президентові України, У разі відмови в задоволенні  прохання про помилування особи, засудженої за тяжкий або особливо тяжкий злочин, за відсутності нових обставин, що заслуговують на увагу, дана особа може звернутися з повторним проханням, як правило, не раніше ніж через рік, а особа, засуджена за інші злочини, — не раніше ніж через шість місяців з часу відмови в задоволенні прохання.

 

98) поняття судимості?

Судимість є правовим наслідком засудження особи вироком  суду до кримінального покарання. За своїм змістом вона виражається  в такому стані особи, який пов'язаний з певними цивільно-правовими  і кримінально-правовими обмеженнями.

Підставою судимості є наявність обвинувального вироку суду, який набрав законної сили і яким особа засуджується до певного покарання.

закон передбачає судимість  як обставину, з якою пов'язуються найбільш суворі кримінально-правові наслідки для особи, яка, маючи судимість, знову вчинює злочин. Так:

а) рецидивом злочинів як найбільш небезпечним видом множинності  визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість  за умисний злочин (ст. 34);

б) злочин може бути визнаний повторним, якщо судимість за перший злочин не було погашено або знято (ч.4 ст.32);

в) повторність злочину  та рецидив є обставинами, які  обтяжують покарання (п. 1 ч.1 ст.67);

г) судимість, як правило, виключає застосування до особи, яка  вчинила новий злочин, пільгових  інститутів кримінального права, наприклад, звільнення від кримінальної відповідальності (статті 45-47);

ґ) у багатьох статтях  Особливої частини КК судимість  передбачається як кваліфікуюча або  особливо кваліфікуюча ознака.

законодавець передбачає можливість припинення судимості і тим самим припинення пов'язаних з нею обмежень.

Частина 1 ст. 88 КК називає  два види припинення судимості: її погашення  і зняття.

99) погашення  судимості?

Погашення судимості  — це автоматичне її припинення при встановленні певних, передбачених законом умов.

Головним з них є  невчинення особою протягом строку судимості  нового злочину.

Стаття 89 КК встановлює диференційовані  строки погашення судимості залежно  від виду і строку покарання, відбутого  винним.

Частина 1 ст. 90 КК встановлює загальне правило, відповідно до якого строки погашення судимості обчислюються з дня відбуття основного і додаткового покарання. У деяких випадках строк погашення судимості спливає одночасно з строком давності обвинувального вироку. Частина 2 ст. 90 КК спеціально передбачає таку ситуацію, вказуючи, що в строк погашення судимості зараховується час, протягом якого вирок не було виконано, якщо при цьому давність виконання вироку не переривалася. Якщо вирок не було виконано, судимість погашається по закінченні строків давності виконання вироку (ст.80 КК).

 

100)зняття судимості?

Під зняттям судимості  розуміється припинення судимості  рішенням суду. При знятті судимості  на відміну від її погашення перебіг  встановленого законом строку і  невчинення особою нового злочину саме по собі, автоматично, не припиняють стан судимості. Потрібен розгляд цього питання судом. Закон не зобов'язує суд, алише надає йому право на підставі конкретних обставин справи зняти з особи судимість.

2. Зняття судимості  можливо лише до перебігу строків  погашення судимості, передбачених у ст. 89 ЮС Тому воно завжди є достроковим.

Для зняття судимості  згідно з ст. 91 КК необхідні такі умови:

1) відбуття особою  покарання у виді обмеження  волі або позбавлення волі;

2) закінчення не менше  половини строку погашення судимості, передбаченого в ст.89 КК;

3) встановлення судом  того, що особа зразковою поведінкою  і сумлінним ставленням до  праці довела своє виправлення.

 

101) примусові  заходи медичного характеру?

Примусовими заходами медичного  характеру с надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільна небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК, в спеціальний лікувальний заклад (ст. 92 КК).

Підставою застосування примусових заходів медичного характеру  є: 1) вчинення суспільне небезпечного діяння, ознаки якого передбачені в статтях Особливої частини КК (пункти 2 і 3 ст. 93 КК), або злочину (п. 2 ст. 93 КК); 2) наявність у особи психічного захворювання; 3) визнання судом особи такою, що становить небезпеку для себе або інших осіб.

2. На підставі ст. 93 КК примусові заходи медичного  характеру можуть бути застосовані  судом лише до осіб:

1) які вчинили у  стані неосудності суспільне  небезпечні діяння;

2) які вчинили у  стані обмеженої осудності злочини;

3) які вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку або під час відбування покарання.

3. Стаття 94 КК передбачає  вичерпний перелік примусових  заходів медичного характеру.  Ними є:

1) надання амбулаторної  психіатричної допомоги в примусовому порядку;

2) госпіталізація до  психіатричного закладу із звичайним  наглядом;

3) госпіталізація до  психіатричного закладу з посиленим  наглядом;

4) госпіталізація до  психіатричного закладу із суворим  наглядом.

Вибір конкретного заходу визначається судом, виходячи із: а) характеру і тяжкості захворювання, б) тяжкості вчиненого діяння та в) ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб.

 

102) примусове  лікування?

Примусове лікування  може бути застосоване судом, незалежно  від призначеного покарання, до осіб, які вчинили злочини та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб (ст. 96 КК). Підставою застосування примусового лікування є: засудження особи за вчинений злочин до покарання і наявність у неї хвороби, що містить небезпеку для здоров'я інших осіб. Це можуть бути, алкоголізм, туберкульоз, венеричні хвороби та ін.

2. У разі призначення  покарання у виді позбавлення  волі або обмеження волі примусове  лікування здійснюється за місцем  відбування покарання. У разі призначення інших видів покарань примусове лікування здійснюється у спеціальних лікувальних закладах.

 

103) особливості  звільнення неповнолітніх від  кримінальної відповідальності?

Аналіз норм КК про  звільнення неповнолітніх від покарання  дозволяє виділити ряд особливостей, що відбивають, безумовно, прояв принципу гуманізму щодо цієї категорії осіб. Це виявляється в тому, що: по-перше, ст. 105 передбачає такий вид звільнення від покарання, який може застосовуватися лише до неповнолітніх, — звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру; по-друге, ті види звільнення від покарання, які можуть застосовуватися і до повнолітнього, і до неповнолітнього, відносно останніх мають пільгові умови, що дозволяє більш широко застосовувати їх до неповнолітнього.

 

104) види покарань, які застосовуються до неповнолітнього,  і особливості їх призначення?

Виходячи з зазначених вікових особливостей неповнолітніх, особливостей їх соціального статусу, можливостей досягнення мети покарання  і т. ін., Кримінальний кодекс 2001 р. встановив суттєві обмеження в частині видів покарань, які застосовуються щодо неповнолітніх, та пільговий характер їх виконання.

Стаття 98 КК визначає можливість застосування лише 5 видів покарання  з 12 відомих Кримінальному кодексу.

Вказана кримінально-правова  норма в частині 1 зазначає:

«До неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину, судом  можуть бути застосовані такі основні  види покарань:

1) штраф; 2) громадські роботи; 3) виправні роботи; 4) арешт; 5) позбавлення волі на певний строк».

Суттєво обмежений і  розмір штрафу. Він встановлений у  межах до п'ятсот (для повнолітніх - від тридцяти до тисячі, а в деяких випадках і більше - ст. 53 КК) неоподатковуваних  мінімумів доходів громадян. Призначення  цього виду покарання здійснюється судом залежно від тяжкості вчиненого злочину і з урахуванням матеріального стану неповнолітнього.

Громадські роботи (ст. 100 ч. 1 КК), по-перше, обмежуються віком  підлітків, до яких вони можуть бути застосовані,- 16-18 років, по-друге, їх загальним строком - від тридцяти до ста двадцяти годин, по-третє, тривалістю виконання протягом дня - не більше двох годин. (

Виправні роботи (ст, 100 ч. 2 та З КК) також можуть бути призначені неповнолітнім лише у віці 16-18 років, а їх строк вдвічі менший, ніж це передбачено відносно повнолітніх (ст. 57 КК) - від двох місяців до одного року. Суттєво обмежений і розмір відрахувань із заробітної плати, який може здійснюватись при обранні цього виду покарання неповнолітнім - від п'яти до десяти відсотків (для повнолітніх - від десяти до двадцяти відсотків).

За загальним правилом покарання у вигляді позбавлення  волі не може призначатись неповнолітнім, які вперше вчинили злочини, що належать до категорії невеликої тяжкості (ст. 102 ч. 2 КК).

 «Покарання у виді позбавлення волі призначається неповнолітньому:

1) за вчинений повторно  злочин невеликої тяжкості —  на строк не більше двох  років;

2) за злочин середньої  тяжкості — на строк не більше  чотирьох років;

3) за тяжкий злочин - на строк не більше семи  років;

4) за особливо тяжкий злочин - на строк не більше десяти років;

5) за особливо тяжкий  злочин, поєднаний з умисним позбавленням  життя людини,- на строк до п'ятнадцяти  років».

 

105) особливості  звільнення неповнолітніх від  покарання та його відбуття?