Порядок та особливості організації професійної діяльності нотаріуса

Консули відповідно до статті 7 Закону України «Про нотаріат»  у своїй діяльності керуються  законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства закордонних справ України та іншими нормативно-правовими актами.

Консули зобов’язані додержувати таємниць нотаріальних дій та відомостей, одержаних ними у зв’язку з їх учиненням. Зобов’язані здійснювати свої професійні обов’язки відповідно до Консульського статуту України, Закону України «Про нотаріат», сприяти фізичним та юридичним особам у здійсненні їхніх прав та захисті законних інтересів, роз’яснювати права й обов’язки, попереджати про наслідки нотаріальних дій, що вчиняються, для того, щоб юридична необізнаність не могла їм зашкодити, зберігати в таємниці відомості, одержані ними у зв’язку з учиненням нотаріальних дій, відмовляти у вчиненні нотаріальної дії у разі її невідповідності законодавству України або чинним міжнародним договорам, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Консул не має права  вчиняти нотаріальні дії на своє ім’я і від свого імені, на ім’я і від імені своєї (свого) дружини (чоловіка), її (його) родичів по прямій лінії.

Мова нотаріального  діловодства визначається відповідно до статті 10 Конституції України [1] та статті 16 Закону України «Про засади державної мовної політики» [5, с. 9], тобто нотаріальне діловодство ведеться тією самою мовою, що і діловодство консульської установи. Якщо особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не знає мови, якою ведеться діловодство, тексти оформлюваних документів мають бути перекладені їй консулом або перекладачем у письмовій або усній формі, про що зазначається в освідчу вальному написі.

Особа, що не володіє мовою, якою виготовлений документ, підписується тією мовою, яку вона знає.

Нотаріальні дії вчиняються у приміщенні дипломатичного представництва та консульської установи. В окремих випадках, коли фізична особа не може з’явитися в зазначене приміщення, а також коли того вимагають особливості вчинюваних нотаріальних дій, нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаними приміщеннями, але в межах території діяльності дипломатичного представництва або консульської установи, у межах консульського округу.

Якщо нотаріальна дія  вчиняється поза приміщенням дипломатичного представництва чи консульської установи України, у освідчу вальному написі та в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій записується місце вчинення нотаріальної дії (удома, у лікарні тощо) із зазначенням адреси, а також часу вчинення нотаріальної дії та причин, з яких нотаріальна дія була вчинена поза вказаними приміщеннями.

Нотаріальні дії вчинюються в день пред’явлення всіх необхідних для цього документів, сплати консульського збору і відшкодування фактичних витрат.

При цьому вчинення нотаріальної дії може бути відкладене в разі необхідності витребування додаткових відомостей або документів від фізичних та юридичних осіб чи направлення документів на експертизу, а також якщо відповідно до закону консул повинен упевнитись у відсутності в заінтересованих осіб заперечень проти вчинення цієї дії.

Строк, на який відкладається вчинення нотаріальної дії у цих випадках, не може перевищувати одного місяця. Порядок консульської легалізації офіційних документів в Україні і за кордоном затверджений відповідним наказом Міністерства закордонних справ України [34, с. 150].

За заявою заінтересованої  особи, яка бажає звернутися до суду для оспорювання права або  факту, про посвідчення яких просить  інша заінтересована особа, вчинення нотаріальної дії має бути відкладене на термін не більше десяти днів.

Якщо за цей термін від суду не буде одержано повідомлення про надходження заяви, нотаріальна дія повинна бути вчинена.

У разі одержання від  суду через Міністерство закордонних  справ України повідомлення про  надходження заяви заінтересованої  особи, яка оспорює право або  факт, про посвідчення якого просить інша заінтересована особа, вчинення нотаріальної дії припиняється до вирішення справи судом.

Посвідчення заповітів і довіреностей, що прирівнюються до нотаріально  посвідчених.

Статтею 40 Закону України «Про нотаріат» визначено які заповіти і довіреності, прирівнювані до нотаріально посвідчених.

До нотаріально посвідчених  заповітів (крім секретних) прирівнюються:

1) заповіти осіб, які  перебувають на лікуванні у  лікарні, госпіталі, іншому стаціонарному  закладі охорони здоров'я, а також осіб, які проживають у будинках для осіб похилого віку та інвалідів, посвідчені головними лікарями, їх заступниками з медичної частини або черговими лікарями цих лікарень, госпіталів, інших стаціонарних закладів охорони здоров'я, а також начальниками госпіталів, директорами або головними лікарями будинків для осіб похилого віку та інвалідів;

2) заповіти осіб, які  перебувають під час плавання  на морських, річкових суднах, що  ходять під прапором України,  посвідчені капітанами цих суден;

3) заповіти осіб, які перебувають у пошукових або інших експедиціях, посвідчені начальниками цих експедицій;

4) заповіти військовослужбовців,  а в пунктах дислокації військових  частин, з'єднань, установ, військово-навчальних  закладів, де немає нотаріусів  чи посадових осіб органів місцевого самоврядування, які вчиняють нотаріальні дії, також заповіти працівників, членів їх сімей і членів сімей військовослужбовців, посвідчені командирами (начальниками) цих частин, з'єднань, установ або військово-навчальних закладів;

5) заповіти осіб, які відбувають  покарання у виді позбавлення  волі, посвідчені начальниками місць  позбавлення волі;

6) заповіти осіб, які взяті під  варту, посвідчені начальником  слідчого ізолятора.

До нотаріально посвідчених  довіреностей прирівнюються:

1) довіреності військовослужбовців  або інших осіб, які перебувають  на лікуванні в госпіталях, санаторіях  та інших військово-лікувальних  закладах, посвідчені начальниками  цих закладів, їх заступниками  з медичної частини, старшими  або черговими лікарями;

2) довіреності військовослужбовців,  а в пунктах дислокації військової  частини, з'єднань, установ, військово-навчальних  закладів, де немає нотаріуса  чи посадових осіб органів  місцевого самоврядування, які вчиняють  нотаріальні дії, також довіреності  працівників, членів їх сімей і членів сімей військовослужбовців, посвідчені командирами (начальниками) цих частин, з'єднань, установ або військово-навчальних закладів;

3) довіреності осіб, які  перебувають у місцях позбавлення  волі (слідчому ізоляторі), посвідчені начальником місця позбавлення волі (начальником слідчого ізолятора).

Посадові особи, зазначені  в пункті 1 частини першої цієї статті, зобов'язані негайно передати по одному примірнику посвідчених ними заповітів у державний нотаріальний архів за постійним місцем проживання заповідача.

Капітани морських суден  зобов'язані передати по одному примірнику посвідчених ними заповітів начальникові порту України або консулові  України в іноземному порту для  подальшого надсилання їх до державного нотаріального архіву за постійним місцем проживання заповідача.

Державний нотаріус державного нотаріального архіву зобов'язаний перевірити законність заповіту, що надійшов на зберігання, та залишити у себе отриманий  ним примірник заповіту з повідомленням  про це заповідача та посадової особи, яка посвідчила заповіт. У разі встановлення невідповідності заповіту законові державний нотаріус державного нотаріального архіву повідомляє про це заповідача і посадову особу, яка посвідчила заповіт [31, с. 102].

У разі якщо заповідач  не мав постійного місця проживання в Україні або місце проживання заповідача невідоме, заповіт надсилається до Київського державного нотаріального архіву.

Посвідчення заповітів  і довіреностей посадовими особами, зазначеними в цій статті, проводиться  з дотриманням вимог цього Закону та інших нормативно-правових актів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 року N 419 затверджено Порядок посвідчення заповітів і довіреностей, що прирівнюються до нотаріально посвідчених [12].

Посадові,  службові  особи,  які  посвідчують  заповіти  і довіреності,  керуються Конституцією і законами України, актами Президента України,  Кабінету Міністрів України,  наказами Мін'юсту, а також цим Порядком.  
 Посадові, службові особи при посвідченні заповітів і довіреностей  зобов'язані зберігати нотаріальну таємницю та не розголошувати відомості, отримані під час їх посвідчення.

Обов'язок дотримання нотаріальної таємниці поширюється на осіб,  яким про посвідчення заповіту та довіреності  стало відомо у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків чи іншої роботи, на осіб, залучених для їх посвідчення як свідків,  та на інших осіб, яким  стали  відомі відомості,  що становлять предмет нотаріальної таємниці.

Особи, винні в порушенні  нотаріальної таємниці, несуть відповідальність у порядку, встановленому законом.

Отже, підбиваючи підсумки викладеного  у першому розділі дипломної роботи можна зазначити, що виникнення нотаріату було обумовлено виникненням і розвитком приватної власності, що вимагали правового забезпечення різних угод щодо цієї власності, її переходу за спадщиною, а також посвідчення інших обставин, які мали значення для реалізації суб’єктивних цивільних прав особи.

Розвиток нотаріату, як інституту цивільного права відбувався не одне століття. Розпочався він ще за часів республіки у Стародавньому Римі та продовжується до теперішнього часу.

У вітчизняній юридичній  науці на сучасному етапі і досі не сформовано єдиного погляду на поняття «нотаріат». Так, можна виділити щонайменше три основні точки зору відносно визначення цього правового інституту. Найбільш поширеним в юридичній літературі є законодавче визначення нотаріату, але воно не є досконалим і потребує коректування.

Відповідно до Закону України «Про нотаріат» в Україні передбачено поділ нотаріусів на державних, які працюють у державних нотаріальних конторах і державних нотаріальних архівах, та нотаріусів, які займаються приватною нотаріальною діяльністю. У населених пунктах, де немає нотаріусів, нотаріальні дії вчиняють уповноважені на це посадові  особи  органу  місцевого  самоврядування. Крім того, певні нотаріальні дії можуть вчинятись головними лікарями лікарень, лікувальних закладів, санаторіїв тощо; капітанами та начальниками експедицій; командирами (начальниками) військових частин, об'єднань, установ і закладів; начальниками місць позбавлення волі та іншими посадовими особами, зазначеними в ст. 40 Закону України «Про нотаріат». Вчинення нотаріальних дій за кордоном покладається на консульські установи України та на дипломатичні представництва України.

У 2008 році були внесені зміни до Закону України "Про нотаріат", якими державні та приватні нотаріуси зрівнюються у повноваженнях щодо вчинення нотаріальних дій. В першу чергу зміни до вищевказаного Закону спрямовані на зрівняння в повноваженнях по вчиненню нотаріальних дій державних та приватних нотаріусів щодо оформлення спадкових прав громадян. До цього нерівність у повноваження по вчиненню нотаріальних дій ускладнювала роботу державних нотаріусів та необґрунтовано позбавляла приватних нотаріусів можливості здійснювати свою професійну діяльність у повному обсязі.

Недостатньо чітко у  всіх проектах вирішено питання стосовно статусу нотаріуса як публічної  офіційної особи, особливо з огляду на існування у правовому полі України одночасно і приватних, і державних нотаріусів.

Приватний нотаріус має  специфічний статус, який обумовлює необхідність віднесення його до посадових осіб незалежно від того, що він не перебуває на державній службі і не включений до штату державного апарату. Ця виключність його правового становища проявляється в тому, що він виконує функції державної влади в порядку здійснення покладених на нього державою спеціальних повноважень. Отже, приватно практикуючий нотаріус є одночасно посадовою особою, наділеною державною владою, і спеціалістом вільної юридичної професії.

Як бачимо сучасні  теоретичні джерела, присвячені інституту  нотаріату, в основному визначають функції нотаріату залежно від  того місця в правовій системі  України, куди вони відносять нотаріат. Обов'язки ж нотаріуса досить повно перелічені в ст. 5 Закону України «Про нотаріат» та вчиняючи нотаріальні дії, нотаріус повинен дотримуватись не тільки Закону України «Про нотаріат» та інших норм процесуального права, але й додержуватись норм матеріального права.

В цілому нотаріус повинен працювати у відповідності до принесеної ним присяги, виконувати функції, покладені на нього державою, та нести обов'язки нотаріуса чесно і сумлінно, згідно з совістю та чинним законодавством.

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. Порядок організації професійної діяльності нотаріуса

 

2.1 Вимоги до посади нотаріуса: їх види та загальна характеристика

 

Нотаріус — це посадова особа, наділена повноваженнями вчиняти нотаріальні дії, передбачені законом. При здійсненні нотаріальної діяльності нотаріус як особа, яка виконує делеговані їй державою функції, шляхом надання кваліфікованих юридичних порад, забезпечує дотримання єдності інтересів громадян та держави. Водночас нотаріус несе відповідальність за вчинення нотаріальних дій відповідно до закону.