Порядок та особливості організації професійної діяльності нотаріуса

В цьому визначенні наведені всі характерні риси нотаріату як правового інституту: позасудова охорона та захист прав і законних інтересів, безспірність правовідносин, щодо яких вчиняються нотаріальні дії, здійснення нотаріальних дій уповноваженими на те органами та посадовими особами, а також функції нотаріату: охорони та захисту.

Основні функції нотаріату  необхідно виділити для визначення його загальних та специфічних завдань. Як бачимо сучасні теоретичні джерела, присвячені інституту нотаріату, в  основному визначають функції нотаріату  залежно від того місця в правовій системі України, куди вони відносять нотаріат. З огляду на це цікавою та обґрунтованою є позиція С.Я. Фурси та Є.І. Фурси, які відносять нотаріат до правоохоронних та правозахисних органів залежно від виконуваних ним функцій [36, с. 12].

Функції нотаріату як правоохоронного та правозахисного інституту полягають у наступному:

1. Охорона та захист прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб, територіальних громад, а також держави. Слід відзначити, що в юридичній літературі дискусія щодо того, чи пов'язана діяльність нотаріальних органів з охороною або з захистом прав та законних інтересів громадян, набрала досить великого розмаху. Розмежування цих взаємопов'язаних понять, на думку авторів, лежить у площині моменту настання порушення цих прав та інтересів. Можна повністю підтримати їхню позицію відносно того, що охорона — це потенційна можливість захисту прав та інтересів громадян, коли фактично зазіхання на них ще не сталося, тоді як захист може розглядатись як конкретна дія, яка виникає з початком правопорушення. Нотаріальні органи в основному виконують правоохоронну функцію, але нотаріальна діяльність може бути засобом захисту прав, наприклад, у разі вчинення виконавчих написів, протестів векселів, посвідчення неоплати чеків. Таким чином, нотаріальні дії забезпечують захист і охорону важливих прав та інтересів громадян і організацій, які пов'язані з їхнім життям і діяльністю, стосуються їхніх майнових інтересів та гарантують подальшу реалізацію інших суттєвих прав.

2. Нотаріус, застосовуючи норми матеріального і процесуального права, впливає на правовідносини між суб'єктами, наприклад, встановлюючи в договорі конкретні права та обов'язки сторін, а отже, має місце праворегулююча функція нотаріату.

3. Також нотаріат виділяється  як орган, який має право аналізувати вимоги закону і робити висновки щодо можливості або неможливості застосувати це положення законодавства для виконання покладених на нього функцій і реалізації волевиявлення громадян [36, с. 15].

 Це входить в  поняття правоаналізуючої функції. Нотаріус має право визначати межі дозволеної поведінки в урегульованих законом правовідносинах, тоді, коли надається можливість для декількох альтернативних варіантів правової поведінки, а також тоді, коли такі правовідносини взагалі не мають аналогів.

4. Підтверджуючи законність  і достовірність нотаріальної  дії, нотаріус виконує ще одне  важливе завдання — запобігає можливим правопорушенням. Так, скажімо, якщо нотаріальна дія, за вчиненням якої звернулися заінтересовані особи, не відповідає закону, нотаріус відмовить у її вчиненні, запобігши в такий спосіб правопорушенням і можливим негативним наслідкам для цих осіб [35, с. 10].

5. Завдання запобігання  правопорушенням шляхом підвищення правосвідомості та правової обізнаності громадян виконується через правові консультації, роз'яснення наслідків вчинення нотаріальної дії. Адже саме на нотаріуса покладається виконання державного завдання сприяти громадянам у правильному, юридично грамотному здійсненні їхніх прав, оскільки юридично необізнаній особі важко знайти шляхи для правильного та законного волевиявлення.

6. Можливість нотаріальної  практики впливати на законотворчість передбачає те, що під час застосування законодавства нотаріусами випливають певні неузгодженості, прогалини, які потребують вирішення. В ідеалі нотаріальна діяльність впливатиме на подальше вдосконалення не тільки нотаріального процесуального законодавства, а й норм матеріального права [37, с. 12,14].

Система нотаріальних органів і  посадових осіб, на яких покладено  обов'язок вчиняти нотаріальні дії в Україні.

Відповідно до Закону України «Про нотаріат» передбачено  поділ нотаріусів на державних, які  працюють у державних нотаріальних конторах і державних нотаріальних архівах, та нотаріусів, які займаються приватною нотаріальною діяльністю. При цьому слід наголосити, що запровадження інституту приватного нотаріату з одночасним збереженням державного був викликаний об'єктивною необхідністю, що склалася на момент прийняття закону.

Важливими аргументами на користь  появи «вільного» нотаріату є зменшення навантаження на державних нотаріусів, зручність для осіб, які звертаються за вчиненням нотаріальних дій, самофінансування нотаріусами своєї нотаріальної діяльності, а також можливість утворення ними додаткових робочих місць і сплата податків до бюджету. На жаль, ще існує думка, що поділ нотаріусів на державних та приватних є градацією якості надання ними правової допомоги або що документи, оформлені державними нотаріусами, більш якісні або мають більшу юридичну силу порівняно з аналогічними, виконаними приватними нотаріусами. Внаслідок переходу до ринкових відносин значно зріс документообіг, а отже, і обсяг завдань, що покладаються на нотаріусів України. Через це виникло багато ускладнень, зокрема, неможливість вчасно завірити документи, отримати консультації тощо. Держава не могла власними силами збільшити кількість державних нотаріальних контор та залучити більше нотаріусів, оскільки це потребувало значних коштів. Найбільш правильним виходом з цієї ситуації і стало започаткування в Україні приватного нотаріату.

Зараз існують прибічники ліквідації державних нотаріальних контор, до аргументів яких належить те, що державні нотаріальні контори утримуються  за рахунок бюджету, тому їхнє існування  — додатковий тягар для бюджету, тоді як приватні нотаріуси здійснюють свою діяльність на засадах самоврядування. Прихильники ж існування державних нотаріальних контор пов'язують їх існування з можливістю незаможних верств населення отримати нотаріальну допомогу.

Проте, слід відзначити, що співіснування  державних та приватних нотаріальних контор доведено часом, і в якості аргументів на користь саме такої системи нотаріальних органів можна привести і позитивний вплив конкуренції між приватними і державними нотаріусами, що має певним чином відображатись на якості і вартості послуг, і те, що приватні нотаріуси не оберуть невигідний нотаріальний округ, і недосконалість законодавства, недостатній контроль з боку держави за діяльністю приватних нотаріусів.

Приватна нотаріальна діяльність являє собою зареєстровану у  встановленому законом порядку діяльність особи, яка має свідоцтво про право на зайняття такою діяльністю, організовану на засадах самостійності та персональної відповідальності, з посвідчення прав, а також фактів, що мають юридичне значення, та вчинення інших нотаріальних дій, передбачених законом.

Приватний нотаріус має специфічний  статус — він одночасно є посадовою  особою, наділеною державною владою, незалежно від того, що він фактично не перебуває на державній службі, та спеціалістом вільної юридичної  професії [38, с. 85].

Отже, вчинення нотаріальних дій в  Україні покладається на нотаріусів, які працюють у державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною практикою (приватні нотаріуси). Слід відзначити, що документи, оформлені державними і приватними нотаріусами, мають однакову юридичну силу.

В обласних центрах, містах Києві, Сімферополі  та Севастополі діють державні нотаріальні  архіви, які є складовою частиною Національного архівного фонду і здійснюють тимчасове зберігання нотаріальних документів.

У відповідності до ст. 37 Закону України  «Про нотаріат» у населених пунктах, де немає нотаріусів, нотаріальні  дії вчиняють уповноважені на це посадові  особи  органу  місцевого  самоврядування.

Крім того, певні нотаріальні  дії (посвідчення заповітів і  доручень), згідно із ст. 40 Закону України  «Про нотаріат», можуть вчинятись головними  лікарями лікарень, лікувальних закладів, санаторіїв тощо; капітанами та начальниками експедицій; командирами (начальниками) військових частин, об'єднань, установ і закладів; начальниками місць позбавлення волі та іншими посадовими особами, зазначеними в цій статті.

Вчинення нотаріальних дій за кордоном покладається на консульські установи України, а у випадках, передбачених чинним законодавством, — на дипломатичні представництва України.

Безпосереднє управління державними нотаріальними конторами, а також  контроль за законністю виконання приватними нотаріусами своїх обов'язків  здійснюють Міністерство юстиції України, Головне управління юстиції Ради Міністрів АРК, управління юстиції в областях, містах Києві та Севастополі.

У ст. 16 Закону України «Про нотаріат»  зазначається, що нотаріуси можуть об'єднуватися у регіональні, загальнодержавні, міжнародні спілки та асоціації. Згідно з цим створена Українська нотаріальна палата, яка є добровільною громадською організацією нотаріусів.

 

 

 

1.2 Правовий статус державних та приватних нотаріусів в Україні

 

Права та обов'язки нотаріуса є  реалізацією принципу сприяння громадянам та організаціям у здійсненні їхніх прав і захисті законних інтересів.

Права нотаріуса в основному  закріплені в ст. 4 Закону України  «Про нотаріат», проте цей перелік  не є вичерпним — чинним законодавством нотаріусу можуть бути надані й інші права.

Так, в ст. 4 зокрема зазначається, що нотаріус має право витребувати від підприємств, установ і організацій відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальних дій; одержувати плату за надання консультацій правового характеру, які не пов'язані із вчинюваними нотаріальними діями, за вчинення приватними нотаріусами нотаріальних дій, за надання додаткових інформаційно-технічних послуг; складати проекти угод і заяв, виготовляти копії документів та виписки з них, а також давати роз'яснення з питань вчинення нотаріальних дій і консультації правового характеру.

З 1 червня 2009 року набули чинності положення Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про нотаріат", якими державні та приватні нотаріуси зрівнюються  у повноваженнях щодо вчинення нотаріальних дій. Насамперед зміни до вищевказаного Закону спрямовані на зрівняння в повноваженнях по вчиненню нотаріальних дій державних та приватних нотаріусів щодо оформлення спадкових прав громадян.

Існуючі до 1 червня 2009 року обмеження  у повноваженнях по вчиненню нотаріальних дій приватними нотаріусами, призводили до перевантаження державних нотаріальних контор, створювали значні черги громадян до державних нотаріальних контор. Крім того, нерівність у повноваження по вчиненню нотаріальних дій, з одного боку, ускладнювала роботу державних нотаріусів, а з іншого — необґрунтовано позбавляла приватних нотаріусів можливості здійснювати свою професійну діяльність у повному обсязі.

Цей закон не змінив правовий статус державних та приватних нотаріусів. Так, відповідно до статті 31 Закону України "Про нотаріат" приватні нотаріуси за вчинення нотаріальних дій справляють плату, розмір якої визначатиметься за домовленістю між нотаріусом та громадянином або юридичною особою. Оплата додаткових послуг правового характеру, що надаються приватними нотаріусами і не належать до вчинюваної нотаріальної дій, також провадиться за домовленістю сторін.

Нотаріальні дії, що вчиняють нотаріуси, визначені у ст. 34 Закону України  «Про нотаріат». Нотаріуси вчиняють такі нотаріальні дії:

1) посвідчують правочини (договори, заповіти, довіреності тощо);

2) вживають заходів щодо охорони спадкового майна;

3) видають свідоцтва про право на спадщину;

4) видають свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя;

5) видають свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів);

6) видають свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися;

7) провадять опис майна фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою або місце перебування якої невідоме;

8) видають дублікати нотаріальних документів, що зберігаються у справах нотаріуса;

9) накладають та знімають заборону щодо відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно) і транспортних засобів, що підлягають державній реєстрації;

10) засвідчують вірність копій (фотокопій) документів і виписок з них;

11) засвідчують справжність підпису на документах;

12) засвідчують вірність перекладу документів з однієї мови на іншу;

13) посвідчують факт, що фізична чи юридична особа є виконавцем заповіту;

14) посвідчують факт, що фізична особа є живою;

15) посвідчують факт перебування фізичної особи в певному місці;

16) посвідчують час пред'явлення документів;

17) передають заяви фізичних та юридичних осіб іншим фізичним та юридичним особам;

18) приймають у депозит грошові суми та цінні папери;

19) вчиняють виконавчі написи;

20) вчиняють протести векселів;

21) вчиняють морські протести;

22) приймають на зберігання документи.

На нотаріусів може бути покладено вчинення інших нотаріальних дій згідно із законом.

Тексти договорів, заповітів, довіреностей, свідоцтв, актів про морські протести та протести векселів, перекладів у разі засвідчення нотаріусом вірності перекладу документа з однієї мови на іншу, заяв, на яких нотаріусом засвідчується справжність підпису, за винятком тих примірників, що залишаються у справах нотаріуса, а також дублікатів нотаріальних документів, викладаються на спеціальних бланках нотаріальних документів. Зразок, опис, порядок витрачання, зберігання, обігу та звітності спеціальних бланків нотаріальних документів установлюються Кабінетом Міністрів України [14, с. 165; 32,с. 164].