Порядок та особливості організації професійної діяльності нотаріуса

Не можна обійти увагою можливість (доцільність) відповідальності нотаріусів у порядку  адміністративного судочинства. Зокрема це стосується вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, заявлених в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Аналіз Кодексу про адміністративне судочинство України не дає однозначного висновку  можливості визнання нотаріусів суб'єктами адміністративного судочинства, як суб'єктів владних повноважень [2, с. 153-154].

Відповідно до пункту 15 статі 3 Кодексу  про адміністративне судочинство  України публічною службою визнається  діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування. При цьому, статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України,  коло суб'єктів, якими можуть бути допущені порушення  прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин є значно ширшим завдяки віднесенню до них всіх інших суб'єктів  владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

У зв'язку з цим, постає питання  хто саме належить до кола цих суб'єктів  владних управлінських функцій, в тому числі на виконання делегованих  повноважень і чи можна віднести до таких осіб нотаріусів? Однозначної відповіді на це питання не містить ані сучасна  наука, ані чинне в Україні законодавство і, навіть судова практика.

В цьому аспекті важливим є також  проведення аналізу підстав відповідальності нотаріуса згідно з Законом України «Про засади запобігання та протидії корупції» [6]. Зокрема, це стосується змін до Кримінального кодексу України від 10.03.2010 року №1506-VI, що були введені в дію одночасно з введенням в дію законів України «Про засади запобігання та протидії корупції» та «Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень». Так, статтями 365-2, 368-3 Кримінального кодексу України [3, с.1] нотаріус визначається як особа, яка  здійснює професійну діяльність, пов'язану з наданням публічних послуг.

При цьому, статтею 4  Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції» нотаріус віднесений до осіб, які прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування, а саме осіб, які не є державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, але надають публічні послуги.

Зважаючи на це, а також на те, що однією з характерних ознак  нотаріально - процесуальних правовідносин  є їх публічно-владний характер, тобто, один суб'єкт (нотаріус) має право вимагати від іншого (особи, яка до нього звернулася) передбаченої законодавством про нотаріат, поведінки нотаріуса слід визнавати як особу публічного права і, якщо не офіційною особою з делегованими державою повноваженнями, то при найми, такою, яка до них прирівняна зважаючи на наявні повноваження щодо посвідчення прав та фактів, що мають юридичне значення, проведення державної реєстрації окремих видів правочинів, основною метою якої є захист приватних інтересів, осіб, які до нього звертаються.

Важливість визначення правового  статусу нотаріуса незаперечна в контексті визначення меж його відповідальності, зокрема кримінальної.

Кримінальна відповідальність нотаріуса настає за вчинення правопорушень  найбільшого ступеню небезпечності  – злочини. Згідно статистичних даних  в 2007 році було порушено 8 (в 2006 — 8, в 2005 — 10) кримінальних справ у відношенні нотаріусів [42, с. 17-18]. При цьому, взагалі відсутня статистика щодо постановлених вироків. Зазначене є наслідком саме невизначеності правового статусу нотаріуса та його місця серед осіб публічної служби. 

Стаття 27 Закону України «Про нотаріат» визначає правило, згідно з яким шкода, яка завдається внаслідок незаконних дій або недбалості нотаріуса, який займається приватною нотаріальною діяльністю, відшкодовується в повному обсязі.

Одночасно слід звернути увагу на редакцію статті 28 Закону України «Про нотаріат», відповідно до якої визначаються умови та порядок забезпечення відшкодування заподіяної внаслідок вчиненої нотаріальної дії шкоди шляхом укладення приватним нотаріусом договору страхування цивільно-правової відповідальності. Наявність шкоди є наступним необхідним елементом складу правопорушення, і, відповідно, умовою матеріальної відповідальності нотаріуса, і передбачає порушення майнової сфери особи у формі зменшення його майнових благ або їх цінності. Розмір матеріальної шкоди, завданої протиправною поведінкою нотаріуса, визначається за згодою сторін або в судовому порядку (ч. 5 статті 28). А отже, положення статей 27 та 28 Закону України «Про нотаріат» регулюють різні підстави притягнення до відповідальності.

Отже, підсумовуючи викладене  у другому розділі магістерської роботи слід зазначити, що нотаріусом є посадова особа, яка наділена повноваженнями вчиняти нотаріальні дії, що передбачені законом, виконує делеговані їй державою функції, шляхом надання кваліфікованих юридичних порад, забезпечує дотримання єдності інтересів громадян та держави. В той же час нотаріус несе відповідальність за вчинення нотаріальних дій відповідно до чинного законодавства.

Враховуючи те, що нотаріальну  діяльність здійснює уповноважена державою особа від імені держави, яка надала їй такі повноваження, закон встановлює досить жорсткі вимоги щодо допуску до професії нотаріуса, зазначені, зокрема, в ст. 3 Закону Україні «Про нотаріат». Цим вимогам приділяють багато уваги, їх постійно змінюють та ускладнюють з метою отримання більш кваліфікованих спеціалістів, які зможуть ефектно виконувати покладені на нотаріат завдання і функції.

Якщо порівняти юридичний  досвід різних країн, то можна зробити  висновок про неоднаковий підхід до вимог до осіб, які прагнуть займатись нотаріальною діяльністю. Нотаріуси у Нідерландах призначаються на посаду королевою і є державними службовцями та займає посаду довічно, проте може бути відправлений у відставку з підстав, вказаних у законі. В Італії праця нотаріуса в стоїть на першому місці серед усіх «захищених вільних професій» через своє особливе значення для суспільства. В англо-саксонській правовій системі в багатьох випадках не існує нотаріату як окремого виду діяльності або діяльність нотаріуса суміщається з адвокатською. Але при всіх різних підходах до вимог до осіб, які прагнуть займатись нотаріальною діяльністю, нотаріуси повинні мати високу правосвідомість, чітке розуміння своєї відповідальності за долі людей, здатність ефективно впливати на зміцнення законності та правопорядку в державі.

Важливою умовою кваліфікованого  здійснення нотаріусами своїх професійних  обов'язків є усвідомлення та використання у своїй діяльності загальних  моральних принципів. Моральні принципи об'єднують та систематизують всю моральну діяльність, виступають фактором стабільності, визначають головну лінію поведінки.

Намагання законодавчого  врегулювання етики нотаріуса дало свої результати, зокрема це сприяло  запровадженню окремого кодексу  професійної етики нотаріуса та права притягнення нотаріуса до професійної відповідальності. Рішенням Конференції Української нотаріальної палати від 17.11.2007 року було затвердженого Кодекс професійної етики нотаріусів України. Даний Кодекс визначає професійні та морально-етичні стандарти нотаріальної діяльності і особистої поведінки нотаріусів, розуміння нотаріальною спільнотою публічно-правового призначення та відповідального характеру нотаріальної діяльності, а також високих вимог до виконання професійного обов’язку нотаріуса.

Юридична відповідальність нотаріуса носить комплексний характер, і передбачає покладення на нього не тільки власне юридичної відповідальності, але і відповідальності моральної за дії перед державою та суспільством. Комплексність юридичної відповідальності нотаріуса і адресність її як заходу гарантування нормального функціонування нотаріату як державної інституції, потребує її детального відпрацювання [61, с. 341].

РОЗДІЛ 3. Особливості правового регулювання діяльності нотаріусів в Україні

3.1. Реформи  нотаріату 1993 року: їх особливості  та значення

У правовій системі нотаріат відіграє значну роль як орган безспірної цивільної юрисдикції та превентивного  правосуддя. Латинський вислів «consensus facit ius», що означає «згода творити право» (тобто сторони шляхом згоди самі створюють для себе право), підкреслює вагомість нотаріальної діяльності, в межах якої така згода сторін формулюється та оформлюється в нотаріальних актах, що мають доказову силу та публічне визнання.

Роль нотаріату обумовлюється розвитком цивільного обороту, розширенням кола об’єктів приватної власності та зростанням потреби в ефективній та високопрофесійній діяльності нотаріусів. При цьому функціонування нотаріату в сучасних національних правових системах є дещо різним, що зумовлено різним значенням нотаріально посвідчених документів. Так, нотаріальні документи у країнах, де набув поширення англосаксонський нотаріат, не мають повної доказової сили, а функції нотаріусів та адвокатів можуть бути поєднані в одній особі. Український же нотаріат належить до нотаріату латинського типу, який характеризується наданням певних доказових переваг нотаріально посвідченим документам та особливим статусом нотаріуса, який одночасно є представником вільної професії та особою, наділеною публічними повноваженнями. Цей факт концептуально зумовлює відповідний розвиток законодавчого врегулювання нотаріальної діяльності, орієнтований на основні стандарти класичної системи нотаріату, поширені у всіх країнах континентальної Європи.

Більш ніж сімдесят країн світу мають нотаріат, заснований на традиціях писаного права. При цьому в їх правовому просторі нотаріат розглядається як гарант найбільш важливих прав: власності, сімейних, підприємницьких тощо.

Наявність загальних  принципів організації та діяльності нотаріатів дозволила утворити спеціальну організацію нотаріату — Міжнародний союз нотаріату — як неурядову організацію, завдання якої полягають у підтримці, координації та розвитку нотаріальної діяльності на міжнародному рівні. На підставі тісної співпраці між національними нотаріатами Союз має забезпечувати незалежність та високу значущість нотаріату з метою кращого захисту прав окремих осіб та суспільства в цілому. Міжнародне співробітництво в нотаріальній галузі набуває все більшого поширення. Для України це зумовлюється, зокрема, її членством у Раді Європи і необхідністю виконання зобов’язань, передусім правового характеру, які взяла на себе наша держава.

У зв’язку з підвищенням  значущості нотаріату особливі вимоги ставляться не тільки до нотаріальної діяльності, а й до особи нотаріуса. У своїй діяльності нотаріуси реалізують основні завдання нотаріату та належать до органів, що виконують нотаріальні функції. Відносини між нотаріусом та заінтересованими особами мають довірчий характер, а тому передбачають збереження конфіденційності інформації про майновий та немайновий стан осіб, що звертаються за вчиненням нотаріальних дій. Професійна діяльність нотаріуса забезпечує превентивний правовий захист і унеможливлює порушення в майбутньому прав та інтересів суб’єктів права й виникнення спорів у судах.

Отже, нотаріат як інститут позасудового превентивного захисту  своєю діяльністю має сприяти  досягненню завдань правосуддя, запобігаючи  виникненню судових спорів шляхом попередження порушення цивільних прав та інтересів, забезпечення їх належної реалізації. Адже, за відомим латинським висловом «melior est iustitia vere praeveniens quam se vere puniens», кращим є правосуддя, що істинно попереджає, ніж те, що суворо карає.

Слід зазначити, що останнім часом науковці приділяють нотаріату дедалі більше уваги. Розвивається наука про нотаріат, ширшого визнання та поглиблення зазнає теорія нотаріального процесу. Знову набули надзвичайної актуальності проблеми новелізації нотаріального законодавства. На жаль, процес оновлення законодавчого унормування нотаріату та нотаріальної діяльності наразі суттєво загальмував, зокрема, через відсутність зрозумілих підходів до визначення правового характеру та сутності нотаріальної діяльності та, як наслідок, неможливості ефективного вирішення найбільш складних та актуальних питань нотаріату [38, с. 3,4].

Новим поштовхом для  розвитку правової системи України, в тому числі й інституту нотаріату, було проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року. З переходом суспільства до ринкових відносин, законодавчим визнанням рівноправності всіх форм власності, розвитком підприємницької діяльності і процесів приватизації виникла суспільна необхідність введення інституту приватного нотаріату і, відповідно, законодавчого закріплення положень, які надавали б можливість вирішувати питанню територіальної діяльності без допомоги державних органів.

Становлення українського нотаріату в мінливих умовах соціально-економічного і політичного розвитку суспільства на початку 90-х років ускладнювалося низкою проблем, викликаних об’єктивними причинами, які вимагали своєчасного їх вирішення, створення міцної та стабільної системи захисту прав і законних інтересів громадян, а також юридичних осіб, що є одним з пріоритетів сучасної правової держави. Однак необхідність реформування правової системи України, вивчення досвіду цивілізованих країн, дав поштовх до подальшого розвитку системи українського нотаріату, тому латинський нотаріат став для України найбільш перспективним шляхом його розвитку. Латинський нотаріат — це загальноприйнята система організації нотаріальної діяльності за якою нотаріуси залишаються особами вільної професії, але здійснюють свою діяльність як представники держави.