Поняття та види акціонерного товариств

Вступ

У сучасних економічних  умовах, які характеризуються запровадженням у господарську систему України  ринкових відносин з одночасним забезпеченням  державою їх соціальної орієнтації, провідною організаційно-правовою формою господарських організацій стають акціонерні товариства. Це зумовлено численними перевагами, що притаманні цьому виду господарських товариств: можливістю використання в усіх секторах економіки (державному, комунальному, приватному), в більшості сфер народного господарства, в процесі роздержавлення та приватизації, а також як зручного засобу інвестування вітчизняного виробництва шляхом залучення коштів численних акціонерів-інвесторів, що набувають можливість взяти участь в управлінні справами таких товариств і в розподілі прибутку, отриманого від їх діяльності, без тягаря додаткової майнової відповідальності у разі негараздів (невдач).

Зазначені обставини  зумовили бурхливий розвиток акціонерної справи в Україні і започаткування великої кількості акціонерних товариств як шляхом заснування, так і в результаті перетворення з державних та комунальних підприємств у процесі їх корпоратизації та приватизації. Це привело до появи розгалуженого акціонерного законодавства, яке перебуває у процесі розвитку та вдосконалення, а, отже, потребує грунтовного вивчення з метою раціонального його використання на практиці.

Запровадження в Україні  ринкових відносин з адекватними їм організаційно-правовими формами господарювання викликало відродження після багатьох десятиліть забуття інституту господарських товариств, серед яких особливе місце посідають акціонерні товариства. В цій організаційно-правовій формі підприємницької діяльності започатковується більшість нових великих та середніх підприємств, банків, страхових організацій, інвестиційних фондів та інвестиційних компаній.

У формі акціонерних  товариств створюються не лише господарські організації низової ланки економіки, а й їх об'єднання. Створення холдингових  компаній з мережею дочірніх підприємств  акціонерного типу дозволило зберегти цілісні виробничі комплекси, що функціонували в старих організаційно-правових формах виробничих і науково-виробничих об'єднань і в процесі приватизації могли зазнати руйнування в результаті виходу підприємств-учасників з таких об'єднань.

Реформування державного та комунального секторів економіки також відбувається з широким застосуванням акціонування - перетворення державних та комунальних унітарних підприємств у процесі їх корпоратизації та приватизації у відкриті акціонерні товариства. Саме акціонування дозволило широким верствам населення взяти участь у приватизації державного та комунального майна шляхом обміну своїх приватизаційних майнових та компенсаційних сертифікатів на акції підприємств, що приватизувалися. У такий спосіб значна кількість громадян України набула статусу акціонерів і отримала змогу брати участь в управлінні справами акціонерних товариств.

1. Поняття корпоративного права

Характеризуючи дане питання слід зазначити, що грунтовних наукових досліджень теорії корпоративного права, на жаль, немає. Складається враження, що наука не встигає за бурхливим розвитком корпоративного законодавства. Основна теоретична проблема, щодо якої досі немає єдиної позиції - це предмет корпоративного права. Від вирішення цієї проблеми залежить обгрунтованість постановки питання про корпоративне право як таке. Видається, що предмет корпоративного права складають наступні відносини:

1)  відносини щодо  створення юридичних осіб;

2)   відносини між  засновниками (учасниками) з приводу  юридичної особи;

3)   відносини між засновниками (учасниками) та самою юридичною особою;

4)  відносини між  органами товариства;

5)  відносини між  членами органів управління і  товариством;

6)  відносини щодо  управління юридичною особою;

7)  відносини щодо  припинення юридичних осіб.

Окремі з названих відносин входять до предмета регулювання інших галузей права. Так, створення та припинення юридичних осіб регулюється цивільним та адміністративним правом, відносини між учасниками - цивільним правом, відносини щодо управління - адміністративним правом. Однак існують й такі відносини, які не регулюються жодною галуззю права, наприклад, відносини між засновниками та самою юридичною особою. На перший погляд ці відносини є цивільно-правовими. При глибшому їх розгляді ми не можемо не звернути увагу на одну особливість, яка характеризує ці відносини: нерівність їх суб'єктів.

Однією з ознак відносин, що регулюються цивільним правом, є юридична рівність сторін (ст. 1 ЦК). Кожна з них є автономною, самостійною  і незалежною. Природа відносин між  юридичною особою і засновником інша. Особливо це простежується в унітарних юридичних особах. Волевиявлення юридичної особи повністю залежить від волі засновника. Чи допустимо тут вести мову про рівність? Вважаю, що ні. Засновник і юридична особа - це пов'язані особи. Характер їх взаємозв'язку дозволяє засновнику (учаснику) впливати на формування волі та волевиявлення юридичної особи. Це відбувається безпосередньо або опосередковано, через участь в роботі колегіальних вищих органів управління. Ці відносини є особливими за своєю правовою природою, а тому потребують і спеціального правового регулювання. Ці відносини, за висловом О.Р. Кібенко, складають основний предмет корпоративного права.¹

Ще один вид відносин, котрі, як видається, виходять за межі цивільного права - це відносини між органами товариства. Органи юридичної особи не мають цивільної правосуб'єктності,

а тому учасниками цивільних  правовідносин бути не можуть. Попри  те, за законом та установчими документами  ці органи наділені певною компетенцією, а отже мають і права, і обов'язки щодо учасників, інших органів та третіх осіб.

Наявність цих специфічних  відносин, які не належать до предмета регулювання інших галузей права, вже дозволяє зробити висновок про  самостійність корпоративного права. Інші відносини включені до корпоративного права тому, що стосуються центральної категорії цієї галузі - юридичної особи. Однак вони регулюються іншими галузями права. Тому в цій частині корпоративне право - це комплекс норм інших галузей права, об'єднаних спільним предметом.

Щодо сфери суспільних відносин, котрі складають предмет  корпоративного права, висловлювалися різні думки. Один із перших дослідників  корпоративних правовідносин - Т.В. Кашаніна - визначає корпоративне право  як систему норм, що встановлюються органами управління корпорації, які виражають волю її членів, обов'язкових для членів корпорації та охороняються силою корпоративного примусу, а у разі його недостатності - силою державного примусу. Тобто сфера корпоративного права обмежується лише тими нормами, які створюються самими корпораціями. За такого підходу правові норми, тобто норми, встановлені державою, до корпоративного права не належать.²

Окремі науковці включають  до предмета корпоративного права відносини, пов'язані із діяльністю юридичних  осіб. Вважаю, що це недоцільно. Діяльність юридичних осіб - це багатоаспектне явище, яке не піддається визначенню якимись чіткими межами. Діяльність - це будь-яка форма активності. Вона може діставати вияв у різних суспільних відносинах, а отже і регулюватися нормами різних галузей права. Тому відносини, пов'язані з діяльністю юридичної особи, взагалі недоречно відносити до якоїсь однієї галузі права, тим більше до корпоративного. Це призвело б до невиправданого розширення предмета правового регулювання і розмило б його межі.³

На думку О.М. Вінник, корпоративні відносини - це відносини, що виникають у процесі створення, функціонування та припинення господарських товариств за участю безпосередніх

 (засновники, учасники, саме товариство, його органи) та опосередкованих учасників (кредитори, споживачі, наймані працівники, облігаціонери товариства, територіальна громада, держава в особі уповноважених органів) і забезпечують збалансовану реалізацію інтересів зазначених осіб.

Вважаю, що недоцільно звужувати  сферу регулювання корпоративного права лише певними організаційно-правовими формами юридичних осіб, наприклад, господарськими товариствами або корпораціями. Це б призвело до неврегульова-ності аналогічних за своєю правовою суттю відносин за участю інших юридичних осіб. Принципова схожість відносин між учасниками і юридичними особами існує незалежно від їх виду. Разом з тим, для кожного виду юридичної особи існують певні особливості цих відносин. Тому справедливим буде твердження, що корпоративне право — це право юридичних осіб.⁴

Оскільки немає єдності  у розумінні предмету, не може бути й єдиного визначення поняття  корпоративного права. На думку О.Р. Кібенко, корпоративне право - це комплексний міжгалузевий правовий інститут, норми якого регулюють приватноправові і публічно-правові відносини, що складаються у зв'язку зі створенням, діяльністю та ліквідацією господарських товариств, в тому числі відносини внутрішньофірмового характеру.⁵

Н.С. Глусь вважає, що корпоративне право в об'єктивному значенні є сукупність правових норм, які регулюють і охороняють цивільні та інші відносини, що виникають між акціонером, учасником і самою корпорацією, а також між самими учасниками чи акціонерами з приводу реалізації їх права власності на акцію чи права власності на частку в статутному фонді корпорації.⁶

Обидва вчених не вважають корпоративне право галуззю права. Переважає думка, що корпоративне право - це підгалузь цивільного права, тобто його відносно самостійна частина.

На думку О.М. Вінник, корпоративні відносини є різновидом господарських.

Специфіка предмета корпоративного права, про яку йшлося вище, дозволяє дійти висновку, що корпоративне право – це галузь права, що регулює суспільні відносини, які виникають між учасниками, юридичними особами та їх органами у зв'язку зі створенням, управлінням та припиненням юридичних осіб. Суб'єкти корпоративних правовідносин. Суб'єктами корпоративних правовідносин є учасники корпоративних відносин, зокрема:

1)  юридична особа.  Це - центральний суб'єкт корпоративних відносин, оскільки ці відносини виникають саме у зв'язку із юридичною особою. Більшість корпоративних правовідносин існують саме за участю юридичної особи;

2)  учасники - тобто особи, які мають корпоративні права щодо певної юридичної особи. Поряд із терміном "учасник" законодавство містить інші, близькі, але не тотожні за змістом поняття "засновники", "члени", "акціонери", "вкладники".

Засновники - це особи, які прийняли рішення про створення юридичної особи.

Члени - це поняття, найбільш наближене до поняття "учасник". Воно застосовується для позначення учасників непід-приємницьких товариств (наприклад, політичних партій, громадських організацій), виробничих кооперативів. Вважаю, що оскільки різниці між учасником і членом немає, законодавцеві слід було б уніфікувати термінологію і використовувати один термін - "учасник".

Акціонер - це власник акції, учасник акціонерного товариства.

Вкладник - учасник командитного товариства, який несе обмежену відповідальність.

Учасниками можуть бути фізичні, юридичні особи, територіальні громади, держава;

3)  органи управління  юридичних осіб. Це специфічні  учасники корпоративних відносин. Вони не мають цивільної право-суб'єктності, але закон надає їм певні  права та передбачає обов'язки  у сфері корпоративного управління. Назовні дії органів управління вважаються діями юридичної особи, однак у внутрішньокорпоративних відносинах кожен орган має свій правовий статус;

4)  органи державного  управління (Державна комісія з  цінних паперів та фондового  ринку, Антимонопольний комітет  України, Фонд державного майна, місцеві державні адміністрації та ін.). Ці органи, як правило, не є безпосередніми учасниками корпоративних правовідносин, але вони здійснюють контроль за дотриманням корпоративного законодавства або управління державними корпоративними правами.

Досі ми застосовували  термін "корпоративне право" до усіх наведених відносин. Однак поряд  із цією назвою галузі зустрічаються  інші: "кооперативне право", "акціонерне право", "право господарських  товариств". Чому ж, власне, "корпоративне" право?

Напевно, жоден з термінів не є точним. Усі вони мають один спільний недолік: походять від якоїсь однієї організаційно-правової форми (виду) юридичної особи: корпорація, кооператив, акціонерне товариство, господарське товариство. При вузькому тлумаченні це дозволяє зробити висновок, що галузь стосується лише певного виду юридичних осіб, а це не відповідає дійсності.

Термін "корпоративне право" походить від терміна "корпорація". Останній, в свою чергу, означає об'єднання осіб. Отже, корпоративне право це право що регулює відносини щодо об'єднання осіб. Однак як бути з тими юридичними особами, які не є об'єднаннями (наприклад, унітарними підприємствами)? Аналогічні зауваження можуть бути і до "кооперативного права", адже "кооперація" і "корпорація" -  об'єднання.

З огляду на викладене, вважаю, що найбільш вдалим був би термін "право  юридичних осіб". Така назва підкреслює, що предметом галузі є відносини  щодо юридичної особи. Однак у  науковому світі цей термін малопоширений.

2. Поняття та види акціонерного товариств

Для акціонерного права XX ст. притаманні перехід від дозвільної системи до нормативно-явочної. Акціонерні товариства стають основною правовою формою організації великих та середніх підприємств, що залучають кошти великої кількості осіб. Враховуючи суспільну вагу акціонерних товариств і небезпеку порушення суспільних інтересів у процесі їх створення, функціонування та припинення діяльності, їх правове регулювання на рівні закону посилюється. У зв'язку з цим в країнах, де норми про акціонерні товариства включалися до Торгових кодексів (Франції, Німеччини та ін.), вони виділяються у спеціальні закони, завдяки яким акціонерна форма підприємництва зазнає більш ретельного регулювання з метою захисту суспільних інтересів.