Лекції з "Підприємництва"

2. Недостатність досвіду  господарювання і несумісність  інтересів партерів можуть провокувати  малоефективну діяльність, а колективний  менеджмент — негнучке управління  товариством.

3. Непередбачуваність  процесу і результатів діяльності  товариства як нестійкої організаційно-правової форми підприємництва значно збільшують господарський ризик і зменшують впевненість у досягненні очікуваного зиску.

 

3.5. Корпорація (акціонерне  товариство) є зараз домінуючою  формою підприємницької діяльності. Її власниками вважаються акціонери, що мають обмежену відповідальність у розмірі свого внеску до акціонерного капіталу корпорації. Весь прибуток корпорації належить її акціонерам. Виокремлюють дві його частини. Одна частина розподіляється серед акціонерів у вигляді дивідендів, друга — це нерозподілений прибуток, що використовується на реінвестування. Функції власності та контролю поділені між акціонерами (власниками акцій) і менеджерами.

 

ПЕРЕВАГИ		НЕДОЛІКИ
Більш шикові фінансові  можливості		Необмежена відповідальність
Спеціалізація в менеджменті		Труднощі з розподілом прибутку
Велика свобода та оперативність дій		Несумісність інтересів  партнерів
Відсутність спеціальні них податків		труднощі з ліквідацією

 

Переваги корпорації (акціонерного товариства) є достатньо відомими.

По-перше, корпорація е  найефективнішою формою організації  підприємницької діяльності з огляду на реальну можливість залучення  необхідних інвестицій. Саме через  ринок цінних паперів (фондову біржу) вона може об'єднувати різні за розмірами капітали великої кількості фізичних, і юридичних осіб для фінансування сучасних напрямів науково-технічного й організаційного прогресу, нарощування виробничого потенціалу.

По-друге, потужній корпорації значно простіше постійно збільшувати  обсяги виробництва або послуг. Це дає добру можливість отримувати прибуток, що постійно зростає.  

По-третє, кожний акціонер як співвласник корпорації несе лише обмежену відповідальність (за банкрутства  фірми він втрачає тільки вартість своїх акцій). Важливо й те, що окрема особа може зменшити свій власний фінансовий ризик, якщо-купуватиме акції кількох корпорацій. Кредитори можуть пред'явити претензії лише корпорації як юридичній особі, а не окремим акціонерам як фізичним особам.

По-четверте, корпорація — це організаційно-правове утворення, яке може функціонувати дуже тривалий період (постійно), що створює необмежені можливості для перспективного розвитку.

Корпоративна форма  організації підприємницької діяльності, як і всі інші, має недоліки.

1. Мають місце певні  розбіжності між функціями власності й контролю, що негативно впливає на необхідну гнучкість оператора та контролю може призвести до виникнення соціальних суперечностей (конфліктів) між менеджерами і акціонерами корпорації.

2. Корпорація сплачує  більші податки в розрахунку на одиницю отримуваного прибутку, ніж інші організаційні форми бізнесу. Адже оподаткуванню підлягає спочатку отриманий корпорацією прибуток, а потім — дивіденди акціонерів, тобто фактично є проблема подвійного оподаткування.

3. У корпоративній  формі бізнесу існують потенційні можливості для зловживань посадових осіб. Наприклад, керівництво корпорації може організувати емісію акцій для покриття збитків, спричинених безгосподарністю певних структурних ланок.

 

 

Тема 4. Мале підприємництво.

 

4.1. Економічна сутність малого підприємництва.

4.2. Місце і роль  малого підприємництва в економіці.

4.3. Функції малого  підприємництва.

4.4. Державна підтримка  малого бізнесу.

 

4.1. Відповідно до розмірів  підприємств, масштабів їх діяльності  підприємництво поділяють на мале, середнє та велике. У світі існують фірми-гіганти з багатомільярдними оборотами, на яких працюють десятки й сотні тисяч працівників. Існують і розвиваються крихітні фірми, на яких зайнято дві, три особи. Розмір підприємств залежить від виробничої функції підприємства, технологічного типу виробничого процесу, здатності швидко реагувати на зміни ринкової ситуації, на рух попиту, появу нових потреб у суспільстві тощо.

Світовий досвід і  практика господарювання показують, що найважливішою ознакою ринкової економіки є існування і взаємодія багатьох великих, середніх і малих підприємств, їх оптимальне співвідношення. Найбільш динамічним елементом структури народного господарства, що постійно змінюється, є мале підприємництво.

Набутий власний досвід, позитивні результати розвитку малого підприємництва в країнах, які пройшли етап реформування економічних систем, показують, що воно є одним із засобів усунення диспропорцій на окремих товарних ринках, створення додаткових робочих місць і скорочення безробіття, активізації інноваційних процесів, розвитку конкуренції, швидкого насичення ринку товарами та послугами. А малі підприємства, за певних умов і за підтримки з боку держави, — потенційно інноваційні, гнучкі й витратоефективні, мають підприємницький досвід і достатній професійний рівень.

Властивістю сучасного  етапу економічного розвитку є становлення (для постсоціалістичних країн) і  подальше вдосконалення (для розвинутих країн) змішаної економіки ринкового  типу. Саме ринковий тип економічної  організації суспільства, конкурентно-ринковий спосіб координації економічних процесів і прийняття рішень у межах національних економічних систем є найбільш перспективним. Він стає історично виправданим для країн, що вирішують проблему вибору способу соціально-економічного розвитку.

Об'єктивними перевагами сучасної ринкової економіки є ефективне  і переважно раціональне використання виробничих ресурсів динамізм, конкурентність, високі адаптаційні властивості  науково-технічного прогресу тощо. Ринковий механізм господарювання забезпечує свободу економічного вибору, реалізацію власного економічного інтересу та взаємоузгодженість інтересів ринкових суб'єктів Не менш важливими ознаками ринкової економіки є реалізація підприємницького потенціалу, мобілізація самостійної ініціативи господарського суб'єкта. Отже, мале підприємництво виступає рушійною силою соціально-економічного розвитку.

Мале підприємництво є органічним структурним елементом  ринкової економіки. Цей сектор економіки  історично і логічно відігравав роль необхідної передумови створення ринкового середовища. Він був первинною вихідною формою ринкового господарювання у вигляді дрібнотоварного виробництва. Саме тому дрібнотоварне підприємництво відіграло структуроутворюючу роль в історії становлення економіки конкурентно-ринкового типу. Ця специфіка та своєрідне функціональне призначення малого підприємництва набувають особливого значення для країн, які йдуть шляхом відтворення ринкової системи господарювання. Здатність малого підприємництва до структуроутворення ринку висуває завдання його відродження та спрямовує в число першочергових заходів реформування економіки України на її перехідному етапі.

У структурі сучасної змішаної економіки співіснують  та органічно взаємодоповнюються мале, середнє та велике підприємництво. Але на відміну від двох останніх, мале підприємництво є вихідним найбільш численним, а тому і найбільш поширеним сектором економіки. Відмінності між цими трьома видами підприємництва зумовлені різним рівнем суспільного розподілу праці, характером спеціалізації та усуспільнення виробництва, а також вибором технологічного типу виробничого процесу.

Мале підприємництво — це самостійна, систематична, ініціативна  господарська діяльність малих підприємств  та громадян - підприємців (фізичних осіб), яка проводиться на власний ризик з метою отримання прибутку. Практично, це будь-яка діяльність (виробнича, комерційна, фінансова, страхова тощо) зазначених суб'єктів господарювання, що спрямована на реалізацію власного економічного інтересу.

Мале підприємництво здійснюється створенням розгалуженої системи малих підприємств.

Малі підприємства —  це організаційно-економічний вид  підприємств, які згідно зі ст. 2 Закону України "Про підприємства в Україні" кваліфікуються за показником чисельності  зайнятих працівників із градацією  за сферами діяльності.

Зокрема, до малих підприємств належать підприємства з кількістю зайнятих від 15 до 200 осіб залежно від галузі або виду діяльності. Так, у промисловості  та будівництві малими вважаються підприємства, на яких працює до 200 осіб, в інших  галузях виробничої сфери — до 50 осіб, у науці та науковому обслуговуванні — до 100 осіб, у галузях невиробничої сфери — до 25 осіб, а в роздрібній торгівлі — до 15 осіб.

Верховною Радою України 19 жовтня 2000 р. було ухвалено Закон України "Про державну підтримку малого підприємництва". Відповідно до цього Закону суб'єктами малого підприємництва є:

— фізичні особи, зареєстровані  у встановленому законом порядку  як суб'єкти підприємницької діяльності (громадяни-підприємці);

— юридичні особи —  суб'єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний період (календарний .рік) не перевищує 50 осіб та обсяг річного валового доходу не перевищує 500 000 євро.

Середньооблікова чисельність працюючих визначається з урахуванням усіх працівників, у тому числі тих, що працюють за договорами та за сумісництвом, а також працівників представництв, філій, відділень та інших відокремлених підрозділів.

Довідково

За оцінками експертів Світового банку, тільки у країнах, що розвиваються, існує близько 50 визначень малого підприємства. У різних країнах використовують різні класифікаційні ознаки (критерії) віднесення підприємства до розряду малих. Так, у Японії такими критеріями є розмір капіталу, чисельність працюючих та галузева належність. Згідно з чинним законодавством до малих та середніх відносять юридичне самостійні підприємства, що мають до 300 робітників, у галузях промисловості, будівництва, транспорту, зв'язку, кредиту, комунального господарства; до 100 — в оптовій торгівлі; до 50 — у роздрібній торгівлі та сфері послуг. На практиці малі та середні підприємства поділяють на сім груп залежно від чисельності зайнятих: 1—4, 5—9, 10—29, 30—49, 50—99, 100—299, 300—499 робітників. У Великобританії у виробничій сфері фірма офіційно вважається малою, якщо в ній зайнято до 200 осіб. У більшості інших секторів економіки основним критерієм визначення малого підприємництва є показник річного обороту, який не повинен перевищувати 250 тис. фунтів стерлінгів. Кількість зайнятих і обсяг основного капіталу — такі критерії віднесення підприємства до розряду дрібних в Італії, в Індії — чисельність зайнятих і обсяг інвестицій, а в багатьох галузях — ще й рівень використання енергії.

Суть та значення малого бізнесу полягають у тому, що він є провідним сектором ринкової економіки; становить основу дрібнотоварного виробництва; визначає темпи економічного розвитку, структуру та якісну характеристику ВВП; здійснює структурну перебудову економіки, швидку окупність витрат, свободу ринкового вибору; забезпечує насичення ринку споживчими товарами та послугами повсякденного попиту, реалізацію інновацій, додаткові робочі місця; має високу мобільність, раціональні форми управління; формує новий соціальний прошарок підприємців-власників; сприяє послабленню монополізму, розвитку конкуренції.

4.2 В усіх розвинутих  країнах світу кількісно переважають  малі підприємства. В окремих  державах до них відносять  різні за величиною підприємства (у США та країнах Європейського  Союзу — підприємства з кількістю працівників до 500 осіб, в Україні у промисловості та будівництві — до 200, а в інших галузях сфери матеріального виробництва — до 50 осіб).Серед розвинутих країн найбільша кількість малих підприємств зосереджена в США, Японії, Італії. З погляду структури народного господарства такі підприємства переважають у сфері послуг, роздрібної торгівлі, сільському господарстві. В Україні найбільша кількість малих підприємств у 1998 р. була сконцентрована у торгівлі та громадському харчуванні (76,8 тис.), промисловості (22,0 тис.), будівництві (15,6 тис.), транспорті та зв'язку (майже 3 тис.), сільському господарстві — 2,7 тис.

Основними кількісними критеріями зарахування підприємств до категорії  малих є чисельність зайнятих на них працівників, обсяг валової виручки, обсяг податку, балансова вартість активів та ін.

У розвинутих країнах  частка малих підприємств в загальній  кількості підприємств є абсолютно  переважаючою. Так, у США серед  понад 20 млн підприємств до категорії  малих належать до 18 млн, у Великобританії — приблизно 96%, в Італії з 800 тис. промислових підприємств — 99% малі й середні, в Польщі — до 2 млн. В Україні їх кількість становила в 1990 р. 10 тис., в 1994 — 70 тис., в 2000 — 171 тис. В середньому на малому підприємстві працює 10 осіб.

Проте частка малих підприємств  у сукупних доходах незначна. Так, у США малі підприємства привласнювали  лише до 8% валових доходів. Частка малих  та середніх підприємств у промисловому виробництві України становила  в 1998 р. лише 2,8% (в 1991 — 0,8%). Водночас вони забезпечують у розвинутих країнах світу більшу кількість робочих місць. Так, у США Протягом 1981— 1990 рр. малі підприємства створили 60% робочих місць, а великі скоротили чисельність працівників на 3 млн осіб. За цим показником малі підприємства мають вищу соціальну відповідальність, ніж крупні.