Формування пізнавального інтнересу школярів засобами екології

Існують також деякі лабораторні тести, спрямовані на пошук самого вірусу або його частин. Їх не потрібно плутати з тестом на ВІЛ-антитіла. Антиген є тією частиною вірусу, що стимулює вироблення антитіл. Людина з негативною реакцією на антитіла і позитивною на антигени має вірус, але її організм ще не виробив антитіл.

Для виставлення діагнозу будь-якого інфекційного захворювання необхідно провести ретельний аналіз епідеміологічних, клінічних і лабораторних даних.

До епідеміологічних факторів ризику зараження ВІЛ відносяться: відомості про наявність сексуальних контактів з особами, які набули ВІЛ; відомості про ін'єкційне вживання пацієнтом наркотиків; участь в комерційному сексі (як клієнта, або як працівника); наявність великої кількості статевих партнерів; перебування на територіях з високим рівнем інфікованості населення ВІЛ        (наприклад, в країнах Західної Африки); належність до осіб з нетрадиційною сексуальною орієнтацією; переливання крові або препаратів з неї; велика кількість парентеральних медичних маніпуляцій в анамнезі (ін'єкцій, хірургічних втручань, ендоскопічних досліджень і т.п.); наявність професійних факторів ризику (наприклад, належність або до медичних працівників, що контактують з кров'ю, виділеннями статевих органів та слизовими оболонками, або правоохоронців чи спортсменів травматичних видів спорту); відомості про наявність сексуальних контактів з особами, які набули ВІЛ; для немовляти найвищим фактором ризику вважається інфікування матері ВІЛ, також ризикованими є належність його батьків до будь-якої уразливої групи           

Клінічні прояви ВІЛ-інфекції на самому початку захворювання мають лише 30-40 % осіб (переважно у вигляді синдрому, який подібний до інфекційного мононуклеозу), стадія носійства ВІЛ проходить без будь-яких клінічних ознак, а розвиток СНІДу завжди супроводжується виникненням певних захворювань, які отримали за це назву СНІД-асоційованих.

Лабораторні методи діагностики ВІЛ-інфекції можна умовно розподілити на 2 основні категорії - специфічні та неспецифічні. Специфічне лабораторне дослідження передбачає виявлення специфічних ознак (маркерів) присутності ВІЛ в біологічному матеріалі пацієнта.

До них відносяться: безпосереднє виділення ВІЛ; визначення його структурних антигенів; визначення генетичного матеріалу вірусу; визначення специфічних антитіл до ВІЛ.

До неспецифічних ознак відноситься наявність імунодефіциту, що з'ясовується проведенням комплексного імунологічного дослідження крові з обов'язковим визначенням вмісту Т-лімфоцитів хелперів (CD4+- клітин).

2.5. Стадії ВІЛ-інфекції та лікування СНІДу.

Не дивлячись на те, що вакцини від ВІЛ-інфекції до цих пір не було створено, і повністю ВІЛ-інфекція не виліковується, все ж таки в даний час установка на те, що ВІЛ-інфекція смертельна хвороба, і порятунку від неї немає, вже не вірна.  Мета лікування ВІЛ-інфекції – максимальне продовження життя хворого і збереження її якості. І ця мета все частіше досягається за допомогою сучасних лікарських препаратів: і сьогодні вже є ліки від СНІДу, які невизначено довго підтримують життя ВІЛ-інфікованих людей і кожен день у світі з’являються все більш ефективні препарати.

Діагностувати ВІЛ за симптомами неможливо, адже це симптоми не власне ВІЛ, а того захворювання, яке виникне на тлі імунного дефіциту. Проте виділяють низку симптомів, які спостерігаються у більшості інфікованих. Через 1-4 тижні після інфікування можуть з’явитися ознаки гострої стадії ВІЛ-інфекції: високий вміст ВІЛ, зменшення на 20-40% кількість Т-лімфоцитів, підвищення температури, симптоми схожі на грип, пронос, висипання, біль у горлі, збільшення лімфатичних вузлів, втрата ваги тіла, пітливість, безсоння, постійні або повторні інфекції, викликані дріжджовими грибками, висипання на шкірі та її лущення, епізоди короткочасної втрати пам’яті, запальні гінекологічні захворювання, що не піддаються лікуванню.

Звісно ці симптоми характерні для багатьох інших хвороб. Тому, не знаючи результатів тесту на ВІЛ, неможливо визначити чи є вони ознакою на ВІЛ-інфекцію. Симптомів   може і не бути.

Антитіла утворюються на 1-3 місяць після зараження. З цього моменту кількість вірусу зменшується, а кількість Т-лімфоцитів відновлюється до 80% від їх початкового рівня. ВІЛ продовжує розмножуватися, а імунна система їх знищує, тримаючи вірус під контролем. Так притікає безсимптомний період ВІЛ-стадії, яка може тривати кілька років. У  5% людей з ВІЛ не спостерігаються симптоми хвороби. Кількість вірусу незначна, а рівень лімфоцитів у нормі. Пояснення феномену: інфікування ослабленим вірусом ВІЛ, особлива реакція імунної системи, опір організму є генетично обумовленим.ВІЛ уражає імунну систему, як наслідок організм не здатний протистояти інфекціям та виникненню ракових клітин.

Важливо зрозуміти, що ознаки СНІД і клінічних ВІЛ-захворювань є симптомами, які викликані певними інфекціями і пухлинами, а не ВІЛ як таким. Не можна відповісти на запитання, які є симптоми СНІДу, тому що існую спектр можливих симптомів. Певні симптоми асоціюються з відповідними опортуністичними інфекціями.

СНІД є кінцевою стадією захворювання людини, викликаного ВІЛ. Стадія СНІДу , триває від 6 місяців до 2 і більше років. На тлі імунодефіциту виникають злоякісні пухлини та різні інфекції, які приводять до смерті.

На відміну від більшості захворювань, СНІД не характеризується набором загальних для всіх пацієнтів симптомів. Він є результатом ушкодження імунної системи: набута недостатність її функціонування дає змогу розвиватися певним опортуністичним інфекціям та пухлинам. Їх називають опортуністичними, тому що вони викликані організмами, які , як правило, не є патогенними, утім, викликають захворювання в людини з ослабленою імунною системою.

Хворі на СНІД надзвичайно схильні до різноманітних новоутворень, особливо тих, які викликаються вірусами, наприклад саркома Капоші, рак шийки матки, або пухлини, що вражають імунну систему, наприклад , злоякісних лімфом. У хворих на СНІД ці новоутворення вирізняються особливою агресивністю і стійкістю до лікування.

Деяких пацієнтів хвороба настільки уражує, що вони непрацездатні і не можуть виконувати хатньої роботи.

Стадії ВІЛ-інфекції:

1.       Період «вікна», триває 2-12 тижні.

2.       Безсимптомний період , триває від 6 місяців до 10 і більше років. Відсутність  симптомів або поява деяких із них.

3.       Стадія СНІД , триває від 6 місяців до 2 і більше років. На тлі імунодефіциту виникають злоякісні пухлини та різні інфекції, які приводять до смерті.

За даними американських досліджень, симптоми СНІДу з’являться , якщо не приймати антиретровірусну терапію: до кінця 1 року – у 0%, до кінця 2 року – у 3%, до кінця 5 року – у 12%, до кінця 8 року – у 36%, до кінця 10 року – у 53%, до кінця 14 року – у 68%.

Лікувальні препарати лише подовжують безсимптомний період ВІЛ-інфекції. Ліки дуже дорогі , тому не всім доступні, кожен пацієнт має до них проти покази. Ліки приймаються щодня в певний період часу: натщесерце, або після їжі і т.д. Пропускати прийом ліків не можна , бо вірус мутує і препарати перестануть діяти. Оскільки ВІЛ може набувати стійкості до препаратів, застосовують їх комбінацію. Лікування призначають щойно інфікованим і хворим на СНІД. Дія препаратів маже бути:

- сповільнення поширення і відтворення вірусів в організмі та розвиток опортуністичних інфекцій ( інгібітори зворотної транскриптази).

- стримують реплікацію вірусу на пізніших стадіях його життєвого циклу (інгібітори протеази).

Ліки дають ускладнення: ушкодження еритроцитів, запалення підшлункової, ураження периферичних нервів, що проявляється тяжким больовим синдромом, жирове переродження печінки, навіть летальний кінець. Побічні дії: пронос, нудота.

Існує велика кількість препаратів для лікування опортуністичних інфекцій, до яких ВІЛ-інфіковані особливо чутливі, наприклад, цитомегаловірусна інфекція, дріжджова та інша грибкова інфекція, пневмонії.

Розділ ІІІ. Форми та методи профілактичної роботи щодо ВІЛ/СНІДу у школі (з досвіду роботи).

Уберегти майбутнє нації від лиха, що насувається, - обов’язок не лише медиків, а й найближчого оточення дітей та підлітків – школи, сім’ї. Ключова роль у профілактиці ВІЛ-інфекції та інших негативних явищ серед дітей та підлітків належить системі шкільної освіти, яка забезпечує наймасовіше охоплення молоді.

Сприятлива атмосфера в школі - там, де дитина проводить більшу частину свого часу, - є необхідною умовою для відвертого та довірливого спілкування. Створення такої атмосфери сприятиме тому, що у складних життєвих ситуаціях дитина шукатиме захисту там, де її розуміють і допоможуть.

Допомогти дитині, не дати їй потонути в тенетах сучасного бурхливого життя, підтримати, показати їй шлях у подоланні кризових ситуацій, саме це і є одним із основних завдань школи та педагогів. Тому такого великого значення набуває саме корекційно-виховна робота вчителя, спрямована на популяризацію здорового способу життя та профілактику ВІЛ/СНІДу . Необхідно проводити роботу з учнями та батьками .

В школі в основному проводжу первинну профілактику, тобто діяльність, спрямовану на попередження виникнення певного негативного явища та проблем, пов’язаних із ним, в середовищі певних груп підлітків. Первинна профілактика ВІЛ/СНІДу в більшій мірі носить інформаційний характер, оскільки спрямована на формування в особистості неприйняття та категоричну відмову від певних стандартів поведінки та негативних звичок. Її змістом є: надання підліткам та молоді інформації про безпечну статеву поведінку, наслідки асоціальних дій, вживання різних видів алкоголю, наркотиків та токсичних речовин; роз’яснення правових норм стосовно різних аспектів асоціальної поведінки; популяризація переваг здорового способу життя.

Плануючи роботу з профілактики ВІЛ/СНІДу, я враховую:

- характерні для даного віку особливості психофізичного розвитку учнів, специфіку сприймання, мислення, уваги, емоційно-вольової сфери особистості; типові для конкретного віку способи міжособистісної взаємодії тощо;

- рівень опанування учасниками інформацією із проблеми; спрямованість навичок безпечної поведінки та діяльності.

Для цього я використовую анкети та тести за процедурою «До» та «Після». Результати опитування старшокласників представлені у додатку А.

За результатами анкетування видно, що рівень знань з даної проблеми не в усіх учнів достатній, тому важливим завданням є вдосконалення форм і методів профілактичної роботи серед учнів. Саме на це звертаю значну увагу і вишукую такі форми профілактичної роботи, які були б ідентичними до інтересів та потреб сучасних учнів, спонукали їх осмислено діяти, сприяли формуванню особистої  позиції щодо проблеми.

Кажучи про статеве виховання і профілактику негативних виявів, зокрема ВІЛ/СНІДу, варто зазначити, що виховна діяльність у цьому напрямі здійснюється впродовж усього періоду навчання. І питання про її грамотну організацію та здійснення має бути актуальним як і для класного керівника , так і для учителя – предметника у старшій школі . З огляду  на це доцільно визначитись з оптимальними  шляхами подання інформації щодо статевого виховання на різних етапах навчання .

Під час проведення занять з підлітками дуже важливо враховувати їх особистий життєвий досвід. Це сукупність знань, умінь, переконань та переживань особистості щодо тих чи інших життєвих ситуацій, явищ зовнішнього чи внутрішнього світу, які практично освоєні особистістю та можуть бути відтворені нею за відповідних умов та обставин.

В своїй роботі використовую різні форми і методи корекційно-виховної роботи у школі, спрямовані на висвітлення теми здорового способу життя, проблем, що пов’язані з ВІЛ/СНІДом та іншими негативними явищами.

Розглянемо деякі з них:

1. Традиційні форми:

а) лекції: „Що таке ВІЛ та СНІД?“, „Вплив вірусу на організм людини. Перебіг хвороби” та інші.

б) консультування: „Профілактика ВІЛ/СНІДу“, „Як говорити з дитиною про СНІД“ (інформація для батьків та педагогічних працівників) та інші.

в) години спілкування „ВІЛ та СНІД - якими вони є?“ (10-11клас), „Іще раз про СНІД“(9клас) та інші.

г) перегляд відеофільмів.

2.  Інтерактивні форми:

а) тренінгові заняття за програмою «Школа проти СНІДу».

в) загальношкільна акція „СНІД: не залишайся байдужим“ (10-11класи).

У процесі роботи я виділила такі переваги та недоліки застосування кожної з цих форм роботи. Розглянемо коротко їх. Лекцію можна застосовувати при роботі з підлітками. Вона дозволяє надати підліткам великий об’єм матеріалу, вона не потребує значного технічного обладнання, однак почута інформація, як правило, швидко забувається. Під час лекцій не можна в учнів сформувати досвід практичних дій.

Використання відео матеріалів допомагають сформувати позитивне емоційне ставлення до побаченого, однак для перегляду фільмів необхідне технічне забезпечення, аудиторія при перегляді займає пасивну позицію.