Формування пізнавального інтнересу школярів засобами екології

Вступ

Навряд чи хтось заперечуватиме сьогодні, що СНІД — проблема, яка негативно впливає на всі сфери розвитку суспільства. Україна стоїть на межі загальнонаціональної епідемії ВІЛ/СНІД. За даними Українського центру профілактики і боротьби зі СНІДом МОЗ України на 01. 07. 2011 р. в країні офіційно зареєстровано 171 661 випадок ВІЛ-інфекції серед громадян України, у тому числі 33 937 випадків захворювання на СНІД та 19 389 випадків смерті від захворювань, зумовлених СНІДом. А міжнародні експерти вважають, що ВІЛ-позитивних у нас значно більше. Щоб краще уявити собі масштаби епідемії СНІДУ, нерідко використовують аналогію з айсбергом. Виявлених на сьогоднішній день хворих. вважають верхівкою айсберга. Підводна його частина, найближча до поверхні, умовно позначає нерозпізнану групу хворих і осіб з так званими СНІД - асоційованими захворюваннями  приблизно 5-6 осіб на кожен розпізнаний випадок. Основна глибоководна частина айсберга - це люди, у яких поки немає ніяких ознак хвороби, але вони вже заражені ВІЛ і в недалекому майбутньому в них варто очікувати розвиток хвороби. По оцінках учених, таких людей у 50-100 разів більше, ніж виявлених хворих на СНІД.

Тому навряд чи хтось заперечуватиме сьогодні, що СНІД — проблема, яка негативно впливає на всі сфери розвитку суспільства.

На жаль, Україна вважається країною з дуже високою інфікованістю вірусом, її середовище характеризується високим рівнем поширеності, й вірус може розповсюджуватися швидко, особливо, серед молоді. Зараз переважну більшість інфікованих в Україні становлять молоді люди у віці від 20 до 39 років. Якщо швидко не вдатися до ефективних дій, кількість випадків ВІЛ-інфекції може стрімко зростати. Наслідки такого високого рівня поширеності можуть загрожувати більшій частині соціально-економічних досягнень країни за роки незалежності, чи звести їх нанівець. Варто зауважити, що  проблема нашого суспільства полягає не в тому, що у нас зареєстровано велику кількість ВІЛ-інфікованих, що ВІЛ поширюється швидкими темпами, а в тому, що ми не хочемо повірити, що дана проблема стосується кожного з нас безпосередньо.

Крім того, соціально-економічна ситуація в Україні сприяє поширенню у дитячо-молодіжному середовищі ризикованої сексуальної поведінки, вживання алкоголю і наркотиків, що призводить до зростання інфікування ВІЛ та захворювань на СНІД. Важливими причинами такого становища стала відсутність у молодого покоління достатніх знань з проблеми ВІЛ/СНІДу і відповідно сформованих життєвих навичок. Підлітки ще погано знають навколишній світ, самих себе. Вони поспішають жити, увійти в світ дорослих людей, усе хочуть спробувати, про все скласти власну думку. Якщо ж до цього додати чимало нових проблем, перші розчарування, драми, то можна зрозуміти, чому саме підлітки  схильні до шкідливих звичок та ризикованої поведінки, що може привести до ВІЛ-інфікування. Тому педагоги повинні робити акцент саме на профілактичній роботі саме з цією віковою групою.

Середовищем, де найефективніше можна забезпечити потрібну профілактичну роботу в Україні є  школа, оскільки системою загальної середньої освіти охоплено переважну більшість дітей і молоді, крім того школа має достатню кількість кваліфікованих учителів, психологів та соціальних педагогів.

Статистика ВІЛ - інфікування ще раз підтверджує важливість для нашого суспільства пошуку дієвих шляхів вирішення проблеми збереження здоров’я підлітків, усвідомлення ними власного здоров’я як найбільшої цінності, розуміння визначальної ролі здорового способу життя у його збереженні та формування відповідальної поведінки кожної дитини щодо свого здоров’я та здоров’я оточуючих.

Головна увага в цій роботі зосереджена на формуванні в молодого покоління здорового способу життя, системи високих життєвих цінностей, надання їй належної освіти, зокрема з питань збереження здоров’я, сексуальної поведінки, шляхів запобігання ВІЛ та інфекцій, що передаються статевим шляхом.

Розділ І. Формування навичок здорового способу життя.

1.1.Поняття здорового способу життя.

Здоровий спосіб життя  (ЗСЖ; анг. Healthy lifestyle, анг. Health promotion) — спосіб життя окремої людини з метою профілактики хвороб і зміцнення здоров'я. Тобто, це все в людській діяльності, що стосується збереження і зміцнення здоров`я, все, що сприяє виконанню людиною своїх людських функцій через діяльність з оздоровлення умов життя - праці, відпочинку, побуту. Здоровий спосіб життя з точки зору медиків - це гармонійний режим поєднання роботи та  відпочинку, оптимальне харчування, фізична активність, дотримання гігієни, відсутність шкідливих звичок, доброзичливе ставлення до оточуючих і до життя взагалі.

Представники філософсько-соціологічного напряму (П. А. Виноградов, Б. С. Єрасов, О. А. Мільштейн, В. А. Пономарчук, В. І. Столяров та ін.) розглядають ЗСЖ як глобальну соціальну проблему, складову частину життя суспільства в цілому. У психолого-педагогічному напрямку (Г. П. Аксьонов, В. К. Бальсевич, М. Я. Віленський, Р. Дітлс, І. О. Мартинюк, Л. С. Кобелянська та ін.) ЗСЖ розглядається з точки зору свідомості, психології людини, мотивації.

Складові ЗСЖ містять різноманітні елементи, що стосуються усіх сфер здоров`я - фізичної, психічної, соціальної і духовної. Найважливіші з них - харчування (в тому числі споживання якісної питної води, необхідної кількості вітамінів, мікроелементів, протеїнів, жирів, вуглеводів, спеціальних продуктів і харчових добавок), побут (якість житла, умови для пасивного і активного відпочинку, рівень психічної і фізичної безпеки на території життєдіяльності), умови праці (безпека не тільки у фізичному, а й психічному аспекті, наявність стимулів і умов професійного розвитку), рухова активність (фізична культура і спорт, використання засобів різноманітних систем оздоровлення, спрямованих на підвищення рівня фізичного розвитку, його підтримку, відновлення сил після фізичних і психічних навантажень). Для усвідомлення ЗСЖ важливі поінформованість і можливість доступу до спеціальних профілактичних процедур, що мають уповільнювати природний процес старіння, наявність належних екологічних умов, інших складових ЗСЖ, що стосуються переважно не тільки фізичного і психічного, а також соціального і духовного здоров`я.

1.2.Навчання здорового способу життя як основа профілактичної роботи.

Формування свідомого та відповідального відношення до здоров’я має починатись з раннього дитинства, поступово входити до системи світогляду, ставати складовою частиною загальної культури, духовного світу людини. Саме рівень загальної культури обумовлює поведінку, стиль життя і, в решті решт, стан здоров’я людини. Починати зміни ніколи не пізно, адже відновні можливості організму людини невичерпні.

Головні цінність суспільства - життя і здоров’я людини. В умовах ускладнення життя, міжособистісних зв’язків і стосунків державний курс освітньої політики в Україні передбачає пропаганду здорового способу життя, виховання здорового молодого покоління, якому жити і працювати в новій державі. Основними причинами негативних змін у здоров’ї нації є погіршення економічної ситуації, низький рівень державного медичного обслуговування, несприятливі умови, соціальна напруженість.

У Національній доктрині розвитку освіти в Україні серед  пріоритетних завдань шкільної освіти  визначено й «виховання свідомого ставлення до свого здоров’я та здоров’я інших людей як найвищої соціальної цінності, формування гігієнічних навичок і засад здорового способу життя, збереження і зміцнення фізичного та психічного здоров’я учнів». Свідоме й відповідальне ставлення особистості до власного здоров’я передбачає вільне прийняття рішень і вибір цілей, а також способів, методів і шляхів їх досягнення. Саме тому вчитель має допомогти учням усвідомити важливості дбайливого та відповідального ставлення до власного здоров’я, розуміння того, що наявність здоров’я визначає якість життя.

Педагог повинен зміцнювати фізичне, моральне, психологічне здоров’я дітей, сприяти їх адаптації до підвищених вимог навчального навантаження та навчити долати такі соціально негативних явищ як наркоманія, куріння, зловживання алкоголем, ІПСШ.

Навчання здорового способу життя  передбачає систематичний комплекс заходів, спрямованих на усвідомлення здорового способу життя як цінності шкільного колективу, що сприятиме гармонійному розвиткові психофізичних здібностей учнів.

Школа має забезпечувати засвоєння учнями комплексу конкретних знань про здоровий спосіб життя, наприклад, про прості, але дієві заходи протидії організму інфекціям, забезпечення гігієни, дотримання чистоти, правильного харчування для здоров’я людини, необхідність вакцинації для профілактики хвороб. Актуальними залишаються заходи щодо запобігання та протидії з боку школи шкідливим звичкам учнів – куріння, алкоголізму, вживанню наркотиків, запобігання ІПСШ.

У процесі навчання навичкам здорового способу життя варто керуватися наступними пріоритетами:

1.                   Вірити в цінність кожної дитини.

2.                   Дотримуватися конфіденційності.

3.                   Надавати позитивну інформацію.

4.                   Бути порадником, а не моралістом.

5.                   Поважати думку та позицію дитини.

6.                   Акцентувати увагу дитини на власних позитивних рисах, здобутках.

У своїй роботі педагогам необхідно враховувати такі принципи профілактичної роботи:

1.                   Відповідність змісту роботи потребам особистості: вивчення існуючих потреб та орієнтація змісту, форм роботи на їх задоволення. Своєчасно виявляти підлітків «групи ризику» та надавати їм ефективну допомогу.

2.                   Активізація зворотного зв’язку: надавати учням можливість учням виловлювати свої думки і почуття.

3.                   Добровільність: мотивувати та пропонувати, а не примушувати та диктувати.

4.                   Позитивна спрямованість: зміцнення позитивної позиції особистості щодо власної спроможності підтримання оптимального стану здоров’я. Звертати увагу на позитивні моменти: не стільки залякувати негативними наслідками шкідливих звичок, скільки посилювати симпатію до людей, які ведуть здоровий спосіб життя. Спростовувати стереотипи, які створюють рекламні компанії, щодо «героїв з цигаркою», які асоціюються з активністю та процвітанням.

5.                   Об’єктивність: інформація не повинна зводитися до залякування або формальних  гасел. Некваліфікована інформація може створити атмосферу таємничості та загадковості, спровокувати спробувати «заборонений плід».

6.                   Залучення до профілактичної роботи батьків, медичних працівників, психологів, юристів.

7.                   Систематичність: вся профілактична робота з превентивного виховання має передбачати комплекс заходів, спрямованих на формування свідомого ставлення до власного здоров’я.

8.                   Врахування вікових та індивідуальних особливостей дітей.

Проводячи профілактичну роботу, варто  ретельно добирати форми і методи, які є найбільш ефективними у процесі формування культури здоров’я особистості. Дослідження показують, що в ході лекції учнями засвоюється 5% наданої їм інформації, бесіди – 10%, перегляду телепередач – 30%, щотижневої виховної роботи – 45%, рольової гри – 60%. Найкращі результати приносять інтерактивні методи роботи із застосуванням елементів тренінгів, гри та оздоровчих вправ.

До арсеналу форм та методів роботи запобігання шкідливим звичкам та ІПСШ можна віднести:

1.      Уроки основ здоров’я та ОБЖ.

2.      Гурткові, клубні та факультативні заняття.

3.      Анкетування, тестування.

4.      Облік учнів, схильних до правопорушень, куріння, вживання алкогольних та наркотичних речовин, ІПСШ.

5.      Тематичні лекції, колективні та індивідуальні бесіди.

6.      Дні, тижні здоров’я та профілактики шкідливих звичок.

7.      Колективні творчі справи.

8.      Свята здоров’я.

9.      Рольові ігри, вікторини.

10.  Тренінги.

11.  Години спілкування.

12.  Диспути, круглі столи, дискусії.

13.  Випуск настінної інформації, буклетів, інформаційних бюлетенів.

14.  Перегляд та обговорення кінофільмів.

15.  Використання елементів системи духовно-фізичного розвитку особистості (прислів’я, приказки, рухливі ігри ) під час проведення навчальних занять.

16.  Співпраця з батьками, підвищення їх педагогічної культури шляхом організації лекцій, круглих столів, бесід, консультацій, розробка пам’яток.

Розділ ІІ. Базова інформація про ВІЛ/СНІД ( матеріали для вчителя).

2.1. Походження вірусу.

Поріг XXI століття людство переступило з рядом жахливих хвороб. ВІЛ і його кінцева стадія СНІД – одні з них. Зусилля вчених спрямовані на винайдення ефективних методів подолання СНІДу, однак поки що передчасно говорити про успіх, про перемогу над вірусом ВІЛ.

Вірус імунодефіциту людини - ВІЛ -  був відкритий у 1983 році Люком Монтаньє (Інститут Пастера, Франція). Він розмножується  лише у певних імунних клітинах крові: Т-лімфоцитах – хелперах і моноцитах ( у них присутня молекула Д4, як своєрідна мітка-маркер). Цей вірус належить до родини ретровірусів, єдиних у світі живих істот, здатних синтезувати ДНК із РНК. На матриці вірусної РНК, що проникла в живу клітину, формується ДНК-транскрипт, чи протовірус, що може вбудовуватися в молекулу клітинної ДНК. Був відкритий і фермент, що забезпечує процес зворотної транскрипції – ривертаза.

Генетичний апарат ВІЛ має низку додаткових генів, відсутніх в інших ретровірусах, і тому швидкість його транскрипції в тисячу разів вища, ніж у генів інших вірусів, що значно пояснює дивовижну швидкість розмноження ВІЛ.

ВІЛ характеризується великою мінливістю: вона в нього в 30-100 разів вища, ніж у вірусу грипу і стосується штамів вірусу, не лише у різних хворих, а й у різний час у того самого хворого. Ця властивість дуже заважає отриманню вакцини проти СНІДу.