Формування соціокультурного досвіду молодших школярів на уроках образотворчого мистецтва

Зважаючи на те,що поняття  соціокультурний досвід двокомпонентне, а в розрізі проблеми нашого дослідження  ми доцільно розглядаємо соціальний та художньо-естетичний досвід молодших школярів, то ми пропонуємо схему соціокультурного досвіду, адаптовану для нашого дослідження.

Враховуючи те, що ми досліджуємо  процес набуття соціокультурного досвіду, слід зазначити головні аспекти  розуміння культури в контексті  нашої проблеми.

З-поміж великої кількості  визначень культури філософами, психологами, педагогами ми розглянули декілька найбільш близьких до нашої проблеми.

Так, У. Самнер визначає культуру «як сукупність пристосувань людини до її життєвих умов». Р.Бенедикт розуміє  культуру як придбану поведінку, що кожним поколінням людей повинне засвоюватися заново.

М. Херсковиц розглядав  культуру «як суму поведінки і  способу мислення, що утворює дане суспільство» [113, с. 28].

Для нас слушною є думка  В. Стьопіна, який вбачає в культурі систему таких надбіологічних програм  людської життєдіяльності, що розвиваються історично та забезпечують відтворення та зміну соціального життя у всіх його основних проявах [113, с. 34].

Отже, ми можемо зробити висновок про те, що культура як соціально  наслідуване явище визначає спосіб життя суспільства, що базується  на певних ідеалах і цінностях; вона пов’язана як із засвоєнням, так  і з виробленням уявлень, норм, моральних та естетичних законів  тощо.

Ми спробували систематизувати  основні компоненти соціокультурного досвіду молодших школярів на уроках образотворчого мистецтва.

Структурні компоненти соціокультурного досвіду. Рис. 1.1.

За даною схемою ми розглянемо компоненти соціокультурного досвіду  в логічній послідовності.

Як ми бачимо за схемою, соціокультурний  досвід особистості є багатокомпонентним явищем. Розглянемо окремо кожен із компонентів.

Науковці наполягають  на усталеності структури соціокультурного досвіду, до яких належать такі компоненти, як-то: емоційно-ціннісний, соціально-когнітивний  та комунікативний.

Складовими соціально-когнітивного компоненту являються адаптивні  вміння, дотримання норм та правил поведінки, усвідомлення дитиною власної соціальної ролі.

Значним фактором соціалізації та інкультурації молодших школярів являється дитяче співтовариство або  співтовариство однолітків. Повноцінне освоєння культурних навичок можливе  лише через освоєння культури людських відносин. А одна з найбільш насичених, довірливих і плідних форм відносин між людьми – це відносини між  однолітками. Структурно співтовариство однолітків представляють неформальні дружні групи, де можна не додержуватися правил поведінки, які необхідні у спілкуванні з дорослими, тобто тут можна бути самим собою. Дитяче співтовариство формується на досить ранніх ступенях індивідуальної історії людини у процесі спільної діяльності дітей, спрямованої на оволодіння і відтворення ними суспільно-історичного досвіду і форм людських взаємин [11;91;71]. Серед однолітків дитина визначає свою соціальну роль.

Комунікативний аспект соціального  досвіду в складі соціокультурного передбачає усвідомлення етичних норм спілкування, наявність достатнього  словникового запасу та вміння адекватно  використовувати його, вміння обирати  мовленнєві конструкції відповідно до конкретних життєвих ситуацій, комунікативна  активність дитини, здатність до підтримування  стосунків з однолітками та дорослими.

Емоційно-ціннісний компонент  містить такі критерії, як обізнаність  у назвах емоцій та почуттів та їх характерних  ознак у прояві, уміння емоційно реагувати на соціальну ситуацію залежно від її специфіки, ціннісна спрямованість діяльності дитини, уміння адекватно оцінювати емоційні прояви оточуючих, уміння адекватно реагувати  на емоційні прояви оточуючих, вміння стримувати себе в конфліктних ситуаціях, уміння використовувати власні ціннісні орієнтири в різноманітних ситуаціях, відчуття краси, переживання радості, захоплення, милування, здатність емоційно відкликатись на різноманітні вияви  естетичного в навколишньому  світі.

Структура художньо-естетичного  досвіду визначається специфікою образотворчого мистецтва в школі та зображальних, сприймальних та творчих умінь молодших школярів. Для аналізу структурних  компонентів художньо-естетичного  досвіду молодшого школяра ми, насамперед, повинні окреслити специфіку  цього виду особистісного досвіду  дитини.

Художньо-естетичний досвід водночас є результатом художньо-естетичної діяльності особистості, її спілкування  з художніми цінностями, відображення у її свідомості змісту та форми  художніх явищ. На думку І.Зязюна [37, с. 48], художньо-естетичний досвід формується внаслідок засвоєння досвіду  суспільства, закріплюється у вигляді  стійких ціннісних орієнтацій і  є специфічною програмою соціальної поведінки. Відповідно до концепції  динамічної функціональної структури  особистості К.Платонова [89, с. 38] художньо-естетичний досвід можна розглядати як підструктуру особистості, яка охоплює художньо-естетичні  знання, уміння й навички, що стають складниками особистості на основі навчання. Але, хочемо зазначити, що художньо-естетичний досвід містить у собі не лише художньо-естетичні  знання й уміння, у ньому знаходить  відображення емоційно-ціннісне значення художніх явищ для особистості.

На думку О. Шевнюк, художньо-естетичний досвід – це «інтегроване особистісне  утворення, яке є результатом  художньо-естетичної діяльності та змістовою  стороною якого виступає естетичне  ставлення до мистецтва» [116, с. 124].

Отже, художній досвід і естетичний досвід єдині у своїй субстанціональній  основі – людській діяльності. Естетичний досвід ширше художнього, тому що є  результатом будь-якої людської діяльності, у тому числі й нехудожньої. Художній досвід – це особливий вид естетичного  досвіду, результат художньої діяльності особистості. Однак незважаючи на якісну своєрідність, художня діяльність не перестає бути естетичною, і досвід, що формується в результаті такої  діяльності, може бути визначений як художньо-естетичний.

Взаємозв’язок естетичного  й художнього у феномені художньо-естетичного  досвіду в педагогічному аспекті  обумовлює необхідність єдності  художнього та естетичного виховання особистості. Мистецтву належить особлива, нічим не замінна роль в естетичному вихованні. Спілкування з мистецтвом не тільки підвищує художній потенціал особистості, але й мобілізує її духовні ресурси, сприяє виробленню естетичного смаку. Під упливом художніх образів у процесі художньої діяльності такі властивості особистості, як сприйняття, пам’ять, а почуття, уява, увага знаходять необхідні умови свого збагачення. Оволодіння вміннями й навичками художньої діяльності розвиває творчі можливості особистості, здатність емоційно-образного пізнання життя, сприяє залученню її до всього розмаїття художньої культури як до опредмечених форм художньо-естетичного досвіду.

Як стверджує М. Каган [39, с. 20], художня розвиненість людини не гарантує повною мірою її естетичної розвиненості. Художні враження і  потреба в мистецтві багато в  чому визначаються естетичною культурою  та емоційною сприйнятливістю особистості. Звідси випливає необхідність естетичної спрямованості художнього матеріалу, зіставлення його з оцінними орієнтирами, пошук особистісно значущого. Без  естетичного впливу вплив мистецтва  на людину залишається малоефективним, тому художнє виховання має безпосередньо  переплітатися з естетичним. Лише в тому разі виникає ефект цілісного  художнього спілкування, коли мистецтво  стає цінністю.

Поняття естетичного досвіду  досліджується наукою в контексті  категорії естетичного як відображення почуттєвого ставлення людини до дійсності.

Для розуміння сутності естетичного  досвіду слід виокремити основні  категорії естетичного виховання, яке забезпечує в межах школи  залучення до естетичного середовища.

Естетичне виховання визначається як цілеспрямований систематичний  вплив на людину з метою формування творчої активності особистості, здатної  сприймати прекрасне, відчувати  поребу в естетичній діяльності, перетворенні дійсності за законами краси.

Філософська основа теорія естетичного виховання – естетика (наука про ставлення художнього мислення, мистецтва до дійсності) Естетика визначає суть культури як синтез матеріальних і духовних цінностей, накопичених  людством протягом усієї історії  його розвитку.

Творче оволодіння культурною спадщиною людства формує естетичну  культуру особистості. Це – своєрідний сплав особистісних якостей, що утворюютьь складну динамічну структуру, яка  постійно змінюється в результаті взаємодії  з прекрасним.

Компоненти естетичної культури – естетична свідомість (сприймання, знання, судження, оцінки, ідеал); естетичні  потреби й відношення (мотиви, інтереси, смаки, почуття); естетична діяльність (навички, уміння, творчі здібності). Сукупність ідей, теорій, поглядів, критеріїв художніх суджень, смаків, завдяки яким особистість  отримує можливість достовірно визначати  естетичну цінність оточуючих її предметів, обєктивно оцінювати  явища життя, мистецтва становить  естетичну свідомість особистості.

У контексті проблеми, яку  ми досліджуємо, слід ґрунтовно розглянути категорії естетичного досвіду, його зміст, завдання, засоби та умови  формування у просторі молодшого  школяра.

Нам близька думка  Т.І. Поніманської у визначенні естетичний досвіду особистості як процесу  становлення і вдосконалення  естетичної свідомості та естетичної діяльності особистості [90, с. 145].

Естетичний досвід має  на меті формування естетичної культури особистості – своєрідного сплаву особистісних якостей, які обумовлюють  критерії її оцінювання прекрасного  і потворного, вияв чуття міри у  власній творчості. Під впливом  суспільних умов, виховання, взаємодії  з прекрасним естетична культура особистості постійно змінюється, в  одних випадках збагачуючись, сягаючи  висот, в інших – збіднюючись, стає примітивною. Естетичний досвід особистості  утворюють такі компоненти: 

- естетична свідомість — сукупність поглядів, знань, суджень, оцінок, ідей, ідеалів. Її основою є естетичне сприймання – процес відображення сутності предметів і явищ естетичної дійсності, співвідношення сприйнятого зі сповідуваними особистістю критеріями. Естетичне сприймання у процесі осмислення явищ і предметів дійсності трансформується в естетичні погляди – думки, судження, уявлення про прекрасне і потворне, які є основою ставлення до явищ буття загалом і явищ мистецтва, зокрема. Спираючись на естетичні погляди, особистість визначає для себе естетичний ідеал – соціально обумовлений взірець досконалості, який є орієнтиром в оцінюванні естетичних явищ і власної художньо-творчої діяльності.  

- естетичні потреби –  внутрішня необхідність в осягненні  певних естетичних цінностей  і розвитку певних умінь. Маючи  у своїй основі естетичні почуття,  спричинені взаємодією з естетичними  цінностями емоції людини, естетичні  потреби втілюються в естетичних  смаках – здатності особистості  до індивідуального відбору із  сукупності естетичних явищ і  предметів тих, які найбільше  відповідають її поглядам та  ідеалам, породжують позитивні  відчуття в процесі сприймання.  

- естетична практична  діяльність – безперервний процес  формування і реалізації певних  творчих умінь, навичок, здібностей, гармонізації себе і світу.

Естетичний досвід молодших школярів проявляється у таких показниках, як уміння помічати красу в навколишньому  світі, наявність інтересу дитини до образотворчої діяльності, потреба  в самовираженні засобами образотворчого мистецтва, бажання займатися художньою  діяльністю, прагнення до гармонії у відтворенні образів довкілля.

Отже, формування естетичного  досвіду включає формування знань, умінь, навичок, які реалізуються в  естетичній діяльності, виховання естетичних почуттів, смаків, інтересів, потреб, оцінок тощо. Завдання формування естетичного  досвіду випливає із завдань естетичного  виховання, тобто розвиток естетичної сприйнятливості, естетичного запасу образів, формування естетичних емоцій, почуттів, відношень, інтересів; формування естетичної свідомості; освоєння естетичної діяльності; розвиток загальних і  спеціальних художньо-творчих здібностей.

Засобами формування естетичного  досвіду молодших школярів, будуть, насамперед, залучення до світу природи; естетика оточення в побуті; цілеспрямована художня діяльність у межах школи  та поза нею; використання творів мистецтва, засвоєння художньої спадщини. Реалізація залучення дитини до світу прекрасного  відбуватиметься за умов відповідно організованого виховного середовища, використання засобів мистецтва  в оформленні приміщень та на уроках, залучення дітей до активнох художньої  діяльності, використання індивідуального  підходу, застосування нетрадиційних  колективних видів занять, спрямованих  на досягнення даної мети.

Художній досвід являється  підкатегорією художньо-естетичного  досвіду. Розгляд цього виду досвіду  дуже важливий для нас у контексті  досліджуваної нами проблеми.

Художній досвід ґрунтується  на здобутому вмінні спілкуватися зі світом художніх цінностей. Через навчання мистецтва людина освоює історичні  типи художньо-естетичної чуттєвості, тобто розкриває для себе й  відтворює в собі почуттєву еволюцію, тим самим здобуваючи універсальне почуттєве ставлення до світу, що реалізується у будь-якій його діяльності [54, с. 21].

Головними завданнями образотворчого мистецтва в школі являються:

- художньо-естетичне ставлення  до дійсності як здатності  до неутилітарного, художнього пізнання  світу та його образної оцінки. Це передбачає наявність таких  особистісних якостей, як відчуття  краси та гармонії, здатність  емоційно відгукуватися на різноманітні  вияви естетичного у навколишньому  світі, уміння підмічати прекрасне  в спостережуваних явищах та  усвідомлювати його, потреба в  спогляданні та милуванні; 

- специфічні для художньо-творчого  процесу універсальні якості  особистості як основи для  розвитку її творчого потенціалу, художньо-творчої уяви, оригінального,  нестереотипного асоціативно-творчого  мислення, художньо-образних якостей  зорового сприйняття, спостережливості, зорової пам’яті; 

- знання та уявлення  про образотворче мистецтво, його  історію та роль у житті  людей, навичок розуміння мови  різних видів образотворчого  мистецтва, усвідомлення ролі  художнього образу в мистецтві  і розвиток навичок його сприйняття  та емоційно-естетичної оцінки, культури  почуттів.