Формування соціокультурного досвіду молодших школярів на уроках образотворчого мистецтва

Дипломная работа: Формування соціокультурного досвіду молодших школярів на уроках образотворчого мистецтва

 

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ СОЦІОКУЛЬТУРНОГО ДОСВІДУ  МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ У СУЧАСНІЙ ПАРАДИГМІ  ОСВІТИ

1.1 Досвід як філософська,  соціальна, культурно-освітня категорія

1.2 Зміст та категоріальні  ознаки соціокультурного досвіду

1.3 Спільна творча діяльність  як основа формування досвіду

Висновки до розділу

РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНІ ДОСЛІДЖЕННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ У  СПІЛЬНІЙ ОБРАЗОТВОРЧІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

2.1 Особливості прояву  соціокультурного досвіду молодших  школярів

2.1.1 Критерії оцінки та  показники соціокультурного досвіду

2.1.2 Методика констатувального  етапу експерименту

2.2 Організація педагогічної  роботи з формування соціокультурного  досвіду молодших школярів

2.3 Динаміка досягнень  у сформованості соціокультурного  досвіду

Висновки до розділу 2

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

 

ВСТУП

Актуальність проблеми дослідження  зумовлено спрямованістю сучасної початкової освіти на розкриття індивідуальних здібностей дитини, формування світосприйняття, розкриття власного «Я», виховання  національної самосвідомості. Сучасний вектор розвитку як освіти, так і  суспільства в цілому передбачає необхідність усвідомлення навколишнього  світу і себе в ньому як нерозривну частину дійсності, що виражена в  сукупності людського суспільства  та навколишнього середовища, психологічного, біологічного, духовного аспектів існування. Таким чином, істотною є необхідність формування досвіду молодшого школяра  щодо усвідомлення соціального середовища як в історичному, так і в сучасному  аспектах, необхідність розвитку культурного  досвіду дитини, що є обов’язковою умовою виховання людини і громадянина. Серед навчальних дисциплін, що вивчаються у початковій школі, найбільш сприятливими в цьому аспекті є уроки  мистецтва. Для формування соціально-художнього досвіду недостатньо забезпечити  базу уроку. Ефективність залежатиме від  форм проведення занять. Якщо для формування суто художнього досвіду можна, хоча й небажано, обмежитися традиційними видами занять, то для формування соціального  досвіду ми можемо сказати, що це можливо  лише за умов постійної взаємодії  в колективі.

Процес формування соціокультурного досвіду молодших школярів у різних аспектах досліджували філософи, культурологи, педагоги, психологи, митці ( І. Кант, М. Мід , І. Кон В. Москаленко В.В Абраменкова., А. Мудрик О.Л Кононко., І.П Печенко) та іншими. Характеристика процесу  соціалізації як системи, розробка основ  її теорії, дослідження соціально-педагогічної природи системи соціалізації знайшли  відображення у працях вітчизняних  учених І. Звєрєвої, Л. Коваль, О.Караман, М. Лукашевича, В. Слюсаревського, Ю. Сичьова, В. Ільїна, Т. Білонова, Л Міщик, Н. Щуркової та інших; зміст і методи економічного виховання дітей (А. Аменд, І. Барило, Л. Горкіна, Н. Грама, Г. Григоренко, М. Єрмоленко, Р. Жадан, І. Іткін, А. Кітов, В. Кондратьєв, Н. Кулакова, Т. Любимова, І. Мельничук, Л. Пономарьов, В. Попов, І. Прокопенко, І. Сасова, В. Чічканов, О. Шпак).

У наукових дослідженнях, спрямованих  на вдосконалення соціокультурного досвіду особистості в межах  різних вікових категорій, найбільш розробленими є проблеми формування особистості в колективі, побудова позитивних стосунків у різних видах  діяльності. Науковці зосереджують свою увагу на виборі доступних форм взаємодії  у галузі образотворчого мистецтва.

Високий рівень соціальної культури забезпечується засвоєнням соціокультурних  знань через набуття соціокультурного досвіду, формування якого розпочинається тоді, коли дитина виконує самостійні вольові дії, будує взаємодію  з іншими суб’єктами соціальної дійсності  та на цій основі засвоює певні  знання й опановує вміння. Це діти можуть починаючи з дошкільного віку.

Незважаючи на певну теоретичну і методичну розробленість зазначених питань, один з найвагоміших аспектів проблеми формування в учнів початкової школи соціальної культури, пов'язаний з набуттям соціокультурного досвіду  для її забезпечення, залишається  малодослідженим. На нашу думку, найбільш природні умови для цього створює  спільна творча діяльність. Відтак існує нагальна потреба у науковому  осмисленні означеної проблеми, методичній розробці творчих вправ, різних за характером взаємодії між членами мікрогрупи, що зумовило вибір теми дослідження  «Формування соціокультурного досвіду  молодших школярів на уроках образотворчого мистецтва».

Зв’язок з науковими програмами. Дослідження проводилось у відповідності  до підходів, визначених програмою  «Діти України» та напрямку «Нові  освітні технології» науково-дослідної роботи кафедри дошкільної та початкової освіти Луганського національного університету імені Тараса Шевченка (протокол № 9 засідання Вченої Ради ЛНУ) (Протокол № 7 Вченої ради ЛНУ від 24.03.2004).

Мета дослідження –  визначити особливості впливу уроків образотворчого мистецтва на процес формування соціокультурного досвіду  молодших школярів як показника соціалізованості.

Завдання дослідження:

1.   На основі вивчення філософської, соціологічної, психолого-педагогічної літератури з’ясувати особливості формування соціокультурного досвіду молодших школярів, визначити структуру та вплив соціокультурного досвіду на розвиток особистості.

2.   Визначити критерії та показники, охарактеризувати рівні сформованості соціокультурного досвіду молодших школярів як прояву соціалізованості.

3.   Визначити та експериментально перевірити педагогічні умови формування соціокультурного досвіду молодших школярів на уроках образотворчого мистецтва.

4.   Розробити модель формування соціокультурного досвіду молодших школярів на уроках образотворчого мистецтва.

Об’єкт дослідження –  процес формування соціокультурного досвіду.

Предмет дослідження –  уроки образотворчого мистецтва  як засіб формування соціокультурного досвіду.

Гіпотеза дослідження  полягає в усвідомленні уроків образотворчого мистецтва як розвивального середовища, у просторі та під впливом якого  відбувається формування соціокультурного досвіду молодших школярів. Ми передбачаємо, що цілеспрямована робота з дитячим  колективом у навчально-виховному  процесі може впливати на формування соціокультурного досвіду як показника  соціалізованості молодших школярів, якщо:

– сприяти збагаченню соціальних уявлень, соціально-комунікативних умінь  через застосування системи художньо-творчих  завдань;

– організовувати спільну  творчу діяльність для набуття дітьми соціокультурного досвіду;

– забезпечити розвивальне  середовище для особистісного зростання  молодшого школяра в суспільних стосунках з однолітками та дорослими.

Теоретико-методологічні  основи дослідження становлять положення  про взаємодетермінацію психологічних, соціальних і культурних факторів у  формуванні особистості, про діалектичну  єдність процесів виховання і  соціалізації. Провідними в обґрунтуванні  предмету дослідження стали теорії системного, особистісного підходів у розкритті специфіки соціалізації дітей, ролі соціальних інститутів у  цих процесах (В. Алфімов, В. Бочарова, І. Звєрєва, А. Капська, А. Мудрик, О. Савченко, Л. Рубашевська, С. Харченко); визначення основних напрямків соціалізації дітей  молодшого шкільного віку (В. Абраменкова, В. Гуров, О. Караман, О. Кононко, В. Кудрявцев, Ю.Лєбєдєв, С. Литвиненко, І. Печенко); технології роботи, що сприяють процесу соціалізації дітей в умовах різних навчальних закладів (С. Козлова, С. Кулікова, Л. Хулаєва, В. Кузь).

Для досягнення поставлених  цілей та завдань були використані  такі методи: теоретичні – аналіз (історико-педагогічний, теоретичний, порівняльний) філософської, психологічної, соціально-педагогічної, культурологічної літератури для розкриття  сутності та особливостей процесу ранньої  соціалізації, визначення структурних  компонентів соціокультурного досвіду, його місця та впливу на особистість  дитини; моделювання та проектування для визначення логічної структури  дослідження й розробки технологій виховної роботи з дітьми в різних умовах соціалізації; емпіричні –  спостереження, інтерв’ювання дітей, бесіда, анкетування вчителів початкових класів та батьків; констатувальний  зріз, формувальний експеримент для  перевірки соціально-педагогічних умов сприяння соціалізації молодших школярів; математичні методи для  обробки та інтерпретації результатів  дослідження.

Магістерське дослідження  проводилося у три етапи в  період з 2008-2009 роки.

Базою для експериментальної  роботи виступала Брянківська ЗОШ  № 9 І-ІІ ступенів.

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ СОЦІОКУЛЬТУРНО ДОСВІДУ  МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

Перший розділ присвячено розкриттю категоріальних ознак  соціокультурного досвіду; визначено  складові та значення соціокультурного досвіду для особистості дитини; розглянуто соціально-педагогічні  умови розвитку особистості на уроках образотворчого мистецтва в початковій школі.

1.1 Досвід як філософська,соціальна,  культурно-освітня категорія

Передача накопиченого досвіду  властива людському суспільству. Досвід є одним з головних чинників подальшого розвитку суспільства.

З цих тверджень випливає, що людина від народження не має  готових форм поведінки. А це свідчить про те, що вона розвивається шляхом засвоєння досвіду, накопиченого попередніми  поколіннями. Кожне нове покоління  не відкриває світ знов – не визначає закони всесвіту, не затверджує нових  правил поведінки в соціумі. Усього цього воно набуває протягом свого  життя у процесі збагачення власного досвіду.

Ми вважаємо, що досвід повинен  розглядатися як сукупність загальнолюдського  досвіду та власного досвіду, який накопичується  впродовж життя людини в активній діяльності.

Особистісний досвід кожного  суб’єкта формується в у процесі  пізнання, у результаті власної практичної діяльності, і чим досвіченіша  людина, чим різноманітніша її діяльність,тим  повнішим стає її сформований досвід.

Поняття «досвід» є предметом  дослідження багатьох наук. Починати аналіз такої багатогранної категорії, на нашу думку, доцільно з фундаментальних  дисциплін. А саме з – філософії.

Проблема досвіду була актуальною в різні часи прихильників різних філософських течій, його тлумачили  як засноване на практиці почуттєво-емпіричне  пізнання дійсності; у широкому розумінні  єдність умінь та знань [110, с. 447].

Різні філософські школи  розглядали досвід як основу знань, проте  по-різному оцінювали шляхи виникнення досвіду. З позиції емпіриків  та сенсуалістів надійним джерелом знань  є відчуття, і саме тому в знаннях  немає нічого такого, чого б раніше не було у відчуттях.

Серед науковців, які дотримувалися  емпіричного напрямку в науці, існувало дві точки зору щодо категорії  «досвід». Представники першої групи  – ідеалістичного емпіризму (Берклі, Д. Юм) - вважали, що досвід це лише сукупність почуттів, тим самим вони заперечували, що досвід не залежить від об’єктивної  реальності. Однак, людина не існує  поза суспільством, вона постійно взаємодіє  з іншими людьми та предметами об’єктивного світу. Ф. Бекон, Гоббс, Дж. Локк, Д. Дідро, Гельвецій – представники матеріалістичного  емпіризму виходили з того, що основою  досвіду є матеріальний світ.

Раціоналісти вважали, що досвід особистості є взаємодія  чуттєвого та раціонального, емпіричного  та інтелектуального, інтуїтивного та теоретичного (Р. Декарт, Б. Спіноза, Лейбніц ). Досвід особистості не може базуватися лише на емоційній та інтуїтивні сферах людського буття, бо вони не забезпечують ясних знань. Вони стверджували, що розум має здатність до інтелектуальної  інтуїції – збагнення істини безпосередньо, минаючи чуттєво-емпіричний рівень пізнання [110, с. 447].

Класики німецької філософії  – І. Кант та Г. Гегель зверталися до проблеми аналізу досвіду в домарксистський  період. Так, І. Кант заперечував теорію сенсуалістів про сукупність почуттів, а також піддавав критиці положення  раціоналістів щодо інтелектуальної  інтуїції. Відповідно до філософських поглядів І. Канта, люди володіють апріорними формами розуму, завдяки яким здійснюється синтез відчуттів, їхнє категоріальне  впорядкування за схемою, виробленою продуктивною уявою. Однак, уже в  Г. Гегеля досвід ідеалістично виводиться з руху свідомості, що ставить перед  собою мету [72, с. 27]. Тобто, за Гегелем, досвід можна представити як процес отримання нових знань під  час власної діяльності.

Матеріалісти та ідеалісти  зробили істотний внесок у дослідження  проблеми досвіду. Матеріалісти визнавали  зовнішнє, об’єктивне, незалежне від  свідомості джерело досвіду. Домарксистський  матеріалізм розглядав досвід лише як результат пасивного сприйняття зовнішнього світу. [109, с. 328].

По-різному трактували досвід представники ідеалізму, різновидами  якого є прагматизм та інструменталізм, які розглядають досвід як план використання речей; екзистенціалізм вбачає в  досвіді внутрішній світ безпосередніх  переживань суб’єкта; неопозитивізм (досвід як різні стани свідомості суб’єкта, тлумачення питання про об’єктивний  зміст знання як псевдопитання), а  також деякі постпозитивістські концепції.

Представники теорії діалектичного  матеріалізму трактують досвід, як об’єктивний зміст діяльності людини, який залежить від розвитку практичної й пізнавальної їх діяльності у ході перетворення ними або зовнішнього  світу, або самих себе [81 с. 463].

У сучасних філософських дослідженнях виокремлюється декілька підходів до визначення сутності досвіду. Одні дослідники (Н. Єсипчук, В. Табачківський, Н. Тарасенко), по суті, ототожнюють досвід з практикою [33, с. 113]. Дійсно, досвід формується в  процесі практичної діяльності, але  ототожнення самого процесу (практики) з одним із його результатів (досвідом) було б помилковим. До того ж досвід відрізняють засвоєння його соціальними суб’єктами (у практиці суб’єкт може діяти не самостійно й не збагачуватися досвідом); закінченість та переривчастість у накопиченні всіх видів досвіду (у практиці процес взаємодії суб’єкта та об’єкта не завжди відбувається безперервно). Безперервно накопичується лише сукупний досвід, тобто життєвий.