Анализ синтезу мистецтв на прикладi творчостi Миколи Андрiйовича Римського-Корсакова

      Опера «Казка про царя Салтана».

      Ця  опера написана на сюжет однойменного твору О. С. Пушкіна.

      За  своєю простотою, безпосередністю  і близькістю до народної музики вона є однією з найдоступніших опер.

      У пісні старших сестер, пісні скомороха, в колисковій, в темі білки і  інших використані справжні народні  пісні.

      

 

      Для передачі фантастики Римський-Корсаков широко використав оркестр, роль якого в цій опері винятково велика.

      Наприклад, великі вступи до першої дії (марш Салтана), вступи до другої дії, до останньої  картини четвертої дії (три чуда), супровід до пісні сестер, зображення польоту джмеля, шуму моря та ін.

      

      

 

      Музика  побудована на виразних музичних характеристиках  всіх дійових осіб.

      Тема  царя Салтана, що з'являється на початку, проходить через всю оперу  і є лейтмотивом Салтана.

      У вступі до другої дії проходить тема царевича, який росте.

      В оркестрі зображуються розбурхані хвилі, мерехтливі зорі. На цьому фоні два рази звучить тема Гвідона.

      Початок її являє собою розширені інтонації  пісеньки «Зайчик» (відрізок «а»); друга  половина теми перший раз проводиться  чвертями, а при повторенні дається в розширеному вигляді (половинними нотами), немовби зображаючи казковий ріст дитини.

      Цьому враженню сприяє й те, що вдруге ця мелодія  звучить нижче, густіше.

      В дальшому друга половина цієї теми (відрізок «б») стає лейтмотивом князя  Гвіпона.

      

 

      Чудові  музичні епізоди, які характеризують три чуда: білку, тридцять трьох богатирів і Царівну-лебідь. Як і в Пушкіна, образ білки пов'язаний з народною піснею «Во саду ли, в огороде», причому Римський-Корсаков різноманітне варіює її, надаючи їй чарівного казкового характеру.

      Образ богатирпз, що виходять із спінених хвиль, переданий бурхливим рокотом  в низькому регістрі і мужніми  акордами в маршоподібному ритмі.

      

 

      Царівна-лебідь характеризується гнучкою, переливчастою  мелодією у високому регістрі. Химерність інтонацій і ритму підкреслює фантастичність образу. Ця мелодія переплітається з додатковою темою Царівни-лебідь, також переливчастою мелодією, що зображує немовби щебетання птахів.

      

 

      Фантастичний  образ Царівни-лебідь поступово  змінюється, розвивається, набуває  ліричного, теплого характеру.

      

      Кожну дію опери Римський-Корсаков починає  маленьким оркестровим вступом  у вигляді фанфар, що сповіщають початок цікавої вистави і  закликають до уваги.

      

      Для творчості Римського-Корсакова найхарактернішим є народність, фантастика і казковість. В його музиці життя народу виражене пісенністю, співучістю, близькістю інтонацій до народної пісні. Деякі мелодії Римського-Корсакова настільки близькі до народних, що сприймаються як справді народні пісні. Поряд з цим композитор часто використовував і старовинні селянські пісні, по-різному обробляючи їх у своїх операх.

      Сюжети  більшості його опер пов'язані з  образами російських казок і билин, з народним побутом, з російською історією (наприклад, «Снігуронька»  і «Садко», «Царева наречена»  і «Псковитянка»). Поряд з цим у деяких операх і програмних симфонічних творах Римський-Корсаков використав сюжети з життя українського і польського народів, східну фантастику, створивши і характерну для них за своїм національним складом музику (опери «Майська ніч», «Ніч перед різдвом», «Пан воєвода», симфонічна сюїта «Шехерезада» та ін.). У трактовці сюжету, в музичному оформленні Римський-Корсаков виявляє велику майстерність у створенні фантастичних образів і в зображенні природи.

      Дуже  важливою якістю музики Римського-Корсакова є його висока майстерність оркестрового письма, велика різноманітність у поєднанні інструментів, уміння використати їх темброві особливості. У звучанні оркестру Римського-Корсакова відчувається багатство барв, блиск і мальовничість в його музиці поєднуються з ясністю і простістю.

      Римський-Корсаков є одним з найбільших російських композиторів, визначним майстром оперного мистецтва, творцем чудових образів  програмно-симфонічної музики, який дав багато нового як у галузі опери, так і в галузі симфонії. Творчість композитора справила великий вплив на дальший розвиток музичного мистецтва в СРСР. Багато радянських композиторів старшого покоління були учнями Римського-Корсакова і продовжували його традиції в своїй творчості. 
 

      2.2. Синтез мистецтв у творчості М. Римського-Корсакова в контексті його світогляду.

      На  переламному етапі розвитку людства  початку ХХІ ст. питання взаємозалежності філософії, освіти та мистецтва стають ще більш актуальними, висвітлюючи  необхідність переходу до нового типу світогляду, який є базовою основою культури, що об’єднує у свідомості всі знання про світ та людину, визначає пріоритет певних цінностей, спрямовує функціонування всіх інститутів суспільства.

      Актуальність  світоглядної проблематики в сучасній мистецькій педагогіці зумовлюється наступними факторами:

      а) взаємозалежним співвідношенням пріоритетів  загальних цінностей, які проголошуються офіційною системою освіти, та особистісних цінностей, індивідуальних потреб особистості;

      б) пріоритетом цінностей гуманітарного сприймання;

      в) підвищенням соціальної ролі мистецтва, нових можливостей цього впливу на розвиток ставлення особистості  до світу та свого місця в ньому.

      Мистецтво нерідко інтерпретують як культурну  феноменологію загальнолюдського (В.Малахов), що підтримує світоглядний фон суспільного життя, а світоглядність уважають найважливішою функцією мистецтва, його домінантою (В.Діденко), адже в ньому поєднуються пізнавальний, емоційний і діяльнісний чинники людської активності.

      Взаємозв’язок пізнавальної та практичної діяльності спрямовує розвиток ціннісних орієнтацій творців мистецьких творів, тому світоглядна проблематика в контексті змісту мистецтва та мистецької педагогіки є органічною та закономірною.

      Важливим  шляхом реалізації світоглядного потенціалу мистецтва сучасна наукова думка (В.Лутай, О.Рудницька, Д.Узнадзе) вважає педагогічний процес, у якому врівноважується суперечність співвідношення індивідуальних і суспільних інтересів.

      Пріоритетність  педагогічного підходу, який акцентує роль індивідуальності суб’єкта, врахування в навчально-виховному процесі його життєвих позицій, істотно позначається на переосмисленні самих принципів викладання мистецьких дисциплін.

      Особливо  це стосується розуміння взаємозв’язку  об’єктивного (авторський текст) і  суб’єктивного (індивідуальні особливості) чинників осягнення музичного твору.

      Для сфери музичної освіти найбільш суттєвим залишається питання осмислення взаємозв’язку між процесом створення  композитором музичного твору та сприйняттям-інтерпретацією його окремою  особистістю.

      А.Онеггер  зізнавався: “Как я работаю? В состоянии  ли я определить мой метод? Вовсе  не уверен. Чтобы объяснить это  как следует, необходимо было бы иметь  возможность описывать усилия, происходящие всецело под покровом черепной коробки, проникнуть сквозь стену, позади которой разыгрывается что-то особое. Сочинение музыки – самое загадочное искусство из всех остальных” [5, с. 106].

      У контексті гуманістичної особистісно-орієнтованої педагогіки відбуваються інтенсивні пошуки можливих шляхів збагачення процесу пізнання художнього, зокрема системи музичного твору методами, які б надавали можливість фіксувати й стимулювати оригінальні вияви особистісних мистецьких вражень, створювати необхідні умови для емоційного забарвлення об’єктивної інформації про художній твір суб’єктивними асоціативними уявленнями.

      Ідеї  такої діалогової взаємодії розкрито в багатьох освітніх системах; її значення полягає в актуалізації ключових категорій художнього спілкування, творчого самовираження, рефлексивного  осягнення художнього смислу та ін.

      На  особливу увагу заслуговують підходи  діалогічної взаємодії, які спрямовують  сучасну мистецьку освіту на модифікацію  процесів формування духовності особистості  засобами мистецтва, що є “надпредметним”  результатом навчання й не вимірюється кількістю опанованої інформації та вмінням її використовувати.

      Невирішеним аспектом у даній проблемі залишається  залучення внутрішнього фактора  діалогової взаємодії, а саме цілісний розгляд творчої спадщини окремих  композиторів у межах курсу історії  музики для майбутніх учителів музики.

      Так, відомим фактом є універсалізм особистості  М.Римського-Корсакова, однаково яскраво  презентований у галузі композиторського та виконавського мистецтва, у педагогіці та адміністративно-художній роботі, естетичних та теоретико-аналітичних спостереженнях.

      Класичне  й сучасне корсакознавство обґрунтовано доводить, що універсальна авторська  індивідуальність та необмежене коло творчих інтересів композитора  підпорядковуються єдиному ініціюючому  началу, яке пояснює багатоманітність сфер діяльності російського майстра, що сприяла російському духовному відродженню кінця ХІХ – початку ХХ ст. [1; 2].

      Педагогічні акценти в темі розкриття творчої  діяльності М.Римського-Корсакова також  полягають у підкресленні єдиного  ініціюючого начала, що полягає в реалізації національної ідеї в музиці та ідеї служіння Вітчизні.

      Але такий екстравертний підхід, що розв’язує  питання про спонукальні мотиви, які стимулювали різнобічні заняття  композитора, не може претендувати на об’єктивність, бо він не пояснює механізмів реалізації цієї діяльності, будь-яких суттєвих сторін особистості самого автора.

      Питання про значущість різноаспектної творчості  як такої для самого М.Римського-Корсакова, чому і як склався синтетичний  підхід до цілісної практики художньої творчості композитора, – залишається відкритим.

      Мета  даної роботи полягає у виявленні такої сутнісної якості особистості композитора, яка дозволить будувати педагогічну модель вивчення його творчості з урахуванням діалогової взаємодії не лише на рівні об’єкт–суб’єкт навчання, але й на рівні екстравертних та інтровертних умов реалізації творчих ідей у контексті цілісного світогляду М.Римського-Корсакова.

      Такий рівень діалогової взаємодії сприятиме  покращенню розуміння взаємозв’язку  об’єктивного (авторський текст) і суб’єктивного чинників (індивідуальні особливості) осягнення художнього твору та відпрацюванню індивідуальних рефлексивних механізмів суб’єктами сприймання цілісності творчої діяльності російського майстра.

      Завдання  розділу полягають у виявленні пізнавальних інтересів М.Римського-Корсакова, їх порівняльній характеристиці зі сферою інтересів його історичного опонента – Р.Вагнера; аналізу місця музичного мистецтва в авторських програмах синтезу мистецтв російського й німецького композиторів.

      Дослідники  життя та творчості М.Римського-Корсакова  стверджують, що російський композитор-класик відрізнявся надзвичайно широким  колом пізнавальних інтересів, що, безумовно, виводило його особистість на рівень одного з найвидатніших мислителів свого часу.

      Зацікавленість  М.Римського-Корсакова філософсько-естетичною проблематикою, зумовлена допитливістю його розуму, реалізувалася в ґрунтовному  вивченні праць Г.Гегеля і І.Канта, Б.Паскаля, Г.Спенсера, Б.Спінози, Ф.Шеллінга, І.Г.Фіхте та ін.

      Але в записках, що датуються 1895-1897 рр., композитор пише, що для нього малопривабливими залишаються ті філософсько-естетичні аспекти творчості, які пов’язані з оперуванням абстрактними, відстороненими поняттями [7, с. 250-261].