Анализ синтезу мистецтв на прикладi творчостi Миколи Андрiйовича Римського-Корсакова

      Чудово  показано природу у пролозі до опери в образах Весни, Мороза, Птахів і т. д.

      В сцені пісні і танцю птахів поряд з яскравим і різноманітним  за звучанням хором, що передає немовби  перекликання птахів, велику роль відіграє і оркестр, який зображує щебетання і шум пташиної зграї.

      Тут використана справжня народна пісня  «Орел-воєвода».

      

      Танцювально-обрядові сцени основані на народних піснях, зокрема на піснях «Ай во поле липонька» (в третій дії) і «А ми просо сіяли» (в четвертій дії)  

      

 

      З трьох пісень пастушка Леля, партію якого виконує низький жіночий  голос, найбільш популярною є третя  пісня — «Хмарка з громом та й розмову вела».

      Вона  написана в куплетній формі з  варіаціями зображального характеру  в супроводі.

      

 

      В образі царя Берендея — в його каватинах у другій і третій діях — Римський-Корсаков виражає одну з основних ідей опери: чарівну силу, красу, багатство природи. 

      

 

      В опері поряд із казковим світом подано широку картину народного побуту глибокої давнини, селянські обряди, образи живих людей, наприклад: Купава, Мізгір, Бобиль.

      Для змалювання цього світу Римський-Корсаков широко користується інтонаціями народної і живої мови, багатьма справжніми народними піснями («Весільний обряд» — 1 дія, сцена Купави з Берендеєм  —2 дія, ігри в заповідному лісі —3 дія і т. п.).

      Опера «Садко». Сюжет «Садко» побудований  на билині про Садка, торгового гостя. Молодий гусляр ¹ Садко, посварившись з новгородськими купцями, іде на берег Ільмень-озера, щоб відвести свою тугу.

      Садко там спостерігає чудесну картину: зграя «лебедів білих і качок сірих» обертається в чарівних дівчат: це Волхова, дочка морського царя, з сестрами і подругами.

      Царівна захоплюється чудовими піснями гусляра  і обіцяє йому «три рибки — золоте перо».

      На  пристані Садко закладається з новгородськими купцями, він заставляє їм свою голову за крамниці з чудовими товарами і виграє, витягши з сітей в озері золотих рибок і багато золота. Залишивши купцям їх крамниці, Садко закуповує товари, споряджає кораблі і вирушає в далекі краї.

      Після тривалих мандрувань він потрапляє в підводне царство до морського царя. Там під час весілля з царівною Волховою Садко грає танцювальну.

      Морський  цар танцює, море розбурхалось і  в ньому тонуть кораблі. З'являється  старець, могутній богатир, вибиває  гуслі з рук Садка. Садко з Волховою опиняються на березі Ільмень-озера.

      Волхова розливається річкою, а Садко радісно  зустрічає свою дружину Любаву. По новій річці пливуть кораблі  Садг . ка. Новгородці з подивом і  радістю зустрічають героя.

      Римський-Корсаков, виходячи з тексту, надав музиці опери характеру билинної оповіді.

      Більшість вокальних партій, зокрема Садка, гусляра Нежати, новгородських купців, написані в стилі билинних пісень.

      Сам Римський-Корсаков назвав свою оперу  билиною. Характерно, що в ній нема поділу на дії, а є тільки картини.

      Опера починається вступом, який називається  «Океан-море синєє». В ньому композитор дає основний музичний образ, що проходить  через всю оперу, — образ водної стихії.

      Римський-Корсаков змальовує величну картину моря, спочатку спокійного, далі — бурхливого, яке потім знову затихає.

      

      У першій картині під час банкету  Садко висловлює свої мрії в чудовій  арії з речитативом «Якби в  мене та була золота казна».

      Цей речитатив характерний своїм  билинним складом — розспівом. 

      

 

      У другій картині Садко співає на березі Ільмень-озера пісню «Ой ти, темная дібровонько», в якій скаржиться на свою долю.

      Мелодія цієї пісні широка, протяжна, глибоко  народна. 

      

 
 

      Пісня написана в куплетній формі. Оркестровий  супровід наслідує звучання гуслів і весь час варіюється.

      Коли  Садко закінчує співати, в оркестрі з'являються теми схвильованого  Ільмень-озера, розколиханого вітром очерету, і, нарешті, «лебедів білих  і качок сірих», що підпливають  до берега і обертаються в чарівних дівчат. 

      

 

      По  озеру пливе зграя білих лебедів і сірих качок. На прохання царівни Волхови Садко грає і співає танцювальну пісню «Ой заграйте, мої гусельки».

      Мелодія дуже проста, типово танцювальна, з  двочастковим розміром, що поступово  прискорюється, з різноманітними варіаціями у супроводі повторюваного коротенького куплета. 

      

 

      Тема  царівни Вольхови дуже співуча:

      

      Винятковою  щирістю і ліричністю відзначається  тема дуета Садка і Волхови.

      

      

 

      В кінці картини знову чути тему морського царя — своєрідну своєю  химерністю, побудовану на винайденій самим Римським-Корсаковим гамі.

      

 
 

      Ця  картина має велике значення в  опері.

      В ній Римський-Корсаков дає основні  теми всіх фантастичних образів, пов'язаних з підводним царством. Вона відзначається  винятковою різноманітністю і багатством оркестрових та ладово-гармонічних барв.

      У третій картині, в теремі Садка, молода дружина його, Любава, сумує про  те, що Садко її розлюбив: «Ох, знаю я, Садко мене не любить».

      Арія  Любави глибоко лірична, дуже виразна, проста і щира, вона нагадує народні  голосіння.

      

 

      В четвертій картині — на пристані в Новгороді, Садко, спорядивши кораблі, звертається з проханням до іноземних  «гостей» (купців) розповісти про свої країни, щоб вирішити, в яку країну йому подорожувати.

      В суворих фарбах змальовує варяг  свою батьківщину — грізні скелі, холодне море.

      Виконує пісню бас, і це підкреслює її могутній, суворий характер. 

      

 

      Пісня індійського гостя (тенор) контрастує з варязькою піснею. В ній розповідається про далеку казкову Індію. Цьому  сприяють млосно-переливчасті інтонації, які передають спів фантастичного птаха-фенікса, і легкий заколисливий характер супроводу. 

      

 

      Пісня веденецького гостя виконується  баритоном; в основній своїй частині  вона є баркаролою. 

      

 

      У відповідності з бажанням народу Садко вирішує подорожувати не до суворих варягів і не в далеку фантастичну Індію, а в багате торгове місто Веденець (Венецію). Сходячи на корабель, Садко заводить сповнену бадьорості і завзяття пісню «Височінь і височінь», яку підхоплює його дружина. В цій пісні Римський-Корсаков використав мотив билини про Солов'я Будимировича.

      

 

      Як  перша і третя картини, так  і, особливо, четверта картина пов'язані  з старовинним побутом, який характеризується тут дуже яскраво. Особливо різноманітна і багата на цікаві деталі четверта картина: в ній майстерно передані шум і метушня великого/ торговельного міста, химерно переплітаються музичні образи купців, скоморохів, калік-перехожих, заморських гостей, фантастичний голос морської царівни і спів самого Садка.

      У шостій картині в багатих оркестрових барвах показано підводне царство. В ній широко розвиваються основні фантастичні теми: образи морського царя, золотих рибок і інші, які вже були в другій картині.

      В останній картині Волхова, перед  тим як обернутися в річку, співає над Садком, який спить, колискову пісню: «Ходить сон по бережку». Тепла задушевна мелодія, що закінчується кожного разу приспівом-заколисуванням «Баю-бай», передає ніжний образ люблячої Волхови.

      

 
 

      Опера «Царева наречена».

      Сюжет цієї опери запозичений з драми  Мея і пов'язаний з історичним епізодом з царювання Івана Грозного.

      Це  друга опера Римського-Корсакова; вона висвітлює другу половину періоду  царювання Івана Грозного. Один з  опричників Грозного, Григорій Грязной, полюбив Марфу Собакіну, наречену боярина Івана Ликова. Грязной хоче причарувати дівчину і дістає чарівного зілля. Але Любаша, яка любить Григорія, підмінює зілля на отруту. Під час змовин Григорій поздоровляє молодих і дає Марфі отруйне вино.

      Іван  Грозний, бажаючи вибрати собі дружину, влаштовує огляд дівчат, під час якого вибір його припадає на Марфу. Вона переїжджає в царський терем. Отруєна Марфа тяжко захворіла. Приходить Грязной до царя, щоб узнати про здоров'я Марфи. Він повідомляє Марфі, що Ликова покарано, тому що він признався, ніби хотів отруїти її. Марфа збожеволіла.

      Вражений  Грязной признається, що підмішав їй у вино приворотне зілля, а Любаша розповідає, як вона підмінила порошок  отрутою. Грязной у розпачі вбиває Любашу і просить стратити його.

      На  відміну від багатьох інших опер Римського-Корсакова «Царева наречена» виділяється своїм глибоким драматизмом. Драматичне напруження поступово наростає і завершується трагічною розв'язкою.

      Чудова  в цій опері вокальна партія Марфи  — задушевна, гнучка, виразна.

      Після увертюри перша дія починається  з великої арії Грязного, яка виражає його душевне збентеження: «З ума не йде красуня ця». Весь час і в голосі, і в оркестрі проходить основна мелодія, пов'язана з образом Грязного, його лейтмотив.

      

 

      Пізніше, під час банкету, який влаштовує  Григорій, щоб забутись, дівчата співають танцювальну пісню з танцем «Яр хміль». 

      

 

      Крім  теми царя (величальна пісня в першій картині), Римський-Корсаков не використовує в цій опері справжніх народних пісень. Але проникнення його в  дух, .у склад народної пісні настільки  глибокий, що і пісня «Яр хміль», і наступна пісня Любаші «Споряджай мене», як і багато інших тем в опері, справляють враження справжніх народних мелодій.

      На  прохання гостей Любаша співає пісню  «Споряджай мене, матінко», пройняту типовим  для пісень про жіночу долю сумом, безвихідністю. Мелодія, яка виконується без супроводу оркестру, має протяжно-журливий характер.

      

 

      Пісня опричників, що з'явилися в кінці  другої дії, має буйний і в той  же час суворий характер.

      

      Образ Мэрфи розкривається в її двох аріях. Перша з них, в якій вона розповідає про свою любов до Івана Ликова, — лірична, побудована на м'якій, ніжній мелодії.

      

      Друга арія Мэрфи також дуже співуча, м'яка, створює трагічне враження завдяки  раптовим змінам у настрої Марфи  і зіставленню контрастних музичних образів: чистого, ніжного образу Марфи і жагучих, похмурих образів Грязного і Любаші. У цій арії Марфи весь час то в голосі, то в оркестрі появляються теми з її першої арії.