Анализ синтезу мистецтв на прикладi творчостi Миколи Андрiйовича Римського-Корсакова

     - документальний, де вимисел і гра неможливі. Роль актора зводиться до читання коментарю. Дотримуючи історичних подій, історичного вигляду людей, зображується життя таке, яким вона було;

      - науково-популярний, де так само неприпустимий вимисел і гра. Актор читає авторський текст, а сам фільм знайомить з досягненнями новаторів виробництва, відкриттями в області науки, техніки, культури в цілому, учить розуміти природу і твори мистецтва. Різновид - навчальні фільми;

     - мультиплікаційний чи анімаційний (мальований) фільм. Він відрізняється від художнього тим, що актор залишається за кадром.

     Кіно  орієнтовано на колективне сприйняття, воно учить міркувати про себе, своє життя, сучасність, минуле і майбутнє. Кіно, як жоден з видів мистецтва, зв'язаний з розвитком техніки.

     Телебачення - наймолодше  з мистецтв. Його соціальна цінність в аудіо і відео інформативності. Телеекран дає зображення на просвіт, тому має трохи іншу фактуру й інші закони композиції, чим кіно. Світло - найбільш сильний засіб вираження в телебаченні. Ракурс сприйняття предметів, телемонтаж, рух телекамери і наближення предмета зображення дає телебаченню додаткову можливість художньої виразності. Для телебачення характерні сполучення ритмічно повільного ("схованого") монтажу з його несподіваним збоєм, перенесенням уваги на новий об'єкт.

     Телебачення з усією своєю фактографічністю, близькістю до натури має великі можливості добору й інтерпретації дійсності. Разом з цим воно містить у собі погрозу стандартизації мислення людей. "Масове споживання" однакової духовної продукції здатне викликати народження шаблонів у суспільній свідомості. Тому важливий естетичний вектор передач і їхній художній рівень. Особливість телебачення, що ріднить його з декоративно-прикладним мистецтвом, - інтимність, "домашность" сприйняття. Це мистецтво, що приходить у наш будинок і стає частиною нашого побуту.

     Важлива естетична особливість телебачення - передача синхронності подій, безпосередній репортаж з місця подій, включення глядача в сучасний потік історії. У художньому репортажі екранний час дорівнює реальному. І тоді телебачення звертається до кінохроніки. Ефект сучасності передачі, присутності глядача повинний зберігатися.

     Для телебачення важливим є й ефект  безумовності зображення. Телебачення  може включити в поле зору глядачів увесь світ. Воно здатне змусити  думати категоріями народу, людства, проаналізувати стан світу і розкрити його в живих, зорових образах.

     Розвиваються  і більш досконало починають  опановувати своєю художньою  специфікою жанри телебачення - телеспектакль, телефільм і т.д. - і його види. Усе більшого розвитку здобуває авторське телебачення.

     Телебачення, як і кіно, дуже тісно зв'язано з науково-технічним прогресом (кабельне, супутникове телебачення).

     Телебачення таїть у собі багаті соціальні  можливості, погрози і благі перспективи. Воно може виявитися як Троянським конем, так і великим учителем людства. 

      1.2.  Сутність поняття синтезу мистецтв

      Суть  мистецтва зводиться до образного  відродження світу і цим визначається його суспільно-пізнавальна роль.

      Своєрідність, специфіка, суттєвість мистецтва визначається тим, що воно є концентрованим вираженням людини в різноманітних жанрах творчості, в образах-узагальненнях свого естетичного і морального відношення до дійсності.

      Мистецтво було і залишається одним із найважливіших  чинників духовного життя людства.

      Воно  стимулює творчу діяльність, освячує  і збагачує життя людини емоційними переживаннями та роздумами. "Правдивого життя не буде без мистецтва" (Еврипід). Актуальність цих слів підтверджується кожною миттю нашого буремного життя.

      Мистецтво - це особливий вид духовно-практичного  освоєння дійсності за законами краси.

      Формою мислення у мистецтві, на   думку вчених-мистецтвознавців, виступає художній образ. Це основа будь-якого виду мистецтва, а спосіб творення художнього образу - головний критерій приналежності до різних видів мистецтва.

      Вивчення  видів мистецтва, кожне з яких формує художній образ своїми, тільки їм властивими художніми засобами - актуальне питання в мистецтвознавстві.

      Реальні форми художньо-творчої діяльності, що різняться, перш за все, способом втілення художнього змісту, специфікою творення художнього образу.

      Класифікація  мистецтв (Ю.Борєв, О.Шевнюк та ін.) акцентує художнє значення простору або часу у видах мистецтва, їхні впливі на органи чуття:

      •          просторові (архітектура, живопис, скульптура);

      •          часові (література, музика, хореографія);

      •          просторово-часові (театр, кіно, естрада, цирк тощо).

      З розвитком технічних засобів, появою нових виражальних можливостей  можна очікувати виникнення нових  видів. Крім того, розширюється простір  для взаємовпливів, синтезу мистецтв.

     Коли  виникає питання про синтез мистецтв, важкою проблемою виявляється формулювання цього поняття. Його легко описати, але не формулювати. До цього опису увійдуть: з'єднання творів різних видів мистецтв в єдине ціле; виникнення в результаті об'єднання якоїсь нової якості, яка схожа на якості доданків, але не перекривається ними: вираз в синтетичних творах суті стилю.

     Крім  того, синтез мистецтв є спосіб увічнення  ідей і представлень людського суспільства  в єдності духовного і матеріального  творення.

     Синтез  реалізує якісь категорії і символи, що виходять, як писав А. Ф. Лосев, "за межі чистої художньої образності". Найчастіше ці категорії були привнесені в мистецтво з релігії (античність, середньовіччя). У стародавні епохи, що теж дали виразні приклади синтезу мистецтв, такими ідеями були ідеї магічні. У Ренесансі — ідея гармонійної досконалості світу і людини.

     Синтез  передбачає конфлікт різних видів мистецтв. Красномовно сформулював цю особливість  синтезу В. А. Фаворський, який писав, що "входити в архітектуру, щоб  їй не перешкодити, — жалюгідне завдання. Тільки дієве перетворення архітектурних поверхонь — завдання художника".

     Мабуть, конфлікт і народжує ту нову якість, яка відрізняє синтетичний витвір мистецтва від його доданків.

     Синтез  найчастіше користується принципом міфологізації. Створюється умовний світ, що володіє своїм вимірюванням, своїми внутрішніми законами.

     Пряма "розмова" з натурою в синтетичному творі неможлива. Вона може відбутися  в деталях, в частинах, але не в  цілому, не в головному.

     Перші теоретично осмислені постулати синтезу виникли в епоху, яку можна назвати протомодерном.

     Їх  проголосили німецькі романтики. Вони вважали, що в ту епоху, коли вони творили, людина втратила органічність, цілісність: життя і мистецтво відокремилися  один від одного.

     Треба відновити синтез мистецтва і життя, мистецтва і людини. Шлях до цього відновлення бачили в синтезі мистецтв.

     Дослідник німецького романтизму Н. Я. Берковський  так пише про цей процес: "Мрія про злиття мистецтв складає важливий мотив у всіх иенских романтиків — вона засвідчена висловами і Новаліса і Тика і Вакенродера.

     Постулати "синтезу" проходять через всю  естетику романтизму. Характерний для  романтичної естетики, що вона з  більшою послідовністю, чим решта  естетичних учень в XVIII столітті, будується, як загальна теорія мистецтва, що живопис, музика, поезія, архітектура розглядаються у романтиків як явища єдиного художнього мислення".

      Проблема  синтезу мистецтв досліджується  у мистецтвознавчому, філософсько-естетичному, культурологічному та інших наукових аспектах як:

      1) сполучення різних видів мистецтва,  що веде до багатобічного впливу (вистава - синтез режисерського,  акторського та інших мистецтв);

      2) виникнення нових форм, жанрів  на основі класичної культури  і нових технічних можливостей  (кіно, комп'ютерна графіка).

      Синтез (від грец. — поєднання, складання) — метод дослідження, вивчення предмета (явища, процесу) в цілісності, єдності, взаємозв'язку його частин.

      Відповідно  поєднання різних елементів, частин предмета в єдине ціле (систему) характеризує практичну і пізнавальну діяльність.

      В такому значенні синтез відрізняється  від аналізу (від грец. — розкладання, розчленування).

      Процедура аналізу передбачає розкладання  предмета на його складові (певні ознаки, властивості, відношення).

      Синтез  також розуміють як процес міркування, коли послідовно потрібно дійти положень, які мають бути доведеними на основі попередніх, доведених раніше.

      І навпаки, аналіз — є процес міркування від того, що потрібно довести до вже доведеного. Аналіз і синтез — взаємообумовлені логічні методи наукового дослідження.

      На  думку відомого німецького філософа Іммануїла Канта (1724-1804), знання утворюються  в результаті синтезу мислення і  чуттєвості.

      Досліджуючи джерела і межі пізнання, він сформулював  питання про можливість апріорних синтетичних суджень (таких, що приводять до нового знання) в кожному з трьох основних видів знання.

      До  цих видів знання філософ відносив математику, теоретичне природознавство  і метафізику (умоглядне пізнання істинно сущного).

      В праці "Критика чистого розуму", розглядаючи ці питання, Кант аналізує три здатності пізнання — чуттєвість, розсудок і розум. За його висновком, дійсне знання передбачає синтез (поєднання) чуттєвого споглядання з категоріями розсудку, вищою умовою якого вважається єдність нашої свідомості.

      Можливість  естетичних суджень в метафізиці Кант розглядає, пов'язуючи з дослідженням розуму, який і породжує "ідеї", тобто поняття дійсної цілісності або єдності обумовлених явищ (поняття душі, світу, Бога).

      Згідно  з Кантом, релігія становить предмет віри, а не науки чи теоретичної філософії. Звідси здійснене ним свідоме обмеження знання з метою надання місця вірі.

      Він обґрунтував необхідність віри в  Бога, оскільки за відсутності віри доволі проблемними виявляються  функціонування моральної свідомості, основного закону етики (категоричний імператив), запобігання реальним проявам негативних тенденцій, зла, існуючих в суспільстві й житті людини.

      Аналізуючи  функції мистецтва (гедоністичну, компенсаторну, терапевтичну), першочергово Кант виділив соціальну функцію, здатність мистецтва підвищувати загальну культуру людини.

      Найвагоміше завдання мистецтва вбачав у "розвитку моральних ідей і культури морального почуття", оскільки мистецтво, як зображення ідеї розуму, сприяє розвиткові внутрішньої, духовної культури людини.

      Проблема  синтезу мистецтв привертала увагу  філософів, теоретиків мистецтва, художників. З-поміж них Гегель, І.Вінкельман, Б.Віппер, О.Габричевський, В.Залозецький, Леонардо да Вінчі, П.Флоренський, Д.Чижевський та ін.

      Взаємообумовленість мислення, чуттєвості, моральної свідомості, художнього сприйняття методологічно важлива для осмислення сутності синтезу мистецтв.

      Синтез  мистецтв передбачає органічну єдність, взаємозв'язок, взаємодію різних видів  мистецтва, покликаних сприяти естетичному оформленню матеріального і духовного середовища життєдіяльності людини (пластичні мистецтва), або створювати нові художні явища (видовищні мистецтва, зокрема театральне).

      Досягається синтез мистецтв гармонійним поєднанням окремих компонентів на засадах ідейно-художнього задуму, композиційного узгодження стилів, жанрів, пропорцій, ритмів тощо.