Выращивание репчатого лука на юге Украины

Асиміляційний апарат цибульної рослини в 1,5-2 рази менше, ніж у моркви, коренева система якої охоплює в 2 рази більший об’єм  ґрунту та проникає в глибину в 4-5 разів глибше, ніж у цибулі. Тому слабке розгалуження коріння цибулі та неглибоке їх проникнення вимагає, щоб поживні речовини в період росту рослин перебували в зоні розташування основної маси коренів в легкодоступній формі.

Для формування великої цибулини рослина повинна мати певну кількість листків. Залежно від сорту, умов і зони вирощування рослина цибулі утворює від 4 до 30 листків. В умовах довгого дня та високої температури пластичні речовини із зеленої асимілюючої частини листків надходять у нижню частину - піхви, які надалі утворюють цибулину. На процес формування листків і початок відтоку пластичних речовин у цибулину великий вплив, поряд з іншими факторами, має світло.

Цибульним рослинам потрібно висока інтенсивність освітлення, особливо при вирощуванні їх з насіння. Слабке освітлення гальмує формування цибулини. Заростання посівів цибулі бур'янами, особливо в перший період росту, сповільнює розвиток рослин. У результаті цибулини або зовсім не утворюються, або велика кількість їх виявляється недостиглими, з товстою шийкою, непридатними для зберігання. Крім того, на засміченій ділянці навіть при достатній кількості поживних речовин у ґрунті рослини цибулі втрачають здатність засвоювати їх. Розміщувати цибулю потрібно на світлих незатінених ділянках [3,4].

Ріпчаста цибуля - рослина довгого дня. На півдні нашої країни цибулини утворюються при тривалості дня 13-14 годин. При запізненні з посівом час утворення цибулини зрушується на більш короткий день, у цих умовах період вегетації цибулі розтягується, цибулини довго не визрівають або не утворюються зовсім [9].

Цибуля належить до холодостійких культур. Насіння її проростає при температурі 3—5°С. У фазі 1—2 листків рослини легко переносять приморозки до 3—5°С. Оптимальна температура для росту цибулі 20—25°С, а максимальна — 30—35°С. У теплу погоду більш інтенсивно розвивається надземна маса рослин, а при низьких температурах — коренева система. Тому для одержання високих урожаїв висівати цибулю слід якомога раніше. Серед овочевих культур цибуля найбільш вимоглива до родючості ґрунту. Високі врожаї її отримують лише на легких родючих ґрунтах із слабкокислою або нейтральною реакцією [6].

Незважаючи на те, що листки цибулі характеризуються високою ксерофільністю, рослини мають підвищені вимоги до вологості ґрунту, особливо в період формування листкового апарату. Це пояснюється тим, що коренева система їх слаборозвинена і розміщена переважно в орному шарі ґрунту. У період дозрівання цибуля менш вимоглива до вологості. Зниження вологості ґрунту в цей період прискорює дозрівання, позитивно впливає на лежкість цибулин, запобігає ураженню їх шийковою гниллю. При підвищеній вологості у цибулин утворюється нова коренева система, що подовжує період дозрівання [39].

1.2. Агротехніка вирощування цибулі ріпчастої в умовах зрошення

Кращими для вирощування цибулі є супіщані ґрунти, легкі суглинки з pН 6,0—7,0. Ґрунти не повинні запливати і повинні бути добре аерованими. Кислі ґрунти (рН 5,5) непридатні для вирощування цибулі. На таких ґрунтах необхідно проводити вапнування під основний обробіток ґрунту. На ґрунтах з лужною реакцією (рН 8,0 і більше) з осені необхідно проводити гіпсування з розрахунку 3-5 тонн фосфогипсу на 1 га [12].

В умовах суходолу найкращим попередником для цибулі ріпчастої є чорний або зайнятий пар. Непогані результати дає висів цибулі після культур, які рано звільняють поле. Це дає можливість підготувати ґрунт методом напівпару. Не бажано цибулю розміщувати відразу після картоплі та капусти. На колишнє місце цибулю повертають не раніше ніж через 3 роки на легких ґрунтах і через 5 років на важких [34].

В умовах зрошення, де є можливість регулювати водний режим, кращими попередниками є зернові колосові культури, та ті, що залишають чистим від бур'янів поле, розташованих після багаторічних трав або після внесення гною.

Цибуля належить до культур, що пред'являють підвищені вимоги до підготовки ґрунту. Це пояснюється слабко розвинутою і розташованою на поверхні кореневою системою та дуже повільним ростом рослин у перший період після посіву. У зв'язку з тим, що насіння має тривалий період проростання, а рослини в початковій фазі розвитку ростуть повільно, бур'яни в цей момент можуть істотно знизити продуктивність або повністю знищити культурні рослини. З цієї причини основні заходи щодо підготовки ґрунту необхідно проводити восени. Якщо багаторічні бур'яни сильно засмічують поле, то починати обробку треба із внесення гербіциду по вегетуючим бур'янам з урахуванням часу для повного спрацьовування препарату. Для цієї мети застосовують раундап 36% в.р. ( глифосат) у дозі 2-6 л/га або його суміші з гербіцидами групи 2,4 - Д (3+2 л/га) з урахуванням особливостей внесення [35].

Після збирання попередника або через необхідний період для спрацьовування гербіциду після його внесення проводять лущення ґрунту дисковими лущильниками типу ЛДГ - 10А на глибину 6-8 см або дисковими боронами типу БДВ - 6,5, БДТ - 7,0 на глибину до 12 см. Через 12-15 днів проводять повторне лущення плугами - лущильниками ППЛ - 10-25 на глибину 12-18 см. Через 15 - 20 днів проводять глибоку оранку на 27 - 30 см, а при меншому орному шарі на всю його глибину із щорічним поглибленням на 1-2 см. Оранку краще проводити ярусними плугами ПЯ- 3-35, ПНЯ- 5-35, ПНЯ- 4-42, що досить ефективні в боротьбі з бур'янами [37]. Перед оранкою вносять органічні ( 30-50 т/га перегною) і часткову дозу фосфорно-калійних добрив ( доза залежить від розробленої системи живлення рослин). Внесення свіжого гною під цибулю недоцільне через погіршення дозрівання та лежкости цибулин [1].

У системі обробітку ґрунту важливе місце приділяється осінньому вирівнюванню поверхні поля планувальниками типу МВ-6, ВП-8, КЗУ-0,3. Після планування система підготовки ґрунту здійснюється по типу напівпарового обробітку ґрунту: систематично проводять кілька культивацій по мірі відростання чергової хвилі бур'янів. Перед відходом у зиму проводять чизелювання на глибину 16-18 см. Ретельно проведена осіння підготовка ґрунту є запорукою одержання високих урожаїв цибулі. Навесні операції по підготовці ґрунту до посіву повинні бути зведені до мінімуму з метою збереження ґрунтової структури й капілярності. Звичайно проводять боронування легкими або середніми зубовими боронами або культивацію на сильно ущільнених ґрунтах на глибину посіву. Найчастіше застосовується «нульовий» обробіток ґрунту, коли сівалка є першим знаряддям, що використовується навесні [38].

Обов'язковою умовою для вирощування цибулі в однолітній культурі є наявність пневматичної сівалки точного висіву, тому що цибуля дуже гостро реагує на норму висіву. При загущенні вона дозріває швидко, але утворює дрібну цибулину. При зрідженому посіві цибулина крупніше, тому що цибуля продовжує увесь час рости, але шийка не визріває і виникають проблеми при зберіганні. В останні роки великою популярністю користуються сівалки «Гаспардо», «Стенхей», «Аккорд» [20].

Посів проводять якомога раніше, з першою ж нагодою виходу в поле. У південних районах це березень, у деякі роки навіть лютий. Допускається посів на півдні України до 1 декади травня. Глибина посіву насіння 2,5 - 3,0 см - для поверхневого зрошення, 1,5 - 2 см - для краплинного зрошення. Норма висіву насіння становить 4-5 кг/га. Кількість рослин повинна становити 800-1200 тис./га. Для одержання великої цибулини застосовують зріджений посів нормою висіву насіння 600 - 800 тис. рослин на га [22].

Схеми посіву при вирощуванні із застосуванням систем краплинного зрошення можуть бути наступними: 70+30+30+30 (відстань між краплинними лініями 100+60), 60+16+16+16+16+16 (108+32), 62+14+14+14+14+14+14+14 (104+56), 70+10+10+10+10+10+10+10 (100+40), 70+20+20+20+20+20+20+20 (130+80), 60+20+20+20+20+20 (120+40) см. Відстань між насінинами повинна коливатися в межах 4-7 см [30].

Якщо ґрунт занадто пухкий, то до або після посіву проводять прикочування посівів кільчасто-шпоровими котками, особливо після сівалок вітчизняного виробництва (СО - 4,2 і інші.). Також прикочування проводять у випадку нестачі вологи для її підтягування з нижніх шарів ґрунту. Особливо варто стежити за можливою появою ґрунтової кірки [29].

Внесення добрив при краплинному зрошенні має ряд особливостей у порівнянні з іншими способами поливу. Органічні добрива вносяться під основний обробіток ґрунту. Внесення розрахункової кількості мінеральних добрив розділяється на два етапи: основне внесення та фертигація (внесення добрив з поливною водою). Звичайно в основне внесення дають по 10-20% азотних, 50-70% фосфорних, 30-50% калійних добрив. Для основного внесення можна використовувати різні види поганорозчинних добрив: суперфосфат, амофоси, нітроамофоска, азофоски, тукосуміші та ін. Як приклад основного внесення добрив можна назвати застосування нітроаммофоски в дозі 200-700 кг/га. Добрива краще вносити стрічковим способом у зону майбутніх рядків овочевих культур при ширині стрічки 20-25 см за допомогою дообладнування культиваторів-рослинопідживлювачів КРНВ-4,2, КРНВ-5,6 і ін. [1].

Норми добрив для фертигації розділяють по періодах вирощування (фазам розвитку) цибулі залежно від потреби рослин в елементах живлення й розраховують у кг/га/день на кожен день вегетаційного періоду. Для фертигації використовують тільки повністю розчинні добрива, вільні від натрію, хлору та інших шкідливих домішок: моноамоній і монокалій фосфати, калійну, аміачну, кальцієву селітри, сульфат калію, калімагнезію, карбамід, кристалони, поліхелати та інші комплексні добрива [33].

Можливе застосування як добрив технічної азотної та ортофосфорної кислот. При цьому вони одночасно виконують функцію промивання системи краплинного зрошення від сторонніх домішок.

Цибуля є однією з найбільш вимогливих культур до забезпечення водою. Вологість ґрунту в зоні розміщення основної маси коренів повинна підтримуватися до початку утворення цибулин не нижче 80%, в період формування цибулин не нижче 70% НВ. Підтримування вологості на оптимальному для даної фази розвитку рослин рівні є основним принципом краплинного зрошення. Поливні норми, а отже й режим поливу, визначаються кількістю вологи, що випаровується, і кількістю вологи, що споживається рослинами, і контролюються за допомогою контрольно-вимірювальних приладів (тензіометрів), розробляються й коректуються для кожної ділянки індивідуально. Поливи припиняють орієнтовно за 20 днів до збирання. У період дозрівання поступово знижують вологість ґрунту, що позитивно впливає на лежкість цибулин і попереджує їх ушкодження сірою та шейковою гнилями [20].

Збір врожаю починають тоді, коли у цибулі полягло перо, закінчився відтік корисних речовин з листків і закрилася голівка. Якщо погода несприятлива, то при виляганні 70% пера, цибулю укладають у валки, щоб прискорити відтік корисних речовин. При відрізанні пера варто стежити за довжиною шийки. Вона повинна бути в межах від 2 до 5 см [19].

Продукція, що буде закладена на зберігання повинна бути доспілою, чистою, здоровою, без поранень і сонячних опіків, із закритою шийкою. Найкраще зберігати цибулю в контейнерах ємністю 300—500 кг, або в сітках. Періодичність провітрювання — 1 раз у тиждень. Оптимальна температура для зберігання +1…+20С. Цибулю краще зберігати при вологості повітря 80-85% [28].

1.3. Шкідники та хвороби цибулі ріпчастої

У більшості країн світу захист рослин розглядається як одна з найбільш перспективних умов одержання стабільно високих урожаїв сільськогосподарських культур.

За даним ФАО, потенційні втрати врожаю від шкідників, хвороб і бур'янів становлять 25-30%, а в роки масових розмножень вони можуть досягати 60%. Тому сучасні технології обробки сільськогосподарських культур обов'язково передбачають комплекс заходів, спрямованих на зниження чисельності шкідливих організмів, хвороб і бур'янів.

За структурою загальних обсягів заходів щодо захисту рослин понад 57% доводиться на боротьбу з бур'янистою рослинністю. Площі обробок інсектицидами виросли на 24% і становлять 13% посівних площ. Менше (в 2,9 рази) стали використовуватися фунгіциди [20].

Цибуля одна із самих чутливих до засмічення культур. Критичний період, протягом якого цибуля найбільше знижує врожай від бур'янів, 40-50 днів від появи сходів. У системі боротьби використовують агротехнічні та хімічні засоби. З агротехнічних особливу увагу приділяють дотриманню сівозмін, а також ретельній осінній підготовці ґрунту. З хімічних засобів боротьби застосовують систему обробки гербіцидами різної дії. Проти дводольних бурянів рекомендують вносити Гоал нормою 0,5 л/га, проти однодольних – Набу нормою 1-3 л/га, Поаст – 1-3 л/га. Необхідно пам'ятати, що рослини цибулі найбільш сприйнятливі до впливу гербіцидів у фазу "батіжка". Тому у цю фазу застосування будь-яких гербіцидів не допускається [24].

Гербіциди, що застосовуються на вегетуючих бур'янах, найбільше раціонально вносити дрібно. За одну обробку вноситься 1/3 норми, але при цьому фаза розвитку бур'янів повинна бути мінімальною: у злакових не більше 2-х справжніх листів. Чим менше фаза розвитку бур'янів, тим вони більш чутливі до дії гербіциду. Такі обробки проводяться раз у тиждень, при цьому знищується на самому початку розвитку кожна наступна хвиля бур'янів. Гербіциди в таких дозах не роблять гнітючої дії на культурні рослини або ця дія мінімальна [20].

Хвороби на цибулі ріпчастій виявляються як у період вегетації, так і при зберіганні (додаток А). Найбільшу загрозу для вегетуючих рослин цибулі становить несправжня борошниста роса або пероноспороз (зб. Peronospora destructor) [27].

Під час вегетації рослин конідії поширюються за допомогою повітря, комахами, сільськогосподарськими знаряддями, з краплями дощу і т.д. Їх утворюється величезна кількість — до 20 тис./см2 на ураженій листовій поверхні. Першорядне значення в збереженні інфекції пероноспорозу цибулі мають хворі посадкові цибулини, у яких зберігається міцелій гриба. Крім того, патоген перезимовує в коренях багаторічних видів цибулі.

Захворювання проявляється у вигляді дифузного та місцевого ураження. На насінниках при висаджуванні заражених цибулин спостерігається дифузійне ураження. Спочатку рослини розвиваються нормально, а через 2-4 тижні листки на них стають жовтуватими, восковий наліт слабкий або відсутній, форма видозмінюється: замість округлої (у поперечному перерізі) стає ланцетоподібною і пласкою. При сильному ураженні листки в'ялі, у вологу погоду покриваються суцільним сіро-фіолетовим нальотом, що складається з конідієносців і конідій. Останні попадають на здорові рослини, проростають і відбувається вторинне зараження - місцевий прояв хвороби. Спочатку на листках утворюються жовтуваті овальні плями різного розміру, які швидко розростаються й покриваються сіро-фіолетовим нальотом. Часто листки в місцях ураження згибаються верхівкою долілиць. Потім наліт поширюється на всю поверхню уражених листків, внаслідок чого останні відмирають.