Технології вирощування польових культур

Підвищення  родючості грунтів рисових полів, боротьба з бур'янами, хворобами  і шкідниками найбільш успішно вирішуються  в системі сівозміни з інтенсивним  використанням землі. Як показав багаторічний досвід рисосіяння, беззмінне вирощування рису приводить до збільшення засміченості полів, погіршення меліоративного стану, зниження родючості грунтів. Зокрема, беззмінне вирощування рису протягом 9 років, навіть на високому агротехнічному фоні привело до зниження врожайності з 62 до 33 ц/га.

На думку  С.Д.Лисогорова і В.А.Ушкаренко (1981), беззмінний посів рису після оранки люцерни допускається протягом 3-4 років, по зайнятому пару до 2-х років. У 8-пільній сівозміні під рис  відводять 5 полів, під багаторічні  трави - 2 поля, під озимі або ярі з підсівом багаторічних трав - 1.

В.А.Писаренко, В.А.Головацький (1999) вважають, що при  вирощуванні рису без затоплення, з періодичним зволоженням грунту, немає необхідності в спеціальній  ри-

совій сівозміні. На їх думку, рис може бути включений за даною технологією в будь-яку сівозміну зрошуваних овочевих і технічних культур у якості одного з компонентів, тому що техніка його поливу нічим не відрізняється від техніки поливу інших зрошуваних культур. Різниця полягає лише в тому, що рис вимагає більш частих поливів і більш ретельного догляду за посівами.

У 1970 році в  радгоспі «Червоноармійський» Черво-ноармійського  району, Краснодарського краю при  посіві рису по рису врожай не перевищував 60 ц/га, а в сівозміні з посівом  багаторічних трав середній врожай з 1 гектара на площі 550 га склав 80 ц/га. Беззмінний посів рису після оранки люцерни допускається протягом трьох років, по зайнятому пару - до двох років. У 8-пільній сівозміні під рис відводять 5 полів, під багаторічні трави - 2 поля, під озимі і ярові з підсівом багаторічних трав - 1 поле.

В даний  час вивчаються умови збільшення тривалості періоду беззмінного  посіву, однак, уже встановлено, що беззмінне  вирощування рису протягом 15-17 років  навіть на високому агротехнічному фоні приводить до значних втрат врожаю.

У світовій практиці рисосіяння затвердилися дві  принципово різні форми виробництва  рису - у монокультурі і у сівозміні з різним набором і сполученням культур, що враховують напрямок господарства і грунтові умови. На рисових полях у багатьох країнах світу найбільш широко поширені сівозміни з посівом багаторічних трав. В Італії в сівозміну включають конюшину червону у чистому вигляді або в суміші з райграсом багатоукісним, що висівається на кілька років, для створення штучних луків і пасовищ. Гарні результати дають трави на рисових полях Угорщини.

У Японії на добре дренованих ділянках почали застосовувати сівозміни, що включають використання полів для пасовища протягом 3-4 років. У південній частині Індії чергують посіви рису, бананів і цукрового очерету, а в північній частині краще з цією метою використовують однорічну конюшину. (Рис на Україні. 1971).

Кращими попередниками  рису в сівозміні вважаються багаторічні  трави: люцерна, конюшина і їх суміші з райграсом багатоукісним, а  з парозаймальних культур - однолітні бобові: вика, горох і їх суміші з озимими і ярими культурами. В останні роки, у зв'язку з дефіцитом білка, багато господарств в якості попередників використовують сою з передпосівною обробкою насіння препаратом бульбочкових бактерій - ризоторфіном. Використання бактеріального препарату ризоторфіну для передпосівної інокуляції насіння бобових культур дає можливість одержати додатково з кожного гектара 3-5 ц високобілкового зерна

Для підвищення родючості ґрунтів у рисових сівозмінах велику роль відіграє люцерна, що залишає в грунті до 45-50 ц/га органічної речовини багатої азотом, тому сівозміна з включенням посівів люцерни (не менше 25-33 % сівозмінної площі) є основою високих і стабільних врожаїв рису у всіх рисосіючих господарствах України. Найбільш прийнятною при цьому є семипільна сівозміна, у якій рис займає 4 поля (57 % площі) з таким чергуванням культур: 1 і 2 поле - рис, 3 і 4 поле  люцерна, 5 і 6 поле рис, 7 поле - зайнятий пар (меліоративне поле).

Будучи одним із кращих попередників рису в сівозміні, люцерна чинить комплексний, всесторонній сприятливий вплив на ґрунт, підвищуючи вміст гумусу, поліпшуючи її водно-фізичні властивості. Як найбільш солестійка культурою з міцною і глибоко проникаючою кореневою системою, люцерна виконує роль біологічного меліоранта, знижуючи засоленість ґрунтів і рівень ґрунтових вод. Густий трав'яний покрив люцерни пригнічує розвиток бур'янів, а чотирьох-, п'ятикратне скошування зеленої маси протягом вегетаційного періоду приводить до суттєвого зменшення засміченості посівів рису, що слідують після люцерни. (Кольцов та ін., 1994)

Вирощування рису по пласту багаторічних трав гарантує стабільне одержання високих врожаїв при гарній якості зерна: з високою скловидністю і вмістом білка, низькою плівчатістю і великою масою 1000 зерен.

Є.П.Альошин. А.П.Смєтанін, І.Н.Єлагін (1972) указують, що врожай рису після люцерни, як правило, буває на 15-20 ц з га вище, ніж по інших попередниках. Однак, у даний час у структурі сівозмін намітилася тенденція до зменшення питомої ваги багаторічних трав. Якщо раніше під ними було зайнято 32-35 % площі, то в 1989-1991 р. -близько ЗО %, у 1992-1994 р. - 28 %, а в 1997 р. - 20 %, тобто зменшуються площі під найкращим попередником для рису, що, у свою чергу, веде до зниження його врожайності.

Поряд з  багаторічними травами і внесенням  гною, важливого значення набуває  вирощування проміжних культур  на зелене добриво. При вирощуванні  проміжних культур ґрунти рисових  полів краще просушуються, що є  результатом інтенсивного споживання і транспірації води рослинами. Це поліпшує аерацію ґрунту і прискорює настання його фізичної стиглості навесні. Встановлюється сприятливий напрямок основних процесів у грунті: до посіву домінують окисні, а в період вегетації рису - віднов-лювальні. Зароблена в ґрунт свіжа органічна речовина збільшує загальну кількість мікроорганізмів, у т.ч. амоніфі-каторів і азотфиксуючих бактерій, що обумовлює швидке розкладання органічної речовини з утворенням значної кількості аміачного азоту у ґрунті затоплених рисових полів.

пасовища  протягом 3-4 років. У південній частині  Індії чергують посіви рису, бананів і цукрового очерету, а в північній частині краще з цією метою використовують однорічну конюшину. (Рис на Україні. 1971).

Кращими попередниками рису в сівозміні вважаються багаторічні трави: люцерна, конюшина і їх суміші з райграсом багатоукісним, а з парозаймаючих культур - однолітні бобові: вика, горох і їх суміші з озимими і ярими культурами. В останні роки, у зв'язку з дефіцитом білка, багато господарств в якості попередників використовують сою з передпосівною обробкою насіння препаратом бульбочкових бактерій - ризоторфіном. Використання бактеріального препарату ризоторфіну для передпосівної інокуляції насіння бобових культур дає можливість одержати додатково з кожного гектара 3-5 ц високобілкового зерна

Для підвищення родючості ґрунтів у рисови* сівозмінах велику роль відіграє люцерна, що залишає в грунті до 45-50 ц/га органічної речовини багатої азотом, тому сівозміна з включенням посівів люцерни (не менше 25-33 % сівозмінної площі) є основою високих і стабільних врожаїв рису у всіх рисосіючих господарствах України. Найбільш прийнятною при цьому є семипільна сівозміна, у якій рис займає 4 поля (57 % площі) з таким чергуванням культур: 1 і 2 поле - рис, 3 і 4 поле -люцерна, 5 і 6 поле -рис, 7 поле - зайнятий пар (меліоративне поле).

Будучи одним  із кращих попередників рису в сівозміні, люцерна чинить комплексний, всесторонній сприятливий вплив на ґрунт, підвищуючи вміст гумусу, поліпшуючи її водно-фізичні властивості. Як найбільш солестійка культурою з міцною і глибоко проникаючою кореневою системою, люцерна виконує роль біологічного меліоранта, знижуючи засоленість ґрунтів і рівень ґрунтових вод. Густий трав'яний покрив люцерни пригнічує розвиток бур'янів, а чотирьох-, п'ятикратне скошування зеленої масипротягом вегетаційного періоду приводить до суттєвого зменшення засміченості посівів рису, що слідують після люцерни. (Кольцов та ін., 1994)

Вирощування рису по пласту багаторічних трав гарантує стабільне одержання високих врожаїв при гарній якості зерна: з високою скловидністю і вмістом білка, низькою плівчатістю і великою масою 1000 зерен.

Є.П.Альошин. А.П.Смєтанін, І.Н.Єлагін (1972) указують, що врожай рису після люцерни, як правило, буває на 15-20 ц з га вище, ніж по інших попередниках. Однак, у даний час у структурі сівозмін намітилася тенденція до зменшення питомої ваги багаторічних трав. Якщо раніше під ними було зайнято 32-35 % площі, то в 1989-1991 р. -близько ЗО %, у 1992-1994 р. - 28 %, а в 1997 р. - 20 %, тобто зменшуються площі під найкращим попередником для рису, що, у свою чергу, веде до зниження його врожайності.

Поряд з  багаторічними травами і внесенням  гною, важливого значення набуває  вирощування проміжних культур на зелене добриво. При вирощуванні проміжних культур ґрунти рисових полів краще просушуються, що є результатом інтенсивного споживання і транспірації води рослинами. Це поліпшує аерацію ґрунту і прискорює настання його фізичної стиглості навесні. Встановлюється сприятливий напрямок основних процесів у грунті: до посіву домінують окисні, а в період вегетації рису - віднов-лювальні. Зароблена в ґрунт свіжа органічна речовина збільшує загальну кількість мікроорганізмів, у т.ч. амоніфі-каторів і азотфиксуючих бактерій, що обумовлює швидке розкладання органічної речовини з утворенням значної кількості аміачного азоту у ґрунті затоплених рисових полів. 

4.2. Система основного і передпосівного обробітку грунту

            Обробіток ґрунту рисових полів має мету максимально мобілізувати елементи родючості, звільнити орний горизонт від надлишку вологи, покращити аерацію, знищити проростаюче насіння бур'янів, їх кореневища та інші вегетативні органи розмноження, створити мілко-грудкувату структуру і добре вирівняти поверхню поля. При виборі системи основного і передпосівного обробітку ґрунту необхідно урахувати попередники, потужність орного шару та його забур'яненість, ступінь засолення, рівень залягання ґрунтової води, строки й способи сівби.

Пласт люцерни. Значний розвиток кореневої системи  багаторічних трав збагачує ґрунт органічною речовиною, покращує його структуру, збільшує  водоміцність структурних агрегатів.

Як показали дослідження, проведені Інститутом рису, по пласту люцерни найбільш ефективним способом основної підготовки ґрунту під сівбу рису є поверхневий, на глибину 10-12 см, який виконується навесні важкими дисковими боронами БДВ-7, БДН-3 у 2 сліди, орієнтовано наприкінці другої декади квітня. Ці строки дають можливість заробити в ґрунт відростаючу зелену масу і за рахунок цього поповнити запас органічних речовин в ґрунті, що особливо важливо в умовах зрошення. Один гектар люцерни, з оптимальною щільністю травостою, при весняному поверхневому обробітку забезпечує надходження в орний шар ґрунту 7-8 тон повітряне сухої маси. Вміст важливих елементів живлення в зеленій масі і корінні люцерни складає: азоту - 200-220, фосфору 50-60, калію - 60 кг/га .

Після дискування (рис. 2) проводиться експлуатаційне вирівнювання поверхні чеків довгобазовими планувальниками Д-719, у 2 сліди. Операція дає змогу вирівняти, подрібнити та ущільнити верхній шар ґрунту, що сприяє дружному проростанню насіння бур янів, які згодом знищуються передпосівною культивацією. Культивацію проводять за допомогою культиваторів зі стрільчастими лапами, глибина обробки-5-7 см.

Безпосередньо перед проведенням культивації  слід внести мінеральні добрива. Останньою передпосівною операцією є вирівнювання та ущільнення поверхні чеків движкою в агрегаті з кільчасто-шпоровими котками.

Оборот пласта багаторічних трав. Обробіток ґрунту починають відразу після збирання рису з оранки на зяб, глибина якої визначається потужністю орного шару і рівнем забур'яненості поля. За умов мідсу шості болотних бур'янів оптимальна глибина оранки становить Я) 22 см; на засмічених ділянках її доцільно зменшувати до 14-16 см, що дає змогу позбавитись від кореневищ та бульб бур'янів внаслідок и вимерзання або підсушування протягом зимово-весняного періоду. Якісну оранку забезпечує беззагінно-круговий спосіб оранки, який забезпечує утворення лиш одного звального гребеня і відсутність  розвальрих борозен на поверхні чеків.

В разі необхідності навесні надто ущільнені, забур'янені  ґрунти поробляють чизель-культиваторами (ЧКУ-4,0), а за наявності дуже брилистої поверхні - важкими дисковими знаряддями БДН-3,0, БДВ-7,0. Подальша підготовка ґрунту включає у себе звичайний комплекс передпосівних операцій - вирівнювання площі чека, внесення мінеральних добрив, культивація, движкування з прикочуванням. Надто забур'янені ділянкики культивують у два сліди в перехресному напрямку культиваторами зі стрільчастими лапами, глибина обробки 5-7см.

Сидеральні  культури (озиме жито та ін.) під сівбу  рису заробляють у ґрунт важкими дисковими боронами на глибину 10-12 см. Робота виКОнується в 2 сліди в діагональному напрямку. Засушливою весною, її» значного ущільнення ґрунту, зелену масу сидеральних культур краще Ійорювати плугами на глибину 16-18 см, з послідуючим дискуванням. (Ітроки обробітку визначаються фазою розвитку сидеральної культури (початок трубкування ужита). Після експлуатаційного планування вне-І ЄНІ у ґрунт мінеральні добрива краще загортати дисковою бороною або культиватором-фрезою КФГ-3,6 на глибину 5-8 см.

В агромеліоративному полі обробіток ґрунту на зяб після збиран-НЯ зернових або кормових культур та проведення меліоративних робіт проводять за допомогою сільськогосподарського знаряддя, що зводить до мінімуму порушення мікрорельєфу чеків - чизельні плуги, культиватори-глибокорозрихлювачі, важкі дискові борони. Глибина обробітку складає 16-18 см. Особливу увагу необхідно приділити весняним обробіткам, які Сприяють максимальному очищенню верхнього шару ґрунту (5-7 см) від сходів злакових і затриманню розвитку болотних бур'янів. Цим створю-