Технології вирощування польових культур

     3.    Физиология   сельскохозяйственньїх   растений:   В   12   т.   Издательство Московского университета. - М., 1969. - Т. 5: Физиология кукурузьі й риса. - с. 266-412

     4.   Технологія     вирощування     рису    з     врахуванням     вимог     охорони навколишнього середовища в господарствах України. - Херсон, 2004. - с. 10

     5.  Алешин   Е.П.,   Конохова  В.П.   Краткий   справочник  рисовода.   -  М.: Агропромиздат, 1986. - с. 215

     6.  Вишневская В.Д. Влияние слоя затоплення на температуру водьі й почвьі на рисовом поле. ТрудьІ ДВНИГМИ. - 1978. - Вьш. 74. - с. 63-69

     7.  Чернишова Л.Д., Пестерева Н.М. О микроклиматической неоднородности рисових масивов Приморского края. ТрудьІ ДВНИГМИ. - 1985. - Вьш. 121. - с. 115-121

     8.  Ижик Н.К. Полевая всхожесть семян. - К.: Урожай, 1976. - с. 200.

     9.  Алежин Е.П. Водньїй режим рисового поля на период проростання семян риса. Физиология растений, 1959. - Т.З. - Вьш. 6. - с. 737- 340.

     10. Есипов А.Г. Водньїй режим кутьтурьі риса. - Хабаровськ, 1936. - с. 194

     11.  Жайбасбаев М. Агроклиматические условия й продуктивность риса в континентальном климате (Казахстан). - Л.: Гидрометеоиздат,1969. - с. 168.

     12. Просянко В.М. Агроклиматические ресурси й продуктивность риса. - Л.: Гидрометиоиздат, 1985,-с. 101

     13.   Джулай А.П.  Влияние удобрений на продуктивность риса й длину вегетации. Весник с.-х. науки М., 1961. - №6. - с. 26-29

     14.   Краснюк Н.П., Даянов Ф.К.  Вегетационньш период сортов риса на Кубани Краткие итоги научн. - Исслед. работ КубРОСза 1958г. - Кранодар, 1961.-С.21-29.

     15.  Овчаров К. Е. Физиология формирование й проростание семян. - М.: Колос, 1976.-с. 254.

     16.  Пугач В.А. Підготовка рисової системи до експлуатації. Агроном №1. -2005.-с. 16.

     17. Ванцовськмй А.А. Культура рису на Україні.: Херсон, 2004. - с. 77-85

     18.  Вожегов С.Г., Змієвська І.В.: Норми висіву та урожай рису. Тавр. наук, вісник. Херсон, 2004. - №33, - с. 92-95

19.  Марченко В. Технології точного землеробства. Пропозиція. - 2005. -№10.-с. 88-94.

     20.  Зінченко О.І., Салатенко В.Н., Білоножко М.А. Рослинництво, - Київ, „Аграрна освіта", 2001. - с.277.

     21.   Сидоренко О.І., Нещасна О.А. Вплив строків та норм мінеральних добрив на врожайність та якість озимої пшениці. Проблеми та перспективи розвитку зрошувального землеробства на півдні України.: Херсон, 2003. - с. 57.

     22.   Дудченко В.В., Дудченко Т.В.:  Система захисту рису від бур'янів, шкідників та хвороб. Тавр. наук, вісник., Херсон 2004. - №34,- с. 162-166.

     23.   Бублик Л., Федоренко Н.: Застосування пестицидів під час вирищування рису. Пропозиція , Київ 2005. №1,- с. 84.

     24.   Спеціальні види зрошення та водні меліорації в зоні перезволожених земель. Колесніков В.В., Херсон 2005, с. - 129-133.

     25.   Рекомендація по вирощуванню рису з  врахуванням вимог охорони навколишнього середовища в господарствах України. Скадовськ, 2003.

     26.   Наукові основи агропромислового виробництва в зоні степу України.: Київ. 2004, Аграрна наука,- с.267-268.

     27.   Механизация  уборки риса:  Жалнин  З.В.,  Москва.  Россельхозиздат, 1977.

     28.   Рис   й   его   качество.   Перевод   с   английского   Г.М.   Бардьішево, Н.А.Емельянова. Москва, Колос 1976г.

     29.   Физиолого-биологические   й   технологические   основи   хранения   й переработки риса - зерна. Под ред. доктора биологических наук профессора Н.И. Соседова. Москва, Колос 1979г.

     30.   Сушка риса в рециркуляционньїх сушарках.: Л.Д. Комьішкин., Москва, «Колос».- 1978г.-с. 5-19.

     31.   Технологія    вирощування    рису    з    врахуванням    вимог    охорони навколишнього  середовища в  господарствах України.  Українська академія аграрних наук Інституту рису, Херсон 2004 р.

     32.   Методична розробка для виконання і оформлення дипломних робіт проектів  студентами  агрономічного  факультету з  освітньо-кваліфікаційного рівня 6.130.102- «Бакалавр»., Херсон -2005.

     33.  Мунтян С.В., Технологічне забезпечення вирощування сталих урожаїв зерна і насіння рису в Україні, дис. - 210; Херсон 2005. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

43 
 
 
 
 
 

4.   РОЗРОБКА           ЕЛЕМЕНТІВ             ТЕХНОЛОГІЇ ВИРОЩУВАННЯ КУЛЬТУРИ В ГОСПОДАРСТВІ. 

4.1. Розміщення культури в сівозміні.

.Рис, як і всяку іншу культуру, необхідно вирощувати в сівозміні. Сівозміни в рисосіючих господарствах повинні бути спеціалізовані, і рис, як провідна культура, повинна займати найбільшу площу (А.А.Ванцовський, 1998).

Як показала практика рисосіяння, беззмінне вирощування рису на одному місці приводить до різкого збільшення засміченості полів специфічними бур'янами і значного зниження врожайності рису. На початку 60-х років на Дослідній станції рису був закладений дослід по беззмінному вирощуванню рису на тому самому сівозмінному полі. На дослідній ділянці вирощувався сорт Красно-дарський-424, що у результаті досліджень показав наступні результати:

Зниження  родючості при тривалому вирощуванні на одному полі певної культури пояснюється «ґрунтовтомою», що настає внаслідок того, що в ґрунті порушується природне співвідношення основних груп мікроорганізмів і переважного розвитку набуває токсична мікрофлора. Тому не рекомендується розміщувати культуру по культурі або поруч з тими, котрі ушкоджуються тими самими шкідниками і хворобами.

Підвищення  родючості ґрунту рисових полів, боротьба з бур'янами, хворобами і шкідниками найбільш успішно вирішується в системі сівозмін з інтенсивним використанням землі. Рис у сівозміні повинний чергуватися з посівом культур, що вирощуються без постійного затоплення. Під час суходільного періоду ґрунт добре аерується, у ньому бурхливо розвивається мікрофлора, відбувається активна мінералізація органічної речовини. Різко підвищується окислювально-відновний потенціал, поліпшуються фізичні і хімічні властивості ґрунту, створюється більш сприятливе середовище для розвитку рису і підвищення його врожайності.

Тому, однією з основ одержання високих і стійких врожаїв рису при сучасній технології його вирощування є впровадження і використання науково обґрунтованих сівозмін, що повинні забезпечувати неухильне підвищення родючості грунту, очищення полів від бур'яну, значне зниження чисельності специфічних шкідників і збудників хвороб рису, скорочення виробничих витрат. Також сівозміни дозволяють одержувати високі врожаї супутніх рисові культур.

На думку  В.Д.Агаркова (1998) оптимальною схемою рисової сівозміни в сучасних умовах є 8-пільна: 1 і 2 поле - багаторічні трави; 3 і 4 поле - рис; 5 і 6 поле - пар; 7 і 8 поле - рис. Посіви рису в такій сівозміні розміщуються по кращих попередниках - по багаторічних травах і пару - не більше двох років. Таке чергування попередників у сівозміні створює «напівбогарні» умови, що сприяють активному ходові окисних, процесів, і тим самим перериваючи процес заболочування рисових систем. Наявність двох зблокованих парових полів дозволяє успішно вирішувати задачу боротьби з бур'янами агротехнічними прийомами, одержувати додаткову продукцію за рахунок вирощування таких культур, як озимі зернові, кукурудза, соняшник, соя, гречка і т.д., не знижуючи тим самим продуктивності сівозмінних полів. Також можливо в будь-який час збільшити площі посіву рису без зміни площі самої сівозміни.

І.І.Андрусенко (1990) рекомендує такі схеми рисових  сівозмін на поливних землях:

I.      1 поле - кукурудза на зелений корм з підсівом багаторічних трав; 2 і 3 поле - багаторічні трави; 4, 5 і 6 поле - рис.

II.     1 поле - злаково-бобові суміші з підсівом багаторічних трав; 2 і 3 поле - багаторічні трави; 4, 5, 6 і 7 поле - рис. 

Під рисом  знаходиться 57,2 % площі, під кормовими  культурами - 42,8 %.

За іншими даними («Рис на Україні», 1971) добре  зарекомендували себе наступні сівозміни:

I.      1 поле - люцерна під покрив зернових; 2 поле  люцерна; 3, 4 поле — рис; 5 поле - зайнятий пар; 6 поле -рис. Під рисом знаходиться 50 % площі.

II.     1 поле - люцерна під покрив зернових; 2 поле  люцерна; 3,4 і 5 поле - рис; 6    поле - зайнятий пар;  7 поле - рис. Під рисом знаходиться 57,3 % площі

III.    1 поле - люцерна під покрив зернових; 2 поле  люцерна; 3, 4 і 5 поле - рис; б поле - зайнятий пар; 7 і 8 поле - рис. Під рисом знаходиться 62,5% площі.

Широке поширення  має і така схема сівозміни (Методичні рекомендації, 1987)

І. 1 поле - люцерна  під покрив зернових; 2 і 3 поле  люцерна; 4, 5 і 6 поле -рис. Під рисом знаходиться 50 % площі.

Крім того, використовується і така схема сівозміни (Технологія вирощування рису, 1998).

І. 1 поле - ярі  на зелений корм + літній посів люцерни; 2 і 3 поле - люцерна; 4 і 5 поле - рис; 6 поле - зайнята пара; 7 поле - мал. Під рисом знаходиться 42,8 % площі.

Спрямованість сівозмін повинна відповідати наступним вимогам:

- посіви рису повинні займати не менше 50 % сівозмінної площі і розміщатися по кращих попередниках;

- набір супутніх культур повинен сприяти підвищенню родючості ґрунту, ефективно боротись із засміченням бур'янами, хворобами і шкідниками, бути економічно високоефективними, а також створювати сприятливий меліоративний стан полів на період ротації;

80

— усі заходи при освоєнні сівозмін повинні бути спрямовані на захист навколишнього  середовища.

За даними Дослідної станції рису, перехід  до сівозмін з насиченням рисом до 50 % знижує загальне водоспоживання на 12 %, забезпечує підвищення родючості ґрунту за рахунок використання кращих попередників і використання органічних і сидеральних добрив, а також дозволяє вчасно звільнити поля від супутніх культур для проведення агротехнічних способів боротьби з бур'янами.

Для оперативного агрономічного керівництва освоєнням сівозмін існуючі рекомендації (1998) пропонують розробити:

-  план переходу до прийнятих сівозмін (перехідні таблиці), у якому передбачити агротехнічні прийоми на кожен рік, а також меліоративні заходи, що попереджають захворювання рослин і вторинне засолення зрошуваних земель;

- ротаційну таблицю з вказівкою складу і чергування культур;

- розміщувати всі культури в полях рисової сівозміни в повній відповідності з прийнятими планами переходу, а в освоєних сівозмінах - по затвердженій ротації. Відхилення від них можуть бути допущені лише тимчасово, у випадку загибелі рослин у період вегетації;

- сіяти люцерну на сильнозасолених землях тільки після декількох років культури рису, коли буде досягнуте достатнє розсолення метрової товщі, що встановлюється хімічними аналізами;

- межу кожного поля сівозміни розташовувати згідно з проектом по глибокій дренажно-скидній мережі для того, щоб запобігти підтопленню і вторинному засоленню;

- люцерною або зернобобовими культурами займати ціле поле сівозміни.

Можливості  підвищення частки рису в загальній  площі ріллі не безмежні і раціональну  спеціалізацію землеробства по виробництву рису, як і будь-якого іншого виду продукції, варто базувати на правильній сівозміні.

У дослідженнях В.Ф.Шащенко та ін. (1981) збільшення частки посіву рису в 8-пільній сівозміні до 75 % при дотриманні технології вирощування не знижує врожайності рису, помітно підвищує вихід зерна; виробництво кормової продукції не знижується, а коефіцієнт використання зрошуваних земель збільшується. У результаті створюються кращі умови для розширення виробництва. Інтенсивні рисові сівозміни, ущільнені проміжними культурами, дозволяють ефективно використовувати робочу силу, енергетичні ресурси і зрошувальну воду.