Основні теоретичні положення та проблеми формування системи захисту земель від деградаційних процесів у сучасних агроландшафтах

При різному складі угідь коефіцієнт екологічної стабільності території (Кек.ст.) розраховується за формулою 2.1:

        (2.1)

де К1і - коефіцієнт екологічної стабільності угіддя і-го виду;

Р- площа угіддя і-го виду;

Кр- коефіцієнт морфолоічої стабільності рельєфу (Кр=1,0 – для стабільних територій і Кр=0,7 для нестабільних територій).

У тому випадку, якщо отримане знаення Кек.ст. менше 0,33, то територія є екологічно нестабільною; якщо змінюється від 0,34 до 0,50, то відноситься до стабільно нестійкої; якщо знаходиться в межах від 0,51 до 0,66, то переходить у градацію середньої стабільності: якщо перевищує 0,67, то територія є екологічно стабільною.

Таким чином, в процесі землеустрою необхідно створити екологічно стійкий агроландшафт. Екологічно стійкий агроландшафт – агроландшафт, що містить оптимальне співвідношення різних видів угідь, та сформований режим використання цих угідь.

Оцінка екологічної стабільності угідь землекористування передбачає:

      визначення рівнів впливу діяльності людини на стан довкілля ( в тому числі земельні ресурси);

      визначення екологічної стабільності території – диференційовано – залежно від складу угідь;

      в процесі землевпорядного проектування визначення меж екологічної нестабільності території;

      встановлення меж впливу екологічно стійких угідь на довкілля (визначення ширини сприятливої екологічної зони);

Оцінка екологічної стабільності території сприятиме:

      збереження рівноваги між розвитком аграрного виробництва та екологічною стабільності між оточуючого середовища;

      забезпечення стійкості екосистеми на основі нормування співвідношення угідь;

      упорядкування сільськогосподарських землекористувань;

      додержання оптимальних нормативів при відведення земель;

      створення бази для обґрунтування перерозподілу земельних угідь, оптимізація їх структури. [9]

Для розрахунку екологічної стабільності території можна використати наступну таблицю:

Таблиця 2.5 Розрахунок екологічної стабільності території Сеньківської сільської ради

= (1903,98/11244,14)*1,0= 0,17.

Виходячи з цього, територія є екологічно нестабільною, тому що Кек.ст. менше 0,33.

Для характеристики рівня розораності Сеньківської сільської ради необхідно визначити коефіцієнт розораності. Коефіцієнт розораності (Кроз) розраховується як питома вага орних земель в структурі усіх угідь:

Кроз = (Рріллі+Ргородів)/∑Р    (2.2)

Кроз = (Рріллі+Ргородів)/∑Р  = 8275,24/11244,14 = 0,74. Рівень розораності становить 74%.

Визначаємо рівень сільськогосподарської освоєності території:

Рівень с/г освоєності = (∑Р с/г угідь / ∑Р) *100%  (2.3)

Рівень с/г освоєності = (∑Р с/г угідь / ∑Р) *100% = (8872,9/11244,14)*100%= = 0,79*100% = 79 %

Визначаємо рівень розораності с/г угідь за формулою (2.4):

Рівень розораності = (∑Рріллі / ∑Рс/г угідь) *100%  (2.4)

Рівень розораності= (∑Рріллі / ∑Рс/г угідь) *100%= (8275, 24/8872,90)*100% =94%

Визначаємо відношення площ екологічнодестабілізуючих угідь (рілля) і еклогостабілізуючих угідь (сіножаті, пасовища, перелоги, багаторічні насадження):

8275,24/597,66 = 13,85.

Для оцінки антропогенного навантаження даної території необхідно визначити коефіцієнт антропогенного навантаження.

Коефіцієнт антропогенного навантаження (К ант. н.) показує, наскільки сильно впливає діяльність людини на стан природного середовища. Він обчислюється по наступній формулі:

   (2.5)

де Рі – площа земель з відповідним рівнем антропогенного навантаження, га;

Бі – бал, відповідної площі з певним рівнем антропогенного навантаження (вимірюється по 5- бальній шкалі).

Таблиця 2.6 Оцінка земель по ступеню антропогенного навантаження

      (2.6)

     = 45481,45/11244,14 = 4,05.

Враховуючи вищезазначене, можна зробити наступні висновки. Дана територія є екологічно нестабільною, тому що рівень розораності становить 74%, рівень сільськогосподарської освоєності території 79%, рівень розораності сільськогосподарських угідь 94%, коефіцієнт антропогенного навантаження становить 4,05.

2.5.           Методичні підходи щодо оцінки якісного стану земель та ступеня прояву деградаційних процесів.

В умовах реформування земельних відносин ключовим питанням запуску ринкових механізмів у аграрному секторі економіки є встановлення економічно обгрунтованої ціни на землю, що дає її власникам широкі можливості у залученні інвестицій для інтенсивної розбудови сільськогосподарського виробництва. Ціна повинна враховувати можливу величину врожаю, нормативні затрати на його вирощування, реалізацію, а також прибуток, який буде отримано. При цьому слід врахувати, що занижена ціна на землю може призвести до неконтрольованого монопольного скуповування її через підставних осіб як вітчизняними, так і іноземними громадянами, а завищена - гальмуватиме ринкові процеси у сільському господарстві.

Основним призначенням сільськогосподарських земель є вирощування врожаю культур, величина якого за однакових кліматичних і економічних умов та нормативних затрат буде залежати від родючості грунтів, які входять до складу землеволодіння [8].

У літературі зустрічається значна кількість методичних підходів до якісної оцінки земель. Виділено багато як індивідуальних, так і комплексних показників, проте немає єдиної системи. Отже, в загальному вигляді проблема полягає в тому, щоб визначити перелік показників для адекватної оцінки якості грунтів. Розробку системи таких показників слід проводити з урахуванням можливості використання інформації діючих нині служб контролю за станом грунтового покриву, родючості та санітарного стану грунтів, а також необхідності поширення обсягу досліджень на основі сучасної технічної бази і перспективних методів.

Незаперечним є те, що оцінка якості земель має бути комплексною, адже фактори родючості грунтів незамінні і рівнозначні. Це в свою чергу вимагає визначення значної кількості показників, що пов'язано з відповідними затратами часу і коштів. Тому показники вибирають за принципом розумного мінімуму і реального максимуму, а саме: беруть максимально можливу кількість показників, які входять до реально діючого контролю певних організацій, одночасно з мінімальною кількістю показників для комплексної екологічної оцінки територій.

На Україні існує багато наукових і практичних установ, що функціонують у цій галузі, але, на жаль, результати їхньої роботи ніхто не координує. Це обласні проектно-технологічні центри з охорони родючості земель Мінагрополітики, обласні філіали Державного підприємства "Головний науково-дослідний і проектний інститут землеустрою", мережа пунктів спостережень Держкомгідромету, гідрогеолого-меліоратнвні експедиції, державні сільськогосподарські дослідні станції та інститути агропромислового виробництва УААН, обласні санепідеміологічні станції тощо. Щоб уникнути дублювання і підвищити якість обробки інформації необхідно діяльність цих організацій координувати. Найбільш коректно цю функцію могла б забезпечити єдина Служба охорони грунтів України.

Кожне відомство, яке причетне в тій чи іншій мірі до проведення якісної

оцінки земель, має свою систему показників, за якими збирають і обробляють інформацію, основі показники родючості грунтів, якими користуються дані установи, належать до розряду індивідуальних:

1) рН водної і сольової витяжки, форми потенційної кислотності, окисно-відновний потенціал;

2) загальний вміст гумусу і його якісний склад;

3) ємність вбирання;

4) вміст у грунтах як валових, так і рухомих форм важких металів;

5) щільність складення грунту в рівноважному стані;

6) структурно-агрегатний склад грунту та водостійкість агрегатів;

7) водопроникність і польова вологість грунту;

8) вміст рухомих форм макро- та мікроелементів тощо.

Дотримуючись такого набору, можна адекватно оцінювати сучасний стан грунтів, діагностувати всі види їх деградації і прогнозувати зміни на ближчу або навіть на віддалену перспективу. Проте такий значний масив показників, отриманий різними організаціями, нерідко, без дотримання єдиних стандартизованих (сертифікованих) методик, а тим паче в неакредитованих лабораторіях, не може забезпечити цілісну картину якості земель у різних регіонах зокрема і країні в цілому. Саме тому більш коректними є комплексні показники, за допомогою яких численні різноманітні ознаки, що зумовлюють основні параметри грунтових режимів, виражають через узагальнюючу оцінку родючості з урахуванням їх ефективності та еволюції. Кожний окремий показник вираховують у відсотках від свого максимального значення у вибірці спостережень, а зведений показник складають як середнє арифметичне нормованих показників і знову виражають у відсотках, від максимального значення у вибірці. Одним з істотних недоліків цього способу є те, що нормування тісно пов'язано з конкретною вибіркою, а тому цілком різні вибірки можуть призвести до тих самих нормованих показників.

Достатньо обгрунтований алгоритм розрахунку якісної оцінки грунтів описаний у "Методиці агрохімічноі паспортизації земель сільськогосподарського призначення". Однак і в ній чітко не обумовлена кількість поправочних коефіцієнтів при встановленні цієї оцінки, що значно впливає на кінцевий результат. Крім того, серед показників, які включені до агрохімічного паспорта поля або земельної ділянки, переважають параметри, що характеризують фізико-хімічні властивості грунтів, їх поживний режим, забруднення, а фізичні показники майже не враховуються. Проте лише грунтовофізичні фактори характеризують здатність грунтів забезпечувати потреби рослин у воді, повітрі, теплі, об'ємі кореневмісного шару і в цілому створювати умови для їх ефективного росту, розвитку, продуктивності, а також успішно реалізовувати в урожаї потенційний запас поживних речовин із ресурсів грунту та внесених добрив. Саме ці фактори створюють умови для існування стійкого агроландшафту, без якого не може розвиватись землеробська культура, оскільки остання стає реальністю лише завдяки здатності грунту засвоювати, без утворення поверхневого стоку та ерозії вологу атмосферних опадів [14].

Експериментальні дані, отримані науковими установами України, свідчать про суттєві відхилення грунтово-фізичних та хімічних факторів від вимог культурних рослин і пояснюють значні коливання їх урожайності за роками.

Підвищення антропогенного тиску на грунти (надмірна розораність агроландшафтів, екологічно незбалансоване застосування засобів хімізації землеробства, висока насиченість важкою сільськогосподарською технікою тощо), призводить до посилення деградаційних процесів майже на всій площі орних земель. Тому актуальним є здійснення постійного контролю за трансформацією основних параметрів родючості грунтів та розробка наукових і практичних основ їх оптимізації, що неможливо без проведення комплексної оцінки та прогнозу якості земель.

В Україні досвід бонітування грунтів порівняно невеликий. В.П.Кузьмичов вибрав врожайність сільськогосподарських культур в якості показника, який би узагальнив весь комплекс природних умов (клімат, властивості грунту, розвиток продуктивних сил, організаційно - виробничі особливості виробництва).

На території України виділено 101 природно-екологічний район і підрайон, і таким чином, за середньобагаторічними даними врожайності у кожному підприємстві стало можливим характеризувати переважаючі грунти. Однак, надійними ці оцінки рахувати не можна, так як повністю виключити неминучий вплив різної господарської діяльності на величину врожаю не вдалось.

Бонітування грунтів, що базується на урожайних даних, не може бути визнане правомірним, тому що бонітування грунтів - це, в першу чергу, порівняльна оцінка їх особливостей, а врожайність - цілком інша категорія. Це сумарна оцінка природних, економічних, організаційних і ще багатьох інших факторів. Таким чином, роль грунту в оцінці дуже мала.