Основні теоретичні положення та проблеми формування системи захисту земель від деградаційних процесів у сучасних агроландшафтах

Щоб вживання термiну агроландшафт було виправданим, угiддя мають отримати (зрозумiло, вiд людини) високу екологiчну стiйкiсть, якомога бiльшу здатнiсть до саморегуляцiї i навiть до самовiдновлення, а для початку позбутися процесiв, що руйнують природно-ресурсний потенцiал. Агроландшафт - iнтегрована антропогенно-природна, природно-виробнича територiальна система, економiчно ефективна та екологiчно рацiональна.

Очевидно, що агроландшафт не можна створити одномоментно, в результатi якогось обмеженого в обсязi i часi комплексу робiт. Але угiддя слiд перевести на агроландшафтний шлях розвитку.

Найперший етап агроландшафтного розвитку — припинення антропно прискорених процесiв ерозiї (водної ерозiї) i дефляцiї (вiтрової ерозiї) грунту. Якщо на момент створення сільськогосподарських угiдь на мiсцi природних ландшафтів родючий грунт був найпершою природною умовою сільськогосподарського виробництва, у процесi сільськогосподарського використання грунт усе бiльше стає також i соцiальною його умовою. Але цей релiкт природного ландшафту в Українi (як i в свiтi в цiлому) руйнується повсюдно i з катастрофiчною iнтенсивнiстю. Тому першим етапом дiйсно культурного, цiлеспрямованого, науково забезпеченого агроландшафтогенезу має стати його грунтозахисне упорядкування. Це так зване грунтозахисно-мелiоративние (ГЗ‑М) упорядкування агроландшафту, оскiльки воно є фактично найважливiшою i екологiчно бездоганною загальною мелiорацiєю природних умов сiльського господарства i умов його ведення, уможливлює ефективне виконання ряду спецiальних мелiорацiй. Найефективнiшими проти ерозiї та дефляцiї є тi заходи, що зменшують напруженiсть, iнтенсивнiсть їхніх безпосереднiх агентiв - вiдповiдно поверхневого стоку й вiтру. Завдяки цьому перекриваються головнi канали втрат води атмосферних опадiв i грунту, а збережена вода може бути використана культурами. Додаткове вологопостачання культур для умов України в цiлому можна визначити  приблизно як 100 – 150 мм/рiк, що навiть за невисокої агротехнiки забезпечить прирiст урожаю 10 – 15 ц/га в перерахунку на зерно. Це основне джерело безпосередньої, поточної економiчної ефективностi грунтозахисно-мелiоративного упорядкування агроландшафту, його практично моментальної окупностi (максимум за 2-3 роки, тобто задовго до вступу в дiю головного мелiоративного компонента - полезахисних смуг) i незрiвнянної з iншими заходами i технологiями прибутковостi капiтальних вкладень i поточних витрат - десятки тисяч процентiв! I це без урахування того, що не буде пущено за водою й вiтром головне багатство прийдешнiх поколiнь - родючий грунтовий покрив [6].

2. Характеристика об’єкта досліджень і обґрунтування методів розв’язання проблеми забезпечення захисту земель від деградаційних процесів

2.1.           Природно-кліматичні умови

Київська область розташована на півночі України, в басейні середньої течії Дніпра, головним чином на Правобережжі. На сході межує з Чернігівською і Полтавською, на південному сході та сході – з Черкаською, на південному заході – з Житомирською областями, на півночі – з Гомельською областю Білорусі.

Клімат помірно-континентальний, м’який, з достатнім зволоженням. Середня температура січня -6ºС, липня +19,5ºС. Тривалість вегетаційного періоду 198-204 дні. Сума активних температур поступово збільшується з півночі на південь від 2480 до 2700 ºС. За рік на території області випадає 500-600 мм опадів, головним чином влітку. Київщина має густу річкову мережу (177 річок завдовжки понад 10 км). Найважливіша водна артерія – Дніпро (довжина його в межах області – 246 км), його головні притоки – Прип’ять, Тетерів, Ірпінь (праві); Десна і Трубіж (ліві). На території області – Київське водосховище і частина Канівського водосховища (створені на Дніпрі). Усього в області – 13 водосховищ і понад 2000 озер.

В економічному й географічному відношенні вигідно розташований Бориспільський район на сході Київської області, на лісостеповій рівнині Придніпровської низовини. На південних та південно-західних його кордонах протікає Дніпро. Вздовж річки тягнеться найбільш понижена частина району — заплава, яка біля сіл Жовтневе, Гнідин, Проців сягає ширини 6-11 км. На території району протікають річки, ліві притоки Дніпра — Павлівка, Млен, Іква та праві притоки Трубежа — Бочечки, Карань, Вогнища, Красилівка, Альта, Ільтиця. Всі річки течуть по рівнинній місцевості, а тому мають повільну течію. Живляться за рахунок снігів, дощів і підземних джерел. На півдні Бориспільський район омивається водами Канівського водосховища [3].

Село Сеньківка за адміністративно-територіальним поділом належить до Бориспільського району Київської області і розташоване на лівому березі Дніпра в Придніпровській низовині, у найглибшій її частині – на висоті 150 метрів над рівнем моря.

              Розташування в межах району – північно-східне, праворуч від річки Красилівки. Географічні координати села: 50 градусів північної широти і 31 градус східної довготи. Клімат помірно-континентальний з достатнім зволоженням.

              Сеньківка межує на півночі з Великою Старицею, на північному заході – з Перегудами та Гоголевом Броварського району, на сході -  з Григорівкою, на північному сході - з Русановом Броварського району, на південному заході – з Горобіївкою, на південному сході – з Сулимівкою, на півдні – з Андріївкою.

              З південно-східної сторони Сеньківки стояв колись віковічний листяний ліс. Теперішні його залишки мають назву Кучаківська лісодача. За 3 кілометри від села насаджено новий ліс.

              Сеньківка лежить у лісостеповій зоні за 18 кілометрів від Борисполя і за 45 кілометрів від Києва. Кількість дворів – 447. Кількість населення – 1538 чоловік [2].

2.2.           Рельєф

Поверхня Київської області – горбиста із загальним нахилом до долини Дніпра. За характером рельєфу ділиться на три частини. Північна частина зайнята Поліською низовиною (висота до 198 м). Лівобережжя займає Придніпровська низовина з розвиненими річковими долинами. Південно-західна частина зайнята Придніпровською височиною – найбільш розчленованою і припіднятою частиною області з абсолютними висотами до 273 м.

Бориспільський район розташований на лісостеповій рівнині Придніпровської низовини. Поверхня території рівнинна, інколи хвиляста: добре виражені підвищення чергуються з низинами, що не рідко переходять у болота [3].

Село Сеньківка розташоване на лівому березі Дніпра в Придніпровській низовині, у найглибшій її частині – на висоті 150 метрів над рівнем моря [2].

2.3.           Ґрунтовий покрив

Ґрунтовий покрив Київської області складають: на півночі – дерново-підзолисті, в долинах рік дерново-глеєві, лучні й болотні ґрунти; у центральній частині на лесах – опідзолені чорноземи, темно-сірі і світло-сірі лісові ґрунти; у південних районах – глибокі малогумусні чорноземи; на лівобережжі зустрічаються лучно-чорноземні, лучні солонцюваті, солончакові і болотні солончакові ґрунти.

Ґрунти району в основному темно-сірі опідзолені чорноземи та чорноземи на середньо-суглинковому лесі й частково супіщані та глейові [3].

На території Сеньківської сільської ради ґрунти в основному сірі опідзолені і чорноземно-лугові солончакуваті, трапляються також лугово-болотні [2]. Структура агровиробничих груп грунтів наведена в таблиці 2.1

Таблиця 2.1 Експлікація земель ТОВ «Земля» Сеньківської сільської ради по агровиробничим групам грунтів

Сірі лісові грунти генетично сформувалися під широколистяними лісами на лесових породах при відносно доброму зволоженні та достатньо високій сумі активних температур. Залежно від різної інтенсивності прояву підзолистого і дернового процесів ґрунтоутворення сформувались сірі і темно сірі опідзолені та темно сірі реградовані грунти.

Темно сірі опідзолені грунти характеризуються більшим вмістом гумусу в орному шарі 3,2% та різким його зменшенням у підорному до 1,9%. Реакція ґрунтового розчину кисла рН=5,5. Забезпеченість рухомими формами фосфору та обмінним калієм висока. Материнська порода - лес.

Темно сірі реградовані грунти схожі за будовою та діагностичними ознаками з попередніми, але відрізняються заляганням карбонатів в ілювіальному горизонті. Вони менш щільні, перериті червоточинами. Ці грунти мають низький вміст гумусу в орному шарі - 208% та в шарі 30-40см - 2,0%. Реакція ґрунтового розчину близька до нейтральної рН=5,8 в орному шарі. Серед реградованих розрізняють слабозмиті, середньо- та сильнозмиті грунти. Вони відрізняються між собою величиною змитості гумусового горизонту: у слабозмитих відсутня майже половина гумусового горизонту, тоді як орний шар сильнозмитих грунтів складений гумусово-ілювіальним горизонтом, який відрізняється менш сприятливими водно-фізичними властивостями, низьким вмістом гумусу (2%), нейтральною реакцією ґрунтового розчину рН=6,4.

Лучні грунти сформувались у днищах балок і у межах заплав при взаємодії дернового та глеєвого процесів ґрунтоутворення в умовах підвищеного поверхневого зволоження і постійного зв'язку з ґрунтовими водами. Вони залягають невеликим масивом в північній частині території господарства. Дані грунти порівняно добре гумусовані. Шар 0-20 см містить 3,4% гумусу. Реакція ґрунтового розчину змінюється від слаболужної в шарі 0-20 см до нейтральної в шарі 50-60 см. Для цих грунтів характерна різка сезонна зміна умов зволоження, яка виражається сильним короткочасним зволоженням весною та в послідуючому переважанні висхідних токів вологи від ґрунтових вод літом і восени.

Опідзолені грунти на території господарства представлені сірими лісовими ґрунтами , які є зональним типом для Лісостепової зони. За своїми морфологічними ознаками сірі опідзолені грунти є перехідними між дерново-підзолистими ґрунтами Полісся і чорноземними ґрунтами Лісостепу. В залежності від інтенсивності гумусового забарвлення і розвитку ознак опідзолення тип сірих опідзолених ґрунтів підрозділяється на три підтипи - ясно-сірі , сірі і темно-сірі опідзолені ґрунти. Ясно-сірі і сірі ґрунти відносяться до сильно опідзолених ґрунтів , темно-сірі опідзолені ґрунти - до слабо опідзолених . До слабо опідзолених ґрунтів відноситься і тип чорноземів опідзолених.