Поняття місцевих рад, як органів самоврядування та їх класифікація

Спори про  поновлення порушених прав юридичних  та фізичних осіб, що виникають у  результаті неправомірних рішень, дій  чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.

Отже, методи впливу місцевих рад на населення мають бути особливо продуманими, виваженими, підібраними з урахуванням чинного в державі законодавства.

Методи  залучення громадян до безпосередньої участі у вирішенні питань місцевого  значення – це сукупність прийомів, застосовуваних працівниками органу місцевого  самоврядування з метою реалізації окреслених законом основних форм безпосередньої участі громадян у вирішенні питань місцевого значення (місцевого референдуму, загальних зборів громадян за місцем проживання, місцевих ініціатив та громадських слухань). Оскільки такі прийоми повинні враховувати природу зазначених форм, розкриємо їх детальніше.

Місцевий  референдум є формою вирішення територіальною громадою питань місцевого значення шляхом прямого волевиявлення. Предметом місцевого референдуму може бути будь-яке питання, зараховане Конституцією та законами України до відання місцевого самоврядування. Рішення, прийняті місцевим референдумом, є обов’язковими для виконання на відповідній території.

Загальні  збори громадян за місцем проживання можуть приймати рішення, які враховуються місцевими радами в їх діяльності.

Через місцеві  ініціативи члени територіальної громади  ініціюють розгляд у раді будь-якого  питання, яке належить до відання  місцевого самоврядування. Місцева ініціатива, подана на розгляд ради у встановленому порядку, підлягає обов’язковому розгляду на відкритому засіданні ради за участю членів ініціативної групи. Рішення ради з питання місцевої ініціативи повинно бути обнародуване.

Територіальна громада має право проводити  громадські слухання, тобто зустрічатися з депутатами відповідної ради та посадовими особами місцевого самоврядування. Під час громадських слухань  члени територіальної громади можуть порушувати питання та подавати пропозиції, що належать до відання місцевого самоврядування. Подані пропозиції підлягають обов’язковому розгляду місцевими радами.

Зазначимо, що багато методів, які використовує орган управління у процесі своєї діяльності, трансформуються під впливом застосування сучасних комп’ютерних технологій, які дозволяють обробляти величезні масиви даних в короткі терміни і з малими затратами часу. Завдяки цим технологіям можна широко застосовувати на цілком новій основі такі методи, як моделювання, картографічний та інші.

Методи  діяльності місцевих рад, відповідно до здійснюваних повноважень, можна поділити на методи реалізації власних повноважень, методи реалізації делегованих повноважень.

За критерієм  дії на середовище розрізняють: внутрішні (спрямовані на соціально-територіальне утворення), зовнішні (спрямовані на зовнішнє до нього середовище (область, держава, Єврорегіони); за способом здійснення: договірні (реалізація спільних проектів, взаємне інформування про наміри), адміністративні, ринкові; за дією на об’єкт управління: прямої дії (спрямовані на окремі підприємства що, наприклад, забруднюють навколишнє середовище – штрафи, дозволи, заборони), непрямої (рішення спрямовані на формування зовнішнього середовища підприємства, формування економіко-правової бази підприємств).

Розрізняють також методи: системоутворюючі, обслуговуючі. А за дією на сектори – методи роботи з НДО (недержавними організаціями), з приватним, муніципальним, державним  секторами.

За мотивацією виокремлюють: обмежуючі методи (плата  за проїзд по території, користування ринковим місцем, ліцензування, запровадження  особливого режиму використання земель, контроль за використанням водних ресурсів тощо) та стимулюючі (протекціоністські).

Окрім того, розрізняють методи роботи місцевих рад, спрямовані на задоволення: вітальних  потреб (фізіологічні та фізичної безпеки), соціальних (соціальна безпека, незалежність), духовних (ідеальних) (пізнання, саморозвиток).

Різні місцеві  ради, покликані задовольняти різні  групи потреб (наприклад, комунальні послуги, культура, охорона здоров’я та ін.), проводячи свою управлінську діяльність відповідно до сучасної парадигми суспільного управління.

Отже, у  цьому параграфі ми розглянули найрізноманітніші  методи діяльності місцевих рад. Здійснений їх аналіз, класифікація та оцінка дозволили зробити висновок про необхідність подальшого удосконалення методів, які отримали розвиток в рамках різних наук, в тому числі науки управління та науки місцевого самоврядування. Звичайно, необхідне розроблення і нових методів. Було б непогано, якщо б працівники органу управління мали інформацію про методи, які їм слід використовувати у своїй діяльності, у концентрованому вигляді. Це можна було б зробити у статуті територіальної громади. Розроблення статутів територіальних громад є новим кроком у формуванні повноважень сільських, селищних, міських рад.

Впровадження  нових методів управління на місцевому  рівні та дотримання вироблених принципів  вимагає нових досліджень, апробації  практикою, запозичення досвіду  розвинених демократичних суспільств. Без цього неможливі успіхи у  місцевому самоврядуванні. Саме тому це завдання має бути вирішене у  максимально короткі строки.

Методи  діяльності органів місцевого самоврядування, відповідно до здійснюваних повноважень, можна поділити на методи реалізації власних повноважень, методи реалізації делегованих повноважень.

За критерієм  дії на середовище розрізняють: внутрішні (спрямовані на соціально-територіальне утворення), зовнішні (спрямовані на зовнішнє до нього середовище (область, держава, Єврорегіони); за способом здійснення: договірні (реалізація спільних проектів, взаємне інформування про наміри), адміністративні, ринкові; за дією на об’єкт управління: прямої дії (спрямовані на окремі підприємства що, наприклад, забруднюють навколишнє середовище – штрафи, дозволи, заборони), непрямої (рішення спрямовані на формування зовнішнього середовища підприємства, формування економіко-правової бази підприємств).

Розрізняють також методи: системоутворюючі, обслуговуючі. А за дією на сектори – методи роботи з НДО (недержавними організаціями), з приватним, муніципальним, державним  секторами.

За мотивацією виокремлюють: обмежуючі методи (плата  за проїзд по території, користування ринковим місцем, ліцензування, запровадження  особливого режиму використання земель, контроль за використанням водних ресурсів тощо) та стимулюючі (протекціоністські).

Окрім того, розрізняють методи роботи органів  місцевого самоврядування, спрямовані на задоволення: вітальних потреб (фізіологічні та фізичної безпеки), соціальних (соціальна безпека, незалежність), духовних (ідеальних) (пізнання, саморозвиток).

Різні органи місцевого самоврядування, покликані  задовольняти різні групи потреб (наприклад, комунальні послуги, культура, охорона здоров’я та ін.), проводячи свою управлінську діяльність відповідно до сучасної парадигми суспільного управління.

Ми розглянули найрізноманітніші методи діяльності органів місцевого самоврядування. Здійснений їх аналіз, класифікація та оцінка дозволили зробити висновок про необхідність подальшого удосконалення методів, які отримали розвиток в рамках різних наук, в тому числі науки управління та науки місцевого самоврядування. Звичайно, необхідне розроблення і нових методів. Було б непогано, якщо б працівники органу управління мали інформацію про методи, які їм слід використовувати у своїй діяльності, у концентрованому вигляді. Це можна було б зробити у статуті територіальної громади. Розроблення статутів територіальних громад є новим кроком у формуванні повноважень сільських, селищних, міських рад.

Впровадження  нових методів управління на місцевому  рівні та дотримання вироблених принципів  вимагає нових досліджень, апробації  практикою, запозичення досвіду  розвинених демократичних суспільств. Без цього неможливі успіхи у  місцевому самоврядуванні. Саме тому це завдання має бути вирішене у  максимально короткі строки.

ВИСНОВОК

Аналіз подій та процесів, що відбуваються в Україні протягом 2008, 2009 та початку 2010 років засвідчує, що система влади  в Україні є недосконалою. Саме у відсутності належного правового  регулювання цієї системи нам  вбачаються причини політичної, економічної  та соціальної кризи в нашій державі. Все це стосується як державного управління, так і місцевого самоврядування. Нині на рівні місцевих рад накопичилася величезна маса проблем пов’язаних з недосконалістю правового регулювання.

Метою нашої роботи було узагальнення та систематизація наявних теоретичних  знань та накопиченого досвіду організації  та діяльності місцевих рад й внесення пропозицій щодо їх покращення.

В результаті дослідження ми дійшли висновків, найважливішими з яких є  наступні:

1. Для чіткого практичного розуміння  поняття «Місцеві ради» та  впорядкування і законодавчого  закріплення категоріального апарату  місцевого самоврядування закріплення  необхідно сформулювати визначення  поняття «орган місцевого самоврядування».  З нашого погляду, це орган  публічної влади, який відповідно  до закону, від імені та в  інтересах територіальної громади, під власну відповідальність здійснює управління справами місцевого значення в межах Конституції і законів України. Закріпивши на законодавчому рівні це визначення, ми змогли б дати відповідь на питання про те, який зміст включає в себе поняття «орган місцевого самоврядування», що застосовується в Конституції України, Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» та низці інших нормативно-правових актів.

З метою забезпечення єдиної трактовки  правових норм існує необхідність внесення до ст. 1 Закону змін, якими слід закріпити у визначенні поняття «представницький орган місцевого самоврядування», крім змісту сільських, селищних, міських рад, і зміст районних та обласних рад. Адже як перші, так і другі є органами, що представляють інтереси територіальних громад, тобто є представницькими органами. Різниця полягає лише в тому, що перші є представницькими органами першого рівня (або місцевими представницькими органами), а другі – другого рівня (регіональними представницькими органами).

2. Система місцевих рад є компонентом механізму держави, основне соціальне призначення якого, полягає в реалізації завдань і функцій держави. Однак вони беруть участь в їх здійсненні на засадах відносної автономії, поєднуючи при цьому інтереси територіальних громад з інтересами держави, що зафіксовані в законах. А оскільки місцеві ради беруть участь у реалізації завдань і функцій держави, то цілком очевидним є те, що вони повинні діяти, на правах органів державної влади, оскільки авторитету влади територіальної громади для цього недостатньо. Саме з цією метою держава наділяє органи місцевого самоврядування державно-владними повноваженнями, що відображається у закріпленні в Конституції України за ними права приймати в межах повноважень, визначених законом, рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території (ст. 144). При цьому органи та посадові особи місцевого самоврядування уповноважуються законами України на видання не лише актів застосування норма права, які є підставою виникнення, зміни чи припинення різноманітних правовідносин, але й нормативно-правових актів, які є джерелами права. До того ж виконання їх актів у разі необхідності може забезпечуватися державним примусом. А це вже ознаки, які характеризують державно-правові, а не громадські явища.

Сьогоднішня система місцевого самоврядування в Україні юридично і фактично засновується саме на місцевих радах, як основних органах управління в цій системі. І така практика цілком відповідає Європейській хартії місцевого самоврядування (навіть більше, ніж Базовий закон, який визначає основним елементом місцевого самоврядування не ради, а територіальні громади) — адже сьогодні в більшості країн Європи основним елементом місцевого самоврядування є рада, повноваження якої визначені у законодавстві.

3. Місцеві ради мають складну  структуру, яка в цілому визначена  в законі диспозитивно, тому вона може бути достатньо динамічною, змінюватися, пристосовуватися до соціально-економічних та політичних умов населеного пункту, району, області – за самостійними рішеннями самих цих рад.

Нині існує гостра необхідність у розробці та впроваджені у законодавство  чіткої концепції розмежування повноважень між державою і територіальними громадами щодо визначення системи і структури органів комунального управління. Адже в деяких випадках чинним Законом врегульовані питання, які, по суті, є питаннями місцевого значення і, що очевидно, підлягають вирішенню відповідними органами місцевого самоврядування (наприклад щодо утворення президій місцевих рад), а в інших випадках — важливі питання законом не врегульовуються, хоча об'єктивно знаходяться в сфері правового регулювання.

На часі продовження досліджень адміністративно-правового регулювання  внутрішньої організації органів місцевого самоврядування, що дасть змогу концептуально забезпечити законотворчі новації при проведенні адміністративно-територіальної реформи і сприятиме зміцненню суб'єктного складу місцевого самоврядування — його органів і посадових осіб.

Місцеві ради, будучи наділеними адміністративно-розпорядчими повноваженнями, виступають суб'єктами управлінської діяльності (суб'єктами комунального управління). Однак і структурні елементи (частини) цих рад нерідко наділені законом адміністративною компетенцією. Значний потенціал із врегулювання їх адміністративних повноважень мають статути територіальних громад, регламенти рад й інші документи, що приймаються самими радами.

4. Законодавче  врегулювання процедури застосування  «вето» сільського, селищного, міського  голови і його подолання є  недосконалим. Зокрема, закон не встановлює строку для обов'язкового підписання рішень ради, що може спричинити, наприклад, затягування строку підписання головою та неможливість, навіть у таких випадках, набрання рішенням ради чинності без його підпису. Відповідно, неврегульованими залишаються випадки, коли сесії ради відбуваються з інтервалом понад два-тижні, і ради не мають можливості вчасно розглянути відповідні зауваження. Ці питання, на наш погляд, необхідно обов'язково врегульовувати в статутах територіальних громад, регламентах рад, бажаним є також вміщення відповідних норм і в Базовому законі.