Особливості обліку основних засобів сільськогосподарського підприємства

     За  галузевою ознакою основні засоби підрозділяються на промислові, будівельні, сільськогосподарські, транспортні, зв’язки  і ін.

     Наявність тих або інших засобів на конкретному підприємстві пов'язана із напрямком його діяльності, а також і з роботою допоміжних і обслуговуючих виробництв.

     Велика  частина основних засобів відноситься  до галузі “Промисловість”. Вона безпосередньо пов’язана з процесом виробництва продукції. Але наявність інших видів господарської діяльності (ведення підсобного сільського господарства, будівельно-монтажних робіт, зміст дитячих установ і ін.) обумовлює необхідність обліку основних засобів, що належать до інших галузей народного господарства (екскаватори, підйомні крани, бульдозери і ін.), які знаходяться на балансі промислового підприємства, але відносяться до галузі “Будівництво”, або підсобного сільського господарства — до галузі “Сільське господарство” і т.п.

     У зв’язку з цим в бухгалтерському обліку основні засоби промислових підприємств підрозділяються на промислово-виробничі, виробничі основні засоби інших галузей народного господарства і невиробничі (непромислові).

     До  промислово-виробничих основних засобів  відносяться: будівлі, споруди, передавальні пристрої, машини і устаткування, робочі машини і устаткування, вимірювальне і регулюючі прилади, лабораторне устаткування, обчислювальна техніка, інші машини і устаткування, транспортні засоби, інструменти, виробничий інвентар і обладнання, господарський інвентар, робоча і продуктивна худоба, багаторічні насадження, меліорація земель і водоймищ, інші основні засоби.

     Невиробничі основні засоби безпосередньо не беруть участь в процесі виробництва. До невиробничих основних засобів відносяться: будівлі і споруди житлово-комунального і побутового призначення, транспортні засоби, устаткування, інструменти і інші основні засоби невиробничого призначення для обслуговування житлових, комунальних і культурно-побутових потреб населення.

     За  використанням основні засоби підрозділяються на діючі (всі основні засоби, що використовуються в господарстві), недіючі (основні засоби, що не використовуються в даний період часу у зв’язку з тимчасовою консервацією підприємства або окремих цехів), запасні (різне устаткування, що знаходиться в резерві і призначене для заміни об’єктів основних засобів при їх вибутті або ремонті).

     Важливе значення в обліку основних засобів  має їх розподіл по ознаці приналежності  на власні і орендовані. Власні основні  засоби являються безпосередньо власністю підприємства і складаються із статутного (пайового, акціонерного) капіталу, допоміжного зносу і амортизації фінансування з відповідних джерел на розширення роботи підприємства, власного прибутку, засобів амортизаційного капіталу, спеціального капіталу і т.п..

     Основні засоби, які використовуються на підприємстві, але не є його власністю, називаються  орендованими. Орендовані основні засоби обліковуються у орендодавця на балансовому, а у орендаря на позабалансовому рахунку, тим самим виключається вірогідність подвійного обліку одних і тих же засобів.

     По  натурально-матеріальному складу основні виробничі засоби підрозділяються на 12 груп:

     1. Будівлі.

     2. Споруди.

     3. Передавальні пристрої.

     4. Машини і устаткування, у тому числі: силові, робочі машини і устаткування; вимірювальні прилади і устаткування, лабораторне устаткування; обчислювальна техніка; інші машини і устаткування, у тому числі автоматизоване.

     5. Транспортні засоби.

 

     

       Рис.1.1. Класифікація основних засобів  

 

     8. Господарський інвентар.

      9. Робоча і продуктивна худоба.

     10. Багаторічні насадження.

     11. Капітальні витрати на поліпшення  земель (без споруд).

     12. Інші основні засоби: бібліотечні фонди, малоцінні необоротні матеріальні активи, тимчасові (нетитульні) споруди, природні ресурси, інвентарна тара, предмети прокату та ін.. 
 

2. Поняття зносу основних засобів

     Характерною особливістю засобів праці є  те, що вони не мають тієї загальної взаємозамінності, яка характерна, наприклад, для потенційної робочої сили. Тому їх ефективність різна в галузях, на підприємствах, окремих видах. Ця різниця залежить від кожного конкретного засобу праці, його технічного стану, ступені фізичного і морального зносу.

     Промислові  підприємства постійно поповнюються новими засобами праці відповідно до вимог, досягнутого рівня технології виробництва, характеру і об’єму продукції, що виготовляється.

     Обізнаність про наявність засобів праці  і постійний контроль за ефективним їх використовуванням мають велике значення в управлінні виробничою діяльністю кожного підприємства. Цьому повинен сприяти правильно побудований і організований їх облік.

     Основні засоби підлягають фізичному і моральному зносу , тобто під впливом фізичних сил, технічних і економічних чинників вони поступово втрачають свої властивості і приходять в непридатність.

     Моральний знос обумовлюється двома чинниками: зростанням продуктивності праці і темпами технічного прогресу. Поява досконаліших зразків устаткування і інших видів основних засобів веде до морального зносу діючих основних засобів і зниження продуктивності праці.

     Знос  під впливом сил природи залежно від дії зовнішніх чинників приводить до передчасного старіння основних засобів.

     Правильне визначення ступеня зносу основних засобів має дуже важливе значення для економіки виробництва, для визначення відновної вартості основних засобів і розміру амортизаційних відрахувань.

     Фізичний  знос може бути визначений відповідно до термінів служби основних засобів за допомогою формули: 

       І = Т _ф / Т _н Ч 100, (1.1) 

     де І – знос (%);

     Т _ф – фактичний термін служби (років);

     Т _н – термін служби по встановленій нормі (амортизаційний період) (років).

     Але найбільш правильно фізичний знос можна  визначити шляхом обстеження технічного стану об’єкту в натурі (вузлів, частин і об’єкту в цілому). Доцільно також визначати ступінь зносу по термінах служби. Фізичний знос частково можна відновити, провівши ремонт, реконструкцію і модернізацію основних засобів, але з часом витрати на ремонт не окупаються, що призводить до недоцільність їх експлуатації.

     Фізичний  і моральний знос основних засобів впливає на зменшення їх відновної вартості.

     Оскільки необоротні активи приносять підприємству економічні вигоди протягом кількох років, необхідно розподіляти вартість цих активів між звітними періодами для забезпечення відповідності доходів і витрат. Це досягається шляхом амортизації.

     Амортизація – це систематичний розподіл вартості, яка амортизується, необоротних активів протягом строку їх корисного використання. Слово амортизація походить від слова amortisation – сплата боргів.

     Вартістю, яка амортизується, є первісна (або переоцінена) вартість необоротних активів за вирахуванням їх ліквідаційної вартості.

     У свою чергу, ліквідаційною вартістю є сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від продажу (ліквідації) об’єкта після закінчення строку його корисного використання (експлуатації), за вирахуванням витрат, пов’язаних з продажем (ліквідацією).

     Строком корисного використання (експлуатації) є період часу, упродовж якого підприємство передбачає використовувати відповідний об’єкт, або кількість одиниць продукції (послуг), яку підприємство очікує отримати від його використання.

     Строк корисного використання об’єкта (експлуатації) визначає саме підприємство з урахуванням таких чинників:

     – очікувана потужність або продуктивність об’єкта;

     – строк корисного використання подібних активів;

     – очікуваний фізичний знос;

     – моральний знос (унаслідок технічного прогресу або зміни попиту на продукцію);

     – правові або інші обмеження щодо використання об’єкта (наприклад, строк ;

     – оренди, передбачений угодою, або законодавство, що визначає граничний строк безпечної  експлуатації певних об’єктів, тощо).

     Метод амортизації необоротних активів  обирається підприємством самостійно з урахуванням очікуваного способу отримання економічних вигід від його використання та норм П(С)БО 7 і 8.

     Для нарахування амортизації основних засобів можуть бути застосовані такі методи:

    а) прямолінійний;

     б) зменшення залишкової вартості;

    в) прискореного зменшення залишкової вартості;

      г) кумулятивний;

      д) виробничий.

     Метод амортизації обирається підприємством  самостійно з урахуванням очікуваного  способу отримання економічних  вигод від його використовування.

     Метод амортизації об’єкту основних засобів переглядається у разі зміни очікуваного способу отримання економічних вигод від його використовування. Нарахування амортизації по новому методу починається з місяця, наступного за місяцем ухвалення рішення про зміну методу амортизації.

     Нарахування амортизації проводиться щомісячно. Підприємства з сезонним характером виробництва річну суму амортизації нараховують протягом періоду роботи підприємства в звітному році.

     Місячна норма амортизації при застосуванні методу залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості, прямолінійного і кумулятивного визначається розподілом річної суми амортизації на 12.

     Нарахування амортизації починається з місяця, наступного за місяцем, в якому об’єкт основних засобів став придатним для корисного використовування.

     Нарахування амортизації припиняється починаючи з місяцем, наступним за місяцем вибуття об’єкту основних засобів.

     Завдання  бухгалтерського обліку основних засобів.

     Бухгалтерський  облік основних засобів повинен  забезпечувати:

     – контороль за збереженням основних засобів;

     – своєчасне правильне документальне відображення в регістрах обліку надходження основних засобів, їх внутрішнього переміщення (із цеха в цех, з складу на склад, із віддела у віддел і т.п.); ефективне використання, вибуття (ліквідація, реалізація, безоплатна передача);

     – правильне і своєчасне (щомісячне) обчислення та відображення в обліку зносу, амортизації основних засобів;

     – відображення в обліку витрат на ремонт основних засобів;

     – контроль за ефективністю використання основних засобів;

     – визначення результатів від реалізації об’єктів основних засобів або їх ліквідації, а також втрат від списування не повністю амортизованих об’єктів основних засобів;

       – отримання документально обгрунтованих даних про наявність та рух основних засобів за місцями їх експлуатації, а також в розрізі осіб, відповідальних за їх збереженням;

     – виявлення надлишкових і морально застарілих основних засобів.