Основи витрат виробництва по випуску готової продукції

1.2 Економічна сутність предмета дослідження

Матеріальні блага і послуги складають основу життя і розвитку будь-якого суспільства. Створення споживчих благ для задоволення потреб людей здійснюється за допомогою виробництва і є головною його метою. Важливою складовою виробництва є його витрати, оскільки виробництво починається саме з витрат, а вже потім, як похідні від них, розглядаються питання організації, управління і одержання результатів діяльності підприємства.

Витрати відіграють суттєву роль у діяльності кожного підприємства: обмежують його прибуток, є основою ціноутворення, визначають можливість використання цінових методів у конкурентній боротьбі. Витрати як найтісніше пов’язані зі створенням нової вартості, різними формами капіталу, прибутком, а отже, безпосередньо визначають можливість функціонування підприємства.

Основи сучасного бачення витрат було закладено ще у XIX столітті. У XX столітті вводяться у науковий обіг різні види витрат, витрати вивчаються як об’єкт обліку і контролю. Тож, перш ніж переходити до сучасного визначення поняття «витрати», необхідно звернутися до його витоків, тобто розглянути це поняття з позицій економічної теорії.

Витрати досліджували ще класики політичної економії: А. Сміт ввів в обіг поняття абсолютних витрат, Д. Рікардо – автор теорії порівняних витрат. Під терміном «витрати» вони розуміли середні суспільні витрати на одиницю продукції, тобто те, що коштувала окрема одиниця продукції на середньому підприємстві або чому дорівнюють середні витрати на усіх підприємствах, що належать до галузі.

Аналіз витрат в межах трудової теорії вартості завершив К. Маркс. Так, К. Маркс писав: «Витрати – це те, що коштує товар капіталісту – сума витрат на придбання засобів виробництва і робочої сили (постійного і змінного капіталу)».

Отже, як і А. Сміт та Д. Рікардо, К. Маркс у своєму визначенні витрат приділяв увагу лише тим статтям витрат, що сьогодні входять до виробничої собівартості продукції, а повну собівартість та інші витрати, які впливають на фінансовий результат підприємства, не враховував.

Основою розуміння витрат з позицій ідей маржиналізму є твердження, що будь-яке рішення про виробництво товару супроводжується необхідністю відмови від застосування тих же ресурсів в інших виробництвах. Таке розуміння ґрунтується на обмеженості кількості ресурсів і неможливості одночасної реалізації всіх можливих варіантів їхнього використання.

Інституціоналістську теорію витрат найбільш яскраво представлено в роботах Дж. К. Кларка і Дж. А. Гобсона. Перший займався проблемою накладних витрат, а також докладно дослідив різні види витрат: індивідуальні та суспільні, абсолютні, додаткові, фінансові, виробничі, довгострокові та короткострокові. Заслугою Дж.А. Гобсона було те, що він ввів поняття людських витрат [66, С. 30].

Початком розвитку теорії витрат як самостійного об’єкта управління прийнято вважати їхній поділ на постійні і змінні та подальше формування основ класифікації витрат О. Шмаленбахом. Слід зауважити, що поділ загальних витрат на постійну та змінну частини став передумовою створення й розвитку директ-костингу і CVP-аналізу.

Паралельно з розвитком теоретичних аспектів управління витратами розвивався і їхній облік, зокрема поточних витрат, що активно пропагував і розвивав Т.Лімперг. Р.Коуз і О.Вільямсон, основоположники неоінституціоналізму, розширили традиційне розуміння витрат через впровадження трансакційних витрат і досліджували їхній вплив на діяльність організацій [66, С.32].

Отже, розширення уявлень про індивідуальні і суспільні витрати, подання процесу їхнього формування з погляду стадій виробництва й обміну – все це результат теоретичних досліджень, що їх було проведено в межах трудової теорії вартості, маржиналізму, інституціоналізму та неоінституціоналізму.

В економічній літературі і до теперішнього часу немає однозначного визначення поняття «витрати». Тлумачення терміну «витрати» сучасними західними вченими-економістами дещо відрізняється від його розуміння з позицій економічної теорії.

Всесвітньо відомий фахівець у сфері управлінського обліку К. Друрі надав досить загальне визначення поняттю «витрати», які відображають грошові виміри усіх ресурсів, витрачених задля досягнення такої конкретної мети, як придбання якого-небудь товару або якої-небудь послуги. Цей термін – відмічає К. Друрі – має багато значень і в різних ситуаціях застосовуються різноманітні види витрат. Саме тому до цього терміну може бути додане те чи інше слово, що дозволить уточнити значення, яке використовується в конкретному виді виміру витрат, що їх було понесено [66, С. 35].

Досить влучно висловився представник управлінського підходу до тлумачення витрат К. К. Сіо «…у бізнесі існують різні вид витрат. Однак те, що саме розглядається під витратами у кожній конкретній ситуації, досить часто залежить від точки зору керівника» [49, C. 376].

Дослідження економічної сутності витрат було б неповним, якщо не брати до уваги думку вітчизняних вчених-економістів щодо трактування цього терміну.

Як відмічає І. Є. Давидович, в економічній літературі витрати трактуються по різному. Зокрема він зазначає, що «…визначення витрат, хоч і відрізняються одне від одного, мають спільну основу, суть якої зводиться до використання ресурсів: трудових, матеріальних, фінансових» [30, C. 29].

«Кошти підприємства, пов’язані з формуванням потрібних ресурсів та їх використанням, утворюють його витрати» – таке визначення витрат наведено у підручнику за загальною редакцією М. Г. Грещака [29, C. 5].

Н. С. Андрющенко зауважує наступне «…дослідивши різні погляди, можна стверджувати, що витрати – це економічна категорія, яка відображає грошово–матеріальні ресурси, використані в процесі діяльності підприємства» [62, C. 6].

За визначенням К. Т. Кривенка  під «витратами» розуміють зменшення економічних вигод внаслідок вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок вилучення внесків власників) [37, C. 132].

Зазначені вище підходи лише частково відображають сутність поняття «витрати». Виходячи з того, що витрати потрібно розглядати з діалектичних позицій, а саме з того, що витрати є складною економічною категорією, яка поєднує в собі за змістом і процес формування необхідного обсягу економічних ресурсів на підприємстві, і процес їхнього використання. Тобто моментом утворення витрат є початок процесу формування економічних ресурсів і тільки після відповідного нагромадження починається процес їхнього використання, що є вже іншою і відносно самостійною формою відображення витрат.

Витрати, як складна економічна категорія, мають свою послідовність і одночасність перебування у різних (зазначених вище) формах.

Виходячи з цих позицій, А. М. Турило, Ю. Б. Кравчук, Н. М. Цуцурук  вважають що «витрати» – це грошове вираження величини економічних ресурсів підприємства у застосованій і споживаній формах, необхідних для здійснення його виробничо-господарської діяльності і досягнення поставленої мети [76, C. 86].

Таке визначення терміну «витрати» є найбільш вдалим, тому що характеризує генезис, показує діалектичну єдність і трансформацію одного виду витрат в інший і є методологічною, і методичною базою до класифікації і оцінки витрат.

В основі організації обліку витрат лежить їх класифікація (рис.1.1).

За місцем виникнення витрати на виробництво продукції групуються за виробництвами, цехами, дільницями, технологічними процесами. Залежно від характеру і призначення виконуваних процесів виробництво поділяється на основне, допоміжні та обслугову­ючі виробництва і господарства.

До основних відносять витрати, безпосередньо пов’язані з виробничим (технологічним) процесом виготовлення продукції (виконання робіт чи надання послуг). В будь-якому виробництві вони складають найважливішу частину витрат, досягаючи в окремих галузях 90 % собівартості. Накладні витрати виникають у зв’язку з організацією, обслуговуванням виробництва і управлінням ним. Величина цих витрат залежить від структури управління підрозділами, цехами і підприємством.

За складом витрати можуть бути одноелементними або комплексними.

Одноелементні витрати включають економічно однорідні витрати, які не поділяються на різні компоненти, незалежно від їх місця і цільового призначення (сировина, матеріали, паливо, енергія, заробітна плата тощо). На цьому принципі побудована класифікація витрат за економічними елементами.

За способом включення до собівартості витрати існують прямі та непрямі.

До прямих витрат належать витрати, пов'язані з виробництвом окремих видів продукції (на сировину, основні матеріали, купівельні вироби і напівфабрикати тощо), що можуть бути безпосередньо включені до їх собівартості.

До непрямих витрат належать витрати, пов'язані з виробництвом декількох видів продукції (витрати на утримання та експлуатацію обладнання, загальновиробничі), що включаються до собівартості продукції (робіт, послуг) за допомогою спеціальних методів.

За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат є змінні і постійні.

Змінними називаються витрати, величина яких змінюється пропорційно зміні обсягу виробництва (випуску). Звідси, розмір цих витрат на кожну одиницю продукції залишається незмінним. До постійних відносять витрати, величина яких не змінюється або майже не змінюється (умовно-постійні витрати) при зміні обсягу виробництва (прикладом можуть слугувати адміністративні або загальногосподарські витрати) [59, C.19].

Витрати на виробництво продукції (робіт, послуг) поділяються за календарними періодами на поточні, довгострокові й одноразові.

Поточні витрати, тобто постійні – це звичайні витрати, або витрати з періодичністю менше місяця.

Довгострокові витрати – це із періодичністю більше одного місяця, або більше одного звітного періоду.

Одноразові витрати – це одноразові витрати або витрати, які здійснюються періодично (періодичність більше місяця) і спрямовуються на забезпечення процесу виробництва протя­гом тривалого часу.

За доцільністю витрачання виділяють продуктивні витрати, до яких відносяться виправдані, чи доцільні для даного виробництва, витрати. Відповідно до непродуктивних відносять витрати, які утворюються з причин, що свідчать про

недоліки в технології та організації виробництва (брак продукції, втрати від простоїв, оплата понадурочних робіт тощо) [57, C.106].

Рис. 1.1. Класифікація витрат [76, C.44]

Витрати на виробництво продукції класифікуються за елементами і статтями калькуляції [14, C.25]. Під елементами витрат розуміють економічно однорідні види витрат. Групування проходить за такими елементами:

1.  Матеріальні витрати. До елементу «Матеріальні витрати» належать витрати сировини й матеріалів, які входять до складу виробничої продукції, створюючи її основу, або є необхідним компонентом для виготовлення продукції (робіт, послуг), витрати купівельних напівфабрикатів та комплек­туючих виробів, що потребують монтажу або додаткової обробки на даному підприємстві, витрати  палива й електроенергії, що використовуються на технологічні, енергетичні, рухомі та інші виробничі потреби підприємства.

2.  Витрати на оплату праці. До елементу «Витрати на оплату праці» належать заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

3.  Відрахування на соціальні заходи. До елементу «Відрахування на соціальні заходи» належать нарахування на фонд оплати праці робітників, зайнятих у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

4.  Амортизація. До елементу «Амортизація» належать суми амортизаційних відрахувань об’єктів основних засобів виробничого призначення, що безпосередньо зайняті в процесі виробництва продукції.

5.  Інші операційні витрати. До елементу «Інші операційні витрати» належать витрати, що не ввійшли до інших елементів витрат, але понесені в ході операційного циклу.

До виробничої собівартості включаються прямі витрати на оплату праці, прямі матеріальні витрати, інші прямі витрати та загальновиробничі витрати.

До складу загальновиробничих витрат належать:

        витрати на управління та обслуговування виробництва (витрати на утримання працівників апарату управління цехів, дільниць, їхня заробітна плата з нарахуваннями на відрядження, на оплату послуг за участь у семінарах тощо);

        витрати з операційної оренди виробничих основних засобів, витрати некапітального характеру, пов’язані з удосконаленням технологій і організацією виробництв;

        витрати на обслуговування виробничого процесу;

        витрати на охорону праці;

        витрати, пов’язані з забезпеченням пожежної та сторожової охорони;