Організація обліку фінансових результатів

    Документи, як правило, складаються оперативними працівниками підприємства (касирами, рахівниками цехів, комірниками, майстрами  та ін.) або надходять зі сторони  через канцелярію з обов'язковою реєстрацією (рахунки, акти, листи, повідомлення тощо). Кожному виконавцю видають виписку з плану (графіка) документообігу в якій наводиться перелік документів, що відносяться до функціональних обов'язків виконавця, термін їх подання і перелік служб (підрозділів) підприємства, в які передаються ці документи.

    Перевірені  бухгалтерією документи проходять  облікову реєстрацію. Процес обробки  в бухгалтерії прийнятих від  виконавців бухгалтерських документів включає три етапи: розцінка (таксування), групування і бухгалтерське проведення (проводка).

    Розцінка (таксування) документів полягає у  проставленні у відповідних графах документа ціни і суми, тобто переведення натуральних і трудових вимірників у грошовий здійснюється в самому документі шляхом множення показника на ціну. Ця операція характерна для документів, якими оформлюють рух матеріальних цінностей (вимоги-накладні, лімітно-забірні карти тощо), оскільки в момент їх складання записують тільки кількісні показники. Документи, в яких проставлено ціну та суму, не підлягають розцінці. У результаті розцінки здійснюється оцінка господарської операції у грошовому вимірнику.

    Групування  документів полягає в об'єднанні  однорідних за змістом первинних  документів у групи з метою  підготовки зведених даних (за складами, цехами, замовленнями, касами тощо) і спрощення ведення первинного обліку. Документи, згруповані за певними ознаками однорідності в накопичувальні та групувальні відомості, істотно скорочують подальші реєстраційні операції.

    Бухгалтерське проведення (проводка) передбачає вказування у первинних або згрупованих документах (відомостях) бухгалтерської проводки (кореспонденції рахунків бухгалтерського обліку), яку в майбутньому буде відображено в регістрах бухгалтерського обліку, а потім у звітності. Здебільшого первинні документи, накопичувальні та групувальні відомості, меморіальні ордери містять для зазначення кореспондуючих рахунків спеціальні графи.

    Оформлені бухгалтерськими кореспонденціями документи обліку використовують для  подальшого відображення господарських операцій, що в них містяться, у регістрах синтетичного й аналітичного обліку. На цьому практично завершується облікова робота з первинними бухгалтерськими документами. Первинні документи, виконавши свою обліково-аналітичну функцію, підлягають передачі в архів.

    Для зберігання документів призначені архіви. Розрізняють поточні й постійні архіви. Поточний архів організовують  безпосередньо в бухгалтерії  для зберігання документів звітного року, оскільки в поточному році часто є потреба звертатися до нього за довідками й інформацією. Поточний архів міститься у спеціальних закритих шафах. Постійний архів розміщується у спеціально обладнаному приміщенні й призначений для зберігання не тільки бухгалтерських документів і звітів, а й справ інших підрозділів і служб підприємства. Всі прийняті на зберігання справи реєструють в архівній книзі, що полегшує пошук документів чи справу в разі необхідності.

    Відповідно  опрацьовані: систематизовані у  хронологічному порядку, прошиті й  марковані ярликами (рубриками) документи з поточного архіву передають у поточній після закінчення звітного року. Первинна документація зберігається в архіві окремо від облікових регістрів [14].  

     2.3 Організація облікової політики 

    Документом, в якому фіксуються положення  облікової політики, є наказ або розпорядження керівника підприємства, який складається на кожний наступний звітний рік. Складання наказу, що затверджує на поточний рік прийняту методологію бухгалтерського обліку та його організацію вимагається Законом України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні".

    Наказ про облікову політику — це документ внутрішнього користування, який підписують особи, що мають право першого  та другого підпису (традиційно —  керівник та головний бухгалтер або  бухгалтер). При складанні наказу, крім факторів нормативно-правового характеру, необхідно також враховувати: юридичний статус підприємства (форма власності та організаційно-правова форма), галузеву специфіку підприємства, наявність кваліфікованих бухгалтерських кадрів та ін. Сам наказ має повно відображати особливості організації та ведення бухгалтерського обліку і складання звітності на підприємстві. Форма та зміст наказу на сьогодні не регламентуються.

    Внесення  змін до наказу про облікову політику впродовж поточного року не допускається. Цю принципову норму регламентує чинний Закон. Будь-яка зміна положень облікової політики має бути обґрунтована і відображена у пояснювальній записці до річного звіту підприємства.

    Наказ може містити такі розділи:

    - нормативи та методичні принципи бухгалтерського обліку;

    - техніка бухгалтерського обліку;

    - організація бухгалтерського обліку.

    У першому розділі наказу (розпорядження) відображаються: нормативна база, що регулює  методологію, техніку та організацію  ведення бухгалтерського обліку та складання звітності (вказують перелік основних документів, якими необхідно керуватися); зміни облікової політики, межі істотності та операційного циклу, порядок оцінки необоротних активів, терміну функціонування, нарахування і відображення амортизації; порядок обліку та методи оцінки запасів і транспортно-заготівельних витрат; види створюваних резервів; визнання доходів і витрат, фінансових результатів та порядок розподілу прибутку.

    У другому розділі наказу (розпорядження) затверджують робочий план рахунків, форми обліку на підприємстві, графік (план) документообігу, порядок ведення аналітичного обліку, форми бухгалтерських документів (якщо немає стандартних), організацію та порядок проведення інвентаризації, організацію управлінського обліку і контролю (внутрішнього аудиту), перелік та порядок складання і подання оперативної, бухгалтерської (фінансової) та статистичної звітності, стан та розвиток комп'ютеризації облікових робіт.

    У третьому розділі, пов'язаному з  організацією бухгалтерського обліку, визначають організаційну структуру бухгалтерської служби (апарату бухгалтерії); встановлюють відповідальність за організацію обліку на підприємстві, порядок призначення та звільнення головного бухгалтера, працівників апарату бухгалтерії; взаємовідносини центральної бухгалтерії з обліковим апаратом структурних підрозділів; визначають напрями соціального розвитку апарату бухгалтерії [9].

    Формуючи  облікову політику підприємства, вибирають, як правило, тільки один варіант із кількох, передбачених відповідними нормативними документами. Якщо чинним положенням не регламентується порядок ведення обліку стосовно якогось конкретного об'єкта, то підприємство самостійно встановлює його, виходячи з принципу доцільності, не порушуючи чинних положень бухгалтерського обліку [13]. Наказ про облікову політику ПАТ «Світлотехніка» на 2011 рік наведено в Додатку Г. 

    2.4. Робочий план рахунків ПАТ  «Світлотехніка» 

    Центральне  місце в побудові бухгалтерського  обліку, організації всього облікового процесу займає план рахунків.

    Саме  ним визначаються основні методологічні рішення з ведення обліку, забезпечення однаковості відображення відповідних операцій і процесів, нагромадження облікової інформації, необхідної для систематичного контролю, складання звітності та проведення економічного аналізу.

    План рахунків є директивним документом, обов'язковим для всіх підприємств й організацій.

    Планом  рахунків бухгалтерського обліку називається  систематизований перелік рахунків, який забезпечує групування необхідної інформації про господарську діяльність підприємств, визначає побудову всієї системи бухгалтерського обліку з метою одержання необхідних даних для управління, контролю і звітності.

    Планом  рахунків передбачені відповідні синтетичні рахунки з їхніми назвами й  шифрами, які часто називають  головними рахунками, або рахунками першого порядку. Підприємство не може самостійно впроваджувати нові рахунки чи вносити зміни до старих. Воно має використовувати лише ті рахунки, які передбачені планом, і в такому порядку, як це визначено інструкцією Міністерства фінансів.

    Крім  того, план рахунків визначає і відповідні субрахунки стосовно головних напрямів деталізації обліку. Такі субрахунки використовуються підприємством з  метою здійснення поточного контролю та забезпечення необхідної інформації для складання звітності. Підприємства можуть запроваджувати окремі субрахунки, уточнювати їх (не змінюючи нумерації) залежно від галузевих особливостей. Порядок ведення аналітичного обліку регламентується інструкцією щодо відповідних синтетичних рахунків, або положеннями щодо ведення обліку на конкретних об'єктах.

    Підприємства  для обліку своєї діяльності застосовують три види рахунків: синтетичні –  для узагальненого обліку певних груп майна і зобов’язань у  грошовому виразі; субрахунки –  об’єднана група однорідних аналітичних  рахунків, для одержання відомостей за окремими підгрупами активів і зобов’язань; аналітичні – які деталізують зміст синтетичних рахунків і субрахунків в натурі та грошах з вимогою забезпечити кількісно сумову та якісну (марка, сорт, розмір тощо) інформацію про наявність і рух майна та зобов’язань підприємства.

    Оскільки  план рахунків передбачено застосовувати  в усіх галузях народного господарства, то на кожному конкретному підприємстві цілком закономірно використовується лише певна частина синтетичних  рахунків, передбачених планом. Тому кожне підприємство розробляє для себе робочий план рахунків, включаючи до нього лише ті, що мають практичне застосування на даному підприємстві [7]. Наведемо приклади додаткових субрахунків, які відкрито в ПАТ «Світлотехніка» у вигляді таблиці.

Таблиця 2.1