Організація облікового процесу на підприємстві

     Конкретна ідентифікація собівартості означає, що конкретні витрати ототожнюються з визначеними одиницями запасів. Такий підхід є доцільним для запасів, призначених для конкретного проекту. Проте метод конкретної ідентифікації собівартості не придатний у випадку, коли існує велика кількість одиниць запасів, які, як правило, є взаємозамінними. За таких обставин для визначення очікуваного впливу на чистий надлишок або дефіцит за період можна застосувати метод вибору тих одиниць, що залишилися в запасах.

     Суб’єкт господарювання повинен застосовувати ті самі формули собівартості для всіх запасів подібного характеру та використання. Для запасів різного характеру або використання можуть бути виправданими різні формули собівартості. Відмінності у географічному місці розташуванні запасів самі собою не є достатніми для виправдання застосування різних формул собівартості.

     Собівартість  запасів, за винятком собівартості слід визначати за формулою "перше надходження – перший видаток" (ФІФО) або за формулою середньозваженої собівартості.

     Формула ФІФО припускає, що одиниці запасів, які були придбані першими, продаються першими, а отже, одиниці, які залишаються  в запасах на кінець періоду, є тими, що були придбаними або виробленими найостаннішими. Згідно з формулою середньозваженої собівартості, собівартість кожної одиниці визначається із середньозваженої собівартості подібних одиниць на початок періоду та собівартості подібних одиниць, що були придбані або вироблені протягом періоду. Середнє значення може бути обчислене на періодичній основі чи з отриманням кожної додаткової партії товару залежно від обставин, що склалися в суб’єкта господарювання.

     Собівартість  запасів не може бути відшкодована, якщо ці запаси пошкоджені, якщо вони повністю або частково застаріли або ціна їх реалізації зменшилася. Собівартість запасів не може також бути відшкодована, якщо збільшилися очікувані витрати на завершення виробництва на збут, обмін чи розподіл. Практика часткового списання запасів нижче собівартості до чистої вартості реалізації збігається з тим поглядом, що балансова вартість активів не повинна перевищувати суми майбутніх економічних вигод або потенціалу корисності, які очікуються від їх продажу, обміну, розподілу.

     Запаси, як правило, частково списуються до чистої вартості реалізації на постатейній основі. Проте за деяких обставин об’єднання в групи подібних або взаємозв’язаних одиниць може бути доцільним. Це відбувається, наприклад, з одиницями запасів, що мають подібне призначення або кінцеву мету використання і практично не можуть бути оцінені окремо від інших одиниць даної виробничої лінії. Недоцільно частково списувати запаси, базуючись на їх класифікації, наприклад, готової продукції або всіх запасів у певній господарській одиниці чи географічному сегменті. Постачальники послуг, як правило, накопичують витрати за кожним видом послуг, на які визначається окрема ціна продажу. Отже, кожний вид послуг розглядається як окрема одиниця.

     Попередні оцінки чистої вартості реалізації базуються  на найбільш надійному свідченні, яке було на момент попереднього оцінювання очікуваної суми реалізації запасів. Такі оцінки беруть до уваги коливання ціни або собівартості, безпосередньо пов’язаних із подіями, які відбуваються після закінчення періоду, тією мірою, наскільки такі події підтверджують умови, що існували на кінець періоду.

     Попередні оцінки чистої вартості реалізації враховують також мету утримання запасів. Наприклад, чиста вартість реалізації певної кількості запасів, які утримуються для виконання контрактних зобов’язань із продажу або надання послуг, базується на ціні контракту. Якщо контракт на продаж укладено на кількість товарів, меншу від утримуваної кількості запасів, чиста вартість реалізації надлишку запасів базується на загальних цінах реалізації. Рекомендації щодо підходу до таких забезпечень або непередбачених зобов’язань, які можуть виникати за твердими контрактами на продаж або за твердими контрактами на закупівлю, можна знайти в Міжнародному стандарті бухгалтерського обліку МСБО 37 "Забезпечення, непередбачені зобов’язання та непередбачені активи".

     Матеріали та інша сировина, призначені для використання у виробництві запасів, не списуються частково нижче собівартості, якщо очікується, що готова продукція, виготовлена з них, буде реалізована, обмінена, розподілена за собівартістю або вище собівартості. Проте, коли падіння ціни матеріалів вказує на те, що собівартість готової продукції буде вищою за чисту вартість реалізації, матеріали частково списуються до чистої вартості реалізації. За таких обставин відновлювана собівартість матеріалів буде найкращим наявним мірилом чистої вартості їх реалізації.

     У кожному наступному періоді робиться нова оцінка чистої вартості реалізації. Якщо ті обставини, що раніше спричинили часткове списання запасів нижче собівартості, більше не існують, сума часткового списання сторнується так, що новою балансовою вартістю є нижча з оцінок – собівартість або переглянута чиста вартість реалізації. Це відбувається, наприклад, коли одиниця запасів, відображена за чистою вартістю реалізації через падіння ціни її продажу, продовжує існувати протягом наступного періоду і ціна її продажу зросла.

     Суб’єкт господарювання може утримувати запаси, майбутні економічні вигоди або потенціал корисності яких не пов’язані безпосередньо з їхньою спроможністю генерувати чисті надходження грошових коштів. Такі типи запасів можуть виникати, якщо вирішено розподілити певні товари безоплатно або за номінальною сумою. У таких випадках майбутні економічні вигоди або потенціал корисності запасів для цілей фінансової звітності відображається за сумою, яку суб’єктові господарювання потрібно було б сплатити, щоб придбати майбутні економічні вигоди або потенціал корисності для досягнення мети суб’єкта господарювання. Якщо майбутні економічні вигоди або потенціал корисності не можна придбати на ринку, необхідна попередня оцінка відновлюваної собівартості.

     Коли  запаси продані, обмінені або розподілені, балансову вартість таких запасів слід визнавати як витрати періоду, в якому визнається пов’язаний з ними дохід. Якщо немає пов’язаного з ними доходу, витрати визнають, коли товари розподілено або відповідні послуги надано. Суму будь-якого часткового списання запасів та всі втрати запасів слід визнавати як витрати того періоду, в якому відбувається часткове списання або втрати. Суму будь-якого сторнування будь-якого часткового списання запасів слід визнавати як зменшення суми запасів, визнаних витратами в тому періоді, у якому відбулося сторнування.

     Процес  визнання балансової вартості реалізованих, обмінених чи розподілених запасів як витрат веде до відповідності витрат доходам. Для постачальника послуг моментом визнання запасів витратами є, як правило, той момент, коли надаються послуги або після виставлення рахунків за послуги, що підлягають оплаті.

     Деякі запаси можуть бути віднесені на рахунки  інших активів, наприклад запасів, використаних як компонент основних засобів, які створюються власними силами. Запаси, віднесені в такий спосіб до іншого активу, визнаються як витрати протягом строку корисної експлуатації цього активу.

     У фінансових звітах слід розкривати інформацію про:

     а) облікову політику, прийняту для оцінки запасів, включаючи використані формули собівартості;

     б) загальну балансову вартість запасів  та балансову вартість згідно з класифікацією запасів, прийнятною для суб’єкта господарювання;

     в) суму будь-якого сторнування будь-якого  часткового списання, яке визнається в звіті про фінансові результати періоду;

     г) обставини або події, що спричинили сторнування часткового списання запасів згідно;

     д) балансову вартість запасів, переданих як застава для гарантії зобов’язань.

     Інформація  про балансову вартість різних видів  запасів та про ступінь змін у  цих активах є важливою для користувачів фінансових звітів. Загальна класифікація запасів така: товари, виробничі запаси, матеріали, незавершене виробництво та готова продукція. Запаси постачальника послуг можуть бути описані просто як незавершене виробництво.

     У фінансових звітах слід також розкривати інформацію про:

     а) собівартість запасів, визнаних як витрати  протягом періоду, або  операційні витрати, пов’язані з доходами і визнані як витрати протягом певного періоду та класифіковані за їхнім характером.

     Собівартість  запасів, визнаних як витрати протягом періоду, складається з тих витрат, що були раніше включені до оцінки проданих, обмінених чи розподілених одиниць запасів, та нерозподілених виробничих накладних витрат і наднормативних виробничих витрат запасів. Обставини, що склалися у суб’єкта господарювання, можуть виправдати включення інших витрат, таких як витрати на збут.

     Деякі суб’єкти господарювання використовують інший формат звіту про фінансові  результати, що спричиняє розкриття  інших сум замість собівартості запасів, визнаної витратами протягом періоду. Згідно з цим іншим форматом, суб’єкт господарювання розкриває суми операційних витрат, пов’язаних із доходами періоду і класифікованих за їхнім характером. У цьому випадку суб’єкт господарювання розкриває інформацію про витрати на сировину та витратні матеріали, витрати на оплату праці та інші операційні витрати разом із сумою чистої зміни в запасах за період.

     Часткове  списання до чистої вартості реалізації може бути таким за обсягом, частотою або характером, що потребує розкриття інформації згідно з Міжнародним стандартом бухгалтерського обліку (МСБО) 3 "Чистий надлишок або дефіцит за період, суттєві помилки та зміни в обліковій політиці".

     Якщо  суб’єкт господарювання приймає  для цілей фінансової звітності  принцип нарахування (як визначено Міжнародними стандартами бухгалтерського обліку) після вказаної дати набрання чинності, то цей Стандарт застосовується до річних фінансових звітів суб’єкта господарювання, що охоплюють періоди, які починаються в день прийняття облікової політики або пізніше. 
 
 
 
 
 
 

     РОЗДІЛ  II

     АНАЛІЗ МАЛОЦІННИХ ТА ШВИДКОЗНОШУВАНИХ ПРЕДМЕТІВ НА «ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬКВОДОКАНАЛІ» 

     2.1. Організаційно - економічна характеристика діяльності «Дніпродзержинськводоканал»

    Споживачі міста забезпечуються питною водою  через систему водопостачання комунального виробничого підприємства Дніпродзержинської міської ради „Дніпродзержинськводоканал”, яке належить до комунальної власності м. Дніпродзержинська.

    Підприємство  виконує виробничу та іншу діяльність на основі і відповідно до чинного  законодавства та статуту підприємства.

    Призначенням  підприємства є забезпечення населення  та промислових підприємств якісною питною водою, відведення і перекачка госпфекальних стічних вод на очисні споруди каналізації та їх очистка і обеззараження.

    Водопостачання  міста здійснюється з Аульського районного водопроводу. Від ПК-90 водопроводів, що йдуть на Дніпропетровськ, до майданчика № 3 вода подається по водопроводах d=1000 мм та d=800 мм в накопичувальні резервуари чистої води. З резервуарів вода подається частково насосною станцією майданчику № 3 до верхньої частини міста, частково вода самопливом  надходить до нижньої  частини міста та на майданчик  № 2, розташований на вул. 9 Травня. На майданчику № 2 знаходиться насосна станція підкачки з резервуаром чистої води місткістю 5,5 тис. м³, яка подає воду до наступних районів міста: Черемушки, просп. Ювілейний, сел. Романково.

    В лівобережну частину міста вода подається самопливом безпосередньо  з резервуарів чистої води Аульського районного водопроводу по водоводу d=1200 мм.

    Селище  Карнаухівка забезпечується водою  від водоводів d=1400 мм, які йдуть на Дніпропетровськ, двома водоводами d=300 мм.

    До  району міста Соцмісто вода подається  від ПК-209 Дніпропетровських водоводів  по водопроводу d=600 мм.

    Каналізаційні стічні води від промислових підприємств  та населення через самопливні та напірні системи каналізації  транспортуються на очисні споруди  каналізації правобережної та лівобережної частин міста, де проходять механічну  та біологічну очистку і обеззараження. В складі міської централізованої  каналізації працює 16 каналізаційних насосних станцій.

    Понад 80% насосних агрегатів насосних станцій  відпрацювали нормативний термін експлуатації та морально застаріли.

    Через зношення мереж водопостачання та запірної арматури, що складає 65%, недосконалість внутрішньо будинкового обладнання, відсутність побудинкового обліку водоспоживання та регуляторів тиску на мережах водопостачання (сел. Карнаухівка, сел. Романково) мають місце понаднормативні витрати питної води.

    Тарифи  на послуги питного водопостачання та водовідведення для споживачів м. Дніпродзержинська відшкодовують близько 50% витрат на виробництво цих послуг. Також не у повному обсязі враховано інвестиційну складову у тарифах. Все це обумовлює збитковість функціонування підприємства та подальший його занепад.