Організація облікового процесу на підприємстві

     Витрати на придбання таких малоцінних предметів  відображаються у рядку 12 декларації про прибуток підприємства, а приріст (убуток) їх балансової вартості - у 13 рядку  декларації з відповідним знаком. При цьому сума бухгалтерської амортизації  малоцінних необоротних матеріальних активів, нарахованої відповідно до п. 27 П(С)БО 7, зменшує балансову вартість таких матеріальних активів і  відображається як убуток їх балансової вартості в рядку 13 декларації.

     Наслідки  використання такого роз'яснення тепер  урегульовані законом і захищають  інтереси платника. Вони встановлені  підпунктом п. 4.4.2 "д" ст.4 Закону України  від 21.12.2000 р. №2181-III "Про порядок  погашення зобов'язань платників  податків перед бюджетами та державними цільовими фондами": не може бути притягнуто до відповідальності платника податків, що діяв відповідно до податкового  роз'яснення, лише на підставі того, що надалі таке податкове роз'яснення  було змінене або скасоване. При  цьому при оцінці доказів судом (арбітражним судом), наданих органом  стягнення, податкові роз'яснення не мають пріоритету над іншими доказами або іншими експертними оцінками.

     Щодо  віднесення до валових витрат затрат на придбання малоцінних та швидкозношуваних предметів, то граничну вартість МШП, відповідно до підпункту 8.2.1 ст. 8 Закону про прибуток, встановлює Кабінет Міністрів України.

     Відповідно  до п. 1 наказу Мінфіну України від 17.12.98 р. №258, така гранична вартість була встановлена у розмірі 500 гривень. І встановлена вона була Міністерством фінансів, а не Кабінетом Міністрів. На сьогодні така межа не змінена.

     Враховуючи, що питання методології бухгалтерського  обліку та фінансової звітності належать до компетенції Міністерства фінансів України, а не Кабінету Міністрів  України, а також те, що вже встановлено  часовий критерій для визначення належності до МШП, на мою думку, слід застосовувати цей критерій і  до податкового обліку. Тим більше, що саме цей критерій є вирішальним  для визначення належності активу до основних засобів з метою ведення  податкового обліку (підпункт 8.2.1 ст. 8 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств").

     Існує ряд інструкцій та положень Міністерства статистики та Міністерства фінансів про затвердження типових первинних  документів про відпуск МШП на виробництво, видачу довіреностей на отримання  ТМЦ, це зокрема:

1. положення про граничні терміни експлуатації устаткування у виробництві, галузеві технічні норми витрат сировини та матеріалів на виробництво готової продукції;
2. наказ Міністерства статистики України „Про затвердження типових первинних облікових документів з обліку сировини і матеріалів від 21.06.96р. №193;
3. ”Положення про документи та документообіг у бухгалтерському обліку", затвердженим Міністерством фінансів України - "Інструкцією про порядок видачі довіреностей на отримання ТМЦ та їх відпуск", затвердженим Міністерством фінансів України;
4. інструкція "По інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків", затвердженою наказом Міністерства фінансів України № 69 від 11 серпня 1994 р. (зі змінами і доповненнями, внесеними наказами № 268 від 5 грудня 1997 р., № 115 від 26 травня 2000 р.);
5. порядок проведення дооцінки залишків матеріальних цінностей зі змінами і доповненнями, затвердженим наказом Міністерства фінансів України № 69 від 11 серпня 1994 р.

      1.3. Міжнародний досвід обліку наявності та руху запасів 

     Цей Міжнародний стандарт бухгалтерського  обліку базується в основному  на Міжнародному стандарті бухгалтерського  обліку МСБО 2 “Запаси” (переглянутий у 1993 р.), опублікованому Комітетом з Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (КМСБО). У 2001 році була створена Рада з Міжнародних cтандартів бухгалтерського обліку (РМСБО) і Фонд Комітету з Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (ФКМСБО), які замінили КМСБО. Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку МСБО 2, опубліковані КМСБО, залишаються чинними до їх зміни або вилучення РМСБО. У цьому виданні Комітету з питань державного сектору Міжнародної федерації бухгалтерів витяги з МСБО 2 наводяться з дозволу РМСБО.

     Затвердженим  текстом Міжнародного стандарту  бухгалтерського обліку МСБО є текст, опублікований РМСБО англійською мовою, примірники якого можна отриматибезпосередньо у видавничому відділі РМСБО, розташованому за адресою: 7th Floor, 166 Fleet Street, London EC4A 2DY, United Kingdom.

     Метою цього Стандарту є визначення підходу до обліку запасів, який базується  на системі історичної собівартості. Головним питанням обліку запасів є  сума собівартості, яку слід визнавати  як актив та обліковувати до моменту  визнання відповідних доходів. Цей  Стандарт надає практичні рекомендації з визначення собівартості та її подальшого визнання витратами, включаючи будь-яке  часткове списання до чистої вартості реалізації. Він також надає рекомендації з формул собівартості, які використовуються для віднесення витрат до запасів.

     Суб’єкт господарювання, який складає та подає  фінансові звіти згідно з принципом нарахування, повинен застосовувати цей Стандарт у контексті системи історичної собівартості в обліку запасів, за винятком:

     a) незавершених робіт, які виникають за будівельними контрактами, включаючи контракти з надання послуг, що безпосередньо пов’язані з будівельними контрактами;

     б) фінансових інструментів;

     в) запасів продуктивної худоби, продукції сільського господарства та лісництва, а також корисних копалин тією мірою, якою вони оцінюються за чистою вартістю реалізації відповідно до практики, встановленої в певних галузях;

     г) незавершених послуг, які надаються безоплатно або за номінальною компенсацією безпосередньо для оплати отримувачами.

     Запаси  не входять до сфери застосування Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку МСБО 2 “Запаси” і до сфери застосування цього Стандарту, оскільки вони пов’язані з конкретними питаннями державного сектору, які потребують подальшого аналізу.

     Терміни, використовувані в цьому стандарті, мають такі значення:

     Запаси  – активи, які:

     а) існують у формі основних чи допоміжних матеріалів для споживання у виробничому процесі;

     б) існують у формі основних чи допоміжних матеріалів для споживання або розподілу при наданні послуг;

     в) утримуються для продажу або розподілу за умов звичайної господарської діяльності;

      г) перебувають у процесі виробництва  для такого продажу або розподілу.

     Поточна відновлювана собівартість – витрати  суб’єкта господарювання в разі придбання певного активу на дату звітності.

     Чиста вартість реалізації – розрахункова ціна продажу за умов звичайної господарської діяльності за вирахуванням розрахункових витрат на завершення виробництва та розрахункових витрат, необхідних для продажу, обміну або розподілу.

     Запаси  включають товари, що були придбані та утримуються для перепродажу, наприклад товари, придбані суб’єктом  господарювання та утримувані для перепродажу, або земля та інша нерухомість, утримувана для продажу. Запаси включають також готову вироблену продукцію або незавершене виробництво суб’єкта господарювання. Запаси також включають основні та допоміжні матеріали, призначені для використання у процесі виробництва, та товари, придбані чи вироблені суб’єктом господарювання, що призначені для розподілу іншим сторонам безоплатно або за номінальною платою; наприклад, підручники, випущені органом охорони здоров’я у подарунок школам. Якщо суб’єкт господарювання є постачальником послуг, запаси включають витрати з надання послуг, для яких суб’єкт господарювання ще не визнав відповідний дохід (рекомендації з визнання доходу можна знайти в (МСБО) 9 "Дохід від операцій обміну").

     Запаси  слід оцінювати за найменшою з  двох оцінок: собівартістю або поточною відновлюваною собівартістю, якщо їх утримують з метою:

     а) розподілу без оплати або за номінальною  платою;

     б) споживання в процесі виробництва  товарів для розподілу без  оплати або за номінальною платою.

     Собівартість  запасів повинна включати всі  витрати на придбання, витрати на переробку та інші витрати, що виникли під час доставки запасів до їх теперішнього місцеперебування та приведення їх у теперішній стан.

     Витрати на придбання запасів складаються  з ціни придбання, мита на ввезення та інших податків (окрім тих, що згодом повертаються суб’єктові господарювання податковими органами), а також витрат на транспортування, робіт з навантаження й розвантаження та інших витрат, безпосередньо пов’язаних із придбанням готової продукції, матеріалів та послуг. Торговельні знижки, інші знижки та інші подібні їм статті вираховуються при визначенні витрат на придбання.

     Витрати на придбання можуть містити в  собі різниці від курсів обміну іноземних валют, що безпосередньо виникають при останньому придбанні запасів, на які був наданий рахунок в іноземній валюті за обставин, які допускаються дозволеним альтернативним підходом у Міжнародному стандарті бухгалтерського обліку для державного сектору (МСБО) 4 "Вплив змін валютних курсів". Ці курсові різниці обмежуються тими, що виникають у результаті значної девальвації або знецінення валюти, проти якої не існує практичних засобів хеджування і яка впливає на зобов’язання, що не можуть бути сплачені і що виникають при попередньому придбанні запасів.

     Витрати на переробку незавершених запасів  у запаси готової продукції виникають  в основному у виробництві. Витрати на переробку запасів складаються з витрат, безпосередньо пов’язаних з одиницями виробництва, наприклад, оплатою праці виробничого персоналу. Вони включають також систематичний розподіл постійних та змінних виробничих накладних витрат, що виникають при переробці матеріалів у готову продукцію. Постійні виробничі накладні витрати – це ті непрямі витрати на виробництво, які залишаються порівняно незмінними незалежно від обсягу виробництва; серед них амортизація та технічне обслуговування будівель і обладнання, а також витрати на управління й адміністративні витрати. Змінні виробничі накладні витрати – це такі непрямі витрати виробництва, що змінюються прямо або майже прямо пропорційно обсягу виробництва, до них відносять витрати на допоміжні матеріали та непрямі витрати на оплату праці.

     Віднесення  постійних виробничих накладних  витрат до витрат на переробку базується на нормальній потужності виробничого устаткування. Нормальна потужність – це очікуваний рівень виробництва, який може бути досягнутий у середньому протягом кількох періодів або сезонів за звичайних обставин, якщо взяти до уваги падіння потужності, що виникає в результаті запланованого обслуговування виробництва. Можна використовувати фактичний рівень виробництва, коли він наближається до нормальної потужності. Сума постійних накладних витрат, розподілених на кожну одиницю виробництва, не зростає внаслідок низького рівня виробництва або простоїв. Нерозподілені накладні витрати визнаються як витрати того періоду, в якому вони понесені. У періоди надзвичайно високого рівня виробництва сума постійних накладних витрат, розподілених на кожну одиницю виробництва, зменшується так, щоб запаси не оцінювалися вище собівартості. Змінні виробничі накладні витрати розподіляються на кожну одиницю виробництва на базі фактичного використання виробничих потужностей.

     Результатом виробничого процесу можуть бути кілька продуктів, що виробляються одночасно. Це відбувається, наприклад, коли виготовляється спільна продукція або в разі наявності основного та побічного продукту. Якщо витрати на переробку кожного продукту неможливо визначити окремо, вони розподіляються на продукти на раціональній та послідовній основі. У таких випадках їх часто оцінюють за чистою вартістю реалізації і ця вартість вираховується із собівартості основного продукту. В результаті балансова вартість основного продукту суттєво не відрізняється від його собівартості. Інші витрати включаються в собівартість запасів, якщо вони понесені при доставці запасів до їх теперішнього місця розташування та приведення в теперішній стан. Приклади витрат, які виключаються із собівартості запасів і визнаються як витрати періоду, в якому вони понесені:

     а) наднормативні суми відходів матеріалів, оплати праці або інших виробничих витрат;

     б) витрати на зберігання, крім тих  витрат, які необхідні перед наступним  етапом виробництва;

     в) адміністративні накладні витрати, не пов’язані з доставкою запасів  до їх теперішнього місцеперебування та приведенням у теперішній стан;

     г) витрати на продаж.

     Собівартість  запасів у постачальника послуг складається переважно з витрат на оплату праці та інших витрат, пов’язаних із працівниками, безпосередньо зайнятими в наданні послуг, включно зі спеціалістами з нагляду, а також з відповідних накладних витрат. Витрати на оплату праці та інші витрати, що стосуються реалізації і загального адміністративного персоналу, не включаються до собівартості, а визнаються як витрати періоду, в якому вони понесені.

     Методи  визначення собівартості запасів, такі як метод стандартних витрат або  метод роздрібних цін, можуть використовуватися для зручності, якщо результати приблизно дорівнюють собівартості. Стандартні витрати враховують нормативні рівні використання основних та допоміжних матеріалів, праці, продуктивності і виробничої потужності. Вони регулярно аналізуються і в разі необхідності переглядаються з урахуванням поточних умов.

     Собівартість  одиниць запасів, які, як правило, не є взаємозамінними, та вироблених товарів або наданих послуг, призначених для конкретних проектів, слід визначати шляхом використання конкретної ідентифікації їхньої індивідуальної собівартості.