Облік розрахунків з оплати праці

До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать надбавки і доплати, не передбачені чинним законодавством і понад встановлені  розміри; винагороди за підсумками роботи за рік; премії за винахідництво і  раціоналізацію; за створення, освоєння і впровадження нової техніки; за своєчасну поставку продукції на експорт; одноразові заохочення окремих  працівників за виконання особливо важливих виробничих завдань тощо. Вичерпний перелік основної і  додаткової заробітної плати та інших  заохочувальних і компенсаційних виплат міститься в інструкції по статистиці заробітної плати, затвердженій наказом  Мінстату України від 11.12.95 р. № 323. Усі державні, кооперативні підприємства і господарські товариства повинні вести окремий облік:

• фонду заробітної плати робітників і службовців: складу за списком; складу поза списком (поза штатом);
• разових та інших премій, які не включаються до фонду заробітної плати;
• інших грошових і натуральних виплат робітникам і службовцям.

Джерелами коштів на оплату праці на підприємствах є кошти, одержані в результаті їх господарської  діяльності; в бюджетних установах  асигнування з бюджету, а також  частка доходів, одержаних у результаті їх господарської діяльності. Об’єднання громадян оплачують працю найманих працівників з коштів, які формуються згідно з їх статутами.

2. Нормативні законодавчі документи, які регламентують питання оплати праці.

Основним законодавчим актом  є Конституція України, на якому  базується все законодавство, у  тому числі і законодавство про  працю.

У ст. 43-46 Конституції України сказано, що кожен має право на працю, на відпочинок, на соціальний захист, на безпечні і здорові умови праці і на заробітну плату, причому не нижче встановленого мінімуму. Цікаве те, що кожен громадянин має право на своєчасне отримання винагороди за свою працю і це його право захищається законодавством. Держава при цьому повинна створювати умови, необхідні громадянинові для повної реалізації своїх прав [2, ст. 43-46].

Для регулювання питань оплати праці використовують наступні закони, нормативні акти, Постанови Кабінету Міністрів України, інструкції, які  затверджуються Кабінетом Міністрів  України:

1. Закон України «Про оплату праці», який введено в дію з 1 травня 1995 року. Цей Закон визначає економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах на підставі трудового договору з підприємствами, установами всіх форм власності та господарювання, і спрямований на забезпечення відтворювальної та стимулюючої функції заробітної плати. В цьому законі даються визначення «заробітна плата», «основна заробітна плата», «додаткова заробітна плата». Визначається мінімальна заробітна плата, законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якої не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці. Мінімальні розміри ставок (окладів) заробітної плати, як мінімальні гарантії в оплаті праці, визначаються генеральним узгодженням. Цей закон був більш детально розглянутий вище, у попередньому пункті курсової роботи.

За порушення законодавства  про оплату праці винні особи  притягуються до дисциплінарної, матеріальної, адміністративної та кримінальної відповідальності згідно з законодавством.

Контроль за додержанням  законодавства про оплату праці  на підприємстві здійснюється: Міністерством  праці України та його органами; фінансовими органами; органами Державної  податкової інспекції; професійними спілками та іншими органами (організаціями), що представляють інтереси найманих працівників. Вищий нагляд за додержанням законодавства  про оплату праці здійснює Генеральний  прокурор України та підпорядковані йому прокурори.

2. Постанова від 8 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» зі змінами, внесеними згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 348 від 16.05.95 р.

Цей Порядок обчислення середньої  заробітної плати застосовується у  випадках:

а) надання працівникам  щорічної відпустки, додаткових відпусток  у зв‘язку з навчанням, додаткової відпустки працівникам, які мають  дітей, або виплати їм компенсації за невикористані відпустки;

б) надання працівникам  творчої відпустки;

в) виконання працівниками державних і громадянських обов’язків у робочий час;

г) переведення працівників  на іншу, легшу, нижче оплачувану роботу за станом здоров’я;

д) переведення вагітних жінок і жінок, які мають дітей  віком до трьох років, на іншу, легшу  роботу;

е) надання жінкам додаткових перерв для годування дитини;

є) виплати вихідної допомоги, збереження середньої заробітної прати  вивільненим працівникам на встановлений чинним законодавством період їх працевлаштування;

ж) службових відряджень;

з) направлення працівників  на обстеження до медичних закладів;

і) звільнення працівників  – донорів від роботи;

ї) залучення працівників  до виконання військових обов’язків;

й) тимчасового переведення  працівників у разі виробничої потреби  на іншу, нижче оплачувану роботу;

к) забезпечення допомогою  у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю та допомогою по вагітності і пологах;

л) вимушеного прогулу;

м) інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати  провадяться виходячи із середньої  заробітної плати [3].

3. Закон України «Про відпустки». Вводиться в дію Постановою Верховної Ради № 505/96-ВР від 15.11.96 р. з 1 січня 1997 року, статті 7, 8 і частину першу статті 10 – з 1 січня 1998 року. Цей Закон встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров’я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи. Державні гарантії та відносини, пов’язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України. Право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Іноземні громадяни та особи без громадянства, які працюють в Україні, мають право на відпустки нарівні з громадянами України [2, 4, 5].
4. Закон України від 08.07.2010 р. № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування».

Платниками збору є (ст. 1 цього Закону): суб’єкти підприємницької діяльності незалежно від форми власності, їх об’єднань, бюджетні, громадські та інші установи та організації, об’єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників; філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку, зазначених у п. 1 цієї статті, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж платник зборів, територіальної громади; фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, які не використовують працю найманих працівників, адвокати, приватні нотаріуси; фізичні особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), та фізичні особи, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими договорами, в тому числі члени творчих спілок, тощо.

Об’єктами оподаткування  є: для платників збору, визначених пунктами 1 та 2 статті 1 цього Закону — фактичні витрати на оплату праці  працівників, які включають витрати  на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів  заохочень і виплат, виходячи із тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, у тому числі в натуральній  формі, які підлягають обкладенню податком на доходи фізичних осіб. До цих витрат не належать витрати на оплату виконаних  робіт (послуг) згідно з цивільно-правовими  договорами - виплата доходів у  вигляді дивідендів, тощо, а також  інші витрати, які не враховуються при  обчисленні середньомісячної заробітної плати для призначення пенсій, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України [6].

5. Постанова Кабінету Міністрів України № 571 від 27.04.98 р. «Про обчислення розміру допомоги по тимчасовій непрацездатності». В ній визначено розміри допомоги різним категоріям працівників в залежності від різних факторів [7].
6. Закон України «Про колективні договори і угоди». Цим Законом передбачено складання угод трьох рівнів: на державному – державні, на галузевому – галузеві, на регіональному – регіональні угоди. На виробничому рівні (підприємства, що мають права юридичної особи та використовують найману працю) – укладаються колективні договори. У відповідності з цим Законом сторонами переговорів з метою укладання угод з питань, пов’язаних із трудовими відносинами, на всіх рівнях виступають, з одного боку – власники (власники майна підприємств) або уповноважені ними органи, а з іншого – профспілки або інші представницькі організації працюючих, що мають відповідні повноваження [8].

3. Системи, форми та види оплати праці. Лікарняні. Відпустки.

Заробітна плата — частина  національного доходу, яка призначена для особистої потреби робітників та службовців. Заробітна плата —  один з елементів виробничих витрат підприємства.

Під словом система слід розуміти сукупність принципів, які служать основою любого вчення. По відношенню до оплати праці система включає два напрямки: організацію праці та нарахування заробітної плати. Перше пов’язане з обліком відпрацьованого часу, а друге — з кількістю виконаної роботи. Тому система оплати праці розподіляється на дві форми: погодинна та відрядна, а вони, в свою чергу, мають різновидності.

Відрядна оплата праці  — система заробітної плати, при  якій заробіток залежить від обсягів  виконаної роботи, потребує якості. Відрядна оплата праці має декілька різновидів: пряма відрядна, непряма відрядна, відрядно-преміальна, відрядно-прогресивна та акордна форми. При прямій відрядній формі оплати праця працівника винагороджується по відрядних розцінках за одиницю обігу незалежно від рівня виконаних норм виробки. Заробіток визначається помноженням обсягу якісно виконаних робіт на відрядну розцінку. Непряма відрядна система праці — застосовується для оплати праці допоміжних робітників (підсобників). Заробітна плата підсобників залежить від результатів роботи основних робітників, яких вони обслуговують. При відрядно-преміальній — виплачуються премії по відрядних розцінках понад заробіток за досягненні результати роботи. При відрядно-прогресивній оплаті праці робочого, об’єм робіт, виконаний понад норму, сплачується по збільшених розцінках. Акордна оплата праці — одна з форм заробітної плати, яка є різновидом відрядної заробітної плати. Акордна заробітна плата нараховується на весь встановлений (узгоджений) обсяг робіт.

Відрядна заробітна плата  може бути індивідуальною та груповою (бригадною). При останній заробітна  плата за виконані роботи розподіляється між членами бригади пропорційно  розрядам робітників та кількості відпрацьованих ними годин. Для обліку виробітку робочих застосовуються такі документи: наряд на відрядну роботу, який може бути індивідуальним або бригадним; маршрутний лист та інші.

Погодинна заробітна плата  — форма оплати праці, коли обсяг  виконаної роботи не піддається обліку та нарахуванню. Відомі дві форми погодинної оплати праці — проста погодинна та погодинно-преміальна.

При простій погодинній оплаті заробіток визначається виходячи з  кількості відпрацьованого часу та кваліфікації працівника, тобто за допомогою множення годинної тарифної ставки (вона встановлюється за домовленістю сторін або в колективному договорі) і кількості фактично відпрацьованих годин за розрахунковий період.

При погодинно-преміальній  оплаті додатково вводиться преміювання  за якісне та своєчасне виконання  завдань. Обов’язковою умовою преміювання  є виконання місячного плану  по технологічних етапах та обслуговування робочих місць, а також відсутність  браку та простою машин та обладнання. Премії таким робочим нараховуються по місячних результатах роботи пропорційно відпрацьованого часу. Їх межовий розмір не повинен перевищувати 70 % заробітку по тарифних ставках.

Документом з обліку відпрацьованого часу робітниками з погодинною заробітною платою є табель обліку використання робочого часу. Табель служить для обліку та контролю робочого часу, нарахування заробітної плати при погодинній формі оплати праці, складання звітності про чисельність і склад працівників.

Існує основна та додаткова заробітні плати.

При нарахуванні основної заробітної плати робітникам, яким установлена підрядна оплата праці, крім табелю необхідно мати відомості  про виробітку та розцінки за виконану роботу.

Додаткова заробітна плата  — ст. 105 КЗпП передбачено, що працівникам, які виконують на тому ж підприємстві, в установі, організації поряд зі своєю основною роботою, зумовленою трудовим договором, додаткову роботу за іншою професією або обов’язок тимчасово відсутнього працівника без звільнення від своєї основної роботи, здійснюється доплата за поєднання професій або виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника. Розміри доплат за поєднання професій (посад) або виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника встановлюються на умовах, передбачених у колективному договорі [5, ст. 105].

На підприємстві застосовують оплату праці по трудових угодах (цивільно-правових договорах). Трудова угода (цивільно-правовий договір) укладається між підприємством та робітником, який залучається зі сторони, для виконання конкретної роботи, якщо її неможливо виконати силами підприємства, або на договірних началах з відповідними підприємствами та організаціями. Тепер широке розповсюдження знайшла оплата праці за контрактом, який являє собою домовленість сторін та пов’язується з виконанням умов контракту. У випадках найма працівника по контракту, власник або уповноважений ним орган може встановлювати за згодою робітника також умови оплати праці, які визначені у колективному договорі або у індивідуальному договорі.

Розподіл заробітної плати  на системи, форми та види має важливе значення для бухгалтерії, оскільки в залежності від цього визначається синтетичний облік, на який відносяться витрати з нарахування заробітної плати.