Облік, аналіз і бюджетування витрат (на матеріалах ” ЗАТ СП «Теріхем -Луцьк»)

      

 

 

 

Рис.1.1. Класифікація витрат в системі управлінського обліку.

     Вичерпані (спожиті) витрати – збільшення зобов’язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності для отримання доходу звітного періоду[16. с.59].

     Невичерпані (неспожиті) витрати – збільшення зобов’язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності для отримання доходу або іншої вигоди в майбутніх періодах.

     Невичерпані витрати відображаються в активі балансу, а вичерпані витрати – у звіті про фінансові результати.

     Витрати на продукцію – витрати, безпосередньо пов’язані з виробництвом продукції або з придбанням товарів для реалізації.

     У виробничій сфері до таких витрат належать витрати (сировина і матеріали, заробітна плата виробничих робітників з відрахуваннями від неї, амортизація верстатів), пов’язані з функцією виробництва продукції, що формують її історичну собівартість [19.с.60].

     Витрати періоду – витрати, що не включаються до собівартості продукції та запасів і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені [13.с.61].

     Прямими витратами називають економічно однорідні витрати, що відносяться на собівартість конкретного виду продукції прямо, безпосередньо у відповідності з обгрунтованими нормами та нормативами. До них відносяться витрати на сировину та основні матеріали, заробітна плата робітників основного виробництва, відрахування на соціальні заходи від заробітної плати робітників тощо.

     Непрямими витратами називають витрати, які неможливо розрахувати по окремих видах продукції за ознакою прямої приналежності, оскільки вони пов’язані з виготовленням декількох видів продукції або з різними стадіями її обробки [19.с.63].

     Отже, непрямі витрати – витрати, що не можуть бути віднесені до певного об’єкту витрат економічно можливим шляхом.

     Основні витрати – витрати, безпосередньо пов’язані з технологічним процесом виготовлення продукції, та неминучі при будь-яких умовах та характері виробництва, незалежно від рівня та форм організації управління. Вони поділяються на три групи: прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці та інші прямі витрати.

     Накладні  витрати – витрати, не пов’язані безпосередньо з технологічним процесом виготовлення продукції, а утворюються під впливом певних умов роботи по організації, управлінню та обслуговуванню виробництва [23.с.64].

     Релевантні  витрати – витрати, величина яких може бути змінена внаслідок прийняття рішення.

     Нерелевантні  витрати – витрати, величина яких не залежить від прийняття рішення.

     Дійсні  витрати – витрати, які вимагають сплати грошей або витрачання інших активів. Ці витрати відображаються у бухгалтерських регістрах в міру їх виникнення.

     Можливі витрати (втрати) – вигода, яка втрачається, коли вибір одного напрямку дії вимагає відмовитись від альтернативного рішення

     Можливі витрати не відображають в облікових  регістрах і беруть до уваги тільки в разі використання обмежених ресурсів.

     Маржинальні витрати – витрати на виробництво додаткової одиниці продукції.

     Середні витрати – загальні витрати на виробництво додаткової групи продукції, поділені на загальну кількість одиниць продукції.

     Змінними (умовно-змінними) називають витрати, загальний розмір яких зростає або зменшується прямо пропорційно до зміни обсягу виробництва.

     Постійні (умовно-постійні) витрати – витрати, загальна величина яких залишається незмінною при зміні обсягу діяльності [18.с.72].

     Таким чином, за короткий період часу витрати  можуть бути змінними (напівзмінними) і постійними (напівпостійними). Але за тривалий період усі витрати мають тенденцію до зміни, тобто постійні витрати стають напівпостійними і змінююються ступінчасто.

     Для контролю діяльності окремих підрозділів  та оцінки роботи їх керівників виділяють  контрольовані та неконтрольовані витрати.

     Контрольовані витрати – витрати, які менеджер може безпосередньо контролювати або чинити на них значний вплив.

     Неконтрольовані витрати – витрати, які менеджер не може контролювати або впливати на них.

     Отже  головним об’єктом аналізу в процесі  управління є витрати . Тому класифікація витрат дуже важлива для розуміння того, як ними управляти. Згідно з наведеним раніше визначенням виробничого обліку можна вирізнити три напрямки класифікації витрат, в основу якої покладено принцип: різні витрати для різних цілей.

     На  підставі вищевикладеного можна  зробити висновок про те, що управлінський  облік – це внутрішня інформаційна система, що надає інформацію для  прийняття рішень. 

     1.2. Управлінський облік  – інформаційна  основа прийняття  управлінських рішень

     Прийняття рішень є найважливішою функцією управління, успішне здійснення якої забезпечує досягнення організацією її цілей. Через невміння якісно і раціонально здійснювати цей процес, через відсутність в організації механізму його здійснення, технології, страждає більшість фірм і підприємств, державних установ і органів в Україні. Успіх організації, у якій би сфері вона не функціонувала, багато в чому залежить від цього, а тим більше в Україні, де більшість організацій проходять перші етапи свого розвитку і дуже важливо яку технологію рішення проблем вони опрацьовують.

     Для розробки рішень використовується різна  за характером інформація: про події, які відбуваються; періодична; повторна, одержана в результаті аналітичної обробки вихідних даних; вихідна; вибіркова; одержана в наслідок використання тільки частини зібраних даних; повна; вичерпна; графічна; семантична, що відноситься до знакових систем, змістовної сторони слів і виражень. Робота з інформацією супроводжує і пронизує весь процес прийняття рішень і контролю, і являється невід’ємною частиною управління. Для прийняття управлінського рішення потрібна планова, нормативна, інструктивна, правова, статистична, облікова, наукова, (ноу-хау) та інша інформація. Для того, щоб управлінську інформацію можна було ефективно використати, вона повинна відповідати певним критеріям (рис.1.2.1).

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Рис.1.2.1 Критерії управлінської інформації 

     Враховуючи  великий об’єм інформації, використовуваної в процесі розробки рішення, і великі затрати, пов’язані з її збором і переробкою, заслуговує великої уваги методологія управління "по відхиленнях", суть якої заключається в тому, що в системі фіксується не вся інформація, а лише дані по відхиленнях об’єкта від заданої програми. Це дозволяє розвантажити інформаційні канали, своєчасно виявити перебої з процесі виробництва і орієнтувати керівників і спеціалістів на вузькі місця в роботі. Прийняття рішення по відхиленнях на перший план висуває завдання по визначенню допустимих значень відхилень явища або процесу, при яких рішення не приймаються, широкого впровадження нормативних методів планування, обліку і аналізу змінних факторів, які впливають на результати дій в рамках системи, яка розглядається. [16, с.10]

     Глибокий  аналіз кількісної і якісної інформації дозволяє прийняти інформаційне рішення, яке відповідає на питання, що є істинним (що приймати до уваги, а що ігнорувати), який стан, можливості керованого об'єкта і умови майбутніх дій.

     Цінність  повідомлень для прийняття рішень визначається кількістю вміщеної в них інформації, зменшуючи невизначеність по відношенню наслідків зацікавлених подій. В відповідності з теорією інформації не всі зібрані дані вміщують корисну інформацію. Кількість її визначається тим, наскільки ці дані зменшують невизначеність господарських ситуацій і підвищують обґрунтованість управлінських рішень. Тому і збирати їх доцільно лише в тому випадку, коли вони вміщують необхідну інформацію для прийняття певних рішень.

     Велике  значення в процесі підготовки і  прийняття рішень має достовірність інформації, що виключає її перекручення. Найбільш часто перекручена інформація має місце в процесі передачі її від однієї управлінської інстанції до іншої (від безпосереднього виконавця до керівника підрозділу, а від нього до керівника вищого рівня). Інколи ці перекручення являються результатом різного відображення в свідомості людей одних і тих самих фактів.

     Інформація  повинна надаватись в упорядкованій  формі і послідовності, задовольняти певні якісні показники по змісту, рівню узагальнення. Форма представлення інформації залежить від призначення, її використання, ієрархічного рівня управління і грамотності, потреб інформації. В одних випадках ефективними можуть виявитися візуальні засоби, такі як графіки, схеми, діаграми, в іншому - таблиці. Проте завжди рівень показників повинен підвищуватися при переході від нижчого до більш високого рівня управління.

     Інформаційна  система повинна бути направлена на раціональну систему розподілу повноважень і рішень між рівнями управління, а також керівниками і спеціалістами апарату управління. Найважливіша вимога до інформаційної системи заключається в тому, що вона повинна бути так організована, щоб кожен рівень управління і кожен працівник одержував інформацію, необхідну тільки йому для успішного виконання обов’язків передбачених положенням або службовою інструкцією.

     Отже, прийняття управлінського рішення – це процес вибору розумної альтернативи вирішення проблеми, що є вирішальним в системі управління.

 

      1.3 Методи обліку  витрат і калькулювання  собівартості продукції

     Під методом обліку витрат слід розуміти сукупність засобів відображення, групування та систематизації даних про витрати, що забезпечують досягнення визначеної мети, вирішення конкретного завданням

     Важливою  рисою систем упралінського обліку є оперативність обліку витрат. Згідно з цим принципом виділяють облік фактичних (для складання звітної калькуляції) і нормативних витрат (передбачає складання нормативної, планової чи кошторисної калькуляції).

     У межах кожного з цих методів  можна здійснювати калькулювання:

- Позамовне чи попроцесне – за періодичністю складання

- Повної собівартісті (включаються постійні та змінні, виробничі і невиробничі витрати) чи неповної (обмеженої) собівартості (тобто калькулювання на основі лише змінних витрат) – в залежності від повноти охоплення обліком витрат.

     Методи  обліку витрат на виробництво повинні  бути гнучкими, простими у використанні і дозволяти в оперативному порядку  отримати необхідну інформацію. При  цьому оперативність інформації значно важливіша від точності.

     Суть  методу обліку фактичних витрат полягає у послідовному накопиченні даних про фактичні виробничі витрати без відображення в обліку даних про їх величину за діючими нормами.

     Цей метод, як правило, є традиційним  та найбільш поширеним на вітчизняних  підприємствах.

     Облік фактичних витрат на виробництві  будується на наступних принципах: повне та документально оформлене  відображення прямих витрат на виробництво  в системі рахунків бухгалтерського  управлінського обліку; облікова реєстрація їх в період виникнення в процесі виробництва; локалізація витрат за видами виробництв, характером витрат, місцями виникнення, об’єктами обліку та носіями витрат; віднесення фактичних виробничих витрат на об’єкти їх обліку та калькулювання; порівняння фактичних показників з плановими.