Анализ кредитной деятельности банка

У кінцевому  підсумку зазначені складові можуть стати розділами конкретного документу, яким затверджується кредитна політика на рівні правління комерційного банку, а сама політика виражатиме єдину, цілісну концепцію організації грошово–кредитних відносин між банком та його клієнтами [48.С.341].

Таким чином, формування чіткої кредитної політики комерційного банку за всіма розглянутими вище напрямами слід вважати необхідною умовою раціональної організації грошово–кредитних відносин між банком і його клієнтом, що визначається правильним вибором стратегічних завдань кредитної діяльності на ринку, пріоритетів у обслуговуванні перспективних груп позичальників і використанні адекватних видів кредитних послуг як кінцевого банківського продукту, а також розробкою необхідних процедур у вигляді послідовності дій банківських працівників і їх повноважень у прийнятті рішень, щодо управління позичковими операціями.

Власне  кредитну політику комерційного банку  як цілісну концепцію його діяльності у сфері кредитування можна вважати основним зв'язуючим елементом мікрорівневого блоку механізму організації грошово–кредитних відносин – з точки зору необхідності врахування при її розробці як монетарної політики Національного банку України, так і завдань самого банку щодо підтримання власної ліквідності і платоспроможності, для чого використовується система оціночних показників, які відображають ефективність сформованого банком кредитного портфеля з огляду на дотримання указаних параметрів. У кінцевому підсумку кредитна політика як детальний план, програма дій банку з організації грошово–кредитних відносин виступає вихідним моментом і основою практичної діяльності комерційного банку у сфері грошово–кредитного посередництва, сама методологія якого і утворює мікрорівневий блок банківського механізму організації грошово–кредитних відносин суспільства.

 

 

1.3. Умови та проблеми формування  структури кредитного портфеля  вітчизняних банків

 

Відповідно  до основних положень кредитної політики банк здійснює кредитні операції у  межах наявних кредитних ресурсів і відповідає за своїми зобов'язаннями перед клієнтами всім належним йому майном та власними коштами. Під кредитними ресурсами банку розуміють сукупність власних, залучених і запозичених фінансових коштів банку, що перебувають у безпосередньому його розпорядженні та використовуються на його розсуд для здійснення кредитної діяльності (рис. 1.3). Найбільша роль у формуванні кредитних ресурсів належить залишкам на поточних і вкладних рахунках клієнтів.

 

Рис. 1.3. Кредитні ресурси банку

 

Банк самостійно визначає порядок залучення та використання коштів, проведення кредитних операцій, встановлення відсоткової ставки та комісій. При цьому рівень відсоткової ставки за наданими кредитами не може бути нижчим від ставки відсотка за отриманими банком кредитами і ставки відсотка, що виплачується ним за депозитами [28].

Саме від здатності банків оптимальним чином здійснювати формування кредитного портфеля та управління ним залежать можливості ефективного розвитку банківської системи з точки зору забезпечення належного рівня стабільності і прибутковості їх діяльності. Необхідність оптимізації даного процесу зумовлена тим, що в структурі активних операцій банківських установ найбільша частка належить саме кредитним операціям, а відтак кредитування є основним джерелом банківських доходів.

Уточнено визначення поняття кредитного портфеля, у якому  відтворені три ключові взаємопов’язані  між собою аспекти банківської  діяльності – дохідність, ліквідність  і ризик. Це означає, що дані параметри  найбільш доцільно аналізувати, прогнозувати і управляти ними не так з точки зору окремих наданих банком позичок у взаєминах із конкретними клієнтами, як із позицій усієї сукупності виданих кредитів в рамках кредитного портфеля комерційного банку.

Визначено, що коли йдеться  про власне процес формування банківського кредитного портфеля, то як управлінський процес його найбільш доцільно розглядати у рамках певного механізму. При цьому у зв’язку із тим, що дана діяльність банку має на меті ефективну організацію кредитних операцій, тобто таку організацію, яка спрямована на досягнення певного економічного результату в плані отримання належного рівня доходу, то мову слід вести саме про організаційно–економічний механізм формування кредитного портфеля. Виходячи із цього, обґрунтовано поняття організаційно–економічного механізму формування кредитного портфеля банку (Додаток А). Даний механізм може бути умовно поділений на два ключові блоки: організаційний, що визначає повноваження і дії підрозділів комерційного банку із проведення кредитних операцій, і економічний, що відображає безпосереднє функціональне наповнення механізму відповідними прийомами і засобами щодо формування і управління портфелем банківських позичок [82].

Запропонований  організаційно–економічний механізм формування кредитного портфеля містить у собі не все розмаїття організації кредитних відносин на рівні комерційного банку, а тільки їх конкретний функціональний аспект, пов’язаний із системною, цілеспрямованою діяльністю банківського менеджменту, направленою на утворення сукупності наданих банком кредитів у такому поєднанні і комбінації, яка дозволила б створити оптимальні умови для реалізації стратегічних завдань кредитної діяльності банку. Тільки у такому контексті можна розглядати процес управління кредитним портфелем комерційного банку, який у вигляді відповідного механізму відображає ключові засади банківської кредитної діяльності.

В основі організаційно–економічнного механізму формування банківського кредитного портфеля в умовах ринкової трансформації економіки лежить кредитна політика банку, реалізація стратегічних цілей якої слугує підґрунтям для розробки концепції формування кредитного портфеля. Ця концепція потрібна для правильного розуміння банківським менеджментом своєї ролі і функцій у процесі реалізації практичних дій, спрямованих на оптимальну організацію кредитних операцій банків, кінцевим виразом чого є формування оптимального кредитного портфеля.

Структура концепції  формування кредитного портфеля утворює  цілий ряд послідовних етапів реалізації банківським менеджментом певних заходів щодо досягнення стратегічних цілей кредитної політики і управління кредитними операціями в такий спосіб, щоб досягти максимальної дохідності за прийнятного рівня ризику. Перевагою такого концептуального рівня управління кредитним портфелем банку є охоплення всіх аспектів кредитної діяльності на рівні банківської установи загалом, а не лише взаємин із окремо взятими позичальниками. Запропоновано впровадження семи елементів даної концепції, які можуть бути умовно поділені на дві основні складові частини: підготовчо–аналітичну і формувально–коригуючу (табл. 1.2) [81].

Визначені частини концепції можуть слугувати основою для вираження двох базових функцій процесу управління кредитним портфелем комерційного банку: інформаційно–аналітичної, що передбачає здійснення комерційним банком усього комплексу заходів щодо підбору й аналізу інформації про можливості руху кредитних вкладень у різних сферах застосування на основі обраних параметрів якості взаємин із тими чи іншими позичальниками, що виражається прийнятним рівнем дохідності і ризику кредитних операцій; і оптимізаційної, яка передбачає здійснення заходів із диверсифікації кредитного портфеля задля зниження рівня кредитного ризику та забезпечення надійного повернення наданих у тимчасове користування коштів.

Необхідною умовою забезпечення ефективності позичкових операцій банку є оцінка якості кредитів, які утворюють його кредитний портфель. При цьому, якість кредитного портфеля комерційного банку означає формування такої його структури, яка б забезпечувала належний рівень його ліквідності та максимальний рівень дохідності банківської установи при мінімальному рівні кредитного ризику.

 

Таблиця 1.2

Структура концепції  формування кредитного портфеля комерційного банку

 

Складові частини концепції як основа реалізації процесу управління кредитним портфелем	Елементи концепції  як послідовні заходи банківського менеджменту із формування кредитного портфеля
1.Підготовчо–аналітична забезпечує вихідні засади реалізації кредитної політики банку	1) визначення завдань формування кредитного портфеля відповідно до стратегічних цілей кредитної політики
	2) обґрунтування елементів концепції  відповідно до сформульованих  завдань
	3) виділення головних факторів  впливу на можливості банку  щодо оптимального формування  кредитного портфеля
	4) збирання та аналітична обробка  інформації, необхідної для здійснення  позичкових операцій
2.Формувально–коригуюча охоплює безпосереднє прийняття рішень щодо здійснення позичкових операцій і формування відповідної структури  кредитного портфеля на основі обраних критеріїв його якості	5) визначення  критеріїв оцінки  якості кредитів, що утворюють  кредитний портфель банку
	6) формування структури кредитного  портфеля у відповідності до  розмірів груп класифікованих  за ступенем якості кредитів
	7) моніторинг кредитного ризику, формування резервів і коригування  структури кредитного портфеля

 

Для оцінки якості сформованого банком кредитного портфеля запропоновано  використовувати систему показників, що включають коефіцієнти чистої процентної маржі, недохідних позичок, несвоєчасного погашення виданих кредитів, захищеності від кредитного ризику, а також ступінь оновлення кредитного портфеля.

Управлінські рішення, які приймаються на основі системи  показників якості кредитного портфеля, спрямовуються на зміну чи коригування кредитної політики у плані переорієнтації її пріоритетів між різними класифікаційними групами, за якими диверсифіковані кредитні вкладення, тобто стосуються кредитного портфеля банку загалом, що і передбачає формування кінцевої структури кредитного портфеля у відповідності до розмірів груп класифікованих за ступенем якості кредитів.

Важливим елементом  концепції формування кредитного портфеля банку є моніторинг кредитного ризику, утворення резервів і коригування  структури кредитного портфеля. Даний аспект управління кредитним портфелем передбачає контроль за дотриманням встановленої структури кредитного портфеля і відповідності цієї структури завданням щодо зниження ризиків, забезпечення дохідності та уникнення критичних для збереження ліквідності втрат.

Моніторинг кредитного ризику усього кредитного портфеля банку  має передбачати застосування специфічних  прийомів і методів мінімізації  ступеня ризикованості позичкових операцій, до яких слід насамперед віднести диверсифікацію, встановлення внутрішньобанківських лімітів, а також формування резервів для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків.

На сьогодні створення  комерційними банками відповідних  резервів є фактично основним напрямом їх захисту від кредитного ризику, пов’язаного із неправильним управлінням кредитним портфелем. З огляду на це, наголошено, що оптимізацію процесу формування резервів для відшкодування втрат за кредитами слід розглядати як важливий елемент не лише поліпшення фінансового менеджменту у комерційних банках, але й удосконалення регулятивного впливу на їх кредитну активність з боку Національного банку України.

Відповідно до методики НБУ [14] всі кредитні операції класифікуються за ступенем ризику:

– «Стандартні» кредитні операції – операції, за якими кредитний ризик незначний і становить 2 % чистого кредитного ризику;

– «Під контролем» – кредитні операції, за якими кредитний ризик незначний, але може збільшитися внаслідок виникнення несприятливої для позичальника ситуації, і становить 5 % чистого кредитного ризику;

– «Субстандартні» кредитні операції – операції, за якими кредитний ризик великий, надалі може збільшуватись і становить 20 % чистого кредитного ризику, а також є імовірність несвоєчасного погашення заборгованості в повній сумі та у строки, передбачені кредитним договором;

– «Сумнівні» кредитні операції – операції, за якими виконання зобов'язань з боку позичальника (контрагента) банку в повній сумі (з урахуванням фінансового стану позичальника та рівня забезпечення) під загрозою, імовірність повного погашення кредитної заборгованості низька і становить 50 % чистого кредитного ризику;

– «Безнадійні» кредитні операції – операції, імовірність виконання зобов'язань за якими з боку позичальника (контрагента) банку (з урахуванням фінансового стану позичальника та рівня забезпечення) практично відсутня, ризик за такими операціями дорівнює сумі заборгованості за ними.

Досвід роботи ряду банків свідчить, що оптимальним можна вважати  кредитний портфель зі структурою, в якій найбільшу питому вагу займає група «під контролем», а найменшу «сумнівні кредити» (рис. 1.4) [36, C.26].

Рис 1.4. Оптимальний кредитний портфель

 

Таким чином, основним завданням  управління кредитним портфелем  банка є досягнення балансу його складових. Тому досягненя врівноваженого стану кредитного портфеля банку  можливе лише за умов здійснення ефективної кредитної політики.

Кредитний портфель – це економічно обґрунтована і структурована сукупність кредитних угод і кредитних зобов’язань, яка є результатом цілеспрямованих управлінських рішень, прийнятих відповідно до вимог кредитної політики банку та органів банківського нагляду [72, С.116].

Конкурентоспроможність  кредитного портфеля визначається такими критеріями, як ризиковість, ліквідність, швидкість відновлення та ступінь оновлення.

Розмір кредитного портфеля оцінюється за балансовою вартістю всіх кредитів банку, у тому числі прострочених, пролонгованих, сумнівних. У структурі балансу банку кредитний портфель розглядається як єдине ціле та складова частина активів банку, яка має свій рівень дохідності і відповідний рівень ризику.

Кредитний портфель банку є «вершиною» кредитної діяльності. Його не можна прирівнювати до простої сукупності кредитів, оскільки кредити можуть взаємодіяти, внаслідок чого кредитний портфель характеризується не тільки сукупним ризиком, але і чисто портфельним ризиком. Як підсумок саме якість всього кредитного портфеля в цілому визначає ефективність кредитної діяльності. Для того, щоб сформувати кредитний портфель банку необхідно здійснити відбір кредитів і досконало оцінити кредитоздатність позичальника.