Анализ кредитной деятельности банка

– МФРКП включає в себе як організацію процесу кредитування, так і дії суб’єктів управління через економічні й управлінські методи і важелі, що впливають на реалізацію кредитних відносин;

– МФРКП банку не є статичним, а постійно розвивається, проходячи ряд стадій від простої функціональної до складної комбінованої управлінської системи;

– ефективне функціонування МФРКП банку, у тому числі його інструменти, важелі та методи впливу на процес кредитування, залежать від повноти забезпечення економічних інтересів суб’єктів кредитних відносин;

– забезпечуючи реалізацію процесу кредитування, МФРКП банку охоплює і регулятивні дії, спрямовані на його адаптацію до швидкозмінної господарської ситуації [43, C.87–93].

Таким чином, МФРКП банку  являє собою систему дій та організаційно–економічних прийомів, інструментів впливу, за допомогою яких вводиться в дію процес кредитування, і регулювання якого здійснюється відповідно до визначених принципів. Механізм передбачає, що дані процеси відбуваються на основі інтеграції взаємозалежних і взаємопов’язаних елементів та можуть кількісно і якісно змінюватися під дією різноманітних факторів. Це дало змогу виділити основні елементи у формуванні кредитної політики банку:

– цільові орієнтири кредитної діяльності банку;

– принципи організації кредитної діяльності та формування кредитної політики;

– фактори, що визначають кредитну політику;

– кількісні характеристики кредитної діяльності;

– якісні характеристики кредитної політики та кредитних продуктів.

Розгляд основних механізмів взаємодії всіх елементів формування кредитної політики банку дав змогу констатувати, що у своїй структурі кредитна політика передбачає наявність двох наступних ланцюгів:

– по–перше, механізм фінансового забезпечення кредитної політики, основними елементами якого є джерела формування кредитних ресурсів, форми та методи залучення коштів

– по–друге, механізм банківського кредитування, що реалізується через різноманітні кредитні процедури та види кредитних продуктів.

Схематично механізм формування та реалізації кредитної  політики банку наведено на рис. 1.1.

Поділ всього МФРКП банку  на окремі елементи є досить умовним, адже всі складові даного механізму  тісно взаємодіють між собою, одночасно виконуючи функції  різних за економічною сутністю компонентів.

Рис. 1.1. Схема механізму формування та реалізації кредитної політики банку

Так, наприклад, новий кредитний продукт  банку, що розроблений відповідно до поточних принципів кредитної політики, з часом може набувати популярності і серед інших банків, тим самим  впливаючи на кредитний ринок в країні загалом, змінюючи його, а отже поступово перетворюючись на фактор формування кредитної політики.

Виходячи  із вітчизняного й світового досвіду, вимог оптимізації кредитної  політики, можна скласти теоретичну модель оптимальної кредитної політики, яка зумовлена методологічно обов'язковими вимогами у процесі формування кредитної політики та організації кредитного процесу (рис. 1.2):

Рис.1.2. Теоретична модель формування оптимальної кредитної політики [68, C.122]

Кожний напрям моделі формування кредитної політики тісно  пов'язаний з іншим і є обов'язковим  для формування кредитної політики та організації кредитного процесу.

Вирішення проблеми щодо формування оптимальної кредитної політики (як врешті і вирішення будь якого іншого питання в системі управління банком) має засновуватись на обґрунтуванні основних цілей даного процесу і поставлених відповідно до цього завдань. Дана робота по суті передбачає визначення системи тих критеріїв, яким має відповідати кредитна політика банківської установи з огляду на подальшу практичну розробку тих заходів, котрі можуть сприяти досягненню визначених цілей.

Основними, фундаментальними цілями кредитної політики комерційного банку є забезпечення, з одного боку, умов для задоволення потреб клієнтів в отриманні коштів у тимчасове користування відповідно до різних видів кредитних послуг, що пропонуються на ринку, з другого – отримання прибутку, що є метою функціонування банку як комерційного підприємства в умовах ринкової економіки, однак при забезпеченні належного рівня своєї ліквідності та мінімізації ризиків за здійснюваними операціями [68].

При цьому у якості основних завдань найбільш доцільно виділити такі, що визначають конкретну практичну цінність кредитної політики, яка повинна:

– забезпечувати чітку послідовність дій працівників банку, відповідальних за проведення кредитної операції, що є необхідною умовою максимальної раціоналізації роботи банківської установи в процесі організації взаємин з окремими позичальниками;

– сприяти прийняттю правильних рішень щодо видачі кредиту та адекватно оцінювати рівень ризику за кожною позичковою операцією, що визначає в кінцевому підсумку ризикованість діяльності комерційного банку загалом за стабільність його функціонування на фінансовому ринку;

– поліпшувати якість кредитного портфеля банку відповідно до стандартів оцінки фінансово–господарської діяльності позичальників шляхом обмеження кредитних взаємовідносин із менш надійними клієнтами та розширення із суб'єктами господарювання, функціонування яких на ринку має позитивні тенденції;

– максимально враховувати потреби клієнтів банку у позичених коштах відповідно до регіональних, галузевих, технологічних та ін особливостей діяльності того чи іншого позичальника, що визначає можливості банківської установи на основі необхідних маркетингових досліджень адекватно реагувати на зміну кон'юктури фінансового ринку, визначаючи відповідні пріоритети власних кредитних операцій.

Встановлення  цілей і завдань кредитної  політики дозволяє перейти до безпосереднього  процесу її формування, що передбачає структуризацію за елементами та створення  методологічної бази розробки політики банківськими установами відповідно до їх загальної орієнтації у провадженні активних операцій на ринку і в першу чергу створення необхідних умов для ефективного розміщення коштів у процесі реалізації кредитних операцій.

Склад елементів кредитної політики обумовлює  у кінцевому підсумку рівень її наукової обґрунтованості та, відповідно, можливості банку щодо оптимальної організації кредитного процесу і досягненні поставлених цілей банківської діяльності. Врешті кредитна політика як цілісна концепція функціонування комерційного банку у сфері грошово–кредитного посередництва має у той же час складну структуру, елементи якої повинні слугувати основою для регламентації процесу кредитування. Тому, визначення основних елементів кредитної політики може слугувати безпосередньою основою для формування конкретних методологічних засад її розробки у кожному комерційному банку, поза як дані елементи відображають по суті усі ключові аспекти організації кредитування, що мають бути враховані при здійсненні позичкових операцій [43].

Таким чином, з урахуванням розглянутих вище двох складових кредитної політики (визначення її цілей і завдань та ключових елементів) третім основним етапом розробки цілісної концепції оптимальної кредитної політики комерційного банку є вибір стратегічних напрямів розвитку грошово–кредитних відносин на основі оцінки сукупності екзогенних та ендогенних факторів впливу, що так чи інакше позначаються на практичних можливостях банківської установи з формування кредитного портфелю.

Серед найбільш важливих у системі факторів екзогенного впливу на кредитну діяльність комерційного банку найбільш доцільно виділити наступні: політичну ситуацію в країні, загальноекономічні умови господарської діяльності, спрямованість грошово–кредитної політики Національного банку України, розвиток окремих галузей економіки, тип підприємницької діяльності, рівень інфляції і наявність інфляційних очікувань, загальний розвиток банківської системи, її інфраструктури та рівень конкуренції між банками, законодавство, що регулює підприємницьку діяльність. [48, с.342]. Зрозуміло, що комерційні банки не можуть регулювати вплив розглянутої вище групи факторів на власну кредитну активність, однак правильна, об'єктивна оцінка кожного з них та адекватний розрахунок можливих наслідків для організації позичкових операцій надає можливість проведення більш гнучкої кредитної політики.

Звісно значно більшою мірою банк може визначати  та враховувати вплив на кредитну політику факторів ендогенного характеру, до числа яких можна віднести наступні: ресурсна база комерційного банку, наявність розгалуженої мережі філій; спеціалізація банку і склад його клієнтів, рівень кваліфікації персоналу [48, с.350].

Загалом правильний вибір усіх екзогенних та ендогенних факторів, адекватна оцінка їхнього впливу на банківську діяльність значною мірою позначається на ефективності реалізації кредитної політики, поза як може слугувати основою не лише для вибору пріоритетів у формуванні кредитного портфеля, а й забезпечення своєчасного переорієнтування позичкових вкладень у разі виникнення несприятливого середовища для діяльності клієнтів банку у тому чи іншому секторі економіки внаслідок дій указаних факторів.

Наступна  основна складова кредитної політики передбачає визначення технологічних  засад провадження позичкових операцій комерційним банком за обраними ним пріоритетними напрямами. По суті йдеться про розробку такого порядку організації кредитного процесу, який би належним чином регламентував діяльність пов'язаних з ним працівників банку і тим самим дозволяв би реалізовувати обрані пріоритети кредитної політики та вирішувати поставлені нею завдання На практиці указані технологічні засади мають набувати форм чітко окреслених процедур у розумінні цього терміну як «офіційно встановленої послідовності дій для здійснення або оформлення якої–небудь справи». Вочевидь стосовно діяльності комерційного банку у сфері організації грошово–кредитних відносин йдеться про визначення основних етапів провадження кредитного процесу у взаєминах з окремими позичальниками та регламентацію дій працівників банку на кожному із цих етапів – від отримання заявки на кредит до його кінцевого погашення.

Окрім розглянутих  вище, ще однією важливою складовою  основного змісту кредитної політики комерційного банку необхідно вважати  визначення основних критеріїв її оптимальності  та розробку системи заходів контролю за реалізацією основних засад політики на практиці.

Цілком очевидно, що оптимальність кредитної політики банку визначається таким рівнем організації кредитного процесу, який дозволяє забезпечити досягнення основних цілей функціонування комерційного банку як ринкового підприємства – передусім з огляду на підтримання належного рівня прибутковості та ліквідності, що обумовлюється ефективністю провадження позичкових операцій як основного виду банківських активів. Конкретним кількісним вираженням критеріїв даної ефективності можуть слугувати дві системи показників, які охоплюють з одного боку сукупність коефіцієнтів ліквідності та кредитного ризику, включаючи як обов'язкові нормативи НБУ, так і показники запроваджені самим банком, а з іншого – сукупність показників, що відображають оптимальність сформованого банком кредитного портфеля у плані його дохідності та надійності. Відповідно до рівня дотримання указаних показників визначається ефективність реалізації кредитної політики загалом.

У той же час  безпосереднім засобом забезпечення цієї ефективності є дотримання банківськими показниками у процесі поточної організації кредитних операцій певних стандартів кредитування, що мають  визначатися кредитною політикою  і стосуватися побудови взаємин із кожним окремим позичальником, – у насамперед оцінки його класу за рівнем кредитоспроможності та обмеження максимальної величини кредиту, що може бути надана клієнту. Відтак, кредитна політика має передбачати пряму залежність розміру кредиту одного позичальника від кредитного рейтингу останнього [61, C.118–125].

Природно, що за таких умов ефективність кредитної  політики, її оптимальність для банку  вирішальною мірою залежить від  організації всебічного контролю і  спостереження за усіма наданими кредитами – як з точки зору відповідності загальної структури кредитного портфеля банку тим стратегічним напрямам, які визначаються кредитною політикою, так і з точки зору мінімізації індивідуальних кредитних ризиків, що відображаються у систематичному погашенні основної суми боргу за наданими позичками та нарахованих за ними процентів. Основним засобом досягнення цієї мети є неперервне застосування усіх необхідних форм банківського контролю за діяльністю позичальника, що охоплюють:

– попередній контроль, який є вихідною умовою самої організації грошово–кредитних відносин, коли оцінка фінансово–господарської діяльності клієнта і його кредитоспроможності має визначати принципову доцільність надання йому позички;

– поточний контроль, котрий реалізується безпосередньо у процесі здійснення розрахункових операцій при оплаті відповідних документів за рахунок кредиту й оцінки відповідності цілей платежу умовам, передбаченим кредитним договором, а також виконання контрагентами вимог укладених контрактів на поставку і реалізацію продуктів;

– послідуючий контроль, що має виявити цільове використання наданих в позику коштів, наявність та збереження заставленого майна, ефективність заходу, що кредитується, його відповідальність представленим банку бізнес–планам і техніко–економічному обґрунтуванню, а також ознаки погіршення фінансового стану клієнта, а відтак і перспективи повернення ним свого боргу.

Отже, якщо критеріями оптимальності кредитної політики є прийнятий для банку рівень дохідності та безпека його кредитних  вкладень, то визначення механізму застосування основних процедур контролю у практичній банківській діяльності спід вважати одним із ключових елементів у реалізації кредитної політики і досягнення поставлених нею цілей і завдань.