Аналіз проблем інвестиційної сфери в Україні

- збільшення обсягів експортного потенціалу України;

- подолання залежності економіки країни від імпорту;

- створення виробництв з використанням місцевих природних ресурсів;

- сприяння розвитку приватного сектору.

Досягти цього можна за умови розробки й реалізації вітчизняної стратегії залучення іноземного капіталу. Особливо нагальним і виваженим має бути розв'язання проблеми залучення іноземних інвестицій у період економічної кризи в Україні. При цьому важливо зацікавити зарубіжних партнерів, знайти баланс взаємних інтересів, реалізувати проекти, які економічно вигідні вітчизняним та іноземним партнерам.

Організаційною  формою забезпечення процесу реалізації технологічно передових інвестиційних  проектів, на наш погляд, має стати створення фінансово-промислових груп, акціонерних товариств.

Державна стратегія  залучення іноземних інвестицій має спиратися на класифікацію галузей  промисловості залежно від наявності  потенційних джерел фінансування. Можна  виокремити кілька таких груп галузей (виробництв) [4, 3]:

- галузі, розвиток яких забезпечується централізованими державними капіталовкладеннями;

- виробничі об'єкти переважно приватного капіталу;

- галузі (виробництва), які на певному етапі потребують кредитних субсидій;

- пріоритетні галузі для залучення та використання іноземних інвестицій;

- виробництва, участь іноземних інвесторів у фінансуванні яких має певні обмеження;

- галузі (виробництва), які є закритими для іноземного інвестування, що пов'язано з національною безпекою, збереженням національного багатства.

З огляду на викладене  важливо вибрати пріоритети в  інвестиційному процесі, які б забезпечили  найвищий рівень його ефективності. Це об'єктивно зумовлює необхідність здійснення таких заходів:

- звуження напрямів інвестування та впровадження проектів з урахуванням існуючого інноваційного потенціалу;

- включення в інвестиційний процес як державних, так і приватних ресурсів;

- залучення іноземних партнерів до впровадження інвестиційних проектів, пов'язаних з використанням інноваційного та промислового потенціалу;

- створення нових організаційних форм інтеграції фінансового та промислового капіталу;

- розробки та впровадження регіональних програм інвестування.

При цьому іноземні кредити під державні гарантії необхідно  спрямовувати насамперед у пріоритетні сфери на фінансування інвестиційних проектів, що забезпечать розвиток експортного потенціалу, і галузі, де строки окупності виробничих інвестицій порівняно малі.

 

 

3.3 Оптимізація державного регулювання основних напрямів прямого іноземного інвестування

 

Конкретні пріоритетні  напрями іноземного інвестування в  економіку України визначалися  на основі врахування національних інтересів  і дотримання таких принципів: орієнтації на виробництво товарів, які зумовлюють підвищення життєвого рівня; забезпечення розвитку науково-технічного прогресу та конкурентоспроможного виробництва; перебудови структури економіки. Обґрунтовуючи пріоритетні напрями іноземного інвестування безпосередньо у виробничу сферу, необхідно виходити з того, що вибрані для цього виробництва повинні істотно впливати на забезпечення нормального функціонування народногосподарського комплексу та зумовлювати прискорення технологічного переоснащення промислового виробництва. На першому етапі такого обгрунтування було вибрано паливно-енергетичний комплекс, металургійний комплекс, комплекс хімічної та нафтохімічної промисловості, лісопромисловий комплекс.

Великомасштабні прямі іноземні інвестиції для паливно-енергетичного  комплексу можуть здійснюватися  через приватизацію його об'єктів, викуп пакетів акцій діючих підприємств, а також у процесі спільного інвестування будівництва нових систем магістральних газопроводів; через активізацію використання наявного потенціалу енергоресурсів, комплексну модернізацію діючих і створення нових виробничих потужностей на базі сучасної техніки і прогресивної технології, зниження негативного впливу паливно-енергетичного комплексу на навколишнє середовище на основі екологічно чистих технологічних процесів.

Аналіз засвідчує  доцільність спільного інвестування в діючий нафтогазовий комплекс України, де у світових цінах прибутковими є нафто- і газовидобування. Сировина має стабільний попит на світових ринках, але задоволення потреб внутрішнього й зовнішнього ринку зумовлює необхідність спільного інвестування нових сучасних виробництв на базі більш повної комплексної переробки ресурсів вуглеводневої та коксохімічної сировини, ресурсів сірки та полімінеральних руд, а також установок для поглибленої переробки нафти і нарощування потужностей для випуску полімерних матеріалів і виробів з них. Розрахунки підтверджують високу ефективність реконструкції нафтогазового комплексу України. До перспективних інвестиційних проектів належать розвідування та видобуток нафти й газу в Полтавській, Івано-Франківській, Чернігівській областях і шельфі Чорного моря, а також використання газу метану вугільних пластів у Донецькому басейні [19, 47].

Основними факторами, які впливатимуть на іноземних інвесторів у видобувних та сировинних галузях, слід вважати можливість участі у  приватизації, зменшення розміру податку на прибуток та рівня експортного мита.

Значних капітальних  вкладень потребує чорна та кольорова  металургія України. З порівняльного  аналізу цін та витрат випливає, що більшість її виробництв є прибутковими у світових цінах. Збитковим є тільки видобування залізної руди. Україна має бути заінтересована у пріоритетному вкладанні іноземного капіталу в подальший розвиток процесів киснево-конверторного виплавлення сталі з безперервним розливом, нарощування виробництва прокату із захисним покриттям.

Україна повинна  сприяти залученню іноземних  інвестицій також у легку та текстильну промисловість (технічне переоснащення  бавовняних і трикотажних підприємств).

Порівняно з  промислово розвиненими країнами в  індустрії України допускається нічим не виправдана величезна перевитрата палива, металу, деревини та інших видів ресурсів у розрахунку на одиницю кінцевої продукції. Економія первинних ресурсів дає змогу значно перекрити пов'язані з цим первинні витрати. Тому доцільно здійснювати спільне інвестування в нарощування обсягів випуску машин і обладнання для запровадження енергозберігаючих технологій та більш комплексної переробки вихідної сировини мінерального походження.

Доцільно реконструювати підприємства агропромислового комплексу, а також виробництва, що працюють на задоволення його потреб, на ост нові глибокої комплексної переробки сировини з метою значного збільшення виходу кінцевої продукції, зменшення її втрат і поліпшення якості товарів. У цьому зв'язку ефективними мають стати оновлення та модернізація підприємств переробної і харчової промисловості, упровадження нових технологій зберігання продукції. Проведений аналіз показав, що іноземного інвестування потребують виробництва з випуску ефективних хімічних засобів захисту рослин, тари та пакувальних матеріалів для агропромислового комплексу, обладнання для масложирової, м'ясо-молочної та інших галузей харчової промисловості, техніки для фер мерських господарств.

Економічно  та соціально виправданим треба  вважати залучення іноземного капіталу для розвитку комплексу виробництв товарів народного споживання та надання послуг населенню. Ефективним стало б спільне інвестування збільшення потужностей з випуску меблів, шпалер і паперових виробів, пряжі, тканин, товарів зі шкіри, нарощування виробництва електропобутових товарів [19, 47].

До реально  можливих об'єктів спільного інвестування належать об'єкти будівельної індустрії  України, і насамперед незавершеного  будівництва. Це аргументується тим, що незавершене будівництво в Україні  має постійну тенденцію до зростання, і за останні п'ять років його обсяги збільшились майже втричі. Великі наднормативні обсяги незавершеного будівництва існують майже в усіх галузях індустрії, особливо в електротехнічній, хімічній і нафтохімічній промисловості, а також у машинобудуванні.

У цілому для  будівельної індустрії України  характерні техніко-еконо-мічна застарілість проектів, маловиправдані великі терміни  будівництва виробничих об'єктів  і низький рівень ефективності капітальних  вкладень. У середньому лише один з десяти інвестиційно-будівельних проектів відповідає світовим стандартам. Доцільно використовувати такі форми спільного з іноземними партнерами інвестування: їх участь у приватизації незавершених будівельних об'єктів через конкурси, аукціони; створення акціонерних товариств, спільних підприємств, спеціальних бірж, комерційних банків з участю іноземних фірм.

Дослідженнями доведено, що на особливу увагу заслуговує інвестиційне співробітництво із зарубіжними  партнерами у сфері військово-промислового комплексу України. З огляду на стан бюджету України практично важко визначити остаточні терміни технічного переобладнання цього надскладного комплексу та одержання певного прибутку від його конверсії у найближчому майбутньому. Тому, на наш погляд, доцільна участь іноземних партнерів у приватизації майна комплексу за погодженням з Кабінетом Міністрів України. За оцінками фахівців, із загальної кількості оборонних підприємств України з часткою військової продукції понад 30 % реально може бути приватизовано більше половини. Залучення іноземного капіталу для здійснення конверсії оборонного комплексу може відбуватися в таких формах (напрямах): імпорту технологій "подвійного призначення"; створення інтегрованих підприємств сфери військового та цивільного бізнесу в літако- та суднобудуванні; розробки та впровадження проектів адаптації до цивільних цілей товарів та ідей військової електроніки, радіотехніки, виробництва засобів і систем зв'язку. Приватизацію в оборонному комплексі слід здійснювати через конкурси й аукціони для іноземних інвесторів.

Потрібно ретельніше дослідити можливості розвитку на основі спільного міжнародного інвестування таких прибуткових (за світовими  цінами) галузей, як шинна, гумово-азбестова, лакофарбова промисловість, виробництво  автомобілів, тракторів, обладнання для підприємств комунального господарства, виробництв з глибокої переробки деревинної сировини (целюлозно-паперової промисловості).

Важливим напрямом залучення іноземних інвестицій в Україні має бути їх вкладання  у створення сучасної інфраструктури як необхідного атрибуту міжнародної інвестиційної діяльності. Це насамперед транспорт, технічно обладнане складське господарство, телекомунікації, а також об'єкти так званої ділової інфраструктури — офіси, ділові центри, побутовий сервіс. Ця галузь має відносно короткий термін окупності капітальних вкладень і є, по суті, матеріальною основою для подальшої ділової активності іноземного капіталу [5, 76].

Отже, створення  й ефективне функціонування механізму  залучення іноземного капіталу з  метою всеосяжного реформування та реконструкції промислового комплексу України має спиратися на такі процеси:

- виокремлення та врахування переваг і недоліків напрямів залучення іноземних фінансових коштів;

- прогнозовану оцінку (з подальшим її уточненням) необхідних для України обсягів іноземних інвестицій за основними напрямами їх використання;

- узагальнення існуючих в інших країнах систем залучення іноземних інвестицій у розвиток (реформування) національних економік та їх провідних секторів задля можливого використання в Україні окремих ефективно діючих елементів таких систем;

- змістово-елементне обгрунтування комплексного механізму залучення іноземних інвестицій.

Саме викладений за такою схемою сучасний механізм залучення іноземного капіталу та його державного регулювання може бути використаний в Україні задля фінансового забезпечення структурної трансформації, насамперед її промислового комплексу.

 

 

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

 

У Законі України  «Про режим іноземного інвестування»  іноземні інвестиції визначаються як цінності, які вкладають іноземні інвестори в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до чинного законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.

Під іноземними інвестиціями як правовою категорією розуміють юридично регламентовану власність у вигляді будь-якого майна чи майнових прав, які мають походження за межами країни-реципієнта та дозволені до інвестування її законодавством або міжнародними договорами, і вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти підприємницької та іншої діяльності приймаючої країни з метою отримання прибутку (доходу) або досягнення соціального ефекту у відповідності із законодавством цієї країни або її міжнародними договорами.

Досвід країн  із перехідною економікою показує, що переважна більшість з них вирішувала проблеми фінансування вітчизняної економіки шляхом залучення іноземних інвестицій. За оцінками фахівців потреби економіки України в іноземних інвестиціях становлять 40-50 млрд. дол. США. Однак, іноземні інвестори не поспішають вкладати свої капітали у розвиток української економіки, незважаючи на наявність багатьох чинників, які мають їх зацікавити. Це передусім:

- вигідне транспортно-географічне  розташування, а також розвиток  транспортних мереж та їхня  інтеграція в систему міжнародних  транспортних коридорів;