Аналіз проблем інвестиційної сфери в Україні

Як бачимо, дане визначення узагальнює поняття «іноземні  інвестиції», але не конкретизує їх суть за окремими видами і не дає дефініції поняття «прямих іноземних інвестицій».

Попередні законодавчі  акти незалежної України використовують подібні підходи у визначенні іноземних інвестицій. Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про іноземні інвестиції» від 1992 p., «іноземними інвестиціями є всі види цінностей, які вкладаються безпосередньо іноземними інвесторами в об'єкти підприємницької та іншої діяльності з метою одержання прибутку (доходу) або досягнення соціального ефекту» [2]. Практично не зазнало змін це визначення в Декреті Кабінету Міністрів України «Про режим іноземного інвестування». У ст. 1 цього Декрету підкреслювалося, що «іноземні інвестиції - це всі види цінностей, що вкладаються безпосередньо іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності згідно з чинним законодавством України» [5].

Для здійснення підприємницької діяльності інвестору  необхідним є контроль над підприємством. У зв'язку з цим найбільшого  поширення набув підхід до визначення ПІІ, який ставить за критерій наявність контролю інвестора над підприємством. Прикладом даного підходу є такі визначення: «Прямі іноземні інвестиції - це, як правило, довгострокове капіталовкладення за кордон, яке здійснюється інвестором з метою отримання безпосереднього впливу на господарську діяльність підприємства, яке існує чи лише буде створене» [10].

«Прямі іноземні інвестиції - це капіталовкладення  за кордоном, які передбачають у  тій чи іншій мірі контроль інвестора  за підприємством, у яке вони вкладені» [11].

«Прямі іноземні інвестиції-це інвестиції у підприємства, розташовані в одній країні, але ефективно контрольовані резидентами іншої країни» [12].

Основною ознакою  прямих інвестицій є наявність наміру інвестора виробляти за кордоном певні товари чи послуги. Для здійснення цього наміру він повинен мати право розпоряджатись інвестицією, що запевнить його повноваження у прийнятті рішень і проведенні контролю. Отже, ПІІ передбачають здійснення підприємницької діяльності, що є тотожним отриманню контролю над об'єктом інвестування.

Прямі інвестиції більше впливають на зайнятість, стан внутрішнього ринку, ніж портфельні.

Прямі інвестиції значніше за портфельні сприяють зміні  місця країни у міжнародному поділі праці, впливають на конкурентоспроможність національної економіки.

Прямі іноземні інвестиції, на відміну від портфельних, впливають на зміну в країні відносин власності, спричинюють її відчуження на користь іноземців.

Прямі інвестиції відчутніше впливають на стан конкуренції  в країні, підсилюючи її або призводячи до закріплення на місцевому ринку іноземних фірм.

Отже, виходячи із чинного в Україні законодавства, аналізу суті поняття «прямі іноземні інвестиції», світового теоретичного досвіду поняття «прямих іноземних  інвестицій» можна сформулювати таким чином: прямі іноземні інвестиції - це речі, грошові кошти, майнові права, цінні папери, а також результати інтелектуальної діяльності, що вкладаються іноземними інвесторами (у передбачених законом формах) з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту у підприємства (організації) будь-якої організаційно-правової форми, іноземна інвестиція в статутному фонді яких, за його наявності, становить не менше 10 відсотків.

Отже, метою  і основною рисою ПІІ, на відміну  від портфельних інвестицій, є  вкладення в іноземні підприємства не лише для отримання прибутків, але й участі в управлінні, контролі та розвитку цих підприємств.

Основними формами  прямого інвестування є:

- заснування  чи придбання підприємств;

- відкриття  чи придбання філій або відділень;

- придбання  частки підприємств;

- надання позик  підприємствам, що належать кредиторам  повністю або частково, прямо  чи опосередковано або внаслідок  надання позики на правління  яких може бути здійснений  значний вплив (наприклад: кредитування  дочірньої - компанією материнською);

- реінвестування доходів у приймаючій країні.

Прямі іноземні інвестиції в основному є вираженням довготривалої і глобальної стратегії, спрямованої на рентабельність підприємницької  діяльності. А тому основними цілями прямого інвестування є забезпечення прибутку, стабільності і зростання.

З метою отримання  прибутку прямі іноземні інвестиції здійснюються тоді, коли за кордоном є  можливості отримати більші прибутки, ніж всередині країни (наприклад, завдяки нижчому рівню заробітної плати, меншим транспортним витратам, дешевшим земельним ділянкам, додатковим перевагам внаслідок заходів по заохоченню інвестицій, меншому оподаткуванню) або коли лише таким чином можна утримати теперішній стан прибутковості підприємства.

Прямі інвестиції здійснюються з метою забезпечення стабільності у випадку, коли йдеться про збереження ринку внаслідок зміни витрат на одиницю продукції чи змін на експортних ринках. Зменшення ризику досягається також шляхом диверсифікації інвестиційної політики [24, 123].

Для транснаціональних  корпорацій прямі іноземні інвестиції є найкращим способом управління і контролю за своєю діяльністю за кордоном.

Таким чином, ПІІ - це не просто експорт капіталу, а  загальна стратегія, у якій трансфер технологій, економічних знань і  компетенцій відіграє чи не більшу роль, ніж просто трансфер капіталу.

ПІІ відображають рівень розвитку країни - на даний час  вивіз капіталу стає ознакою будь-якої національної економіки, яка успішно  й динамічно розвивається.

Залежно від  мети дослідження можливі різні  класифікації прямих іноземних інвестицій.

Так, за суб'єктами інвестування виділяють приватні, державні, змішані інвестиції та інвестиції міжнародних  організацій; за формами створення  об'єктів - акціонерні та неакціонерні; за призначенням - створення або  розширення діяльності філіалу або спільного підприємства, придбання частини власності підприємства тощо.

Для класифікації форм здійснення іноземних інвестицій уваги заслуговує Закон України  «Про режим іноземного інвестування». Відповідно до даного закону іноземні інвестори можуть здійснювати інвестиції у таких формах [24, с. 125]:

- часткової  участі у підприємствах, що  створюються спільно з українськими  юридичними і фізичними особами,  або придбання частки діючих  підприємств;

- створення  підприємств, що повністю належать  іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю;

- придбання,  не заборонене законами України,  нерухомого чи рухомого майна,  включаючи будинки, квартири, приміщення, обладнання, транспортні засоби та інші об'єкти власності, шляхом прямого одержання майна та майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;

- придбання  самостійно або за участю українських  юридичних чи фізичних осіб  прав на користування землею та використання природних ресурсів на території України;

- придбання  інших майнових прав;

- в інших  формах, які не заборонені законами  України, в тому числі без  створення юридичної особи на  підставі договорів із суб'єктами  господарської діяльності України.

Офіційна статистика в Україні, подаючи дані про підприємства з іноземним капіталом, виділяє  підприємства, що випускають продукцію. Ми хочемо запропонувати власну, ширшу  класифікацію ПІІ за напрямками економічної  діяльності:

1) експортоорієнтоване виробництво (надання послуг іноземцям);

2) виробництво  на внутрішній ринок (надання  послуг);

3) видобування  корисних копалин;

4) дистрибуція  товарів іноземних виробників (в  т. ч. з передпродажною підготовкою).

Можливе подальше поглиблення даної класифікації. Так, у першій групі можна виділити роботу на умовах давальницької сировини; в рамках другої групи виділити імпортозаміщувальне виробництво тощо.

Комплексний підхід до дослідження структури іноземного інвестування передбачає також класифікацію іноземних інвестицій за складом іноземних інвесторів.

Розглянемо  загальну класифікацію іноземних інвесторів за формами і методами діяльності, розширивши класифікацію, запропоновану  О. Колосовим. У рамках класифікації виділимо кілька типів прямих іноземних  інвесторів [24, с. 127].

Перший тип  інвесторів - стратегічні. Це переважно  великі ТНК, які мають значні економічні інтереси в країні чи в регіоні  і готові піти на широкомасштабне  інвестування заради завоювання позиції  на ринку.

Другий тип - невеликі або  середні компанії, що виходять на ринок з метою налагодження виробництва чи продажу споживчих товарів і отримання вищих прибутків, ніж у власній країні, за рахунок переваг власності та розміщення. Інвестори даного типу представлені найбільш чисельно. Їх діяльність є необхідною для нормального розвитку країни, збагачення її новими технологіями та управлінським досвідом, зменшення залежності від імпорту готової продукції. Зважаючи на роздрібненість і порівняно невеликі обсяги капіталовкладень, ці інвестори також не загрожують національній безпеці. Навпаки, вони самі передусім залежні від змін економічної політики держави, тому їх діяльність вимагає ще додаткової опіки з боку країни-реципієнта.

Третій тип інвесторів - «експансіоністи» або «сировинники». До цього типу належать підприємці, які ставлять собі за мету будь-якими допустимими способами отримати максимальний прибуток з мінімальними витратами. Вони переважно працюють у сфері зовнішньої торгівлі або завалюють місцевий ринок дешевою імпортною продукцією сумнівної якості, або скуповують і експортують сировину та проміжну продукцію для подальшої переробки. В обидвох випадках інтереси цього типу інвесторів не узгоджуються з концепцією національної безпеки, оскільки вони пригнічують національне виробництво, що загрожує економічній безпеці країни.

Четвертий тип - фірми-аутсайдери. Це фірми, що не здатні конкурувати  на існуючих ринках і тому з метою  порятунку активно шукають виходу на нові ринки. Часто їхній фінансовий стан є вкрай важким. Як правило, вони не в змозі вагомо впливати на економіку країни-приймача.

П'ятий тип - кримінальні  інвестори. Останнім часом різко  зростають обсяги інвестицій з різних офшорних зон, у першу чергу з  Кіпру. Спрощений порядок реєстрації підприємств та їх доходів у таких  зонах створює можливості для відмивання капіталів, нагромаджених на злочинній діяльності. Можна припускати, що серед цих капіталів значну частку складають і неправедно нажиті гроші, вивезені з України.

Залежно від мети дослідження  можна також виділити ще одну групу  інвесторів - компанії зі Східної Європи та колишнього СРСР, які вже на ґрунті нових принципів намагаються налагодити кооперацію з українськими підприємствами, використовуючи старі зв'язки та знання ринку [24, с. 128].

Аналізуючи ПІІ в Україну  слід відзначити, що іноземні інвестори в Україні - це нерідко фірми-аутсайдери, які не витримали конкуренції в своїй країні, або дрібні фірми з обмеженими фінансовими можливостями, що розраховують на швидкі прибутки, або ж фірми, що відмивають брудні капітали. За своїм якісним складом лише 15% закордонних фірм, які розгортають свою діяльність в Україні, можуть розглядатися як надійні партнери. Основна ж маса (близько 70%) просто намагається покращити свій фінансовий стан за рахунок операцій на українському ринку. При цьому кожна 4-а така фірма - вже банкрут, а кожна 5-а -кримінальна.

Солідні ж іноземні інвестори (великі ТНК як стратегічні інвестори), які б могли принести найбільшу  користь українській економіці  і діяльність яких є найбільш бажана в Україні, не поспішають вкладати тут  свої капітали, займаючи поки що очікувальну позицію. Тобто саме даний тип інвесторів відіграє провідну роль в ПІІ у розвинених країнах, але, на жаль, повномасштабну діяльність в Україні поки що не розгортає.

Таким чином, структура іноземних  інвесторів в Україні є далеко не оптимальною і зовсім не відповідає структурі інвесторів, що діють у розвинених країнах.

З точки зору пізнання природи  прямих іноземних інвестицій істотним є аналіз їх структури за видами внесення інвестицій. Іноземні інвестиції можуть здійснюватись у вигляді [24, с. 131]:

- іноземної конвертованої  валюти;

- валюти України при  реінвестуванні;

- будь-якого рухомого  та нерухомого майна;

- акцій, облігацій, інших  цінних паперів, корпоративних  прав (прав власності на частку (пай) у статутному фонді юридичної особи, створеної відповідно до законодавства України або інших країн), виражених у конвертованій валюті;

- грошових вимог та  прав на виконання договірних  зобов'язань;

- прав на інтелектуальну  власність;