Аналіз проблем інвестиційної сфери в Україні

- прав на здійснення  господарської діяльності, включаючи права на користування надрами, природними ресурсами, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями;

- інших цінностей відповідно  до законодавства України. Аналізуючи структуру ПП, можна виділити ті складові, приплив яких в економіку України здатний дати найбільший позитивний ефект. Йдеться про інвестиції у вигляді машин і обладнання. Власне їхній приплив в Україну забезпечує налагодження не просто торгівлі, а виробництва, що веде до створення більшої доданої вартості на території України, утворення робочих місць тощо.

Таким чином, прямі іноземні інвестиції є новим і важливим полем для теоретичних досліджень у міжнародній економіці. Дослідження  теоретичних основ прямого іноземного інвестування доводить, що розвиток даного явища залежить від кількості і якості переваг, якими володіють фірми-інвестори - з однієї сторони, і території, куди скеровуються інвестиції - з іншої. При цьому територіальні переваги мають вирішальний вплив на вид і форму здійснення іноземного інвестування, його структуру, склад іноземних інвесторів. У системі територіальних переваг центральне місце відводиться умовам прикладання іноземних інвестицій, які узагальнюються поняттям «інвестиційний клімат». У цьому зв'язку розглянемо основні функції прямого іноземного інвестування.

 

1.3 Вплив іноземних інвестицій  на економічний розвиток приймаючої  держави

 

Іноземні інвестиції відіграють велику роль в економічному розвитку будь-якої держави незалежно від рівня її економічного розвитку — чи то промислово високорозвинута чи найменш розвинута країна.

Важливість  прямих іноземних інвестицій (ПІІ) значно зросла у 80-90-х pp., коли їх почали розглядати як один із основних засобів інтеграції національної економіки у світове господарство на основі перенесення виробничих потужностей, переказування капіталу, передавання технології, управлінського досвіду і навичок, інновацій у приймаючу країну, нерідко в більшу економіку (щоб досягти так званого «ефекту масштабу»).

Іноземні інвестиції сприяють економічному зростання приймаючої економіки на основі ефективнішого  використання національних ресурсів.

Можна виділити два канали ефективності:

1. Прихід іноземних  фірм на національний ринок  призводить до заміщення чи  витіснення менш ефективних національних компаній, що спричинює перерозподіл внутрішніх ресурсів між більш і менш рентабельними компаніями і сприяє зростанню середнього рівня продуктивності праці і середніх доходів на душу населення у приймаючій країні.

Іноземні інвестори не одержують економічних переваг від зростання продуктивності праці у вигляді більшого прибутку на відміну від резидентів приймаючої країни, які мають вищий середній рівень доходів за рахунок припливу ПП.

Створення закордонних  філій і дочірніх компаній сприяє підвищенню середнього рівня продуктивності праці. Розрізняють дві основні причини цього явища:

1) іноземні компанії  мають вищий рівень вкладення  капіталу на одиницю праці,  що безпосередньо впливає на  зростання продуктивності праці;

2) як правило, іноземні компанії — більші структури (у порівнянні з національними фірмами) і сприяють зростання продуктивності праці за рахунок так званого ефекту масштабу.

Крім того, в  іноземних компаніях вищий середній рівень заробітної плати з урахуванням  того, що певна частка зростання середньої продуктивності, пов'язана з припливом ШІ, проходить через місцеві фактори виробництва [27, с. 87].

2. Другий канал  ефективності іноземних інвестицій  пов'язаний із посиленням конкуренції  на місцевих ринках за рахунок  іноземних компаній. Діяльність останніх спонукає національні фірми працювати ефективніше. У такий спосіб діяльність закордонних фірм сприяє швидшій передачі нової і передової технології й удосконаленої практики менеджменту місцевим фірмам на основі вертикально інтегрованих зв'язків і так званого показового (чи демонстраційного) ефекту.

ПІІ зіграли  важливу роль в економічному розвитку багатьох країн. Яскравим прикладом  є нові індустріальні економіки  Східної Азії і Латинської Америки. У чотирьох країнах-членах Асоціації держав Південно-Східної Азії (АСЕАН) — Малайзії, Філіппінах, Індонезії і Таїланді — приплив іноземних інвестицій у деякі галузі промисловості (головним чином в електроніку й автомобілебудування) сприяв трансформації структури національних економік і зміні їхньої спеціалізації від експортерів сільськогосподарської продукції і мінеральної сировини до великих виробників і експортерів переважно готової промислової продукції. ШІ безпосередньо впливають на формування інвестиційних фондів приймаючої країни. Можливо, іноземні капіталовкладення зможуть стати додатковим джерелом поповнення національних капіталів, що сприятиме розширенню капітальних ресурсів приймаючої країни. Частка останніх виявляється більшою, ніж фактична частка іноземних інвестицій. Наприклад, у країнах, що розвиваються, частка ПИ у валових внутрішніх капіталовкладеннях у середньому становила близько 7 % у період 1991-1997 pp., хоча в обробній індустрії цей показник значно вищий. Даний ефект може бути пов'язаний із конкуренцією між національними фірмами.

Транснаціональні  корпорації (ТНК) надають приймаючій країні свої міжнародні канали закупівель, виробництва і збуту, що створює  умови для доступу на світовий ринок національних фірм і розширення чи, навпаки, скорочення їхніх зв'язків  із місцевими постачальниками [27, с. 89].

Як правило, ТНК реінвестують велику частину  отриманого прибутку в дочірні компанії і меншу частину прибутку вивозять за кордон. Тобто, на відміну від  місцевих фірм, вони більше зацікавлені  в тому, щоб залишати отримані прибутки для реінвестування в приймаючій країні. Це також сприяє вищому рівню формування капітальних фондів у національній економіці. Навіть коли ТНК використовують національні джерела фінансування капіталовкладень, їхня експансія може здійснюватися на основі формування капіталу, якщо вона не веде до витиснення місцевих виробників.

Дослідження впливу іноземних інвестицій на економічний  розвиток приймаючої країни встановили, що:

- ПІІ можуть збільшити обсяг сукупного капіталу, а відтак, сприяти економічному росту. Однак необхідно, щоб іноземні інвестиції не витісняли відповідні суми національних капіталів унаслідок зростання конкуренції на ринках;

- ПІІ сприяють економічному зростанню, якщо вони більш рентабельні чи прибуткові у порівнянні з національними капіталовкладеннями;

- внесок ПІІ у посилення економічного росту можливий тільки за наявності зв'язку між ПІІ і рівнем кваліфікації трудових ресурсів

Можна припустити, що ПІІ більш ефективні у порівнянні з національними капіталами. Однак  деякі економісти (наприклад, П. Кругман) вважають, що працівники місцевих фірм мають вищий рівень знань і  великі можливості доступу на внутрішній ринок. Якщо закордонна компанія прийняла рішення про вихід на ринок конкретної країни, вона повинна компенсувати переваги, якими володіють місцеві фірми. Швидше за все, діяльність закордонної компанії базується на нижчих витратах виробництва у порівнянні з місцевими фірмами, а також на вищому рівні продуктивності праці. Для країн, що розвиваються, більша ефективність ПІІ, мабуть, пов'язана із поєднанням передових кваліфікаційних навичок і технологій з використанням місцевої робочої сили і виробничих потужностей.

Отже, з даного розділу можна зробити висновки. Що прямі іноземні інвестиції (ПІІ) це основний канал передачі передової технології країнам, що розвиваються, і державам з перехідною економікою. Але негативну роль можуть відіграти окремі фактори. Наприклад, в умовах протекціоністської торгової політики ПІІ можуть бути єдиним шляхом доступу на внутрішній ринок (на відміну від традиційного експорту товарів у приймаючу країну). Аналогічно уряд може запропонувати стимули іноземним інвесторам, щоб заохочувати ПІІ з метою поповнення валютних резервів і розвитку конкретних галузей, що є стратегічними з погляду промислової політики. Наслідком такої політики може бути приплив ПІІ.

Ефект впливу ПІІ  на економічний розвиток залежить від  рівня кваліфікації робочої сили в приймаючій країні. Існує тісний взаємозв'язок між ПІІ і рівнем освіти зайнятих осіб. ПІІ — основний канал передачі технології, а її реалізація вимагає відповідного рівня підготовки місцевих кадрів, що могли б ефективно працювати з передовими технологіями. Це, у свою чергу, визначає вплив закордонних капіталовкладень на трудові ресурси: на рівень зайнятості, на вартість оплати праці, а також на підвищення кваліфікації.

Поряд із позитивним впливом ПІІ зокрема і капіталу в цілому на економічний розвиток і зростання економіки приймаючої країни спостерігаються і потенційні негативні ефекти: витіснення національних капіталів і компаній (так званий ефект crowding out); відтік капіталу з країни на основі трансфертного ціноутворення.

 

 

 

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ТА ДОСЛІДЖЕННЯ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРЯМОГО ІНОЗЕМНОГО ІНВЕСТУВАНЯ

 

2.1. Аналіз державного  регулювання інвестиційної діяльності  в Україні

 

У забезпеченні виходу економіки з кризового  стану і стабільного її розвитку вирішальну роль відіграє науково обґрунтована інвестиційна політика держави. Саме вона визначає реальні джерела, напрями, структуру інвестицій, здійснює раціональні та ефективні заходи для виконання загальнодержавних, регіональних та місцевих соціально-економічних і технологічних програм, відтворює процеси на макро- й мікроекономічному рівнях. Водночас держава повинна регулювати створення в країні сприятливого інвестиційного клімату, формування й розвиток фондового ринку, сприяти спрямуванню інвестицій у пріоритетні виробництва та ін.

Інвестиції  потрібні підприємствам і організаціям для переходу до нормальної економічної діяльності, для переозброєння виробництва, підвищення якості продукції. Особливої значущості ці процеси набувають на макроекономічному рівні.

В Україні ж  дотепер не створено обґрунтованої  системи державної підтримки інвестиційної діяльності підприємств. Як наслідок цього, в інвестиційній діяльності країни утворилося замкнуте коло, коли недоінвестування народного господарства посилює спад виробництва, що, в свою чергу, спричиняє зниження інвестиційних можливостей суб’єктів господарювання та держави. Вивести Україну з цієї ситуації може лише науково обґрунтована інвестиційна політика держави.

Проблема управління інвестиційним процесом, зокрема, залучення  іноземного капіталу для розвитку національної економіки актуальна для багатьох країн із ринками, що розвиваються.

Державне регулювання  інвестування в Україні здійснюється в різних правових формах, із застосуванням  різноманітних правових засобів.

Так, згідно із ст. 11 Закону України «Про інвестиційну діяльність», Державне регулювання інвестиційної діяльності здійснюється з метою реалізації економічної, науково-технічної і соціальної політики. Воно визначається показниками економічного і соціального розвитку України, республіканськими і регіональними програмами розвитку народного господарства, республіканським і місцевими бюджетами, передбачуваними в них обсягами державного фінансування інвестиційної діяльності [1].

При цьому створюються  пільгові умови для інвесторів, які  здійснюють інвестиційну діяльність у  найважливіших для задоволення суспільних потреб напрямках, і насамперед у напрямку технічного вдосконалення виробництва та впровадження відкриттів і винаходів.

Також згідно даного закону державне регулювання інвестиційної  діяльності включає:

– управління державними інвестиціями;

– регулювання  умов інвестиційної діяльності;

– контроль за здійсненням інвестування усіма  інвесторами та іншими учасниками інвестиційної  діяльності [1].

Проте зазначені  положення закону не віддзеркалюють усіх форм та засобів, що застосовує держава у сфері інвестиційної діяльності взагалі і щодо державного інвестування, зокрема. Недостатність інвестиційних ресурсів у економіці України спонукає до пошуку різноманітних шляхів стимулювання інвестиційних надходжень, які здатні забезпечити належні умови інвестиційної діяльності шляхом вибору ефективних форм державного регулювання.

Державне регулювання  умов інвестиційної діяльності здійснюється шляхом прямого (адміністративно-правового) та непрямого втручання в інвестиційну діяльність [3, 264].

Форми державного регулювання інвестиційної діяльності:

– прийняття  законів та інших нормативних  актів, що регулюють інвестиційну діяльність;

– надання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій, бюджетних позик на розвиток окремих регіонів, галузей, виробництв;

– встановлення державних норм та стандартів;

– встановлення антимонопольних заходів;

– регулювання  участі інвестора у приватизації власності;

– визначення умов користування землею, водою та іншими природними ресурсами;

– забезпечення захисту інвестицій тощо.

– бюджетно-податкова  політика;