Аналіз проблем інвестиційної сфери в Україні

У цілому національна  політика приймаючої держави впливає  на галузеві напрями інвестиційних  вкладень і (менше) на величину залучуваного капіталу.

Наявність ефективних правових умов допуску і функціонування іноземних інвестицій — попередній критерій оцінки інвестиційного клімату  приймаючої країни.

Більш істотну  роль відіграє наявність таких макроекономічних факторів:

- місткість ринку приймаючої країни, обумовлена обсягом ВНП і середнім доходом на душу населення. Привабливість країни як бази подальшого експорту товарів на зовнішній ринок зростає, що пов'язано зі зниженням рівня торгових бар'єрів, транспортних витрат. Однак практика невеликих за ємністю внутрішнього ринку економік (Гонконг чи Сингапур) підтверджує, що обсяг економіки не повинен бути бар'єром на шляху залучення іноземних інвестицій;

- рівень політичного ризику країни. Цей показник визначають як спеціальні підрозділи ТНК (дані показують, що близько 80 % усіх ТНК мають подібні підрозділи в рамках своєї внутрішньофірмової структури), так і спеціалізована приватна організація Political Risk Services Group Inc., (знаходиться в Нью-Йорку і щорічно публікує довідник International Country Risk Guide). Політичний ризик у країні залежить від рівня політичної стабільності й демократичного характеру політичної системи країни. Перший показник — рівень політичної стабільності — визначається урядовою стабільністю, станом економіки з точки зору очікувань населення.

- динаміка валютного курсу національної грошової одиниці. При підвищенні валютного курсу стимулюється приплив іноземних інвестицій, зростає вивезення прибутку по іноземних капіталовкладеннях; при падінні, навпаки, — скорочується, оскільки іноземні інвестори не зацікавлені у ввезенні прибутку, відсотків, дивідендів. Варто виділити також інші групи факторів:

- географічні й природно-кліматичні фактори;

- оцінка підприємницького клімату — витрати виробництва, специфіка податкової системи і розмір ставок корпоративного й іншого податків, специфіка системи фінансових пільг, вартість і рівень кваліфікації робочої сили, рівень розвитку транспортної інфраструктури, вартість орендної плати й комунальних послуг, адміністративні процедури, допомога місцевої влади в підборі місцевих кадрів, в одержанні фінансових стимулів та ін [14, 112].

В останні роки також зростає важливість інших  факторів:

- відкритість національної економіки. Більш відкрита до зовнішнього світу економіка залучає більше інвестицій;

- рівень розвитку інфраструктури. Якість інфраструктури важлива для розвитку світового виробництва й торгівлі, тому необхідно сприяти поліпшенню транспортної системи, логістики, телекомунікацій.

Отже, стабільна  політична й макроекономічна ситуація в країні, відкритість національної економіки, наявність адекватної інфраструктури й комунікацій, збереження передбачуваного й ефективного правового й інституціонального середовища лежать в основі інвестиційної привабливості країни.

 

 

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ЗАЛУЧЕННЯ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ В ЕКОНОМІКУ УКРАЇНИ

 

3.1 Проблеми залучення іноземних інвестицій в регіони України та шляхи їх подолання

 

Важлива роль в  безпосередньому залучені інвестицій в регіони належать самим регіонам. Їх інвестиційна привабливість визначається дією системи чинників як об'єктивного так і суб'єктивного характеру. До об'єктивних можна віднести соціально-економічні особливості інвестиційної привабливості регіонів, основні напрямки структурної трансформації їх економіки. Інвестори надають перевагу промислово розвинутим, з вигідним економічним положенням регіонам. Суб'єктивні чинники безпосередньо пов'язані з характером дій місцевої влади, спрямованих на створення сприятливого інвестиційного клімату для залучення іноземних інвестицій а економіку регіону. Крім того, на регіональному рівні місцева влада повинна визначити пріоритетні сфери та галузі інвестування, сприяти зменшенню зовнішніх ризиків та бюрократичних перепон для розвитку спільного підприємництва. Дуже важливим є забезпечення іноземних інвесторів достовірною інформацію про підприємницькі можливості і ризики в регіонах.

Іноземні інвестиції є одним із джерел фінансування розвитку економіки регіону, тому державне управління іноземним інвестуванням на рівні місцевих держадміністрацій набуває важливого значення. Воно є одним із видів соціального управління і являє собою урегульовану нормами права виконавчу та розпорядчу діяльність відповідних органів виконавчої влади щодо ефективного залучення та раціонального використання іноземних інвестицій. Щодо принципів управління іноземним інвестуванням, то вони випливають із загальних принципів управління економікою і їх можна поділити на соціально-політичні, організаційні та спеціальні.

Зовнішньоекономічна політика та політика міжнародного співробітництва мають забезпечити позитивний імідж регіону, встановлення тісних дружніх і взаємовигідних зв'язків з іншими" країнами (їхніми регіонами, містами) і, загалом, забезпечити чільне місце регіону у світовій господарській системі, а отже, і належний рівень залучення іноземних інвестицій. Питання створення регіонального інвестиційного ринку - проблема не менш актуальна, ніж створення товарного ринку, оскільки товари - це, певною мірою, похідний продукт від інвестицій (національних чи іноземних). Разом з тим залучення іноземних інвестицій набуває важливого зовнішньополітичного значення, оскільки активний розвиток міжнародного економічного співробітництва, в тому числі інвестиційного, про що свідчить практика міжнародного життя, дозволяє створювати систему міжнародної економічної безпеки, уникати військових конфліктів при розв'язанні спірних питань (особливо в прикордонних регіонах). До того ж, обсяг іноземних інвестицій є одним із показників ступеня інтеграції країни у світове господарство, важливим елементом подальшого розвитку зовнішньо-еконо-мічних зв'язків.

Отже, успіх  економічного зростання регіону  напряму залежить від рівня ефективності інвестиційної політики, яка є  невід'ємною складовою економічної  політики регіону. Вона складається із системи рішень та заходів, що зумовлюють обсяги, структуру та напрямки капіталовкладень в економічний розвиток регіону і загалом формується за такими складовими:

- політика залучення  інвестицій в економіку регіону;

- політика підвищення ефективності використаннязалучених інвестицій на основі визначення оптимальних напрямків і обсягів їхнього спрямування;

- моніторинг  використання залучених інвестицій  з метою забезпечення витрат  капітальних вкладень за цільовим  призначенням [9, 46].

Визначені надії на позитивні зрушення в рішенні проблеми залучення іноземних інвестицій з'явилися після Указу Президента України «Про додаткові заходи по збільшенню надходжень в економіку України» і розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.02.2001 р. «Про заходи для поліпшення інвестиційної привабливості», підготовленого для виконання Указу. Залучення прямих іноземних інвестицій (ПІІ) є однією з ключових проблем у ході реформування української економіки. ПІІ забезпечують доступ до нових технологій і методів управління, прискорюють науково-технічний розвиток, призводять до створення нових інвестиційних інститутів, забезпечують створення нових робочих місць, а також сприяють підтримці і активізації внутрішнього інвестування.

Приток в  Україну іноземних інвестицій дуже невеликий і пов'язано це в першу чергу з недосконалим законодавством і великими ризиками. Інвестори вкладають кошти, головним чином, у торгівлю і харчову промисловість.

У регіонах важливу  роль відіграють наявність відповідної  інфраструктури і привабливість об'єктів інвестування.

За даними Держкомстату України за перше півріччя 2006 р. обсяг  ПІІ в національну економіку  досяг 584,8 млн. дол. США. Інвестиції надійшли з 114 країн. Найбільші обсяги внесені  інвесторами з США (16,5%), Кіпру (10,5%), Великобританії (9,4%), Нідерландів (6,8%) і Росії (5,7%). Можна припустити, що присутність у списку офшорної зони вказує на повернення капіталів українського походження (хоча б під видом іноземних інвестицій), нелегально вивезених за кордон [11, 50].

Активізація процесів інвестування повинна передбачати розробку і реалізацію комплексу заходів як на макроекономічному рівні, так і на рівні окремих суб'єктів господарювання. При цьому актуальним є планування і регулювання інвестиційної діяльності, зокрема не відпрацьовані такі напрямки, як регулювання фінансового аспекту інвестування, формування ресурсів і джерел інвестування, повноцінне функціонування фондового ринку. При обговоренні подібних проблем пріоритетними повинні бути інтереси інвестора з урахуванням стратегічних, економічних інтересів держави.

 

 

3.2 Шляхи удоскалення стратегії залучення іноземних інвестицій

 

В Україні розроблено законодавство про іноземні інвестиції, до якого входять понад 100 різних правових і нормативних документів (законів, постанов, указів, положень, інструкцій та ін.). До них належить також прийнятий у квітні 1996 р. Закон України "Про режим іноземного інвестування". У ньому є позитивні моменти, пов'язані з особливостями режиму іноземного інвестування, чітким визначенням видів іноземних інвестицій і форм їх здійснення, а також системи державних гарантій захисту іноземного капіталу. Для іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої діяльності. Зазначається, що для інвестиційних проектів із залученими іноземними інвестиціями, які реалізуються відповідно до державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери та територій, може встановлюватися пільговий режим інвестиційної та іншої господарської діяльності.

Проте варто ще раз зазначити, що законодавча база має принаймні два основних недоліки: по-перше, нестабільність та ненадійність; по-друге, відсутність комплексності та наявність суперечностей у законодавчих актах. Нестабільність зумовлює неможливість спрогнозувати виробничо-господарську та фінансову діяльність об'єктів інвестування. Забезпечення стабільності нормативної бази для іноземного інвестора важливіше, ніж пільги.

Як свідчить досвід інших країн, до формування системи  регулювання міжнародної спільної підприємницької діяльності на національному рівні застосовуються два підходи: перший — прийняття єдиного акта, який регулює допуск іноземного капіталу в економіку країни; другий — регулювання різних аспектів іноземної інвестиційної та підприємницької діяльності сукупністю правових актів.

Вибір одного з  цих підходів зумовлюється позицією, яку та чи інша країна займає на світовому  ринку капіталів. Якщо країна є активним експортером капіталу, то, як правило, використовується другий підхід до формування законодавчої бази щодо участі іноземних інвесторів у національному господарстві. Країни, які переважно імпортують капітал, прагнуть прийняти єдиний законодавчий акт щодо міжнародної підприємницької діяльності [5, 74].

Нині Україна, безумовно, є державою, яка залучає іноземний капітал на свою територію. Виходячи з тенденцій, що склалися, доходимо висновку: вона залишиться такою ще тривалий час. Тому недоліком Закону України "Про режим іноземного інвестування" є перехрещення двох названих підходів до формування правової бази. Більшість статей цього Закону містять формулювання "згідно з чинним законодавством" без конкретних посилань. У зазначеному Законі відсутні будь-які конкретні положення щодо найважливіших об'єктів регулювання, пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери й територій, що заплутує розв'язання проблем пільгового режиму інвестування, а також положення про кваліфікаційний мінімум іноземної інвестиції, які, на наш погляд, були б необхідні для системи іноземного інвестування. У ст. 1 розд. 1 Закону визначається тільки частка іноземної інвестиції у статутному фонді підприємства з іноземними інвестиціями (щонайменше 10 %).

Порядок переказу (трансферту) прибутків, доходів та інших коштів, одержаних унаслідок  здійснення іноземних інвестицій, визначається тільки Національним банком України, а відповідного законодавчого акта, прийнятого Верховною Радою України, не існує. Це ще один недолік законодавчої бази іноземного інвестування, що діє в Україні.

Законодавча база процесу іноземного інвестування повинна  охоплювати всі аспекти цієї багатогранної діяльності. На сучасному етапі в Україні законодавчо не визначені процеси іноземного кредитування, створення кредитних співтовариств, концесій, надання прав власності на землю; не розроблено також механізми державного страхування іноземних інвестицій, створення страхових фондів. І хоча зараз здійснюються певні заходи щодо створення автоматизованої інформаційної системи оперативного пошуку іноземних інвесторів, усе це перебуває в зародковому стані.

Виходом із цієї ситуації є обгрунтування раціональної інвестиційної політики, в якій чільне місце посядуть система державного регулювання й реформування структури власності на основі приватизації та концепція технічного переоснащення промислового виробництва із залученням коштів іноземних інвесторів. Така концепція забезпечить підвищення інвестиційної активності, але за наявності певних економічних передумов [5, 75]:

- залучення іноземних інвестицій з урахуванням мети та завдань структурної трансформації промислового комплексу, цільових програм міжгалузевого розвитку, конверсії;

- збільшення обсягів інвестиційних ресурсів, які формують виробничий потенціал на новій науково-технічній базі;

- ефективного використання інвестицій;

- обгрунтування вибору пріоритетних секторів матеріального виробництва, які визначають конкурентні позиції країни на світових ринках;

- створення динамічного експортного потенціалу, який може швидко адаптуватися до кон'юнктури зовнішнього ринкового середовища;

- розвитку внутрішньої та зовнішньої продукції виробничо-технічного призначення.

Реальна наявність  зазначених економічних передумов  підвищення інвестиційної активності має стати достатньою основою  для обгрунтованого визначення мети залучення іноземних інвестицій у різні сфери вітчизняної  економіки (насамперед в індустрію). Ми переконані, що основними цілями повинні бути такі:

- структурна перебудова промислового комплексу;

- сприяння досягненню сучасного технічного рівня розвитку на основі нових технологій;

- розвиток ресурсозберігаючих, наукомістких та екологічно чистих технологій;