Аналіз проблем інвестиційної сфери в Україні

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП            3

РОЗДІЛ 1. Теоретичні засади державного регулювання прямого

іноземного  інвестування        5

1. Суть та значення інвестування у розвитку національної

економіки           5

1.2 Основні види  та форми іноземного інвестування    8

1.3 Вплив іноземних інвестицій на економічний розвиток

держави           17

РОЗДІЛ 2. Аналіз та дослідження державного регулювання

прямого іноземного інвестування       22

2.1 Аналіз державного  рулювання інвестиційної діяльності  в Україні 22

2.2 Співвідношення між інвестиційною політикою і

зовнішньоторговельною політикою держави      28

2.3 Дослідження ефективності державного контролю над рухом

капіталу           33

РОЗДІЛ 3. Проблеми та шляхи залучення іноземних інвестицій в

економіку України         41

3.1 Проблеми залучення іноземних інвестицій в регіони України

та шляхи  її подолання         41

3.2 Шляхи удосконалення стратегії залучення іноземних інвестицій 44

3.3 Оптимізаія державного регулювання основних напрямів

прямого іноземного інвестування       48

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ       54

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ      58

ДОДАТКИ           60

іноземна  інвестиція рух капітал

 

ВСТУП

 

Незалежно від  рівня економічного розвитку будь-яка  держава прагне залучити іноземний  капітал, одержуючи прямий і непрямий ефекти від інвестиційних вкладень. Найбільшу роль у залученні інвестицій відіграють макроекономічні фактори, у т. ч. ємність внутрішнього ринку, валютна стабільність, політична стабільність, рівень розвитку інфраструктури, наявність кваліфікованої робочої сили. Істотним фактором є також інвестиційна політика приймаючої держави, що забезпечує гарантії іноземним інвесторам, ефективне і стабільне функціонування правової системи. Інвестиційна політика визначає специфіку напрямів і засобів регулювання допуску іноземних інвестицій у приймаючу економіку, а також засобів стимулювання їх залучення.

В умовах структурної  перебудови економіки України гострою  проблемою є потреба у великих  іноземних інвестиціях. У більшості  країн (США, Німеччині, Франції, Великобританії) каталізатором інвестиційної активності став саме іноземний капітал, який відіграв активну роль у розвитку та структурній перебудові економіки.

Актуальність  даної роботи пояснюється тим, що на сучасному етапі економічного розвитку інвестиційна активність індивідуальних інвесторів та юридичних осіб передбачає вкладення надлишкових (тимчасово вільних) коштів не в один, а у велику кількість інвестиційних об'єктів, генеруючи тим самим певну диверсифіковану сукупність їх.

Розвиток будь-якої держави пов'язаний з динамікою інвестиційних процесів, структурним та якісним оновленням виробництва й створенням ринкової інфраструктури. Чим інтенсивніше здійснюється інвестування, тим швидше проходить відтворювальний процес, тим активніше відбуваються ефективні ринкові перетворення.

Тому будь-які  дослідження, пов'язані із сутністю та основними поняттями інвестиційного процесу, проблемами формування інвестиційного портфеля, вибором форм інвестування та методів управління цими процесами, є, безумовно, актуальними.

Вивченню та аналізу процесу державного регулювня прямого іноземного інвестування присвячені праці П.Ю. Беленького, В.И. Шевченко-Марселя, С.М. Писаренка, М.М. Недашківській, З. Самотій, А.А. Даниленко, Л.Шинкарук, А.С. Музиченка та інших вчених-економістів.

Об'єктом дослідження є залучення іноземних інвестицій в економіку України.

Предметом дослідження  проблеми та перспективи залучення  іноземних інвестицій в економіку  України.

Мета дослідження  – аналіз проблем інвестиційної  сфери в Україні, розгляд комплексу  питань, пов'язаних з підвищенням інвестиційної активності на різних рівнях управління, а також розробка рекомендацій з покращення інвестиційного клімату.

Згідно з  метою дослідження були визначені  такі завдання:

1) вивчити теоретичні  засади залучення іноземних інвестицій в економіку України;

2) дослідити  інвестиційну політику України;

3) проаналізувати  іноземне інвестування в економіку  України;

4) розглянути  проблеми та шляхи залучення  іноземних інвестицій в економіку  України. 

Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: діалектичного пізнання, конкретного і абстрактного, логічного та історичного, системного і порівняльного аналізу та статистичних порівнянь.

Інформаційною базою курсової роботи є нормативно-правові  документи, статистичні збірники, щорічники, наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених.

Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та пропозицій, списку використаних джерел, додатків.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРЯМОГО ІНОЗЕМНОГО ІНВЕСТУВАННЯ

 

1.1 Суть та  значення інвестування у розвитку  національної економіки

 

Необхідною  умовою розвитку економіки є висока інвестиційна активність. Вона досягається  шляхом збільшення реалізованих інвестиційних  ресурсів і найбільш ефективного їх використання в пріоритетних секторах матеріального виробництва і соціальної сфери. Саме інвестиції формують виробничий потенціал на новій науково-технічній базі і визначають конкурентні позиції країн на світових ринках.

Законодавством  України дано таке визначення поняття «інвестиції»: «всі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект» [1].

Світова економічна наука розуміє інвестиції як спосіб розміщення капіталу, який має забезпечити його збереження або зростання [2].

У вітчизняній  науці найбільш розповсюдженим є  розуміння інвестицій як вкладення  капіталу з метою подальшого його збільшення. Розглядається також фінансове та економічне визначення інвестицій. Так, з точки зору фінансистів, інвестиції - це всі види активів (коштів), що вкладаються у господарську діяльність з метою отримання доходу. В економістів інша точка зору: «інвестиція - це видатки на створення, розширення, реконструкцію та технічне переозброєння основного капіталу, а також не пов'язані з цим зміни оборотного капіталу, оскільки зміни у товарно-матеріальних запасах здебільшого залежать від руху видатків на основний капітал» [5].

З поданих визначень випливає, що інвестування - це вкладення грошей чи інших матеріальних цінностей в які-небудь активи з метою подальшого отримання прибутку [6].

Розглянемо  деякі класифікації інвестицій.

За об'єктом  вкладення капіталу інвестиції поділяються  на:

- реальні - спрямування інвестиційних ресурсів у капітал (основний та оборотний);

- фінансові  - вкладення коштів у різні  фінансові інструменти [7].

У неринкових економіках основна частина інвестицій відноситься  до реальних. Широке розповсюдження та високий ступінь розвитку фінансових інститутів пояснює панівну частку фінансових інвестицій в розвинутому суспільстві. У даному випадку ці дві форми є взаємодоповнювальними. Для прикладу можна навести можливість фінансування реальних інвестицій у будівництво нового заводу за рахунок коштів, отриманих в результаті випуску акцій. Адже придбання цих акцій було для їх покупців здійсненням фінансових інвестицій.

Останнім часом  виділяють ще дві форми здійснення інвестицій: інноваційні (у нововведення) та інтелектуальні (в об'єкти інтелектуальної власності) [8].

У вітчизняному законодавстві, зокрема в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» проведений дещо неточний поділ фінансових інвестицій на прямі  і портфельні, оскільки він здійснений за різними класифікаційними ознаками.

Поділ на прямі  і непрямі (опосередковані) інвестиції здійснюється за характером участі в  інвестуванні, тобто чи вкладаються  кошти безпосередньо у вибраний об'єкт, чи за участю фінансових посередників.

За ознакою  мети інвестування фінансові інвестиції можна поділити на стратегічні та портфельні. Стратегічними будуть ті вкладення, які спрямовуються, наприклад, у купівлю контрольного пакету акцій з метою здійснення стратегічного управління чи поглинання компанії-емітента. У випадку, якщо інвестор має на меті лише приріст суми вкладеного капіталу або отримання поточного доходу, то він здійснює портфельні інвестиції.

Інвестиції  ще можна класифікувати за періодом інвестування, за формою власності  інвесторів, за регіональною ознакою  тощо [7].

У світовій практиці обсяг внесених інвестицій, незалежно від їх виду чи форми, розглядається як один з найважливіших показників процвітання національної економіки, а перепади інвестиційних вкладень - як індикатор змін сукупного попиту, обсягу національного виробництва та рівня зайнятості населення.

Величина валових  приватних внутрішніх інвестицій є  важливим показником, який поряд з  особистими та державними видатками  і чистим експортом входить до складу валового внутрішнього продукту (ВВП). Він включає усі інвестиційні видатки країни, тобто закупівлю машин, устаткування і верстатів, що здійснюється діловими підприємствами, все будівництво та зміни у запасах.

При такому розрахунку ВВП до інвестицій не відносяться  купівля цінних паперів та перепродаж наявних активів, бо, на думку економістів, така купівля означає тільки передачу прав власності на вже створені активи і не передбачає створення доходу чи нових робочих місць.

Валові інвестиції включають усі приватні внутрішні  інвестиції та вартість капіталу, який зношений або амортизований у процесі виробництва ВВП у даному році. Саме відношення між валовими інвестиціями та амортизацією показує, у якому стані перебуває економіка: піднесення, спокою або спаду.

У стадії піднесення валові інвестиції будуть більшими, ніж  величина зношеного обладнання, що використовується для виробництва капітальних благ, тобто збільшуватимуться виробничі потужності. При статичній економіці витрати від зношення обладнання лише покриваються виробленим капіталом, а зі спадом в економіці протягом року споживається капіталу більше, ніж виробляється. У такій ситуації внаслідок того, що не відшкодовується зношений капітал, обсяг капіталу, який створений на кінець року, є меншим, ніж був на початку року [8, с. 34].

В умовах постійно прогресуючої інтеграції світового господарства інвестиційна активність в усіх країнах підтримується та посилюється за допомогою участі іноземного капіталу. У розвинутих країнах основною метою його залучення переважно є оптимізація регіональної структури та зменшення кількості безробітних. Тобто тут іноземні інвестиції використовуються для створення нових підприємств. Країни з перехідною економікою мають на меті швидку інтеграцію в світову економіку і сприяння ринковим перетворенням. Іноземні інвестиції залучаються при проведенні приватизації, що може призвести до скорочення зайнятості.

Прямі іноземні інвестиції відіграють величезну роль в економіці будь-якої держави. Одним  із способів залучення додаткових інвестиційних  ресурсів є створення умов для  припливу іноземного капіталу. Але світовий досвід показує, що зростання таких інвестицій є наслідком поліпшення загальної соціально-економічної ситуації в країні, а не її причиною. Іншим важливим чинником є їх спрямування не в ті галузі, які вибираються урядом країни-реципієнта, а в найприбутковіші сфери, переваги яких вже оцінили вітчизняні інвестори.

Отже, незалежно  від об'єкта вкладення капіталу головним завданням інвестування є нарощування  його вартості. Обсяг національного  виробництва безпосередньо залежить від інвестиційної активності вітчизняних та зарубіжних суб'єктів господарювання. Саме інвестиції можуть спричиняти економічні кризи і тільки їх раціональне використання приводить до зростання виробництва і приросту ВВП.

 

 

1.2 Основні види  та форми іноземного інвестування

 

Пряме іноземне інвестування (ПІІ) набуло розвитку після Другої світової війни і зараз розвивається бурхливими темпами. Обсяги ПІІ почали збільшуватись утричі швидше, ніж світовий експорт і вчетверо швидше, ніж світове виробництво. В результаті на початок 2001 р. світовий обсяг ПІІ досягнув 2,3 трлн дол. і зростав майже на 0,2 млрд дол. щорічно [14, с. 23].

Аналіз галузевої  структури ПІІ показує, що з 50-х  років ХХ ст. відбувалася послідовна переорієнтація прямих іноземних інвестицій з добувної промисловості на обробну, та також у сферу послуг, на яку зараз припадає понад 50% щорічного обсягу ПІІ.

Наукове пізнання прямих іноземних інвестицій вимагає  розкриття поняття «прямі іноземні інвестиції» (ПІІ) і теоретичного обґрунтування  іноземного інвестування як системи.

Передусім звернемось до Закону України «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня 1996 p., який на сьогодні визначає особливості режиму іноземного інвестування на території України. Відповідно до даного Закону «іноземні інвестиції-цінності, що вкладаються іноземними інвесторами, в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту, а підприємство з іноземними інвестиціями - підприємство (організація) будь-якої організаційно-правової форми, створене відповідно до законодавства України, іноземна інвестиція в статутному фонді якого, за його наявності, становить не менше 10 відсотків» [14, с. 24].