Фольклорна дитяча література

г) Легенди

Вони відрізняються від казок насамперед посиланням на імовірність зображуваного. Основу легенд становлять вигадка і фантастика. На відміну від казкової фантастики, у легендарну вигадку вірили як у можливу.

Легенда - народний переказ про життя якоїсь особи чи надзвичайну подію, оповитий фантастикою, казковістю. У давнину легендами називали писемні твори з релігійними сюжетами або книги із житія святих. Ці книги призначалися для обов'язкового читання ченцями, служителями культу.

Легенди записані у численних фольклорних збірниках, використовуються письменниками, художниками, кіномитцями. І сьогодні люди продовжують створювати нові легенди, оскільки й на даному етапі розвитку науки людину оточує чимало дивовижного, недостатньо аргументованого. Із сучасних легенд найвідоміші численні розповіді про літальні тарілки, випадки із людьми, які важко пояснити науково. Легенди посідають почесне місце у вселюдській скарбниці духовної культури. 

Дитячий фольклор

Народні колискові пісні кожного, хто їх чує, зачаровують ніжністю, безпосередністю, простотою, художньою досконалістю. У них — уся материнська любов, світ добра, краси і справедливості, який кожна мати, кожен народ прагне виплекати в юних душах.

Витоки колискових пісень губляться у глибині віків. Спостереження над їх змістом, формою (в тому числі й музичною) дозволяють помітити спільність колисанок із замовляннями — явищем, породженим особливостями світосприймання наших далеких предків.

Колискові пісні в цілому не розраховані на стороннього слухача. Мати звертається лише до дитини, виражає у пісні свою ніжність, турботу, переживання. Це створює широкий простір для імпровізацій, основою яких є певна кількість традиційно усталених сюжетів, мотивів.

Українським колисковим пісням властива тематична й сюжетна різноманітність, барвистість образів і думок. Серед них — твори про саму дитину, її сон, годування тощо. Є чимало пісень, де основний емоційний акцент зроблено на думках і почуттях матері. А ще ряд пісень розповідає маленькому слухачеві про пригоди й витівки тварин і птахів, про найближчих людей, які його оточують.

У багатьох колисанках відбилася материнська турбота про немовля. Персоніфіковані образи сну й дрімоти, що є не лише в українському, але й у російському та білоруському фольклорі, відобразили уявлення наших далеких предків про сон не як властивий людині фізичний стан, а навіяний зовні. Поетичні мотиви з цими образами досить стійкі (зокрема мотив закликання сну), розвиваються у своєрідні сюжети, які властиві й іншим східнослов'янським колисанкам, що також свідчить про давність самого жанру.

Генетично належачи до міфічних істот, сон та дрімота в колисанках перетворилися на привабливі поетичні образи, наділені людськими якостями.

У піснях про сон та заколисування часто з'являється ще одна дійова особа — кіт, дії і вчинки якого безпосередньо пов'язані з немовлям. Присутність цього персонажа в сюжетах багатьох колисанок пояснюється не лише близькістю цієї тварини до людини в щоденному побуті, а й тим, що в народних уявленнях, віруваннях, деяких апокрифічних легендах багатьох народів кіт завжди постає другом людини, здатним оберігати її від злих сил. І в колисанках він виступає не лише помічником матері — заколисує дитину, готує їй постіль, ловить мишку для розваги, — а й своєрідним оберегом.

У колискових піснях часто зустрічаємо побажання немовляті здоров'я, доброго зросту, розуму, щастя, краси. Вони передаються словами, сповненими ніжності, безмежної материнської любові, які створюють особливу емоціональну атмосферу пісень. Значущість таких побажань підкреслюється і своєрідною формою, будовою поетичних образів, в яких чимало важить повторюваність, поступове нагромадження зичень, тонких і пестливих порівнянь.

Прагнення матері бачити свою дитину в достатку передається у піснях окремими зовнішніми деталями. Вона уявляється матері «в золотім намисті», «в золотому дукачі», «в дорогому жупані». Але часом у побажання дитині на майбутнє вливаються поняття вищого морального гатунку, і тоді їхнє звучання набирає відтінку громадянськості:

...Отцю, мамці на втішеньку,

Добрим людям на славоньку.

Поза увагою колискових пісень не лишається жоден аспект життя маленької дитини. Прагнення до своєрідного ідеалу забарвлює їх у світлі, радісні тони. Навіть такі прості речі, як годування дитини, придбання для неї одягу, надзвичайно опоетизовуються, розцвічуються, деталізуються.

Серед обов'язкових атрибутів дитячого життя на першому місці в піснях — колиска. Колиска з мальованими бильцями, шовковими чи золотими вервечками, з «срібними колокільцями», «насипочкою шовковою», «подушечкою пуховою» виступає своєрідним символом щасливого майбутнього дитини. Щоправда, для пісень західних регіонів України характерні більш стримані барви в описі колиски.

В коло пісень, традиційно виконуваних біля колиски, міцно увійшли деякі твори родинно-побутової тематики, образна система та емоційність яких виявились особливо близькими емоційному світосприйманню жінки-матері. У них на перший план виступають почуття і роздуми не лише про дитину та її майбутнє, а й про власну долю. Вплітається в них туга, жаль за втраченими молодими літами, нарікання на злидні і втому від тяжкої праці.

Основні сюжетні колізії і драматичні ситуації взято із самого життя, із сфери складних, як то буває, взаємин матері з дорослими дітьми. Очевидно, саме присутність у цих піснях образів матері та дітей сприяли їх утвердженню серед колисанок.

Це надало деяким з них і певних формальних ознак жанру (специфічно колискові заспіви, приспіви), викликало контамінації з власне колисковими піснями. Переважна більшість таких колисанок походить із карпатського регіону. В них поєдналися дві споріднені тенденції — притаманна колисковим пісням в цілому певна «мозаїчність» та значне поширення моностроф у пісенній культурі цього краю. Тому виконувані біля колиски твори здебільшого становлять довільні щодо кількості групи строф (часто коломийкової будови), добір та послідовність яких в цілому також довільні. Але інколи в межах значних за обсягом в'язанок з'являються окремі поєднання строф, тісно пов'язаних між собою змістом. Ці твори мають форму монологу, майже завжди це — звертання до дитини чи колиски, яке часом переривається уявним діалогом із дитиною. Це надає творові більшої рельєфності, порушує монотонність. Створенню художнього образу в таких піснях часто служать прості художньо-зображальні засоби мови, в основному епітети й порівняння. Їхній поетичний синтаксис рясніє численними повторами, звертаннями й риторичними запитаннями.

У деяких колисанках зустрічаємо мотиви й деталі, що виявляють соціальне середовище, в якому виникали й побутували пісні, — селянське, ремісницьке, міщанське. Часом у пісні проникають конкретніші відомості про явища соціального характеру, наприклад, багатоденну панщину, відхід на заробітки. Інколи соціальні суперечності набирають цілком виразного звучання:

Пішла мати жито жати,

Та не собі — пану.

Мале дитя без сповиття

Не має талану.

Для дітей, які починають розуміти прості, пов'язані з найближчим оточенням поняття, чимало пісень є не просто приємним набором мелодійних звуків, а цікаві вже своїм змістом, потішними ситуаціями, добрими чи лихими вчинками їхніх «героїв». Кіт — головний персонаж більшості таких пісень; дії та вчинки його мусять викликати у маленького слухача і співпереживання, і певне ставлення, оцінку, до якої ненав'язливо, непомітно, через посмішку підводить дитину пісня.

Так ще з колиски дитина одержує перше найпростіше уявлення про добре й погано, можна й не можна, хоча все, про що йдеться в пісні, стосується начебто властивостей і звичок тварин. І дише в окремих випадках зображувані ситуації прямо асоціюються з життям дитини.

Колискові пісні через найближчі до дитини предмети і явища навколишньої дійсності давали їй перші уроки чесності, шанобливого ставлення до праці. Ця тема розробляється багатоманітно й цікаво. Пісня, звернута до дитини, стає художнім втіленням однієї з найважливіших концепцій народного світогляду — неподільності добра й праці, краси й праці, чесності й праці. Прості й водночас мудрі народні твори не вдаються до прямої дидактики, а через яскраві, колоритні образи, використовуючи найхарактерніший для дитячого фольклору художній прийом — олюднення якостей та дій персонажів пісень, — малюють захоплюючу, цікаву і повчальну картину.

Більшість колискових пісень, де можна говорити про певний більш-менш розвинутий сюжет, композиційно прості й будуються за принципом природно-подійної послідовності.

Спілкування дорослих з малятами за допомогою художнього слова не обмежується колисковими піснями. Дитині потрібні не лише ніжні, лагідні звуки колисанки під ритмічне погойдування колиски. Їй потрібна активність, яка б розвивала рухи, мислення, викликала жвавість, бадьорість, радісний настрій.

І одним з видів такого спілкування стали забавлянки (утішки) — коротенькі пісеньки або віршики, поєднані із своєрідними вправами і покликані зміцнити дитину фізично, підтримувати радісний, бадьорий настрій.

Зв'язок текстів і рухів інколи випливає із самого змісту забавлянок, але частіше визначається традицією виконання.

Ці забави пристосовані до різного віку маляти. Є такі, що призначаються немовляті, яке ще лежить, інші — коли воно вже тримає голівку, сидить, ще інші вимагають бодай мінімального розуміння змісту.

Забавлянки, супроводжувані рухами, не лише розважали дитину, тішили її своєю милозвучністю, а й розвивали її мову. І саме з характером дитячого мовлення, з тим, що діяльність дитини у ранній період відбувається за допомогою дорослого, пов'язане часте використання в забавлянках діалогу.

Ці твори, як і більшість колискових пісень, зверталися до предметів доступних дитячому погляду, заповнювалися діями, знайомили з основними господарчими заняттями членів сім'ї. Світ дитячих забавлянок — традиційне село, хата, подвір'я, родина.

Утішки по-різному відкривають перед дитиною світ праці, часом переносячи у забаву окремі її види:

Печу, печу хлібчик

Дітям на обідчик...

Або:

Ковальок, ковальок,

Підкуй чобіток...

У картинах, де діють привабливі для дитини птахи й тварини, уславлення праці розраховане на можливості дитячого розуміння.

Окремі забавлянки мають регіональну специфіку. Так, паралеллю до загальновідомої «Сороки-ворони» у фольклорі українців Східної Словаччини є забавлянки «Варила мамочка кашичку», «Варила мишечка кашичку». Супроводжуючися такими ж рухами, вони мають інші персонажі і лише в окремих варіантах зберігають той же сюжетний стрижень. Пісеньки під плескання дитячими долоньками на Поділлі і західних областях України називаються «Тосі, тосі» і мають свій зміст, відмінний від «Ладки, ладки». А такі ж рухи дітей Пряшівщини (Східна Словаччина) виконуються під супровід пісеньки «Тапці, ручки, тапці».

Особливо численними й різноманітними є забавлянки з похитуванням, підкиданням дитини на коліні або на нозі. На Центральній Україні та Лівобережжі вони називаються «чукикалки» (або «гуцикалки») від початкових слів багатьох з них — різноманітних поєднань звукосполучень «чук», «чуки», «гуци». Інші звукопоєднання («гоп», «а-та-та» тощо) також надають пісенькам чіткого, енергійного ритму, який є характерною ознакою «чукикалок». Часом і сам зміст пісеньок відтворює рух (наприклад: «Їде, їде пан, пан, на конику сам, сам»).

Серед забавлянок, що не супроводжуються рухами та ігровими діями, виділяються твори, які виконавці називають казочками. Ці казочки неоднорідні. За структурою та особливостями поетики їх умовно можна розділити на просто «казочки», «безконечні казочки» та «кумулятивні казочки». Таку назву вони дістали не випадково — і перші, і другі мають зачин, як у власне казці, і своєрідну оповідальність. Оповідальність наявна також у творах, побудованих як діалог, зокрема у «кумулятивних казочках».

Головний ефект «безконечних казочок» (їх розказують дітям, коли ті надто наполегливо просять розповісти казку) створює прийом безконечності — відповідь на поставлене наприкінці питання потребує повторення попереднього тексту. Специфічною рисою «кумулятивних казочок» є їхня будова — ланцюг питань та відповідей, витриманих у межах одного логічного ряду. Ця специфіка, на думку дослідників, пов'язана з особливостями мислення людини на ранніх стадіях розвитку людської культури. Такі твори співзвучні і з характером мислення дитини, що й забезпечило їм беззаперечний успіх у дітей.

Рівень слухачів забавлянок, незначний обсяг більшості творів зумовили обмежене використання в них художніх засобів з багатого арсеналу народнопоетичної творчості. Цікавою для дитини в сама ситуація, дії персонажів, і це виявилось у навантаженості забавлянок дієслівними формами. Значне місце в художній тканині багатьох забавлянок займає звукове оформлення — насиченість алітераціями, асонансами, звуконаслідувальними словами. Звукові повтори створюють особливу наспівність забавлянок, що дуже важливо саме для цього жанру: бо ж немовлятам зміст, значення слів не завжди зрозумілі, і сприймають вони мелодійний, ритмічний, звуковий образ твору. Повторюваність у поєднанні із змінами ритмічного малюнка, жести, інтонація — все разом сприяє зосередженню дитячої уваги на художніх творах, які допомагали духовному й інтелектуальному зростанню дитини.

Діти засвоюють пісні, віршики та ігри, як правило, одне від одного. Шляхи, якими ці твори прийшли у дитячий фольклор, дуже різноманітні. Ми можемо спостерігати втрату певними жанрами чи окремими зразками фольклору значення в житті дорослих і перехід їх до репертуару дітей. Подібні запозичення внесли зміни у самі твори, бо уявлення дітей про навколишній світ і сприйняття ними художнього образу відрізняються від уявлень дорослих. В результаті переробки з'являлися пісеньки, позбавлені єдиного сюжетного стрижня, начебто беззмістовні, але вони відповідали своєрідній дитячій естетиці, коли, за словами В. Г. Бєлінського, дитина не потребує логічної послідовності і діалектичних висновків; їй потрібні образи, звуки, барви.