Фольклорна дитяча література

1.

а) Ознайомлення дітей з малими формами українського фольклору

Серед величезного багатства усної народної творчості в роботі з дітьми раннього та дошкільного віку використовують колисанки, забавлянки, пестушки, потішки, небилиці, заклички, примовки, голосилки, мовчанки, лічилки, прислів'я, загадки, дражнилки, мирилки.

Уже на першому році життя дитині співають народні колисанки. Народні колискові пісні, як відзначає М.Г.Стельмахович, учать любити рідну землю, батьків, працю, захищати правду, поважати старших.

Мова колискових пісень барвиста, соковита, приваблива, сюжети прості й зрозумілі, насичені яскравими образами рідних і близьких для дитини людей - матері, батька, братиків і сестричок. Вони належать до поезії пестування. Колисанки розвивають слух та чуття мови, відчуття мелодики української мови, створеної народом. Колискові пісні глибоко гуманні й зворушливі, бо йдуть від щирого материнського серця. Вони збагачують словник дітей пестливою лексикою: голівонька, рученьки, ніженьки, дитятко, хлоп'ятко, малесенька, хатинонька.

У колискових піснях присутні чарівні образи сну, дрімоти.

У дошкільному закладі колискові пісні заучують на музичних заняттях, використовують у дидактичних іграх: «Покладемо Ганю спати», «Катруся хоче спати». Діти разом з вихователем, вкладаючи ляльку спати, співають українські народні колискові пісні. З дітьми старшої групи доцільно організувати вечір українських колискових пісень «Колисковий віночок», під час якого діти вкладають спати ляльок, ведмедиків, зайчиків, інсценують зміст різних колисанок.

Потішки, пестушки, забавлянки супроводжують перші рухи дитини. Це елементарні словесно-рухові ігри дітей з пальчиками, ручками, ніжками, іграшками, різними предметами, їх мета - розвиток дрібних м'язів дитини, ознайомлення з трудовими процесами, побутом народу. Український фольклор зберіг забавлянки - ігри з пальцями на руках («Ладусі-ладусі», «Наш хлопчик», «Печу, печу хлібчик», «Тосі-тосі» і т. ін.), з різними частинами тіла («Іде коза рогатая», «Водичко, водичко»).

Народ створив забавлянки, що знайомлять дітей з трудовими процесами: «Сорока-ворона», «Гу-ту-ту, гу-ту-ту», «Два півники», «Столярики-молодці», «Куєм, куєм ніжки», «Гандзуню-мадзуню».

Є також забавлянки на розвиток уваги і зосередженості. Вони побудовані «ланцюжком» у розмовній, діалогічній, дотепній формі: «Прослужив я в пана рік». «Задумала бабусенька», «Ой, загадав комарик».

У забавлянках широко використовуються звуконаслідування: «Дир-дир-дир, диркач, загубив плескач...». Близькі до забавлянок народні заклички, примовки. Заклички походять від слова закликати — звати, просити, запрошувати; примовки - примовляти, приговорювати.

Вони спрямовані до явищ природи: сонця, дощу, вітру. Це короткі, здебільшого віршовані звертання до тварин, птахів, комах, наслідування пташиних голосів. Форми використання забавлянок, закличок, примовок, пісень різноманітні. Це залежить від віку, мовленнєвого розвитку дітей, рівня володіння українською мовою. Народні забавлянки використовуються в таких формах: розігрування їх змісту, інсценування та драматизація, заучування, прослуховування в записах.

Розігрування потішок проводять у групах раннього віку (переважно індивідуально чи з двома-трьома дітьми) та у другій молодшій групі з підгрупами дітей. Розігрування потішок супроводжується наочністю й активною діяльністю дітей. Одну й ту саму потішку розігрують кілька разів (три-чотири). У перший раз вихователь сама читає і показує іграшки чи дії на ляльці. Потім поступово залучає дітей до виконання окремих дій, повторення окремих слів. Коли потішка розігрується в останній раз, дитина повністю виконує всі дії, повторює слова, вирази або навіть увесь текст.

При повторному розігруванні забавлянки (через день-два) діти можуть виконувати всі дії на слова і прохання дорослого: зняти з ляльки чобіток, узяти молоток і підбивати чобіток. Вихователь стимулює дітей (рідною мовою) до промовляння слів забавлянки.

Інсценування та драматизація творів усної народної творчості проводяться у старших групах дошкільного закладу за змістом знайомих дітям творів у години розваг у другу половину дня. Усі діти сидять на стільчиках півколом. Одну потішку драматизують чи інсценують три-чотири рази. 3 дітьми старшого дошкільного віку влаштовують вечори розваг за мотивами творів українського народного фольклору.

б) Українські прислів'я, приказки та загадки

Серед малих жанрів усного народного епосу особливе місце займають прислів'я, приказки, загадки.

Прислів'я - це влучний і образний народний вислів, який узагальнює різні явища життя і має повчальний характер. Найчастіше вони утворюються за принципом аналогії. Наприклад, прислів'я «Куй залізо, поки воно гаряче» цінне не своїм прямим змістом, а тим, що воно може широко використовуватись у різноманітних аналогічних ситуаціях, тобто в переносному значенні.

Поетичні твори усної народної творчості з давніх часів використовують у педагогіці. К.Д.Ушинський підкреслював їх подвійне значення. Він уважав, що народні прислів'я корисні за своєю формою для навчання дітей рідної мови, а за змістом - для ознайомлення з життям народу, для виховних цілей. Він уважав, що прислів'я завжди є для дитини невеличкою маленькою задачкою.

Видатні українські письменники Т.Шевченко, Марко Вовчок, І.Франко, Леся Українка високо оцінювали прислів'я та приказки, використовували їх у своїх творах. Радили записувати та зберігати ці краплини народної мудрості для виховання майбутніх поколінь. Іван Франко називав прислів'я та приказки скарбом нашої мови, «коштовними перлинами».

Народ висміює ледарів, нероб і оспівує трударів: «Хто не боїться праці, той і голоду не знає», «Хто діло робить, а хто ґави ловить» тощо.

Велику групу становлять прислів'я повчального характеру, з яскраво вираженим моральним змістом. У них висміюються негативні риси і вади людини і прославляються чесність, правдивість, хоробрість, мужність тощо. Кому не відомі такі влучні приказки, як «Краще не обіцяти, як слова не здержати», «Як «на» - то чує, а як «дай» - то глухий», «Хитрощами недовго проживеш», «Хитрий, як лисиця», «Друзі пізнаються в біді» і т. ін. Прислів'я і приказки - це своєрідний кодекс моральної поведінки і кожний може тут знайти пораду, підтримку, осуд.

Прислів’я і приказки - це і своєрідна програма навчання, інформативна дидактика. У них закодована різноманітна інформація:

- з історії України та суспільствознавства («Славний козак Максим Залізняк - славнішає Запоріжжя», «За рідний край - хоч помирай»);

- із народної агрономії (« Кожному овочу свій час ». « Що посієш, те й пожнеш», «Де трактор ходить, там золота пшениця родить»);

- із народної метеорології («Синиця пищить - зиму віщить»).

- із народної медицини та гігієни («Пар кісток не ломить», «Чистота - запорука здоров'я»);

- із народної етики й естетики («Все любить міру», «Не хвались, а вчись», «Рана загоїться, а лихе слово - ні», «Шануй людей - і тебе шануватимуть»);

- із народної географії («Язик до Києва доведе»);

- із народного природознавства («Ластівка день починає, а соловейко його кінчає», «Зимою сонце світить, та не гріє»).

Прислів'я доступні дітям усіх вікових груп. Вони входять до складу занять із розвитку українського мовлення, ознайомлення дітей з українськими народними традиціями, обрядами, побутом, рідною природою.

Заучують прислів'я індивідуально або з невеличкою групою дітей упродовж дня. При цьому вихователь промовляє: «А в Україні в народі говорять: «Сьогодні ти смієшся з нього» а завтра - він з тебе».

Широко використовуються прислів'я та приказки в повсякденному житті. Тут завжди можна знайти привід для тієї чи тієї приказки.

На прогулянці взимку до речі будуть такі прислів'я: «Любиш їздити - люби і саночки возити», «Як захоче коза сіна, то до воза прийде». Під час сніданку, обіду, вечері можна використати такі прислів'я: «Кашу маслом не зіпсуєш», «Дорога ложка до обіду» тощо. Під час спостережень за природними явищами вихователь використовує такі прислів'я: «Багато снігу – багато хліба», «Де багато пташок, там нема комашок» і т. ін.

Прислів'я на моральну тематику використовують після читання художніх творів. Так, у бесіді після читання творів про чесність, правдивість можна використати такі прислів'я: «Правда і в морі не втоне», «Краще гірка правда, ніж солодка брехня», «На злодієві шапка горить» і т. ін.

Бесіду про сміливість і хоробрість супроводжують такі прислів'я: «Страху немає там, де його не бояться», «Вовків боятися - в ліс не ходити».

Праця дітей на ділянці дошкільного закладу, на городі супроводжується прислів'ями: «Як посієш, так і пожнеш», «Щоб мати, треба працювати» і т. ін.

На заняттях з образотворчої діяльності, коли діти виготовляють різні речі, іграшки, малюють, ліплять, до тих, хто поспішає, не старається, вихователь застосовує прислів'я: «Поспішиш - людей насмішиш», «Косо – аби живо», «Лінощі псують людину» тощо.

У старших групах можна провести заняття цілком побудоване на українських народних прислів'ях та приказах - «Чому так у народі говорять?» Для цього вихователь добирає прислів'я за кількома моральними темами, наприклад, про скромність, ввічливість, дружбу, чесність, правдивість, сміливість. Заняття починається з прислів'я. наприклад, такого: «Хвалько - пустий чоловік». Діти пояснюють зміст прислів'я, наводять конкретні приклади з художньої літератури про скромних та хвальків, називають знайомі прислів'я на цю тему, аналізують поведінку дітей своєї групи. Після цього пропонується інше прислів'я, заняття продовжується.

Для того щоб прислів'я увійшли в активний словник дитини, вихователю потрібно постійно стимулювати дітей до вживання їх як на занятті, так і в повсякденному житті. Стимулюючи дітей промовляти прислів'я і приказки, вихователь стежить за правильною вимовою слів українською мовою згідно з літературними нормами.

Загадка - це стислий поетичний, алегоричний опис якогось предмета чи явища, дається у формі запитання, описового речення чи у віршованій формі, що потребує відповіді.

Загадка містить порівняльні ознаки, за якими потрібно встановити, що це за річ чи явище. Основне призначення загадок - оцінка знань людини, ЇЇ спостережливості, кмітливості, допитливості. 

Загадки використовуються в дидактичних цілях з метою розумового виховання людини, як засіб навчання та організації дозвілля. Кожна загадка це своєрідне логічне завдання, яке потрібно розв'язати, тобто на основі аналізу його умови знайти правильну відповідь. Таке розгадування потребує активної мисленнєвої діяльності людини.

Народні загадки високо оцінював К.Д.Ушинський, зауважуючи, що загадки він вміщував не тільки для того, щоб діти їх обов'язково відгадали, а більше для того, щоб дати учням можливість для вправляння розуму. На його думку, відгадування загадок є для дітей своєрідною гімнастикою розуму, корисною розумовою вправою: «...я дивився на загадки як на мальовничий опис предмета. Яка жива і корисна бесіда може бути закріплена в душі дитини такою загадкою!». Видатний педагог у двох книгах «Рідне слово» вмістив 275 фольклорних творів, з них 48 загадок.

У статті «Керівництво до викладання за «Рідним словом» К.Д.Ушинський дає методичні поради, як шляхом навідних запитань можна навчити дітей розуміти і відгадувати загадки.

Високо оцінювали народні загадки видатні педагоги ЄЛ.Тихеєва та Є.М.Водовозова. Є.І.Тихеєва неодноразово підкреслювала доступність загадок для дітей, оскільки в них вдало поєднуються елементи конкретного, елементи гри з елементами загального, і тому вони легко сприймаються дітьми.

Діти дуже люблять загадувати і відгадувати загадки. Загадки розвивають їхні мисленнєві процеси - аналіз, синтез, абстрагування, порівняння, узагальнення, міркування, доведення; привчають до самостійності мислення. Загадки слугують і виховним цілям, впливають на естетичне і моральне виховання, розвивають поетичне сприймання довкілля. Це такі загадки, як «Маленький, чепурненький крізь землю пройшов, червону шапочку знайшов» (Гриб), «За лісом-лісом синенький вогонь горить» (Льон).

Українські народні загадки багаті на образні, поетичні вирази, мудре, дотепне слово. Ось як влучно сказано в загадці: «Ой за лісом, за пралісом золота діжа сходить» (Сонце).

Загадки загадують дітям усіх вікових груп (четвертого - сьомого років життя). Їх використовують як у повсякденному житті, так і на заняттях.

Не рекомендується в дошкільному закладі загадувати дітям загадки, що відображають старі соціальні відносини. Наприклад, про царя та його підданих тощо. Такі загадки дітям будуть не зрозумілі.

Кожна загадка повинна відповідати віковим та психологічним особливостям дітей, тобто бути доступною. Так, загадки про одну й ту саму річ чи предмет у молодшому і старшому дошкільному віці повинні бути різними. Наприклад, загадка про кота: «У нашої бабусі сидить звір у кожусі, біля пічки гріється, без водички миється» (молодша група); «І вдень, і вночі в кожусі на печі» (середня група); «Хто народився з вусами і на вусату полює?» (старша група).

Ставляться відповідні вимоги і до літературного оформлення української загадки. Кожна загадка, що пропонується дошкільникам, повинна бути написана образною простою і літературною українською мовою. Не припустимі в загадці вульгаризми, діалектизми, просторічні вирази. Повсякденне життя - широке поле для використання загадок у роботі з дітьми дошкільного віку. Так, у ранкові години можна планувати загадування і відгадування загадок українською мовою два-три рази на місяць. Для цього краще добирати тематичні загадки - про меблі, одяг, іграшки, відповідно до теми заняття з розвитку українського мовлення. Загадки супроводжують трудові процеси, які діти виконують під час чергування. Наприклад, за дорученням вихователя діти накривають на стіл або годують рибок. У цей час доцільно використати такі загадки: «Є крила, а не літає, без ніг, а не доженеш» (Риба), «Не ходить, хоч з ногами, все тримається підлоги» (Стіл).