Экологичный туризм в Украине

Канівський природний заповідник. Черкаська обл., Канівський р-н. Площа 2027 га. Створений згідно з Постановою Наркомзему УРСР від 30 липня 1923 р. Підпорядкований Київському національному університету ім. Т. Шевченка, який водночас є науковим куратором заповідника. З 1951 р. по 1968 р. слугував учбово-дослідним лісовим господарством Київського університету. Постановою Ради Міністрів УРСР від 12 листопада 1968 р. підтверджено його статус заповідника. У 1986 р. Постановою уряду його площа збільшилася на 1014,3 га і досягла сучасних розмірів. За схемою фізико-географічного районування територія заповідника знаходиться на межі Дністровсько-Дніпровського та Лівобережно-Дніпровського лісостепових країв Лісостепової зони. За геоботанічним районуванням рослинність цієї території відноситься до Уманьсько-Канівського (Правобережного центрального) округу Подільсько-Середньопридніпровської підпровінції Східноєвропейської провінції Європейсько-Сибірської лісостепової області. В заповіднику зростають грабові, дубово-грабові, дубові, вербово-тополеві ліси, чагарникова, псамофітна та лучна рослинність. До Зеленої книги України занесено 2 лісові асоціації та фітоценози однієї степової формації. До Червоної книги України віднесено 29 видів флори, 4 – мікобіоти та 74 – фауни. До міжнародних червоних списків видів, що особливо охороняються, увійшли 5 видів флори та 13 видів фауни. Потім з Канева автотранспортом їдемо в Білу Церкву – Вінницю – Кам’нець подільський - Національний природний парк „Подільські Товтри".

Національний природний парк „Подільські Товтри". Хмельницька обл., Городоцький, Кам'янець-Подільський та Чемеревоцький р-ни. Площа 261316 га. Створений Указом Президента України від 27 червня 1996 р. Підпорядкований Міністерству екології та природних ресурсів України. На території національного парку розташовано 70 санаторіїв, профілакторіїв та баз відпочинку, зосереджені значні запаси цілющих мінеральних вод типу "Нафтуся" ("Сатанівська" у м. Сатанів) і "Миргородська". Тут знаходяться чисельні пам'ятки історії та культури, зокрема, Національний історико-культурний заповідник (м. Кам'янець-Подільський), Кам'янець-Подільська фортеця та інші. В межах парку розташовано 15 природно – заповідних об'єктів загальнодержавного і 130 – місцевого значення. Науковим куратором парку є Інститут ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України. Згідно з фізико-географічним районуванням територія парку відноситься до Західно-Подільської височинної області Західноукраїнської лісостепової провінції лісостепової зони. В ньому представлені унікальні ландшафти Товторвого кряжу Поділля. Останній є залишком тортонського бар'єрного рифу і не має аналогів у Східній Європі. Цікавими для відвідувачів парку є як самі Товтри, так і каньйони Дністра, чисельні карстові утворення, печери (у тому числі печера Атлантида), унікальні виходи силурійських порід та озера. За геоботанічним районуванням територія парку належить до Теофіпольсько-Ярмолинського (Північно-Подільського) округу Подільсько-Середньопридніпровської підпровінції Східноєвропейської лісостепової провінції Європейсько-Сибірської лісостепової геоботанічної області. Рослинність парку формують діброви, у складі яких переважають дубові, грабово-дубові, грабово-дубово-ясеневі та букові фітоценози, а також своєрідні угруповання степів (в тому числі й ковилові), оригінальна лучна рослинність. За існуючими даними у парку зростає майже 1 700 видів рослин, з яких 60 – занесено до Червоної книги України. До Зеленої книги України занесено 5 – лісових та 7 – степових рослинних угруповань. До Червоної книги України занесено 29 видів тварин.

ВИСНОВКИ

Екотуризм - туризм з екологічно значимим наповненням, специфічна форма діяльності людей, які у спілкуванні з природою вибудовують свої відносини з нею на основі взаємної вигоди, щоб людина отримала від такого спілкування певний фізичний, інтелектуальний та емоційний запас міцності і природа при цьому не постраждала

Підсумовуючи дослідження проблем екологічного туризму, зазначимо, що одним з найпріоритетніших напрямків сталого природокористування та охорони природи є розвиток екологічно орієнтованих активних форм екорекреації та екотуризму.

У найбільш загальному розумінні екологічний туризм є формою активного відпочинку з екологічно значущим наповненням - особливий інтегруючий напрямок рекреаційної діяльності людей, що будують свої взаємовідносини з природою та іншими людьми на основі взаємної вигоди, взаємоповаги та взаєморозуміння.

Узагальнюючи дані термінологічного аналізу, можна виділити три основні складові екотуризму - екоосвітню, природоохоронну, етнотолерантну.

Екоосвітня складова передбачає наявність в екотурі елементів екологічної освіти та просвіти (пізнання природи, отримання туристами нових знань, павичок та вмінь не просто поведінки у природі, а спілкування з нею);

Природоохоронна складова реалізується у відповідній природозберігаючій поведінку групи па маршруті, застосування спеціальних еколого-туристських технологій мінімізації впливу на природне середовище, а також участь туристів й туроператорів у програмах та заходах з захисту навколишнього середовища.

Етнотолерантна (її ще можна назвати етноекологічною) виявляється у повазі інтересів місцевих жителів. Це перш за все шанобливе ставлення до місцевого населення, збереження традиційних систем природокористування, повага та дотримання місцевих законів і звичаїв, а також внесок туризму в соціально-економічний розвиток даної території.

Таким чином, екологічний туризм - інтегруючий напрямок рекреаційної діяльності спрямований на гармонізацію відносин між туристами, туроператорами, природним середовищем та місцевими громадами, що реалізується через екологізацію всіх видів туристської діяльності, охорону природи, екологічну освіту та виховання.

Екологічний туризм виявляється як: форма активного перебування людини у природному середовищі; специфічна форма активного відпочинку з екологічно значущим наповненням; особлива форма рекреаційної діяльності людей, що у спілкуванні з природою будують свої взаємовідносини з нею на основі взаємної вигоди при повазі інтересів місцевих мешканців. Туристи отримують від такого спілкування певний фізичний, психологічний, інтелектуальний і емоційний запас стійкості, природа при цьому зазнає мінімальних впливів або таких, що залишають їй можливість самовідтворення, місцеві мешканці отримують соціальні та економічні стимули до збереження природи та систем традиційного природокористування.

Основними загальнонауковими принципами екологічного туризму є:

- діалектичний - дозволяє обгрунтувати взаємодію різноманітних факторів та чинників екологічного туризму, як причинно-наслідкові відносини та зв'язки, що відображають реальну дійсність;

- системний - передбачає розгляд екологічного туризму як системи, що має певну структуру, взаємозв'язки і відносини різних елементів;

- історичний - екологічний туризм розуміється, як напрямок рекреаційної діяльності, що розвивається в конкретних історичних умовах;

- пізнавальний - пізнавальна функція екологічного туризму пов'язана з загальнофілософською теорією пізнання, що загальною методологічною базою для багатьох наук.

- геоекологічний (конструктивно-географічний) - базування на природо-орієнтованому раціональному використанні, охороні та відтворенні природних ресурсів;

- екостабілізуючий - недопущення та мінімізація збитків природному середовищу, що не порушують екологічної стійкості середовища;

- інтелектуально-освітній - спрямованість на масову екологічну освіту та виховання;

- соціально-етичний - орієнтація на формування екокультури та екоетики спілкування з природним середовищем;

- етноекологічний - використання етнокультурного середовища, збереження та відтворення етнокультурних традицій (обрядів, свят, пісень, ігор, розваг тощо), раціонального етиоприродокористування та охорони природи;

- економічно-розвиваючий - спрямування на ефективний сталий розвиток тих регіонів, де він здійснюється, інвестування в охорону та відтворення природного середовища.

Основна ідея екологічного туризму - це, насамперед, турбота про навколишнє природне середовище, що використовується у туристичних цілях.

Основними завданнями екологічного туризму є: постійно, систематично і цілеспрямовано культивувати критерій рівноваги навколишнього природного середовища; гармонізувати відносини між природою, суспільством і економікою; орієнтувати турорганізації на збереження, відтворення і збільшення споживчої вартості природного середовища за рахунок виділення частини прибутків від туризму на вирішення пов'язаних із цим завдань; підкоряти короткочасні інтереси отримання прибутку від туризму довгостроковим інтересам зберігання природи для майбутніх поколінь, примноження рекреаційно-туристських ресурсів, а також для подальшого розвитку туризму; формувати в туристів почуття особистої відповідальності за стан природи та її майбутнє, стверджуючи в їх свідомості приналежність до неї як її невід'ємної органічної частини.

Узагальнюючи основні положення навчальних посібників, зазначимо наступне: для того, щоб екологічний туризм міг реально справляти сталий позитивний вплив на екологічну, соціально-культурну та економічну сфери міста, регіону і країни в цілому, а також став реальним пріоритетним напрямком національного туризму, основою його розвитку має бути розробка спеціальної державної, регіональних та місцевих програм з розвитку екологічних форм рекреації та екологічного туризму.

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

1.      Актуальні проблеми створення Надслучанського регіонального ландшафтного парку та шляхи їх вирішення. Матеріали науково-практичного семінару (смт.Березне, 28-29 вересня 1999 р.) – Рівне: РДТУ, 2008.

2.      Андрієнко Т.Л., Клєстов М.Л., Прядко О.І. Мережа регіональних ландшафтних парків України: наукові та організаційні основи створення. – К., 2008.

3.      Барышева Ю.Л. Формирование эколого-краеведческих знаний в школе. - М.,2008.

4.      Бейдик О.О., Ліщинська О.М. Російсько-український тлумачний словник термінів з медичної географії. -К.: РВЦ «Київський університет, 2007. С. 110

5.      Биржаков М.Б. Введение в ТУРИЗМ. - СПб., 2002.

6.      Биржаков М.Б., Нестеренко С А. Система американского заочного высшего и последипломного образования // Турист, фирмы. - 1996. - Вып. 10. -С. 170-171.

7.      Боткина Л.В., Шенгелия Н.О. Программа ТАСИС в современной систем подготовки кадров для индустрии туризма // Турист, фирмы. - 2008. - Вып. 17. -С. 140-143.;

8.      Буторова Н.В. Менеджмент и маркетинг иностранного туризма: обслуживание иностранных туристов в России: Учеб. пособие. - М., 2005.

9.      Грищенко Ю.М. Основи заповідної справи. Навчальний посібник. – Рівне, ви-во РДТУ, 2008.

10. Джеффрнс П. Маркетинг, рекламно-информационная деятельность и контроль в области туризма // Мат. IX сессии ВТО (Буэнос Айрес, 30 сентября - 4 октября 1991 г., Буэнос Айрес). - Буэнос Айрес, 1991.

11. Дмитрук О.Ю. Екологічний туризм у системі суспільно-екопомічних відносин // Економічна та соціальна географія: Наук. зб. - К., 2008. –400с.

12. Дмитрук О.Ю. Екологічний туризм як регулюючий чинник урбанізації // Фізична географія і геоморфологія. К.: ВГЛ «Обрії», 2005. - №40. С.47 – 52

13. Дмитрук О.Ю. Сучасні концепції менеджменту в геоекології. - К., 1997.
Дмитрук О.Ю. Урбаністична географія. Ландшафтний підхід. Методика ландшафтного аналізу урбанізова-них територій. - К., 1998.

14. Дмитрук О.Ю., Щур Ю.В. Екологічний туризм як дидактична основа раціонального природокористування та геоекологічної освіти // Регіональні екологічні проблеми: 36. наук, праць. - К., 2002. - С 45-50.

15. Дурович А.П.,Храбовченко В Н Копанев А.С Маркетинг в туризме: Учеб. пособие / Под ред. З.М. Горбылевой. -Минск, 2007.

16. Екологічна стежка (методика, організація, характеристика модельної стежки «Лісники») / Я.П.Дідух, В.М.Ермоленко, О.Т.Крижанівська та ін. - К., 2005.

17. Зорин И.В. Менеджмент персонала. Планирование карьеры в туризме: Учебник. - М., 2006.

18. Кекушев В.П., Сергеев В. П., Степаницкий В. В. Основы менеджмента экологического туризма: Учеб. пособие. - М., 2006

19. Котлер Ф., Боуеп Д., Мейкенз Д. Маркетинг. Гостеприимство и туризм. - М., 1998.

20. Кузнецов Ю.В. О разработке учебно-методического обеспечения системы высшего образования экономистов-менеджеров туристской сферы // Тр. Академии туризма. - 1995. - Вып. 1. - С. 85-88.

21. Курбатова О. Л. Проблемы генетической демографии и экологии города в программе ЮНЕСКО «Человек и биосфера» // Урбоэкология. - М., 1990. - С. 77-86.

22. Логинов Л.М., Рухлов Ю.В. История развития туристско-экскурсионного дела: Учеб. пособие. - М.,1989.

23. Лукошков А.В. Аспекты подводного туризма - на акватории Финского залива // Турист, фирмы. - 1997. -Вып. 12.

24. Любіцева О.О. Ринок туристичних послуг (геопросторові аспекти) - К.: «Альтерпрес», 2002.

25. Міністерство екології та природних ресурсів України Національна доповідь про стан навколишнього середовища в Україні у 2006 р. – К.:Видавництво Раєвського, 2007.

26. Руденко Л.Г., Горленко И.А., Олещенко В.И. Украйна на пути к устойчивому развитию (геоэкологические аспекты). - К.: Институт географии НАН Украины, 2000.

27. Усыскин Г. С. Очерки истории российского туризма -СПб., 2007.

28. Федорченко В.К., Дьорова Т.А. Історія туризму в Україні: Навч. посіб. - К.: Вища шк., 2002. - 195 с.

29. Федорченко, І.М.Мініч. Туристський словник-довідник. Навчальний посібник. – К., ви-во художньої літератури “Дніпро”, 2008.

30. Храбовченко В. В. Экологический туризм: Учеб.-метод, пособие. - М..: Финансы и статистика, 2003.

31. Чижова В.П., Доброе А.В., Захлебный А.Н. Учебные тропы природы. ~ М., 1989.

32. Шищенко П.Г., Олійник Я.Б., Дмитрук О.Ю. Концепція стандарту вищої базової географічної освіти. -К., 2006.