Экологичный туризм в Украине

Активна розбудова в Карпатському регіоні об'єктів малоформатної нічліжної бази — агроосель, котеджів, міні-пансіонатів — також завдає шкоди середовищу, оскільки концентрується переважно біля атракційних природних об'єктів — долин гірських потоків, водоспадів, підніжжя відвідуваних вершин. В останні роки з'явилася тенденція приваблювати туристів різноманітними акціями і фестивалями, переважно надзвичайно шкідливими для середовища, на зразок раллі на позашляховиках у Вижницькому національному парку. Чи існують шанси на сучасному етапі розвитку туризму в Українських Карпатах зменшити його негативний вплив на довкілля та гармонізувати відношення між туристом і природою? Досвід розвинених західних країн свідчить, що стратегії і механізми обмеження шкідливих наслідків туризму цілком досяжні й ефективні. Протягом останніх десятиріч у різних країнах розроблено програми, орієнтовані на гармонізацію відносин між туризмом і природним середовищем [12, c. 14].

Серед них: зелений туризм, екотуризм, сталий туризм. На практиці ці альтернативні напрями туризму передбачають обмеження нового туристичного будівництва і більш широке використання локальної нічліжної бази, передовсім житла місцевих мешканців, пропагування екологічних видів транспорту, впровадження проекологічних технологій для найбільш поширених форм туризму (відпочинковий, піший), а також підвищення екологічної свідомості туристів і місцевих жителів.

Сьогодні ситуація в Карпатському регіоні вимагає розробки подібної проекологічної стратегії і програми розвитку туризму. Її пріоритетами мають стати: раціональне використання природних та історико-культурних ресурсів; обмеження розвитку турпродуктів з негативним ефектом впливу на довкілля, особливо гірськолижного туризму, впровадження альтернативних — екотуристичних і агротуристичних видів відпочинку; інформаційно-освітнє забезпечення формування нової "екотуристичної" свідомості туристів і місцевих жителів через розвиток відповідної інфраструктури (візит-центри, освітні осередки, навчальні стежки) та широку видавничу діяльність (іміджеві буклети, карти, путівники). Серед першочергових заходів з метою зменшення негативного впливу туризму на середовище має бути встановлення екологічної компоненти в інвестиційних проектах великих і середніх туркомплексів.

Це дасть змогу ефективніше контролювати дотримання екологічних вимог до інвестпроектів: очистка стічних вод, забезпечення стійкості піших маршрутів, протиерозійне облаштування гірськолижних трас та під'їзних гірських доріг тощо. Пріоритетним повинно стати широке впровадження суб'єктами туристичної діяльності форм туризму, орієнтованих на стале використання ресурсів природного середовища. Серед таких природничий пізнавальний туризм, екологічно безпечні види активних занять — піші, водні, кінні мандрівки, а також подорожі вузькоколійкою. Особливий акцент слід робити на інформування туристів і місцевих жителів про екологічні проблеми, пов'язані з туристичним освоєнням гірських територій. Значна роль тут відводиться науково-пізнавальним виданням про сталий туризм в регіоні (інформатори, буклети, путівники). Для всіх карпатських областей важливим є подальший розвиток туристичної інфраструктури та покращення якості послуг.

Так, в Івано-Франківській області туристичні ресурси дозволяють розвивати як традиційні, так і нові продукти. Значна площа гірських територій, ще слабо освоєних, сприяє розвитку таких форм туризму як водний, екологічний, пізнавальний, "школи виживання". Всебічне сприяння екологічному і сільському туризму необхідно визнати пріоритетами в політиці розвитку туризму в Українських Карпатах, як це передбачено Рамковою Конвенцією про охорону та сталий розвиток Карпат [16, c. 58].

На території Івано-Франківської області станом на сьогодні офіційно зареєстровано 279 приватних садиб на 2826 місць, 42 санаторно-курортних заклади на 4351 місце; 28 готелів на 2075 місць; 32 бази відпочинку та пансіонати на 1545 місць; 49 туристично-рекреаційних закладів іншого типу на 6074 місця. Турпотік на Прикарпаття щороку зростає на десятки відсотків. За даними туроператорів та турагентів, за 2005 рік Івано-Франківська область за кількістю обслужених туристів зайняла 3 місце в Україні після Києва та АР Крим, за кількістю екскурсантів — 6 місце (85 тис. осіб), за обсягами наданих послуг 10 місце (29 млн. грн.), за платежами до бюджету 4 місце (4 млн. грн.). За перше півріччя 2006 р. туроператорами та турагентами надано послуги 235 тис. туристів, що на 72% більше, ніж за відповідний період у 2005 році.

Протягом літнього сезону 2006 року Івано-Франківську область відвідало 645 тис. осіб, з них в Яремчанському регіоні побувало 544 тис. осіб. Прогнозується, що в 2007 році Франківщину відвідає понад 1 млн. туристів.

Таким чином, дослідження динаміки ринку туристичних послуг на Прикарпатті свідчать, що потенційних туристів та представників туристичних компаній найбільше цікавить гірськолижний туризм та сільський, зелений. Турист стає дедалі вибагливішим до сервісу, вимагає збільшення асортименту послуг та розваг.

4        ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ЕКОЛОГІЧНОГО ТУРИЗМУ В               УКРАЇНІ

4.1  Фактори розвитку екотуризму в Україні

Україна багата на різноманітні природні туристичні ресурси є важливою передумовою розвитку екологічного туризму.Це кліматичні, біологічні, гідрологічні, ландшафтні ресурси та ін.

По всій території України розташовані різноманітні природо-охоронні об’єкти.Це заповідники,заказники,національні і ландшафтні парки,тощо.

Україна великий потенціал для розвитку екотуризму, то соціально-економічний потенціал для розвиткуекотуризму дуже незначний.

Екологічний туризм є інтегруючим напрямком рекреаційної діяльності, що є спрямований на гармонізацію відносин між туристами, туроператорами, природним середови ем та місцевими громадами, що реалізується через екологізацію всіх видів туристської діяльності, охорону природи, екологічну освіту та виховання.

Туризм як сектор економіки, як соціальне явище характеризується надзвичайною багатоплановістю в залежності від найрізноманітніших факторів: характеру організації, термінам перебування в подорожі, інтенсивності відвідувань туристичних центрів, засобів руху, віку туристів, мети подорожі тощо. І кожен із цих чинників відіграє свою роль в розвитку туристичної індустрії держави в цілому так і окремих регіонів зокрема.

Останнім часом спостерігається підвищений інтерес до такої форми туристичної діяльності як екологічний туризм, який має зайняти відповідну нішу в туристичній індустрії України. Виходячи із мети подорожі екологічний туризм слідує розглядати як багатофункціональний сегмент туризму, але перш за все як пізнавальноділовий, хоча не слідує замовчувати можливу його частку як культурно-розважального і курортно-лікувального.

За характером організації це, безумовно, плановий, організований, груповий туризм. За віком туристів він характеризується різновіковою насиченістю (дитячий, молодіжний, для дорослих), що сприяє розвитку даного сектору туризму в цілому.

За продовженістю його можна розглядати і як короткочасний, так і довготривалий.

За інтенсивністю — скоріше сезонний, але в однаковій мірі може бути літнім, зимовим і міжсезонним залежно від кожного окремого об’єкта відвідування. І в залежності від засобів руху — комбінований при найбільшій частці пішохідної складової.

Неможливо не відмітити також функцій екологічної освіти і екологічного виховання даного виду туризму.

Теоретично екологічний туризм можна організовувати скрізь, де наявні природні і антропогенні об’єкти, що являють собою пізнавальний і виховний інтерес. Однак туристів приваблюють здебільшого ті території, де природне середовище порівняно мало змінене діяльністю людини, де наявні рідкісні і унікальні природні об’єкти.

Отже, враховуючи значну інтенсивність туристичної діяльності в західних областях України (“Карпатського” регіону), а також наявне скупчення природоохоронних об’єктів категорії національних і регіональних ландшафтних парків, дану територію необхідно розглядати як базу поширення екологічного туризму в Україні, а окремі національні і регіональні ландшафтні парки в інших областях як місцеві регіональні центри розвитку і поширення екологічного туризму в кожній області і враховувати це при проектуванні нових об’єктів такого типу, так як наявність останніх створює “імідж” області у туристів і рекреантів, що є важливою запорукою туристичного бізнесу.

4.2              Стримуючі чинники розвитку екологічного туризму в Україні

Серед чинників, що стримують розвиток екотуризму в Україні за наявного потужного екотуристичного потенціалу, переважають економічні і організаційні. До економічних стримуючих чинників відносяться: відсутність необхідного початкового капіталу для фінансування робіт із створення науково-природознавчих центрів, з розробки комплексу питань формування цільових програм екологічного туризму; незначні інвестиції у туристичну інфраструктуру та зокрема на впровадження екологічних програм, що позначається на стані готельного, транспортного обслуговування, рівні надання послуг; відсутність засобів з менеджменту та маркетингу екотуризму для залучення потенційних туристів для відвідування хоча б тих територій, що вже мають у своєму розпорядженні певну інфраструктуру для прийому, розміщення та обслуговування гостей; відсутність цілеспрямованих наукових досліджень та підготовки необхідних кадрів.

Серед організаційних стримуючих чинників можна визначити: обмеженість туристських маршрутів у місцях екологічного туризму та їх слабка облаштованість; відсутність спеціалізованих турорганізацій у сфері екотуризму; бюрократичні заборони й обмеження на відвідування екотуристами привабливих у природному відношенні місць в основному внаслідок нерозробленості механізму взаємодії адміністрації природогосподарських та природоохоронних організацій з організаторами екотуристських подорожей та екскурсій; обмежений набір туристсько-рекреаційних послуг для туристів; відсутність суспільно орієнтованого інформаційного менеджменту екотуризму, моди на екотуризм; нестача кваліфікованих фахівців у галузі екотуризму, спроможних узяти на себе розробку, організацію і проведення екологічних турів; відсутність серед керівників відповідних державних установ, міністерств та відомств фахівців-екологів; відсутність необхідної законодавчої бази екотуризму.

4.3              Розробка системи туристичних маршрутів

Оскільки туристичні райони в яких розвивається екологічний туризм знаходяться майже по всій територіїУкраїні, то логічно було б розробити систему маршрутів, диференціюючи їх по екосистем України: гірські, лісові, степові, річкові, приморські екосистеми, які включають об’єкти мого маршруту, тобто Національні природні парки, заповідники (об’єкти природно-заповідного фонду)

Картосхема маршруту

4.3.1              Маршрут 1 «Гірський»

Національний Природний парк Сколіські Бескиди - Національний Природний парк Синевир - Карпатський біосферний заповідник – Природний заповідник Горгани – Вижницький Національний Природний парк.

Маршрут об’єднує 5 об’єктів. Першим об’єктом мого туристичного маршруту є Національний природний парк „Сколівські Бескиди". Розташований у Львівськый обл., Дрогобицькому, Сколівському і Турківському р-нах. Площа 35684 га. Створений згідно з Указом Президента України від 11 лютого 1999 р. Підпорядкований Державному комітету лісового господарства України. У смт. Східниця є великі запаси мінеральних вод типу „Нафтуся". Науковим куратором парку є Український державний лісотехнічний університет ім. П.С. Погребняка. Згідно з фізико-географічним районуванням територія парку розташована в межах Передкарпатської височинної області країни Українських Карпат. Рослинність за геоботанічним районуванням відноситься до Карпатського округу Східно-Карпатської гірської підпровінції Центральноєвропейської провінції Європейської широколистянолісової області. На території парку представлені унікальні природні комплекси Сколівських Бескид, де лісові екосистеми у поєднанні з культурними ландшафтами мають особливу екологічну, наукову, естетичну і рекреаційну цінність. Тут збереглися найбільш характерні для регіону смерекові, буково-ялицеві, смереково-ялицево-букові та ялицево-смереково-букові ліси. Флора судинних рослин нараховує близько 600 видів, більше 50 з них занесені до Червоної книги України. Потім автомобілем або автобусом вирушаємо до Національного природного парку "Синевир".

Національний природний парку "Синевир" Закарпатська обл., Між гірський р-н. Площа 40400 га. Створений Постановою Ради Міністрів УРСР від 5 січня1989 р. Підпорядкований Міністерству екології та природних ресурсів України. До того тут існував ландшафтний заказник загальнодержавного значення "Синевирське озеро", оголошений у 1974 р. з метою збереження цього унікального куточка природи. На території НПП є джерела мінеральних вод, цінні зразки дерев'яної архітектури, інші культурні та історичні пам'ятки. Тут розташовані 2 мисливські будинки, рекреаційний комплекс, мотель, водолікарня, турбаза, 2 бази відпочинку. Науковий куратор парку – Ужгородський державний університет. Згідно з фізико-географічним районуванням територія парку належить до Вододільно-Верховинської області Карпатсько-Українського гірського краю Карпатської гірської ландшафтної країни. Рослинність належить до Карпатського округу Східно-Карпатської гірської геоботанічної підпровінції Центральноєвропейської провінції Європейської широколистянолісової області. До Зеленої книги України віднесено 9 рідкісних рослинних угруповань, в основному відкритих (4 асоціації) та смереково-рідколісних (2) оліготрофних боліт, а також яворових (1) і сіро-вільхових лісів (1) та гірськососново-сфагнового криволісся (1). До Червоної книги України занесено 38 видів флори (з них 2 види мохів і 1 лишайників), а до Європейського червоного списку – 1 вид. До Червоної книги України занесено 21, а до Європейського червоного списку – 11 видів фауни. Потім піша вирушаємо до Карпатського біосферного заповідника.